ФАШИЗМ — ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА? - Соціум - dt.ua

ФАШИЗМ — ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА?

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

Потужний інформаційний викид, що стався у зв’язку з подіями у США, змусив наполегливо шукати історичні аналогії...

Потужний інформаційний викид, що стався у зв’язку з подіями у США, змусив наполегливо шукати історичні аналогії.

Цілком закономірна раптова поява інтересу до фашизму. Але при цьому наводиться досить заяложений ще з радянських часів історичний ланцюжок: як джерела німецького фашизму розглядається спадщина німецьких «похмурих національних геніїв» Шопенгауера, Ніцше, Вагнера (?! — Гітлер, бачте, любив його музику) та Освальда Шпенглера. Це типова інтелігентська думка, буцімто соціальне явище існує тільки як породження інтелекту певного мудреця. Ці ланцюжки можна знайти в будь-якому словнику з марксизму-ленінізму, укладеному штатними марксистами-ленінцями, які стояли від марксизму так само далеко, як яскраві індивідуалісти аристократи Шопенгауер і Ніцше, естет Вагнер та інтелектуал Шпенглер — від масового руху дрібнобуржуазного (середній клас!) нацизму. Не нацизм був наслідком дій фюрера, а, швидше, фашизм як соціальне явище та Гітлер як його харизматичний лідер були покликані до життя соціальним замовленням.

Виходить, що середньостатистичний німецький Ганс, перш ніж записатися до фольксштурму та йти громити єврейські квартали, уважно вивчав у найближчій районній бібліотеці «джерела та складові частини» націонал-соціалізму. Цей Ганс в умовах Веймарської Німеччини вів матеріально й духовно вбоге існування. Потім під впливом пропаганди Геббельса запишався з того, що він є щирим арійцем, і пішов спалювати книжки на заклик ватажка цього стада. Нацистська демагогія дозволила йому подолати комплекс власної нікчемності, урізноманітнити тьмяність і безглуздість буття маленької людини, раціоналізувати все це в гіпертрофованій національній ідеї. Хіба це не тип масової людини: достатньо роззирнутися довкола, аби побачити мільйони таких індивідуумів. Як полігон для таких соціологічних досліджень можна запропонувати безмежні ринки країни, буквально нафаршировані «середнім класом», якого так бракує натовпу наших «об’єктивних» дослідників, щоб утиснути неосяжну об’єктивну реальність у вузькі рамки своїх поглядів про неї.

Багато чого для розуміння гітлеризму, як, утім, і нашого сталінізму, можна знайти у Г.ЛеБона, Г.Тарда, З.Фрейда, В.Райха та Еріха Фромма. І, знову-таки, не вони «написали фашизм». Фашизм стосовно них був об’єктивною реальністю, їхні праці дають можливість із відомою часткою наближення проаналізувати це явище громадської свідомості, а швидше — підсвідомості. Вони йшли за процесом, інколи навіть передбачали окремі його елементи. Приміром, Фромм ще до приходу Гітлера до влади попереджав, що значна частина населення Німеччини не зможе й не захоче протистояти фашизмові, і розкрив соціально-економічні та соціально-психологічні причини цього.

Про фашизм написано дуже багато й різнобічно, особливо на Заході. Ми з відомих причин були відірвані від цієї інформації й послуговувалися лише одним трактуванням фашизму, до речі, не найдурнішим, але й неповним. У багатьох західних джерелах підкреслювалося, що НІМЕЦЬКИЙ ФАШИЗМ — ЦЕ МАСОВИЙ РУХ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ! Середній клас далеко не завжди виконує роль громадського стабілізатора, точніше виконує саму роль за певних обставин. У багатьох випадках він відіграє роль суто реакційну. Та й саме поняття середнього класу умовне і трохи надумане.

Де живе індивід? У реальному світі? У системі координат, яка відтворює в свідомості індивіда цей світ, яка створена самою цією свідомістю, а ще точніше — багато в чому підсвідомістю, надсвідомістю, в яких раціональне є незначною частиною ірраціонального, причому розділити раціональне й ірраціональне не можна, бо це два вияви однієї й тієї ж діалектично суперечливої психіки? А наскільки адекватно ця створена всередині психіки нею самою модель реальності відбиває цю реальність? Ось і постало основне питання філософії — питання співвідношення буття та свідомості.

Згадані мислителі, будучи учасниками реальних подій, йдучи від «об’єктивної реальності, даної у відчуттях», зуміли схопити, кожен по-своєму, це явище, об’єднати багато розрізнених емпіричних фактів і піти від часткового до загального. Цьому значною мірою сприяло те, що всі перелічені, крім Тарда, були лікарями. Усі вони, за винятком Фромма та Райха, були послідовниками позитивізму XIX ст.

Гюстав ЛеБон одним із перших заявив про початок ери натовпу. Він відійшов від лікарської практики, зайнявся письменництвом. ЛеБон наполягає на біологічній детермінації психології мас, підкреслює, що натовп керується звірячими емоціями. Усе це нормально для позитивіста. Але потім з’являється геніальний здогад — натовпу огидна демократія, він тяжіє до авторитаризму, йому потрібен вождь. Очевидно, це наслідок скрупульозного аналізу подій Великої французької революції і наступного століття революцій, до Паризької комуни включно. ЛеБон першим чітко з’ясував, що в психології мас визначальне не раціональне, а ірраціональне.

Габріель Тард як криміналіст висловив наприкінці XIX століття геніальний здогад: прийдешнє XX століття буде століттям глобалізованої публіки, об’єднаної засобами масової комунікації (!), а суспільство характеризував як продукт взаємодії індивідуальних свідомостей через спілкування, причому важливе місце займає процес наслідування.

Відрекомендовувати Фрейда як основоположника класичного психоаналізу немає потреби, поки йдеться про психіку індивідуума. Звернутися до проблем масової психології його змусила Перша світова війна. У «Психології мас і аналізі людського Я» та «Тотем і табу» Фрейд знаходить у глибинах суспільної психіки тугу за відсутнім батьком, вождем зграї. У фрейдівській тришаровій моделі — підсвідомість, свідомість і надсвідомість — цей вождь асоціюється з надсвідомістю (аlter ego). Але найважливіший у фрейдівській спадщині для аналізу фашизму інстинкт руйнації, розкритий у праці «По той бік принципу задоволення». Цей інстинкт наявний у людській підсвідомості одвіку. Певні соціальні причини можуть або пригнічувати його, або активізувати, або модифікувати (!) й раціоналізувати у вигляді якоїсь вищої ідеї.

Початковий етап розвитку психології мас наштовхує на низку висновків, які найкраще сформулював А.Брушлінський у передмові до книги С.Московічі «Доба натовпів». Коротко це можна подати так:

1. Психологічно натовп — це не просте скупчення людей, а людська психологічна спільність.

2. Індивід свідомий, маса діє несвідомо, тому свідомість індивідуальна, несвідоме — колективне (це, до речі, досить спірно).

3. Революційні натовпи консервативні, вони реставрують те, що скидали, для них минуле значиміше від сьогодення, бо вони перебувають під впливом гіпнозу.

4. Масам потрібен вождь, його авторитет тримається на гіпнозі, а не на доказах розуму, тобто харизма вождя за визначенням ірраціональна.

5. Пропаганда, масова комунікація, ЗМІ, реклама, зокрема політична, мають ірраціональну основу, що усуває перешкоди у вигляді переконань, критичного розуму. Пропаганда гіпнотизує енергійною образною мовою, наказовими формулюваннями тощо. Бажаючі переконатися можуть переглянути рекламу, зокрема політичну.

6. Для керування масами потрібно спиратися на певну вищу ідею, яка стає колективним образом.

Розглядаючи викладене вище, вже починаєш бачити начала фашизму, причому неважливо, країна його виробництва — Німеччина, Італія чи СРСР із його сталінізмом. Корені сягають людської природи, збутися їх і неможливо, і можна водночас.

То що, далі глухий кут? Запитання висить у повітрі вже понад сто років.

Цей етап розвитку психології мас завершився певною незадоволеністю, чогось цій картині бракувало, багато фактів не вкладалося у модель. «Психологія мас... рішуче недооцінює впливу економічних і соціальних умов... вона бере на себе труд доводити, що тип людей, які становлять масу, їхня приналежність до класу й культури, нічого не важать для колективних явищ», — написано Сержем Московічі в 1981 р., тобто ця тенденція в західній соціальній психології збереглася й досі.

Нам, хто тривалий час вивчав «найпередовіше у світі вчення» та так нічого в ньому й не зрозумів, набагато простіше. Нас учили, що індивідуум і суспільство є калькою соціально-економічного базису, а все решта — надбудова, якою можна вертіти як завгодно, головне, аби базис справно варив сталь, давав на-гора вугілля й ін. При цьому абсолютно ігнорувалася матеріальна природа психічного, яке активно взаємодіє з буттям і невпинно розвивається одночасно з ним.

Західна соціальна психологія почала шукати вихід із психоаналітичного глухого кута саме в марксизмі (мається на увазі його класична форма, а не сталінські перекручення). Певний час майже вся Франкфуртська школа психоаналізу, що відкололася від очолюваної Фрейдом Психоаналітичної асоціації, вправлялася у схрещуванні марксизму з фрейдизмом. Маркс був послідовником традицій Відродження. Такої думки дотримуються й респектабельний німецько-американський учений Фромм, який став у західному розумінні марксистом, і наш співвітчизник М.Бердяєв (його шанують у багатьох країнах, тільки не в себе на батьківщині — в Києві), який рішуче порвав із марксизмом ще до Жовтневої революції. Маркс не закликав розстрілювати селян України й вирізати до коліна царську родину. Він був гуманістом. Він говорив не про диктатуру пролетаріату, а про його певну месіанську роль. Це утопія й одне зі слабких місць марксизму. Бердяєв стверджує, що ідею такого месіанства Марксові підкинув Бакунін. Останнє схоже на правду, бо занадто вже ця ідея «російська» за духом. І взагалі, настав час переоцінки марксизму та його російських інтерпретацій, особливо у світлі «нових» соціал-демократичних захоплень. Тут слід звернути увагу на книгу Миколи Бердяєва «Витоки і смисл російського комунізму», в якій він стверджує, що Маркс недолюблював росіян, особливо після багаторічної боротьби з Бакуніним у I Інтернаціоналі.

Перший, хто спробував об’єднати масову психологію з марксизмом, — асистент, а згодом заступник Фрейда Вільгельм Райх, який певний час був членом компартії Німеччини. Згодом він розійшовся і із тими і з тими: з психоаналітиками через свої комуністичні переконання, а з комуністами, мабуть, тому, що ерудиції в них було не більше, ніж у наших вітчизняних секретарів парткомів. Райх був свідком становлення фашизму. Помер він в еміграції 1957 р. у США, перебуваючи у в’язниці за неповагу до суду, а його праці спалили, мабуть, також за постановою суду — це в Америці, яка для нас є взірцем законності, лібералізму та свободи слова.

У книжці «Психологія мас і фашизм» Райх абсолютизував лібідозно-сексуальні погляди Фрейда, вважаючи, що тоталітарна держава придушує природні, передусім сексуальні, потяги людини, витісняючи їх у несвідоме й перетворюючи людину на істоту, не здатну опиратися й готову виконати будь-який наказ вождя. Структура мас через небажання та невміння брати на себе відповідальність призводить до появи лідера — тут Райх уже майже підійшов до Фромма.

Еріх Фромм — це, на мою думку, явище суспільної думки, яке можна поставити в один ряд із Кантом, Гегелем, Марксом, Фрейдом, і до кінця не оцінене. Також свідок зародження фашизму, він дав у своїй хрестоматійній книжці «Втеча від свободи» найглибший аналіз цього явища, а в його «Анатомії людської деструктивності» подано соціально-психологічний портрет Гітлера. Фромм виділив два психотипи сучасної масової людини — автоматизований конформіст так званого демократичного суспільства та авторитарний характер недорозвинених демократій і автократій. Тут він відштовхується від ідеї Маркса про відчуженість. Учений розвиває думку Фрейда про наявність у масовому психотипі тенденцій руйнівності. Причому ця тенденція проявляється не лише в авторитарних суспільствах, а й у масових психотипах розвинених демократій. Фромм підкреслив, що ядром нацизму стали низи середнього класу. Соціально-психологічний портрет середнього класу в розвитку він змалював настільки переконливо й настільки аргументовано звинуватив середній клас, який потрапив у певні соціально-економічні умови, у соціальному замовленні фашизму, що постає запитання: чому цього ніяк не зрозуміють досі? А наші сучасні політологічні розумники зробили з середнього класу найпередовіший прошарок суспільства. Діалектичний взаємозв’язок різноманітних суспільних процесів Фромм підкреслює такими словами: «Нацизм — це психологічна проблема, але самі психологічні чинники можуть бути зрозумілі лише з урахуванням їх формування під впливом чинників соціально-політичних та економічних. Нацизм — це економічна й політична проблема, але без урахування психологічних чинників неможливо зрозуміти, яким чином він забрав владу над цілим народом». Підпорядкування фашистському диктату Фромм виводить із мазохістських тенденцій колективного й індивідуального несвідомого, обумовлених страхом самотності й відповідальності, які залишилися після зруйнування первісних зв’язків із природою, а також общинно-середньовічних зв’язків. Індивідуум прагне «позбутися власної особистості, загубити себе; інакше кажучи — позбутися тягаря свободи». Тут Фромм наводить геніально підібрану цитату з «Братів Карамазових» Ф.Достоєвського: «Немає в людини турботи боліснішої, ніж знайти того, кому б передати якнайшвидше той дар свободи, з яким ця нещасна істота народжується». Ось він — фашизм.

Гітлера Фромм називає «типовим представником низів середнього класу — він був ніким і не мав ніяких перспектив на майбутнє». Він раціоналізував це відчуття нікчемності в національних символах, а масове несвідоме затребувало такої раціоналізації не лише тому, що після Версальського миру було принижено Німеччину, а й через приниженість величезних мас, і передусім найчисленнішого середнього класу, адже Німеччина була дрібнобуржуазною країною, як і Україна зараз. На моє глибоке переконання, середнього класу в Україні хоч греблю гати, майже кожен у нас — «хазяйчик». Середній клас (або дрібний буржуа) визначиться не за кількістю автомобілів у родині на душу населення, це насамперед певний соціально-психологічний тип, який перебуває в певних соціально-економічних умовах. Але це окрема тема.

Приблизно так рухалася західна соціально-психологічна думка, причому ця думка йшла від реальних процесів до теорії, а не навпаки, у повній злагоді з геніальною теорією відображення Ульянова-Леніна — «від живого споглядання — до абстрактного мислення, і від нього — до практики». Слід лише додати, що цей процес нескінченний, тобто практика знову приводить до споглядання й т.д. по спіралі вгору. Механізм такий: первинне сприйняття (споглядання), побудова в свідомості абстрактної моделі, на основі якої виконуються практичні дії, що, своєю чергою, дають нову інформацію абстрактної моделі, і так до НЕСКІНЧЕННОСТІ, бо МАТЕРІЯ, НЕСКІНЧЕННА КІЛЬКІСНО ТА ЯКІСНО, ПІЗНАЄТЬСЯ НЕСКІНЧЕННОЮ КІЛЬКІСНО ТА ЯКІСНО СВІДОМІСТЮ, ПРИ ЦЬОМУ ОБИДВА ЦІ МАТЕРІАЛЬНИХ ОБ’ЄКТИ НЕВПИННО РОЗВИВАЮТЬСЯ ТА ВЗАЄМОДІЮТЬ ОДНЕ З ОДНИМ. Ці нескінченності можна назвати як завгодно — Бог (Талмуд, Євангеліє, Коран), Просвітління й Нірвана (Дзен), Річ у Собі (Кант), Шлях (даосизм), Воля (Шопенгауер), Абсолютний Дух (Гегель) тощо.

Як стосується останній абзац виникнення фашизму в якому завгодно його вигляді? Безпосередньо. Пошук «похмурих національних геніїв» ім’ярек, котрі напишуть або просто створять в усній формі для неписьменних і тих, хто не володіє Інтернетом, такий фашистський сценарій, — це чергова інтелігентська дурість, яка призведе в контексті глобалізації до катастрофічних наслідків у масштабах усієї земної кулі. Фашизм у тій або тій кількості й якості існував у суспільному несвідомому завжди. Краще шукати оптимістичних геніїв, котрі додадуть сенсу тьмяному й безглуздому людському існуванню. А такий сенс можна знаходити лише в проникненні у Світобудову, а не у відмежування від неї комп’ютерами, шенгенськими візами, PR-компаніями, СD-плейєрами, єврокубками Ліги чемпіонів та ін.

Усунути штучно створені обмеження, скерувати рух не всередину, а назовні, за видимий обрій услід за нескінченністю Всесвіту — ось оптимізм майбутнього, якщо він сьогодні взагалі комусь потрібен, цей оптимізм.

Нещодавно дуже відомий ведучий сказав у телеефірі: порівняно невелика терористична організація випередила могутні Штати. Терористи, безумовно, жахливі мерзотники. Але я поставив би питання інакше: немічні від віртуалізації та райського життя Штати таки програли наймогутнішим глибинам масового несвідомого, які практично не підлягають ніякій формалізації. Історія вкотре повторилася. Винні знайшлися швидко — бін Ладен із «Аль-Каїдою», іслам із Кораном тощо. Розпочалися зразково-показові польоти ракет «Томагавк», які мали, швидше, такий самий психологічний ефект, як і вибухи в Нью-Йорку. Коротше, show must go on. А у відповідь на телеекрані бачимо натовпи, що прагнуть нафаршируватися вибухівкою й підірвати собою всю Америку. Спробуй це проаналізуй з допомогою найостаннішого комп’ютера фірми IВМ.

Що робити? ПЕРЕСПРЯМУВАТИ ЛЮДСЬКУ АГРЕСІЮ Й ДЕСТРУКТИВНІСТЬ У СВІТОБУДОВУ, ТОБТО ТУДИ, ДЕ ВОНИ ЗАХЛИНУТЬСЯ І СТАНУТЬ, У ПОВНІЙ ВІДПОВІДНОСТІ ДО ДІАЛЕКТИЧНОГО ЗАКОНУ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ, СВОЇМИ АНТИПОДАМИ — ТВОРЕННЯМ ТА ПІЗНАННЯМ. Бажано зробити це якомога швидше, бо Світобудові тільки й залишиться, що з холодною байдужністю споглядати загибель однієї з небагатьох — а можливо, єдиної! — розумної цивілізації. Втім, розумною її назвати поки що не можна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво