ФЕЛЬДМАРШАЛ ПАУЛЮС У СТАЛІНГРАДСЬКІЙ БИТВІ - Соціум - dt.ua

ФЕЛЬДМАРШАЛ ПАУЛЮС У СТАЛІНГРАДСЬКІЙ БИТВІ

12 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

Під час війни ніколи не слід прагнути будь-що здійснити намічений план, якщо обставини і час не сприяють цьому...

Під час війни ніколи не слід прагнути будь-що здійснити намічений план, якщо обставини і час не сприяють цьому.

Барон Лацарус Швенді. XVI століття.

З 1935 по 1945 р. А.Гітлер присвоїв звання фельдмаршала дев’ятнадцятьом армійським воєначальникам. Фельдмаршали складали еліту нацистської Німеччини як найбільш авторитетні і шановані особистості у військовому середовищі. На початку Другої світової війни вони домоглися низки вражаючих перемог. Польща, Данія, Норвегія, Бельгія, Люксембург, Франція, Югославія, Греція були завойовані дуже швидко.

1941 року гітлерівські війська окупували Україну, Білорусію, Литву, Латвію, Естонію і застрягли в безпосередній близькості від московського Кремля. Та саме на Східному фронті фельдмаршали Німеччини почали зазнавати нищівних поразок. До їхнього числа відноситься Сталінградська битва, у ході якої сталася найбільша катастрофа в німецькій військовій історії. Фінал битви відомий усьому світу — він став переломним моментом у Другій світовій війні.

У своїх спогадах «Похід на Сталінград» генерал Г.Дерр пише, що для Німеччини битва під Сталінградом була найтяжчою поразкою в її історії, для Росії — її найбільшою перемогою. Під Полтавою (1709) Росія домоглася права називатися великою європейською державою. Сталінград став початком її перетворення на одну з двох найбільших світових держав.

З битвою на Волзі назавжди пов’язане ім’я фельдмаршала Фрідріха Вільгельма Ернста Паулюса, котрий народився у вересні 1890 р. Відповідно до понять Третього рейху, він вважався вихідцем із народу. Військова кар’єра Ф.Паулюса почалася з лютого 1910 р. у піхотному полку зі звання молодшого лейтенанта. Брав участь у Першій світовій війні, наприкінці якої отримав звання капітана. Подальша служба була в основному пов’язана зі штабними посадами. Заживши собі репутацію спеціаліста в галузі моторизованих військових дій, він напередодні Другої світової війни вже був начальником штабу 10-ї армії, що здійснювала вторгнення в Польщу, Бельгію і Францію. У вересні 1940 року його призначають заступником начальника Генштабу сухопутних сил.

Командувачем 6-ї армії його було призначено у січні 1942 року, а фельдмаршалом став на цій же посаді у віці 52 роки. Парадоксально, але факт: найвище військове звання отримав генерал, армія якого зазнала поразки, та й саме звання йому було присвоєно за день до її капітуляції та його полонення (1 лютого 1943 р.). На Волзі драматично завершилася його 33-річна військова кар’єра.

Оцінюючи військові дії під Сталінградом, генерал Г.Дерр указував, що Сталінград має ввійти в історію як найбільша помилка, будь-коли зроблена військовим командуванням, як найбільша зневага до живого організму своєї армії, будь-коли виявлена керівництвом держави.

Г.Дерр вважає, що за період із 24 листопада 1942 р. по 8 січня 1943 р. були умови для виходу боєздатної 6-ї армії з оточення і тим самим можна було уникнути капітуляції. Після 8 січня 1943 р. таких умов уже не було, оскільки армія виявилася небоєздатною.

Аналізуючи хід бойових дій під Сталінградом восени 1942 р., погодимося з думкою Г.Дерра, але тільки частково, і уточнимо, що потенційна можливість вирватися з оточення у 6-ї армії фактично була з 24 листопада по 23 грудня 1942 р. Остання дата пов’язана із зупинкою військової групи «Дон» під командуванням Е. фон Манштейна, на яку було покладено завдання деблокуючого удару із метою прориву кільця оточення навколо 6-ї армії.

Е. фон Манштейн згодом визнавав, що зроблена 12 грудня спроба виручити 6-ту армію зазнала невдачі. Чи була у той час в обстановці, що виникла, ще якась надія на повторення цієї спроби? На це запитання Е. фон Манштейн відповідає негативно. Навряд чи доводиться сумніватися у висновку найкращого німецького фельдмаршала Другої світової війни.

Про те, що у Ф.Паулюса, особливо в перші дні оточення й у ході нанесення деблокуючого удару була можливість виходу з оточення (при безсумнівному факті, що його армія зазнала поразки) свідчить недооцінка противника, яка мала місце в діях радянського військового командування. Маршал Радянського Союзу А.Василевський згадує: хибні дані про кількість оточеного ворожого угруповання (89—90 тис.) — насправді в ній налічувалося понад 300 тис.; применшені дані про бойову техніку противника, особливо артилерію і танки; не взяті до уваги саперні батальйони, які потрапили в оточення, інженерні загони, частини польової жандармерії, таємної військової поліції тощо.

Крім того, 14 грудня радянське військове командування прийняло рішення тимчасово відкласти здійснення операції «Кільце» і зосередила всі зусилля на зупиненні просування військ Е. фон Манштейна та їхньому розгромі, а операція з ліквідації армії Ф.Паулюса була тимчасово відкладена.

Природно виникає запитання — чому ж командувач 6-ї армії так і не зробив спроби виходу з оточення, якщо така потенційна можливість ще зберігалася? Як командувач армії, Паулюс безпосередньо підпорядковувався верховному головнокомандувачу і мав виконувати його накази. А.Гітлер, як відомо, хоч і вагався у певні моменти, але так і не віддав наказ Ф.Паулюсу на прорив з оточення і більше того, не відреагував на кількаразові прохання фельдмаршала про надання свободи дій. І, нарешті, А. Гітлер не дозволив Ф.Паулюсу прийняти капітуляцію ні 8 січня, ні 23 січня, коли будь-який опір армії був уже марний. Фюрер із фанатичною упертістю вважав, що німецький солдат не повинен здаватися в полон і навіть у критичній обстановці зобов’язаний умирати гордо зі словами: «Хай живе велика Німеччина!»

Аналіз подій того часу, спогади учасників показують, що за власною ініціативою (без наказу А.Гітлера) Ф.Паулюс не наважився б вивести армію з оточення в силу таких особистих рис, як неквапливість, нерішучість і безмежна відданість своєму фюреру.

У зв’язку з цим цікавими є службові характеристики на офіцера Ф.Паулюса періоду 20-х років. У них підкреслювалося, що він неквапливий, витрачає багато часу на роздумування, перш ніж віддати наказ, йому бракує рішучості. Чим вище піднімався Ф.Паулюс службовими східцями, тим різкіше виявлялися ці недоліки, особливо в складній бойовій обстановці. Вже в ході жовтневих боїв 1942 р. командувач 4-го повітряного флоту маршал люфтвафе барон В. фон Ріхтгофен критично відгукувався про те, як Ф.Паулюс веде бій. Більше того, він доповідав про втрату 6-ю армією її в минулому знаменитого бойового духу і закликав замінити Ф.Паулюса рішучішим командувачем.

Наведемо ще один характерний епізод на підтвердження нерішучості Ф.Паулюса. Коли шоста армія лише потрапила в оточення, чимало її генералів, оцінивши ситуацію, наполягали на негайному виході з оточення без наказу Гітлера. У ході наради генерал Йєнеке натякнув, що В. фон Рейхенау напевно б відкинув усякі сумніви, на що Ф.Паулюс озвався реплікою: «Я не Рейхенау». Пізніше цей же генерал писав, що Ф.Паулюс був занадто боязким, аби протистояти А.Гітлеру, у чому і полягала істинна причина його провалу.

Навіть 28 січня 1943 р., коли Ф.Паулюсу пред’явили другий ультиматум про капітуляцію, він радирував фюреру, що над Сталінградом, як і раніше, майорить стяг із свастикою. «Нехай наша боротьба стане для ще не народжених поколінь прикладом того, як стояти до кінця, хоч би якими безвихідними здавалися нам обставини. Німеччина і далі перемагатиме! Хайль, мій фюрере!»

У цій радіограмі більше військової бравади, аніж здорового глузду командувача армії, яка була приречена.

Про те, що Ф.Паулюс був схильний піддаватися чужому впливу, свідчать також його взаємовідносини з начальником штабу 6-ї армії генерал-лейтенантом А.Шмідтом. Торкаючись особистих взаємин цих двох людей, генерал Г.Дерр зазначає, що Паулюс розумний, обдарований воєначальник, великодушна, але дуже чутлива людина, не був сильною особистістю. Начальник його штабу був естетом, розумним і енергійним, наполегливим до упертості. Такими різноманітними якостями характеру вони могли б добре доповнювати один одного, але А.Шмідт був більш сильною і вольовою особистістю.

Вплив А.Шмідта позначався на всіх нарадах, які проводив командувач армією. Так, 22 листопада генерал-майор люфтвафе В.Пікерт затято наполягав на тому, що армія має здійснити прорив у південно-західному напрямку, оскільки в умовах російської зими неможливо здійснити постачання армії з повітря в гігантських масштабах. А.Шмідт заперечив, що «однак доведеться». Ф.Паулюс підтримав начальника штабу армії.

Через п’ять днів відбулася ще одна нарада, на якій усі дружно намагалися умовити Ф.Паулюса здійснити прорив. Однорукий генерал Г.Хубе (командир 14-го танкового корпусу): «Прорив — наш єдиний шанс». Генерал Штреккер (командувач 11-го корпусу) просив Ф.Паулюса: «Ми просто не можемо залишитися тут і загинути». Усі командувачі корпусів вимагали негайного прориву, попри наказ битися до кінця. «Ми повинні підкоритися наказу Гітлера», — затято стояв на своєму А.Шмідт. «І підкоримося», — повторював його слова Ф.Паулюс.

І, нарешті, останній приклад, який наводить фельдмаршал Е. фон Манштейн. Коли 4-та танкова армія з групи «Дон» змогла підійти на відстань 30 миль (48 км) від Сталінграда, але потім була зупинена, Е. фон Манштейн настійно закликав Ф.Паулюса здійснити прорив. Проте командувач 6-ї армії знову і знову зволікав. Манштейн писав, що його аргументи «відскакували, мов горох від стіни».

На закінчення наведемо висловлювання С.Мітчема — автора книги «Фельдмаршали Гітлера і їхні битви». Він пише, що важко собі уявити генерала, який менше відповідав своєму високому призначенню, аніж Ф.Паулюс 1942 р. Ніхто не стане заперечувати, що це був ретельний, грамотний штабіст, але за всю свою кар’єру він мав досвід командування хіба що моторизованим батальйоном. Він був до мозку кісток «штабним пацюком». Високий, підтягнутий, акуратний, Ф.Паулюс незмінно носив рукавички, оскільки не міг терпіти бруду. Він двічі на день приймав ванну і переодягався, за що удостоївся таких уїдливих прізвиськ, як «шляхетний лорд» або «наш найелегантніший джентльмен». Та значно гірше, що йому бракувало рішучості, а в сполученні з вірою в непогрішимість військового генія фюрера — це сполучення стало фатальним.

У середині липня 1944 р. Ф.Паулюс, перебуваючи у полоні, остаточно розчарувався в А.Гітлері. Саме в цей час він уперше закликав офіцерів групи армій «Північ» дезертирувати або ж не слухати убивчі заклики А.Гітлера: «Стояти на смерть і не здаватися росіянам». У серпні 1944 він став членом Національного комітету «Вільна Німеччина».

1946 р. Ф.Паулюс постав як свідок на процесі в Нюрнберзі, але на свободу був випущений лише 1953 р. Він оселився в Дрездені (Східна Німеччина), помер 1957 р. у віці 67 років у воістину фатальний для його долі день — 1 лютого.

З моменту оточення 6-ї армії перед її командувачем постала дилема: або залишатися вірним військовому обов’язку і опиратися до останнього, або виходити з моральної відповідальності за життя підлеглих йому солдатів і офіцерів. Ф.Паулюс залишився вірний військовому обов’язку, що в остаточному підсумку призвело до численних людських жертв і капітуляції.

P.S. У читача не повинно скластися враження, що основною причиною поразки 6-ї армії були фатальні помилки військового командування і особистісні риси Ф.Паулюса як командувача армії. Насправді мало місце і те, й інше. Але це явилося лише приводом для катастрофи німецької військової машини в Сталінградській битві. Основні ж причини висловимо словами двох воєначальників найвищого рангу, котрі були противниками в Сталінградській битві.

Фельдмаршал Ф.Паулюс: «Радянська стратегія виявилася настільки вищою за нашу, що я навряд чи міг знадобитися росіянам, хоча б для того, аби викладати в школі унтер-офіцерів. Найкращий тому доказ — підсумок битви на Волзі, у результаті якої я опинився в полоні, а також те, що всі ці пани сидять тут на лаві підсудних» (із показань на Нюрнберзькому процесі).

Маршал Радянського Союза А.Василевський: «Битва показала високий рівень радянського військового мистецтва і по суті стала гідним, повчальним уроком історії. Водночас перемога під Сталінградом явилася і незаперечним свідченням величезної міці, зростання військової майстерності Радянських Збройних Сил у цілому».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво