Філософ свободи

70 років тому — 20 листопада 1938 року — у Парижі помер корінний киянин, один із засновників філософії екзистенціалізму Лев Шестов (справжнє ім’я — Єгуда Шварцман). Власне, й саме його життя є добрим прикладом екзистенції — драматичного, живого, істинно людського існування.

Восени 1878 року з будинку київського купця першої гільдії Ісаака Шварцмана, що на Олек­сандрівській (нині Контрактовій) площі на Подолі щоранку виходив дванадцятирічний хлопець. Це був первісток подружжя Шварцманів Єгуда, який ішов до щойно відкритої Третьої гімназії на протилежному кінці площі (тепер Буди­нок дитячої творчості). Він проходив між Контрактовим домом і Мазепинським корпусом Ду­хов­ної академії (нині Києво-Могилянська академія), між базаром і Братським монастирем, між крамницями «шов­кового ряду» Гостиного двору та Грецьким монастирем (нині На­ціо­нальний банк). Якось по дорозі Єгуду викрали анархісти. Вони вимагали у Шварцмана-старшого грошей «на революцію», але підприємець відмовив викрадачам, і ввечері вони відпустили його сина.

Той щоденний шлях через площу виявився для підлітка символічним: ставши дорослим, він роз­ривався між світом духу та бізнесом. Так, після навчання на юридичному факультеті Київ­ського університету Св. Володи­мира Єгуда був змушений рятувати від банкрутства родинну фірму «Товариство Ісаак Шварцман». Фактично очоливши її, він перебрав на себе відповідальність за батьків, двох братів і чотирьох сестер. Удень Шварцман-молодший працював у фірмі, яку називав «клятою крамницею» і де сам іноді стояв за прилавком, а вечорами брав уроки співу (він мав абсолютний слух і гарний голос, мріяв стати співаком), писав вірші й філософські статті, які підписував псевдонімом «Лев Шестов». Ця роздвоєність дається взнаки навіть у деяких рядках його творів: «Ми змушені весь навколишній світ уявляти таким, який би найбільше відповідав можливості здобути потрібні для існування засоби. Насправді ж усе, що ми бачимо, — загадкове і таємниче. Дрібна мошка та величезний слон, лагідний вітерець і сніговий ураган, молоде деревце та велетенська гора — звідки все це? «Навіщо?», «Чому?» безперерв­но напрошуються, але не промовляються: заради потреб дня філософія завжди відсувається на задній план».

Через п’ять років такого жит­тя Єгуда захворів на нер­вовий розлад і поїхав лікуватися за кор­дон. У Ри­мі він познайомився зі студент­кою-медичкою Анною Березовською, і невдовзі вони побралися. І хоча Ісаак Шварцман мав на Подолі репутацію вільнодумця й одного разу мало не був відлучений від синагоги за жарти у святому місці, Єгуда не наважився розповісти батькам про свій шлюб — адже перед вінчанням із християнкою мав прийняти її віру. Відтак упродовж наступних одинадцяти років Шварцман-молодший щоліта потайки від батьків їздив до Швейцарії, де мешкали його дружина та доньки Тетяна і Наталя.

У батьківському будинку на Подолі Шестов започаткував мистецькі вечори, про які пізніше згадував інший київський філософ — Сергій Булгаков: «У гостинному домі Шварцманів у Києві зустрічалися представники як місцевої інтелігенції, так і приїжджі літератори та артисти — «на музиці», у розмовах». На вечірці з нагоди зустрічі нового 1900 року Шестов познайомився з молодшим за нього на вісім років уродженцем київських Липок філософом Миколою Бердяєвим, і відтоді їхня дружба тривала упродовж 38 років. Обидва вважали свободу основною рисою людини та головною умовою її буття (тому їх називали «філософами свободи»), проте їхні розмови часто переростали в суперечки. Шестов згадував: «Ніколи ми не доходили згоди. Ми завжди стиналися, кри­чали». Із ним погоджувався Бердяєв: «Діалог цей був часом жорстоким, хоч і дружнім». Вони дискутували на засіданнях Київсь­кого літературно-артистичного товариства, на вечорах у домі Шварцманів і навіть на сторінках київських часописів. «Бог, — писав Шестов, — сам вільний і створив людину так само вільною, як Він». — «Бог не є здійсненням усіх бажань, — заперечував Бердяєв. — Бог, імовірно, — щось зовсім інше».

Шестов став знаменитим 1905 року — після виходу його книги «Апофеоз безґрунтовності». Критики називали філософію Шестова «бунтом проти розуму», хоча насправді він повставав проти нав’язування людині стереотипів суспільної свідомості. Філософ завзято обстоював самодостатність життєвого світу вільної особистості, уславившись своїм протиставленням віри — розуму, почуття — знанню, святого — моральному, одкровення — науці (або, як він писав, Єрусалима — Афінам).

Коли Шестову виповнилося 42 роки, батько передав йому всі права на родинний бізнес, і філософ нарешті оголосив про свій шлюб. Він оселився з дружиною та доньками у Фрайбурзі в Німеч­чині, згодом вони мешкали в Коппе на березі Женевського озера, а пізніше — на острові Лемон. 1914 року Шестови переїхали до Москви, але філософ щороку по кілька місяців жив у Києві, опікуючись своєю фірмою.

Восени 1918 року, рятуючись від більшовиків, Шестов із родиною повернувся до Києва. Тут він викладав в університеті античну філософію. Проте невдовзі Київ удруге захопили більшовики, на місто знову накотилася хвиля погромів, і одного дня Шестов, стоячи на Старокиївській горі, побачив, як унизу, на По­долі, палає його садиба. Восени 1919 року філософ назавжди залишив Ки­їв, а «кляту крамницю» конфіс­кували більшовики (сьогодні на місці садиби Шварцманів стоїть Дитячий музичний театр).

З Києва Шестови переїхали до Ялти, згодом вирушили на французькому пароплаві Dougai Trouain до Стамбула, жили в Генуї, Женеві і, врешті-решт, оселилися в Парижі. Через два роки туди прибув Микола Бердяєв, висланий більшовиками з Росії на «пароплаві філософів», і дискусії друзів поновилися. «Свобода для мене, — зізнавався Бердяєв, — первісніша, ніж буття». — «Де немає свободи, — погоджувався Шестов, — не може бути ні впорядкованості, ні добробуту, там узагалі не може бути нічого, що цінується людьми на землі».

У Парижі Лев Шестов нареш­ті позбувся своєї роздвоєнос­ті й цілковито віддався філософії — писав книги, викладав у Сорбон­ні, читав лекції в Берліні, Франкфур­ті, Галле, Фрайбурзі, Празі, Амстердамі, Кракові, Єрусалимі, Хайфі та Тель-Авіві. Ви­датний киянин помер року в паризькій клініці Буало на 73-му році життя.