ФОКУС КАМ’ЯНКИ, ЩО НАД ТЯСЬМИНОМ - Соціум - dt.ua

ФОКУС КАМ’ЯНКИ, ЩО НАД ТЯСЬМИНОМ

17 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 17 жовтня-24 жовтня

Будь-який музей — певною мірою — це оптико-акустична система, що дозволяє бачити й чути інше — інший простір, інший час...

Будь-який музей — певною мірою — це оптико-акустична система, що дозволяє бачити й чути інше — інший простір, інший час. Для заповідника в Кам’янці «оптичний» образ здається тим цікавішим, що тут, мов у фокусі лінзи, перетинаються долі людей неординарних, — Пушкіна, декабристів, Чайковського, — які фундаментально вплинули на літературне, громадсько-політичне і музичне життя свого часу й увійшли в історію.

Занурення в контекст

Від Черкас до Кам’янки бігають маленькі автобусики, іменовані у нас маршрутками. Година їзди — і ось вона, Кам’янка: багато зелені (у тому числі й у річці Тясьмин), мало транспорту; доброзичливі люди, котрі здається, нікуди не квапляться. З розваг — «Сайгон» (не стану розшифровувати), деякі гості заповідника (про це пізніше) і феєрверк на день народження місцевого олігарха...

Серед давніх власників Кам’янки ми виявляємо імена осіб історичних: гетьмана Б.Хмельницького (слобідку йому подаровано 1649-го) і ясновельможного кн. Г.Потьомкіна-Тавричеського (купив маєток 1787-го). Після смерті Потьомкіна (1791) маєток успадкувала його племінниця Катерина Миколаївна Давидова (1750—31.Х.1825). Вона не дожила півтора місяця до сімейної катастрофи — арешту багатьох рідних та близьких. Першим її чоловіком був Микола Семенович Раєвський (він помер 1771-го, коли їй виповнився 21 рік), другим — Лев Денисович Давидов (1743—1801). Народна слава її старшого сина — генерала Миколи Раєвського (1771—1829) може бути відтінена в тому часі лише славою її племінника — Дениса Давидова (1784—1839), популярність якого була настільки велика, що його портрет (на коні, при бороді і з іконою на грудях) можна було бачити всюди — від хиж і хат до палаців. Наприклад, зберігався у В.Скотта «серед зброї, старанно збируваної». Д.Давидов бував у Кам’янці; ми ще згадаємо про ікону на його грудях. Молодший син Катерини Миколаївни Василь Давидов (1792—1855, учасник Бородіна, у Європейському поході поранений багнетами і піками, потрапляв у полон, був відбитий), нагороджений орденами, медалями і золотою шаблею з написом «За хоробрість», іншим був відомий серед нащадків. Тому 1820-го (у рік знайомства з Пушкіним) усе головне для нього було ще попереду — Південне товариство, зближення з Пестелем, згода на царевбивство, арешт, слідство, вирок «к смертной казни через отсечение головы», каторга...

«Звезда пленительного счастья и пламенеющего разума»

Звісно, Д.Давидов очолив партизанську війну не під абстрактними «знаменами незалежності», а головне — проти «насильства і безбожжя ворогів наших», тому й ікона на його грудях...

Раз у раз свідомість Європи не збігається сама із собою, роздвоюється, її «великі племена», «святі чудеса» і «гниття» утворюють вируючу суміш. 1812-го «перевернута догори дном» Європа («дванадесять мов») вилилася лавою в Росію. Тут лава і охолола, і згорнулася на попіл. Але випромінювання від вируючого казана, наповнюючи своїми енергіями рух історії, в атмосфері трималося довго. Д.Давидов залишився в історії особою самостійною — трохи осторонь загального потоку: щасливий дар; Пушкіна — Бог уберіг; В.Давидов опинився в гущавині.

Кілька років поспіль у день іменин господині в Кам’янці проводилися таємні наради: обговорювалася конституція Пестеля (багато в чому крамольна не лише для того часу, а й для радянського), розроблялися схеми перевороту, розглядалося питання про загін царевбивць. Винищенню — за задумом — підлягала вся найясніша фамілія. Аргументація: «Если останутся великие князья, то неминуемо произойдёт междоусобная война…». Більшість осіб, які потрапили під слідство у справі 14 грудня, відбулися переляком. Репресують 121 змовника. П’ятеро зійдуть на ешафот із дошками на грудях: «Царевбивця». Генерал-губернатор Петербурга напише в повідомленні: «По неопытности наших палачей и неумению устраивать виселицы при первом разе трое (фамилии) сорвались». Адже справді — через недосвідченість! Бо ж у Європі в цей час — скажімо, в Англії — навіть за крадіжку вішали, навіть неповнолітніх.

Виправдання більярду

У 1820-му, до 24 листопада, у Кам’янку з нагоди ювілейних іменин Катерини Миколаївни з’їхалося велике товариство — її діти, онуки, племінники, їхні друзі, знайомі... Гостей зустрічала театральна гарматна стрільба: тут ще тривало XVIII століття, століття Катерини і Потьомкіна. Центром маєтку був старовинний палац, його оточував розкішний сад — фонтани, скульптури, грот; неподалік палацу господиня 1817 р. побудувала сімейну церкву...

Через 10 днів, коли багато гостей роз’їхалося, Пушкін, очевидно трохи занудьгувавши, пише Гнєдичу: «…нахожусь в Киевской губернии, в деревне Давыдовых, милых и умных отшельников, братьев генерала Раевского. Время моё протекает между аристократическими обедами и демагогическими спорами… Женщин мало, много шампанского, много острых слов, много книг, немало стихов». Він прожив у Кам’янці чотири місяці. Звідси й до Києва їздив.

У тій кімнаті «Зеленого будиночка», де тепер стоїть рояль, за часів Пушкіна стояв більярдний стіл, на якому, як переказують, поет і писав, «розтягнувшись». Це жваво можна собі уявити: потріскують дрова в каміні, Пушкін на зеленому сукні — у барвистій сорочці й «оксамитових шароварах» — нависнув чолом над покресленим аркушем «Кавказского пленника». І ось перо виводить: «23 февр. 1821 Каменка». І — вихор спіралі по аркушу.

Голос Кам’янки

Хранителькою сімейного вогнища у 1860 р. стала дружина народженого в Сибіру (1837) Льва Васильовича Давидова — Олександра Іллівна, сестра П.І.Чайковського. Після амністії 1856 р. сім’я покійного декабриста оселилася в Кам’янці. Маєток був уже не той, що за Катерини Миколаївни: розкішний парк заріс, старовинний будинок-замок зруйнувався. Сімейство жило у флігелях і в новому будинку в сусідній Вербівці... «Я нашёл в Каменке то ощущение мира в душе, которое тщетно искал в Москве и Петербурге...». 28 років життя Чайковського пов’язані з містечком над Тясьмином. «Лебедине озеро», «Орлеанська діва», «Спляча красуня», «Євгеній Онєгін»... Величезний перелік творів, над якими працював тут композитор... Це й голос Кам’янки у світовій партитурі.

Вчора, сьогодні... завжди?

Через сто років після загибелі поета, пам’ятного 37-го, уряд ухвалив рішення про створення Пушкінського музею. На той час не було вже тут ні сімейної давидовської церкви, ні інших церков в окрузі, ні фамільного цвинтаря. У ті роки в Кам’янському районі (1937—38) незаконно репресували 185 чоловік, у недавній голод померло 12 тисяч... Чи можна сказати, що Кам’янка побачила ідеї декабристів у певному розвитку? Мабуть, не лише декабристи з жахом відхрестилися б, а й революціонери, котрі жили і через 60, і через 90 років після них. Ідеї, матеріалізуючись, мають підступну властивість трансформуватися до невпізнанності.

1940-го, у рік століття Чайковського, в «Зеленому будиночку» було розгорнуто експозицію, присвячену його життю в Кам’янці. А влітку наступного року італійські льотчики (о, темпераментні поціновувачі опери!) завдали першого бомбового удару по території Кам’янського району. На початку серпня в місто ввійшли німецькі війська; почалися вбивства та грабежі. У школі організували збірний пункт для відправки до Німеччини. Відомо про дев’ять розстрілів за втечу звідти; усього за роки окупації в районі страчено близько 2000 осіб, вивезено в рабство до 3650. Погруддя Пушкіна було зруйноване, музейний рояль — сподобався коменданту, пам’ятник Чайковському — розстріляний.

Час плине, світ змінюється; утім, інколи здається, що зміни, по суті, стосуються лише моди. 1812-го фізіономія Європи була затінена треуголкою, у сорокові — гострим блискучим козирком, а в наші нульові — ковбойським капелюхом. А й справді ж точно: «Якщо Америка не Європа, то Європи зовсім немає ніякої».

До речі, тут і відзначимо: у нові часи населення Кам’янського району — між переписами 1989-го і 2001-го — зменшилося на 13%, тобто більш ніж на 5 тис.: із 40661 до 35447. Цікаво, це когось хвилює?

«Гості бувають різні...»

У заповіднику відвідувачі з усього світу, до 40 тисяч на рік. Екскурсії і багатолюдні, і сімейні, і одиночні. Ось приїхали два сербських бізнесмени, в одного на обличчі жахливий рваний шрам. Лик війни. У «музичному залі» екскурсовод сідає за рояль: «Слова Пушкіна, музика Чайковського...». Здалося на мить — шрам розгладився.

Директор Кам’янського історико-культурного заповідника Галина Михайлівна Таран:

— Наш музей живий, він дихає, він озвучений. У нас проводяться музичні і літературні вечори...

— Розповідають, буцімто один із черкаських губернаторів (у нас чомусь вони часто змінюються) роздратовано сказав про заповідник: «якби знайшовся покупець — продав би із задоволенням!» Певно, добряче ви його зачепили... Проблеми?

— Головна проблема — опалення! Зараз — електричне. І найбільш прикро — платити за електроенергію в 10-кратному розмірі (як усі бюджетні організації) і сидіти при цьому в холоді. Для переобладнання нам потрібні 35 тис. грн. — підвести газ і поставити котел. У всіх просимо, ніхто не дає. Мерзнемо, хворіємо, експонати гинуть. Усередині меморіального рояля, на якому грав Чайковський, — цвіль!.. А рояль пережив усі революції й війни. Його готова відреставрувати німецька фірма, але реставрація має сенс лише після підведення опалення... Не знаю, як тепер будемо зимувати. Щоправда, у нас є запасний варіант... Опалюватися «буржуйкою»! Це нам порадили депутати Верховної Ради...

— ?

— Була для депутатів екскурсія. Безплатна. Вони нам зробили зауваження: «Що це у вас фіраночки на вікнах такі бідні?!» Ми розповіли про наше становище, про проблему з опаленням. Нам і порадили грітися «буржуйкою».

— А буржуйка хоч у музеї є?

— Є.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво