«Фемен» на стежці протесту - Соціум - dt.ua

«Фемен» на стежці протесту

29 грудня, 2010, 17:29 Роздрукувати Випуск №49, 29 грудня-14 січня

«Фемен» — новий жіночий рух, що постав в Україні упродовж останніх двох років. Увеcь цей час активі...

«Фемен» — новий жіночий рух, що постав в Україні упродовж останніх двох років. Увеcь цей час активістки «Фемен» утримують на собі увагу українських і зарубіжних медій, провокуючи суспільство на палкі дебати: «Фемен» — це креативно чи несмак? Політика чи прикол? Розвага чи боротьба? Замовлення чи позиція? Чим насправді займається «Фемен»?

«Феменки» протестують топлес. Ця їхня форма протесту інколи привертає більше уваги і провокує більше суперечок, ніж тема і приводи для маніфестацій. Апелюючи до історії, згадаємо, що протестувати тілом жінкам спало на думку не вчора: жіночі топлес-протести, що є досить радикальними для патріархальної європейської культури, мають уже чи не столітню традицію. Ще в 1920-х роках ранньорадянський емансипаційний проект був позначений жіночими вуличними маніфестаціями з оголенням під гаслом «Геть (буржуазний) сором!».

З 1970-х років і по сьогодні феміністки на Заході протестують, оголюючи груди, — це їхній виклик і знак боротьби проти дискримінації. Але «Фемен» не є їхньою прямою калькою, «феменки» ідуть багато в чому власними манівцями. Активістки руху не лише оголюють груди: від самого початку вони заповзялися створювати свою ню-стилістику, зумисне сексуалізовану, модельовану за формами й лекалами гламурного, подіумного, блондинистого пострадянського взірця жіночності.

Безумовно, «Фемен» є породженням реалій, що виникли після розпаду Союзу. Активістки використали зужитий маркетинговий принцип, згідно з яким із «цицьками» можна продати все. З часів незалежності, коли почалося формування неопатріархату і доволі агресивної форми капіталізму, використання жіночого тіла як частини рекламних кампаній стало повсюдним і до парадоксальності всеохопним. Принцип «товар плюс баба» став настільки автоматичним і універсальним, що не викликає подиву, навіть коли на тлі спокусливо вигнутого напівоголеного жіночого тіла продаються такі несподівані речі, як кошики для сміття, листи металу, цвяшки, плитка, фурнітура, килими, глечики, ламінат, мобільні телефони і сотні й тисячі інших речей. Жіноче тіло певного взірця стало універсальним транспортером товару на ринок, глобальний чи локальний, до споживача.

Спираючись на цей відпрацьований ринковий принцип, активістки «Фемен» створюють свою стратегію: «Я думаю, якщо таким чином можна продавати пряничок, то чому б таким чином не штовхати соціальні й політичні теми. Не бачу в цьому нічого поганого», — ділиться міркуваннями Анна Гуцол, лідерка й ініціаторка руху.

«Фемен» стартували з кількох акцій: створення позитивного іміджу метрополітену, проблеми відключення гарячої води в Києві («Немає води в крані — миюсь на Майдані»). Але наступна серія акцій — «Україна — не бордель!» — зробила з «феменок» медіазірок, прославивши їх насамперед величезною кількістю фото- й відеорепортажів з акції, де дівчата імітували повій з «вулиці червоних ліхтарів». Цікаво, що «феменки» таки намагалися розгорнути послідовну, «тиху», неепатажну діяльність у боротьбі проти секс-туризму в Україну — випустили й розповсюджували спеціальні листівки для іноземців і для українських дівчат; писали листи про проблему секс-туризму в Кабмін, Міністерство внутрішніх справ і навіть намагалися лобіювати ухвалення закону про криміналізацію клієнта секс-послуг, співпрацюючи з депутатами; зробили спеціальний сайт із «чорним списком» іноземних гостей, які «полюють» на доступних українок; поєднували зусилля з хакером, який «ламає» сайти з рекламою секс-послуг. Але вся ця робота виявилася непоміченою й майже марною, окрім одного — костюмованих топлес-акцій, охоче підхоплених і розтиражованих медіями. Саша Шевченко ділиться: «Насправді «Фемен» — це такий експеримент, і, спробувавши такий [топлес] формат, виявилося, що він справді діє, працює».

Тоді стратегія «феменівських» протестів оформлюється остаточно: ефективними є епатажні радикальні акції, що тривають короткий час, але завдяки циркулюванню матеріалів у медіях, стають доступними для мільйонної аудиторії. Виявилося, треба не так багато — оголити груди, і медії дедалі активніше й охочіше приходять на акції, тиражують повідомлення, Інтернет наповнюється інформацією, соціальні мережі з «Фемен» стають чимдалі густішими й велелюднішими. Кожна акція викликає сплеск коментарів, полемік і суперечок.

Економіка протесту від «Фемен» видалася вельми ощадною: при часто нульовому бюджеті «феменки» організовували акції, що досягали максимуму розголосу, максимуму публічності, тиражувалися навіть через міжнародну пресу та телерадіокомпанії. Анна Дєда, одна з лідерок руху, коментує поширення інформації про акцію перед СБУ за свободу слова: «Першого дня було посилань десь 280 на сторінки із цією новиною, потім іще через день — уже 2500, і от сьогодні я заходила в Гугл — відображалося приблизно 16 тисяч сторінок. Чого ми хотіли — ми домоглися. Бо нам головне — щоб люди знали, що відбувається».

Оголення грудей дало змогу оминути ще одну турботу — необхідність мобілізовувати велику кількість людей, залежати від масовості реальної аудиторії. Для успішної акції достатньо було одної камери, одної активістки та доступу до мережі Інтернет, а далі — справа техніки. З’явився жанр так званих мономітингів і монопротестів, мінімалістичних своїми видатками: активістка топлес із транспаратом у руках, запис, викладений у блозі «Фемен», а потім розтиражований в Інтернеті, — і до заходу залучено кількатисячну аудиторію.

Не менш ефективними є також «прориви в заборонені місця» з несподіваними, шокуючими топлес-протестами під прицілом відеокамер. «Феменки» проривалися на політичні ток-шоу, в PinchukArtCentre, в Кабінет міністрів, на врочисті заходи в присутності президента Академії наук, послів, міністрів та ін., на подіуми модних показів тощо.

Якщо ж переформулювати їхню активність мовою високих теорій, то «Фемен» зробили спробу деколонізації жіночого тіла, яке узурповане на догоду прибутку (в неоліберальному дискурсі) чи репродукції (в неоправому дискурсі). «Феменки» сміливо кинулися в експерименти, роблячи своє тіло особистісно-приватним і «неужитковим» для нав’язуваних ролей, чим викликають стрес, дисонанс у масовій свідомості, вибивають її із затишного кубла «очевидностей», ставлять нові запитання і спонукають до нових відповідей: «Сьогодні жінка не повинна ставити собі єдину мету — як довше зберегти свою цнотливість. Сьогоднішня українська жінка повинна бути вільною, красивою, непродажною, розумною, щоб уміти виживати в цьому суспільстві. Я думаю, що дійсно головними в цих дискусіях мають бути питання: «якою повинна бути українська жінка?», «що вона має робити, чим займатися, про що говорити і чим цікавитися?», — так формулює актуальні завдання одна з лідерок руху Інна Шевченко. Оголення тіла «феменками» в поєднанні з їхнім фірмовим атрибутом — віночком, символом дівочої цноти, — стає гранично іронічним знаком виклику і парадоксу, демаскуючи найтиповіші «грудні» складові фемінності — еротичну і материнську.

На початках було важко зрозуміти, наскільки тривким буде рух, і куди розвиватиметься. Серію акцій «Україна — не бордель!», з яких починали «феменки» два роки тому, аналітики вважали «сирою» і менш вдалою з погляду чіткості прочитуваного меседжу, а дехто й сьогодні вважає це «(проплаченою кимось) рекламою українських повій». Навряд чи можна було спрогнозувати, на які кроки відважаться активістки незабаром і наскільки радикальні теми порушуватимуть. За останні кілька місяців темою їхніх протестів, наприклад, були антиукраїнська політика Московського патріархату на чолі з патріархом Кирилом; незаконні звинувачення на адресу Анастасії Гришай, колишньої української порноакторки, матері двох дітей, у зберіганні й розповсюдженні порнографії; розрив у розмірі середньої заробітної платні жінок і чоловіків; політика влади, що призводить до нарощування зовнішнього боргу України перед МВФ; проблема сплеску секс-туризму в Україну у зв’язку із проведенням матчів Євро-2012 та інші.

Останніми місяцями Інтернет буквально не встигає «охолоняти» після гарячих акцій «Фемен». Акція «Україна не Аліна» — костюмований протест «з немовлятами» на руках до приїзду Путіна в Україну — спричинилася до арештів шістьох активісток і намагання інкримінувати їм статтю 173 АКУ (хуліганство). Лише цими днями суд завершився на користь «феменок». Саме ця акція дала деяким діаспорним дослідникам змогу побачити в діяльності «Фемен» новий молодіжний український патріотизм.

Перед Посольством Ірану в Україні, а потім, зірвавши відкриття днів іранської культури в Українському домі, «феменки» протестували проти рішення іранського суду покарати на смерть через закидання камінням Сакіне Мохаммаді-Аштіані — матір двох дітей, підозрювану в подружній зраді. Ця акція «Фемен» набула широкого розголосу і в ісламському світі: іранське телебачення взяло в представниць «Фемен» інтерв’ю в прямому ефірі через Інтернет; віртуальний простір наповнений листами подяки від ісламських жінок. Слід сказати, що під тиском низки міжнародних правозахисних організацій це рішення суду нещодавно таки було скасоване, й Сакіне Мохаммаді-Аштіані звільнили. А от «Фемен» може отримати позов від Посольства Ірану в Україні.

На експериментах з фемінністю «феменки» не зупинилися. Вони кинули виклик брутальній, грубій маскулінності футбольних фанатів, частиною образу яких є використання сексуальних послуг. Нещодавна фотосесія Інни і Саші Шевченко стала черговою своєрідною ін’єкцією шоку масовій свідомості. Імітуючи пляшками фалоси, «феменки» пародійно інсценували порнографічно-сексуальні стосунки футбольного вболівальника і жінки, викриваючи при цьому фалоцентризм мачизму, де жіноче сексуальне підпорядкування стає важливою частиною його (мачизму) формування і становлення (в одному ряді з пивом і футболом). Відверті вульгарність, іронічність, пародійність сцен не залишили байдужим нікого, викликаючи реакції від відвертого негативізму до висловлення поваги за сміливість.

«Фемен» не зважає на негативні реакції, бо, як стверджують його представниці, це означає, що увагу до проблеми привернуто, проблему почуто: «Ні, нас не ображає [негативна реакція], ми знаємо, що такої реакції і варто очікувати. Основний відсоток людей реагує саме так. Але ж вони реагують, пишуть, висловлюються — і це добре. Бо звертають увагу на проблему і бачать, що ми хотіли акцією сказати» (Анна Гуцол); «На те й спрямована наша діяльність, щоб викликати якісь емоції і розвивати дискусії в суспільстві» (Інна Шевченко). Ці щеплення від соціальної сліпоти можуть зробити соціальні проблеми видимішими і дискутованішими навіть тоді, коли певна частина суспільства «феменівської» іронії, пародії, постмодерного виклику не прочитує, не помічає, сприймає все за чисту монету.

«Фемен», як ініціатива знизу, є рухом спонтанним, рефлексивним, миттєво діючим на нові суспільні виклики, в такт з їх блогівським мотто: «Прийшла. Роздяглася. Перемогла». «Фемен» — акціоністки, а отже, стверджує Анна Гуцол: «Ми таки бойовий загін, ми на вулиці діємо. Ми не «копаємо», не досліджуємо. Вважаю — на вулицях, на барикадах поки що потрібно діяти». Теми для акцій з’являються спонтанно, черпаються з життя, з новин, концепції формуються в процесі дій, обговорюються колективно, гасла народжуються у процесі підготовки: «Це дійсно колективна робота. Придумує Аня, я придумую, Саша придумує, придумують дівчата. Просто телефонують і кажуть: «О, там така акція буде, я таке вигадала, може, напишемо?» (Інна Шевченко).

Стратегічна байдужість «феменок» до (складних) політичних/феміністичних теорій, а також відстороненість від потреби наперед чітко прописувати і пояснювати свої політичні позиції й ідеологію як таких, що відволікають від практики, і як таких, що є антиподами фірмовому «феменівському» миттєвому акціонізму, простоті та зрозумілості, все більше стає очевидним слабким місцем «Фемен». У поєднанні з націленістю на маскультуру, а звідси — і на масдискурси, це збиває акціоністок в протиріччя, підхштовхує підхоплювати стереотипи і ксенофобні кліше. Так, у межах акцій «Україна — не бордель!», об’єктом «феменівської» критики стають представники певних етнічних або релігійних груп (турки, хасиди та ін.), що надає заявам «Фемен» ксенофобного звучання. В акції проти підвищення пенсійного віку жінок «Фемен» легко вдаються до гомофобної лексики (Кабмін вони називають «гомосексуальним паханатом»). А, скажімо, під час «прориву» у PinchukArtCentre з акцією «ВагінАрт» навпроти знаменитої картини фотохудожника Сергія Браткова «Хортиця» «феменки» не схопили іронічність цього твору актуального мистецтва. І потрапили на власний же гачок...

Не згасають полеміки і навколо теми, наскільки самостійним є проект. Настирливість, з якою піднімається це питання, викриває недовіру загалу до самої можливості того, що молоді дівчата самотуж об’єдналися в дієву організацію. Ніхто не сподівався, що вуличний жіночий акціонізм, який містить виразну феміністичну перспективу (як політику боротьби за права жінок), прийде до нас в образі гламурних молодих дівчат, неначе відповідь-виклик пострадянській мізогінії, втіленій в жартах про недалеких блондинок... А тим часом минули вже не одні вибори, та «Фемен» не проявилися як рупор окремої партії чи політичної сили. Чи зверталися до «Фемен» політики? «Зверталися, — коментує Анна Гуцол, — просили організувати акцію «за» чи «проти». Ми приходимо на зустрічі, але в результаті відмовляємося від співпраці, бо законопроекти наші вони проводити не хотять». Наскільки зможуть реалізувати «Фемен» свої політичні амбіції (а вони в «Фемен» є), наскільки вдало маневруватимуть між пряниками і тенетами політичних партій, — питання майбутнього. А поки «малобюджетність» феменівських акцій, їх фінансовий аскетизм, а також перехід до усталеної на Заході стратегії фандрейзингу через громадські пожертвування й розпродаж сувенірів із символікою «Фемен» дає підстави сподіватися, що лідерки цього руху справді поціновують його незалежність.

Дослідницький проект, результати якого лягли в основу цієї статті, здійснений авторками за підтримки представництва Фонду Генріха Бьолля в Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво