Філантропія як сімейна традиція - Соціум - dt.ua

Філантропія як сімейна традиція

28 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №42, 28 жовтня-4 листопада

Одним із дивних явищ ХХI століття стало змішання понять і уявлень про речі, здавалося б, традиційні...

Одним із дивних явищ ХХI століття стало змішання понять і уявлень про речі, здавалося б, традиційні. Наприклад, сьогодні багато хто з нас плутає спонсорство чи меценатство з філантропією, хоча остання є абсолютно особливим феноменом.

Я б сказала, що філантропія — це спосіб життя і стан душі. І ще — сімейна традиція, яка передається з покоління в покоління...

Щоб наша молодь більше довідалася про добродійність, у деяких вузах почали викроювати години (а радше — хвилини) для ознайомлення з різними видами добродійної діяльності. Ось і мені доводилося втовкмачувати студентам, що спонсор — це людина, котра дає кошти найчастіше із завуальованою вигодою для себе (створення іміджу, реклама, якісь пільги).

І спонсорські кошти зазвичай доводиться повністю або частково повертати. Вдивляючись в обличчя молоді, я помічала, що мотиви спонсора їм цілком зрозумілі, втім, як і існування меценатів — людей, котрі реалізують себе через мистецтво. А ось як можна жити, день у день віддаючи частку себе іншим, тобто бути філантропом, — це залишалося за порогом їхнього розуміння. Мої студенти просто не могли усвідомити: як можна бути безкорисливо-добрим у нашому світі, сповненому зла та жорстокості?

Нерозуміння нашими дітьми поняття філантропії наводить на думку, що в сучасній сім’ї діється щось недобре...

Можливо, аналогічні процеси відбуваються і в сім’ях за кордоном?

А що там, у них?

Упродовж десятків років нас наполегливо переконували, що західна модель суспільства вирощує безнадійних егоїстів, людей бездуховних, рабів золотого тільця. Сьогодні знову можна почути: Захід шле нам свої обноски, видаючи це за добродійність.

Проте на відміну від наших сімей, де діти інколи разом із батьками цинічно торгують на ринках секонд-хендом (тобто безкорисливою допомогою інших людей), за кордоном філантропія як сімейна традиція — дуже поширене явище.

Коли я була керівником громадської організації, мені неодноразово доводилося роздавати нашим дітям різдвяні подарунки з-за кордону. У цих дбайливо обгорнутих строкатим папером коробках лежали простенькі подарунки американських малят, які купували на свої кишенькові гроші фломастери та цукерки для українських дітей або відривали від серця улюблених ведмежат і ляльок.

Жодної підробки тут не було — у багатьох коробках містилися зворушливі фото дарувальників, яким ледь виповнилося п’ять-вісім років. Таким простим способом батьки з дитячих літ привчають малят бути філантропами.

У сім’ї редактора газети Liechtensteiner Vaterland Хеннінга Фогельзанга четверо дітей. І хоча заробітна плата редактора на Заході чимала — близько п’яти тисяч франків, — витрат теж дуже багато: всім дітям треба дати вищу освіту, а дружина працює в добродійному товаристві Ліхтенштейну лише на громадських засадах.

Хеннінг — письменник і видає за власний кошт історичні книжки, що дуже відчутно б’є по бюджету сім’ї. Крім того, дуже дорого коштує медичне страхування та інші соціальні послуги, але це не заважає подружжю Фогельзанг займатися добродійністю. Ось уже багато років вони запрошують у свій дім (який всього лише орендують!) друзів із Польщі, України та інших країн Східної Європи, що неймовірно дорого.

Мадлен Фогельзанг майже щодня вирушає на роботу в добродійне товариство Hilfs — Werk, яким керує дружина князя Ліхтенштейну Ганса-Адама II княгиня Марія. У княжій сім’ї всі, включно з дітьми, займаються добродійністю. Таким чином і виникла ідея використовувати для приміщення товариства занедбані ангари фабрики в маленькому містечку Тризен. Там розмістилися величезні склади гуманітарної допомоги.

Жінки з Hilfs — Werk ходять по домівках і збирають одяг, постільну білизну, іграшки — все, що вдасться — для Боснії, Хорватії, Польщі, Литви, України та інших країн. Як тут не згадати деяких заможних українських жінок, які не знають, куди подіти обридлі речі, тоді як багато сімей перебувають за межею бідності!

Приватні фірми Ліхтенштейну віддають товариству свою продукцію, яку уцінили чи не продали за сезон. Кожна з активісток спеціалізується на певній роботі — пакує посилки, прасує або чистить речі. Допомагають і діти, залучаючись у такий спосіб до добродійності.

Hilfs — Werk надзвичайно популярна у князівстві, майже кожна сім’я охоче несе сюди практично нові речі. Частина зібраного залишається в Ліхтенштейні — передається в соціальні служби, біженцям і притулкам, частина транспортується у величезних машинах в інші країни, зокрема і в Україну. Філантропія подружжя Фогельзанг заслужила високу оцінку нині покійного глави католицької церкви Папи Івана Павла II, який особисто поздоровив сім’ю з народженням дочка Віри. На згадку про зустріч із Папою Римським залишилася фотографія в сімейному альбомі...

Хтось заперечить, що філантропія — привілей багатих людей. Проте за кордоном безліч сімей дуже скромного статку знаходять можливість займатися філантропією. Роз-Марі Шпрехер із маленького швейцарського містечка Аарау — пенсіонерка. Значну частину свого часу вона присвячує безкорисливій роботі в госпіталі, де доглядає за хворими. Причину своєї філантропії Роз-Марі пояснює сімейними традиціями — у її домівці всі займалися добродійністю.

Швейцарський Червоний Хрест — одна з найстаріших і найшанованіших громадських організацій у світі — налічує у своїх рядах безліч активістів, таких, як Роз-Марі...

Феномен колективної філантропії

До речі, на початку жовтня в Кіровограді відбувся всеукраїнський семінар «Протидія поширенню СНІДу в Україні», який проводиться з ініціативи Швейцарського Червоного Хреста. У ньому взяли участь сім регіональних організацій Червоного Хреста України.

Запитую у Світлани Черненко, заступника голови Кіровоградської обласної організації Червоного Хреста:

— Чи пропонують вам свою допомогу звичайні люди?

— На відміну від інших українських соціальних служб, ми не державна структура, а громадська організація, що говорить само за себе. У нас є волонтери — колишні медпрацівники, учителі, які працюють за програмою «Громадські пункти першої допомоги». Ми вже відкрили 40 таких пунктів у 17 районах області — там, де немає медзакладів і амбулаторій. Наші волонтери подають першу долікарську допомогу і працюють без зарплати, ми їх просто відзначаємо й заохочуємо на свята. Є й ще одна категорія волонтерів — студенти медучилища, які допомагають у прибиранні й доставляють самотнім літнім людям продуктові набори за рахунок Червоного Хреста.

— А за чий рахунок відбувається ваша добродійність, адже вас держава не фінансує? За рахунок допомоги людей?

— Ми одержуємо гуманітарну допомогу з-за кордону за різними програмами Міжнародного Червоного Хреста. Крім того, нам допомагають Міжнародна акціонерна авіаційна компанія «Урга», агрофірми, підприємство «Коопринок» та багато інших...

Усе б гаразд, та ось назвати «філантропією» роботу студентів, які часто виконують громадське навантаження з-під палиці, можна з великою натяжкою. Чомусь ріже вухо і слово «заохочення», хоча воно стосується небагатих пенсіонерів, гідних усілякої поваги...

Адже філантропія тим і унікальна, що несумісна навіть із тінню особистої вигоди. Що ж стосується допомоги фірм, то вона існує і в інших країнах. Сьогодні багато вчених почали говорити про те, що філантропія набуває невластивої їй «суспільної» форми.

Ця тенденція особливо яскраво виявилася у країнах пострадянської системи, де філантропія стала колективним явищем, коли добродійну допомогу подають не окремі люди, а трудові колективи, фірми й підприємства. Чим пояснити цей феномен? Нашою бідністю (те, що не під силу одному, зможе колектив)? Однак є ж у нас багаті люди...

Чи пояснення криється в тому, що розлучитися зі своєю копійкою важче, ніж із колективним карбованцем? А можливо, корениться це явище в сім’ї, де впродовж останніх десятиліть не було поняття добродійності?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво