Ейнштейн і його жінки - Соціум - dt.ua

Ейнштейн і його жінки

29 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №51, 29 грудня-13 січня

Здається, про Ейнштейна відомо все. Його прижиттєва слава була безпрецедентною для людини науки. Без перебільшення можна говорити про культ особи Ейнштейна, не вкладаючи в це поняття жодного негативного змісту...

Ейнштейн із першою дружиною Мілевою Маріч
Ейнштейн із першою дружиною Мілевою Маріч

Здається, про Ейнштейна відомо все. Його прижиттєва слава була безпрецедентною для людини науки. Без перебільшення можна говорити про культ особи Ейнштейна, не вкладаючи в це поняття жодного негативного змісту. Але й через півстоліття після його смерті фотогенічні, з розкішною шевелюрою, портрети автора теорії відносності продовжують прикрашати не лише обкладинки наукових книжок і журналів. Вони широко експлуатуються для реклами товарів, які жодного стосунку ані до Ейнштейна, ані до фізики не мають. Дійшло до того, що спадкоємці Ейнштейна стали в судовому порядку переслідувати комерсантів за несанкціоноване створення торгових брендів із портретами їхнього великого родича.

Однак, попри те, що про Ейнштейна пишуть давно й багато, раніше невідомі матеріали про його життя досі час від часу з’являються в різних куточках світу. Одні з них стають доступними після розсекречування досьє спецслужб США та СРСР, інші несподівано спливають на відомих аукціонах «Крісті» та «Сотбіс», треті побачили світ завдяки праці скромних провінційних архівістів.

У цій статті ми вдивимося в портрет не геніального вченого й одного з найвизначніших громадських діячів своєї епохи, а в портрет Ейнштейна — земної людини, з притаманними всім смертним чеснотами і, на жаль, вадами.

«Лише щаслива людина може створити хорошу теорію» — ці слова Ейнштейна несуть у собі загадку, бо в одному з останніх листів за місяць до смерті він визнав, що «зазнав двох безславних поразок у шлюбі й за все життя так і не знайшов однодумців, за винятком, можливо, Ньютона». Але Ньютон помер більш як за 250 років до народження його самого. Отже, коли розуміти наведені цитати буквально, виходить, життя Ейнштейна пройшло в духовній самітності. Далі, дотримуючись формальної логіки, ми маємо дійти висновку, що автор великих теорій зміг стати щасливою людиною без щастя в шлюбі та без однодумців. Вимальовується досить непривабливий образ ученого-відлюдника, котрому для щастя не потрібні ані сім’я, ані друзі, а лише його робота. Але такий портрет Ейнштейна не має нічого спільного з дійсністю.

Мені здається, не потрібно ловити Ейнштейна-фізика на слові. Адже Ейнштейн був ще й витонченим ліриком: він натхненно годинами грав на скрипці, блискуче володів літературною прозою, писав вірші, малював, був пристрасним яхтсменом. А хіба можна вимагати від лірика точності висловлювань?

Ще в дитинстві маленький Альбертик дуже бурхливо протестував проти будь-яких зазіхань на незалежність свого мислення та право на особисту свободу. Він був дуже непростою дитиною. Але це не означало, що він виріс відлюдним самітником, обділеним прихильностями й сильними почуттями. Не знайшовши однодумців у науці, Ейнштейн мав вірних друзів протягом життя. А родинні невдачі Ейнштейна, певне, були «запрограмовані» в його характері: з молодості він поєднував юнацьку влюбливість із дорослим прагматизмом в організації побуту, який мав бути підпорядкований головному — науковій праці. Це стало однією з причин розпаду його першого шлюбу. Другий шлюб зовні мав вигляд благополучнішого, але тривав порівняно недовго через ранню смерть дружини. Не знайшовши щастя в шлюбі, Ейнштейн на схилі віку нарешті зустрів своє яскраве й останнє кохання… Але спочатку пригадаємо його офіційних дружин.

Співавтор теорії відносності?

Із своєю першою дружиною Мілевою Маріч Ейнштейн познайомився 1896 року в Цюріху, де вони разом навчалися в Політехнікумі. Альберту було 17 років, Мілеві — 21. Вона була з католицької сербської родини, яка жила в Угорщині. Весілля скромно відсвяткували 6 січня 1903 року. Співробітник Ейнштейна, що став його біографом, Абрахам Пайс у фундаментальному життєписі свого великого шефа, виданому 1982-го, писав: батьки Альберта були проти цього шлюбу. Лише на смертнім одрі тато Ейнштейна Герман дав згоду на одруження сина. А Пауліна, мати вченого, так і не прийняла невістку. «Усе в мені противилося цьому шлюбу», — цитує Пайс лист Ейнштейна 1952 року.

Пайс або не знав, або не схотів наводити скандальні дані, які 1997-го викликали шок у світової громадськості. Того року на аукціоні «Крісті» правнуки Ейнштейна виставили за 2 млн. дол. листи свого великого прадідуся до прабабусі. Листи були написані в період із 1901-го по 1948 рік. Адміністрація аукціону пропонувала зняти листи з продажу, аби не кидати тінь на ім’я одного з найвидатніших умів людства. Але правнуки не церемонилися з великим предком: їм дуже хотілося заробити гроші. Зрештою листи пішли за 800 тис. дол.

Ось що Альберт писав Мілеві 1901 року: «...Я втратив розум, помираю, палаю від любові й бажання. Подушка, на якій ти спиш, у сто разів щасливіша від мого серця! Ти приходиш до мене вночі, але, на жаль, лише вві сні...». Пристрасть Альберта не залишилася без відповіді: у січні 1902 року Мілева народила їхню першу дитину — доньку Лізерл. Але несподівано Альберт запропонував у «зв’язку з матеріальними труднощами» віддати немовля на удочеріння до багатої бездітної сім’ї родичів Мілеви. Про цю першу дошлюбну дитину Ейнштейна нічого не було відомо до 1997 року! Мілева погодилася, після чого її батьки зажадали від доньки негайно піти від такого коханого. Але любов сліпа, Мілева кохає Альберта й хоче за нього заміж.

Проте за короткий час майбутній батько теорії відносності та майбутній батько сімейства пише своїй нареченій уже зовсім в іншому тоні: «Якщо хочеш заміжжя, ти повинна будеш погодитися на мої умови, ось вони: по-перше, ти піклуватимешся про мій одяг і постіль; по-друге, приноситимеш мені тричі на день їжу до мого кабінету;

по-третє, ти відмовишся від усіх особистих контактів зі мною, за винятком необхідних для дотримання пристойності у товаристві;

по-четверте, завжди, коли я попрошу тебе про це, ти залишатимеш мою опочивальню й кабінет;

по-п’яте, без слів протесту ти виконуватимеш для мене наукові розрахунки;

по-шосте, не чекатимеш від мене жодних виявів почуттів».

Мілева приймає ці принизливі умови та стає не тільки вірною дружиною, а й цінним помічником у роботі. 14 травня 1904 року в них народжується син Ганс Альберт, єдиний продовжувач роду Ейнштейнів. 1910 року народився другий син Едуард, котрий з дитинства страждав на слабоумство й закінчив своє життя 1965 року в цюріхській психіатричній лікарні.

Звертаю увагу на п’ятий пункт дивовижних вимог нареченого. Що може бути переконливішим доказом того, що Мілева справді була талановитим фізиком! У своїх спогадах про Ейнштейна відомий радянський фізик, академік Абрам Іоффе твердив, що бачив підготовлені та згодом втрачені історичні рукописи 1905 року для Annalen der Physik із викладом теорії відносності. І вони були підписані двома іменами: Ейнштейна і Маріч! Проте з невідомих причин при публікації залишилося тільки одне — Ейнштейна. Мимоволі насторожують й інші схожі випадки: приміром, у Цюріху Мілева Маріч спроектувала прилад для вимірювання слабкого струму. А в заявці на патент як автори фігурували чомусь тільки Альберт Ейнштейн і Йоганн Хабіхт. У ці й інші факти мертвою хваткою вчепилися панове антисеміти. На їхню думку, все пояснюється просто: один із євреїв знову вкрав відкриття в слов’ян та ще й обдурив жінку!

Проте того факту, що Мілева не була звичайною домогосподаркою та справді була компетентна в наукових дослідженнях чоловіка, ще не досить для зарахування її до співавторів теорії відносності. Потрібні конкретніші докази, а їх немає. Так чи інак, але за згоду Мілеви на розлучення 1919 року (фактично їхній шлюб остаточно розпався 1914-го) Ейнштейн дав таку письмову обіцянку: «Обіцяю тобі, що коли я отримаю Нобелівську премію, то віддам тобі всі гроші. Ти повинна погодитися на розлучення, якщо ні, ти взагалі нічого не одержиш».

Подружжя було переконане, що Альберт стане нобелівським лауреатом за теорію відносності. Нобелівську премію він справді отримав 1922 року, хоча і з зовсім іншим формулюванням (за пояснення законів фотоефекту). Ейнштейн слова дотримав: усі 32 тис. дол. (величезна сума на той час) він віддав колишній дружині. До кінця своїх днів Ейнштейн піклувався і про неповноцінного Едуарда, писав йому листи, які той навіть не міг прочитати без сторонньої допомоги. Навідуючи синів у Цюріху, Ейнштейн зупинявся в Мілеви в її будинку. Мілева дуже тяжко переживала розлучення, довго перебувала в депресії, лікувалася в психоаналітиків. Померла вона 1948-го у 73-річному віці. Почуття провини перед першою дружиною гнітило Ейнштейна до кінця його днів.

Двоюрідна-троюрідна дружина

У лютому 1917 року 38-річний автор теорії відносності не на жарт захворів. Надзвичайно інтенсивна розумова робота за поганого харчування у воюючій Німеччині (це був берлінський період життя) та без належного догляду спровокувала гостру хворобу печінки. Далі додалася жовтуха й виразка шлунку. Доглядати хворого взялася його двоюрідна по материнській лінії та троюрідна по батьківській лінії сестра Ельза Ейнштейн-Ловенталь. Вона була на три роки старша, розлучена, мала двох доньок. Альберт і Ельза дружили з дитинства, нові обставини сприяли їхньому зближенню. Добра, сердечна, по-материнському турботлива, одне слово, типова бюргерша, Ельза дуже любила дбати про свого знаменитого брата. Щойно Мілева дала згоду на розлучення, Альберт і Ельза одружилися, доньок Ельзи Альберт удочерив і був із ними в чудових стосунках.

«Кочівник» по університетах Європи, Ейнштейн знайшов свій дім. Це почасти пішло йому на користь, а Ельза купалася в променях слави свого чоловіка. Побувавши в їхньому домі, Чарлі Чаплін так описав Ельзу: «З цієї жінки з квадратною фігурою так і струменіла життєва сила. Вона відверто насолоджувалася величчю свого чоловіка й зовсім цього не приховувала, її ентузіазм навіть підкуповував». Один із друзів Ейнштейна тонко помітив приховану проблему: «Він, у кому завжди було щось богемне, зажив життям буржуа середньої руки... в будинку, типовому для заможної берлінської сім’ї... з гарними меблями, килимами й картинами. Увійшовши, ви відчували, що він тут чужий, як представник богеми в гостях у буржуа».

У численних усних і письмових висловлюваннях Ейнштейна про «священний інститут шлюбу» більше відвертості, ніж такту. Наприклад, відразу після смерті Ельзи 1936 року Ейнштейн писав другові: «Я тут чудово влаштувався, живу як ведмідь у барлогу, і почуваюся «в своїй тарілці» як ніколи в моєму попередньому, сповненому подій житті». Як бачимо, сліди жалоби навіть для пристойності не вкраплено в текст. Красномовні і слова Ейнштейна про його найближчого друга Мішеля Бессо: «Найбільше мене захоплювала його здатність довгі роки жити не лише у світі, а й у справжній злагоді з жінкою — це завдання я двічі намагався вирішити, і обидва рази ганебно провалив».

Але Ейнштейн не залишився зовсім без жіночої турботи. Після смерті Ельзи молодша рідна сестра Ейнштейна Майя переїхала в його будинок (це було вже в США в Прінстоні 1939 року) і налагодила побут своєму великому братові. Вона прожила з ним до своєї смерті в 1951-му.

Рабин, що не відбувся,
і радянський професор

Ейнштейн ніколи не бував у Радянському Союзі. Друг Ейнштейна Ганс Мюзам якось його запитав: ким би він став, якби народився в бідній єврейській родині в Росії? Ейнштейн відповів, що напевне став би рабином. У 12 років він складав пісні, які славлять господа Бога й виспівував їх дорогою до школи. Короткий період захоплення релігією не залишив сліду в житті Ейнштейна, у зрілому віці він був цілком байдужий до релігії взагалі й до іудаїзму зокрема. Цей епізод, наведений у книзі Пайса, зрозуміліший сьогодні, коли стали відомі нові результати архівних розвідок білоруського історика, професора Еммануїла Григоровича Йоффе (однофамільця знаменитого фізика).

Відомо, що в Ейнштейна не було своєї наукової школи, він не читав лекції студентам, не вів аспірантів. Із ним разом працювали нечисленні співробітники, серед них уродженець Брест-Литовська Яків Громмер. Громмер був дуже незвичайною людиною, формально він не мав навіть початкової освіти. Це був унікальний самоук. Рідкісна хвороба так спотворила його зовнішність, що ні про яке особисте життя не могло бути й мови. До 26 років він жив у Білорусії в смузі осілості, готувався стати рабином, вивчав Талмуд. Потім 1905-го раптом залишив релігійні заняття й поїхав до Німеччини, де через вражаюче короткий час подав до захисту докторську дисертацію з математики. Оскільки в нього не було диплома про освіту, виникли проблеми з допущенням до захисту. За нікому не відомого провінціала й іммігранта заступився один із найвидатніших математиків рубежу ХIХ і ХХ століть Давид Гільберт, і комісія Геттінгенського університету одноголосно присвоїла Громмеру звання доктора наук. 1915 року Громмер переїхав до Берліна і став співробітником Ейнштейна.

Їхня плідна співпраця тривала до 1928 року (ніхто так довго з Ейнштейном не працював), багато робіт Ейнштейна підписані в співавторстві з Громмером. Прийдешня загроза коричневої чуми змусила білоруського єврея Громмера повернутися на батьківщину до Білорусії, яка стала на той час радянською республікою. Ейнштейн написав йому рекомендацію до Мінського університету, де Громмера прийняли на професорську посаду, а 1931 року ще й зарахували в штат Фізико-технічного інституту АН БРСР. Громмер був задоволений своїм життям у Мінську, про що писав Ейнштейну.

Тим часом фашистський морок майже повністю накрив Німеччину. 1931 року вже настала черга Ейнштейна просити Громмера щодо клопотання перед радянською владою про еміграцію до СРСР, конкретно до Мінська. Білоруські вчені захоплено перешіптувалися в кулуарах, очікуючи на приїзд великого колеги. Але перший секретар ЦК КПБ Микола Гикало сам не міг прийняти таке відповідальне рішення, тож він зв’язався з Москвою. «Вождь усіх часів і народів», котрий докладав у 30-ті роки величезні й багато в чому успішні зусилля з залучення світової інтелектуальної еліти на бік СРСР, цього разу виявив стриманість. Попри те що Ейнштейн 1922 року був серед засновників товариства «Друзів нової Росії», а 1926-го став почесним членом АН СРСР, Сталін розпорядився відмовити Ейнштейну. «Нехай цей сіоніст грає на скрипці в себе вдома» — такі слова легенда приписує Сталіну у відповідь на запит Гикала.

Мені здається, Сталін побоювався, що Ейнштейн із його величезним міжнародним авторитетом і популярністю, помноженими на незалежний характер, стане непідконтрольним і малопрогнозованим чинником політичного життя. Ейнштейн публічно неодноразово висловлював симпатії до СРСР, але він також дозволяв собі й жорстку публічну критику радянських порядків. Вельми ймовірно, політичні мінуси переїзду Ейнштейна до СРСР в очах Сталіна переважили в той момент очевидні плюси такого рішення. Можливо, руку доклали й компартійні ідеологи. А практична важливість нової фізики, уособлювана Ейнштейном, на початку 30-х років ще не була зрозуміла не лише політикам, а навіть і багатьом видатним ученим. Атомна бомба, як і раніше, перебувала у сфері наукової фантастики, ейнштейнівські теорії видавалися абстрактною річчю в собі. Діставши відмову на еміграцію до СРСР, Ейнштейн наприкінці 1932 року виїхав у відрядження до США, звідки додому в Берлін уже не ризикнув повернутися: 1933-го до влади прийшли нацисти.

Альберт і Маргарита

1935 року адміністрація Прінстонського університету, де з 1933-го працював Ейнштейн, вирішила замовити скульптурний портрет свого великого співробітника в знаменитого російського скульптора Сергія Коненкова. Понад 20-річний період його життя в США сповнений загадок і парадоксів. Дійсний член Російської імператорської академії мистецтв Коненков, один із найдорожчих художників Росії, прийняв Жовтневу революцію з ентузіазмом. Ще 1905 року він брав участь у революційних подіях, закупивши браунінги для бойової робочої дружини. Там, воюючи на барикадах біля майстерні на Пресні (згодом «Червоній Пресні»), він познайомився зі своєю першою дружиною — донькою кочегара й фабричної робітниці Тетяною Коняєвою, міцна фігура котрої стала моделлю для його скульптур на наступні десять років. У перерві між революціями майстерня Коненкова була центром богемного життя обох столиць: тут завсідником був Всеволод Мейєрхольд, співав Федір Шаляпін, танцювала Айседора Дункан, читав вірші Сергій Єсенін, танцювали та співали цигани.

З 1916 року шанувальники скульптора помітили: оголені жіночі натури, які виходили з-під його різця, стали іншими, радикально змінилася пластика форм. Естетична революція в поглядах майстра пояснювалася просто: Коняєва пішла від чоловіка, стомившись від богеми, а її місце зайняла двадцятирічна красуня з провінційних дворян Маргарита Воронцова. Маргарита, на відміну від Тетяни, чудово почувалась у світі гучних імен. Тепер уже художника надихала її витончена тендітна врода. Шість років вони прожили в цивільному шлюбі, що двічі ледь було не перервався: у Маргарити був роман із сином Федора Шаляпіна Борисом, а Сергій ледь не одружився з Наталією Кончаловською (майбутньою дружиною Сергія Михалкова).

1918 року Коненков підтримав ленінський «план монументальної пропаганди», виліпивши меморіальну дошку «Полеглим у боротьбі за світ і братерство народів», яку відкрив сам Ленін. 1923-го він із Маргаритою, з котрою напередодні розписався і дав їй своє прізвище, виїхав до Нью-Йорка з метою організації виставки радянського мистецтва. Проте після її закінчення подружжя Коненкових до СРСР не повернулося й розпочало життя емігрантів. Саме тоді під час позування в майстерні скульптора відбулася перша зустріч 56-річного Альберта Ейнштейна і 35-річної Маргарити Коненкової.

Мата Харі з лубянки

1997 року колишній керівник радянської зовнішньої розвідки генерал-лейтенант НКВС Павло Судоплатов у мемуарах «Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930—1950-е годы» у розділі, присвяченому «атомному шпигунству» першої половини 40-х років, писав: «Дружина відомого скульптора Коненкова, наш перевірений агент, (...) зблизилася з найвідомішими фізиками Оппенгеймером і Ейнштейном у Прінстоні...». Агенту НКВС під псевдонімом «Лукас» було неважко виконати завдання зблизитися з Ейнштейном, оскільки Маргарита була знайома з ним з 1935 року. Проте слово «зблизилася» несподівано набуло двозначного відтінку влітку 1998 року. Тоді в Нью-Йорку для участі в аукціоні «Сотбіс» виставили листи, адресовані великим ученим у 1945—46 роках своїй коханій Маргариті. У них Ейнштейн зворушливо розповідає про свою любов до прекрасної російської дами. Цього разу продавцями листів виявилися далекі родичі Маргарити, котрим подібно до правнуків Ейнштейна також не була притаманна особлива делікатність щодо пам’яті своєї родички. Листи, фотографії, малюнок пером Ейнштейна та годинник, подарований ним Маргариті, пішли за 250 тис. дол.

Зв’язок Ейнштейна з Коненковими сприймався як природний елемент світського життя, яке вела родина скульптора в США. Під час війни Коненкови акумулювали навколо себе патріотичну частину іменитої російської еміграції: Сергій Рахманінов, Михайло Чехов, Яша Хейфєць, князі Павло Чавчавадзе і Сергій Голеніщев-Кутузов і багато інших збиралися в їхньому домі. На цій хвилі ними було створено Товариство допомоги Росії, де Маргариту обрали секретарем. Воююча з Гітлером Росія була популярна в США, і така посада відкрила Маргариті доступ до найвищих верств американського суспільства, серед її знайомих був не лише Ейнштейн, а й перша леді Америки Елеонора Рузвельт.

Маргарита мала рідкісну жіночу привабливість, вона вміла й любила фліртувати: серед її знаменитих залицяльників були Рахманінов, Врубель, батько і син Шаляпіни... Загалом, чимало нервів вона попсувала своєму чоловікові... Як писав Судоплатов, вона «зачарувала найближче оточення Роберта Оппенгеймера» — керівника проекту зі створення атомної бомби. Саме Оппенгеймер, а не Ейнштейн, котрий не мав прямого виходу на технічні деталі атомного проекту, був головною метою агента Лукаса. А Ейнштейну приділялася хоча й важлива, але не основна роль «агента впливу», якщо послуговуватися пізнішою термінологією спецслужб.

Поки була жива Ельза, Ейнштейни й Коненкови дружили сім’ями, їздили одне до одного в гості. Після смерті Ельзи вимальовувався класичний трикутник. Про пряме вербування Ейнштейна агентом Лукасом, безумовно, не йшлося. Але Ейнштейн не міг не здогадуватися, на кого працює Маргарита, і що його, коли називати речі своїми іменами, «використовують». Проте, зважаючи на все, він свідомо погодився з таким становищем, оскільки, по-перше, допомога СРСР не суперечила його політичним переконанням, а по-друге, тому, що він кохав жінку, котра зверталася до нього з проханнями часом вельми делікатного характеру.

Маргариті не потрібно було вигадувати приводи для зустрічей з Ейнштейном, за неї це робив сам великий теоретик. Так, Ейнштейн ще 1939 року написав Сергію Коненкову листа, в якому поінформував його про нібито серйозну недугу Маргарити — до листа додавався висновок лікаря, приятеля Ейнштейна, із рекомендацією побільше часу проводити в «благодатному кліматі на Саранак-Лейк». Там Ейнштейн тримав свою знамениту яхту й орендував котедж під номером шість.

Ось підрядковий переклад російською сонета (написаного німецькою мовою), присвяченого Ейнштейном Маргариті на Різдво 1943 року:

«Две недели томил тебя

И ты написала, что недовольна мной

Но пойми —

меня также мучили другие

Бесконечными рассказами о себе

Тебе не вырваться

из семейного круга

Это наше общее несчастье

Сквозь небо неотвратимо

И правдиво проглядывает

наше будущее

Голова гудит, как улей

Обессилили сердце и руки.

Приезжай ко мне в Принстон

Тебя ожидают покой и отдых

Мы будем читать Толстого,

А когда тебе надоест, ты поднимешь

На меня глаза, полные нежности,

И я увижу в них отблеск Бога

Ты говоришь, что любишь меня,

Но это не так.

Я зову на помощь Амура,

Чтобы уговорил тебя быть

ко мне милосердной.

А.Э.»

1945 року Коненкови раптом дуже швидко зібралися на батьківщину. Це був наказ із Москви. У серпні Маргарита востаннє поїхала до Альберта в Прінстон, жила в його будинку два тижні, збереглися її листи до чоловіка в Нью-Йорк, у яких увесь час обговорюються питання «пакування багажу». До цих дорожніх клопотів були залучені радянський віце-консул Павло Михайлов, що цілком природно, і загадковим чином... Ейнштейн. Як тепер достеменно відомо, Михайлов був резидентом радянської розвідки, котрий працював під дипломатичним прикриттям. З початком холодної війни 1946 року його оголосили персоною нон грата й виселили з США. Для перевезення творчої майстерні Коненкова з його численними скульптурами Сталін розпорядився зафрахтувати спеціальний пароплав. Чи не було всередині ящиків з оголеними «Вакханками» й «Метеликами» й дечого гарячішого? Саме в ці дні, після першого у світі ядерного вибуху 16 липня в пустелі Аламагордо та знищення Хіросіми й Нагасакі 6 і 9 серпня 1945-го, радянська розвідка різко активізувала роботу з добування технічної документації на атомну бомбу та зразки подільних матеріалів. Як тепер відомо, із поставленим завданням «атомні розвідники» впоралися блискуче: практично все, що потрібно було добути, було отримано та благополучно доставлено до Союзу.

Прямих доказів зв’язку раптового повернення Коненкових із виконанням цієї місії немає, можливо, це простий хронологічний збіг. Так чи інакше, але в Москві Коненкову виділили величезну розкішну квартиру-студію на вулиці Горького, а самого обдарували різноманітними почестями. Продані 1998 року на аукціоні «Сотбіс» листи Ейнштейна до Москви стосуються саме цього періоду кінця 1945 року, коли розлука з Маргаритою відчувалась особливо гостро. Їхній текст виразно засвідчує: стосунки Альберта й Маргарити вийшли далеко за межі не лише дружби, а й платонічного кохання...

Лист від 27 листопада 1945 року: «Щойно сам вимив собі голову, але без особливого успіху. У мене немає твоєї вправності й акуратності. (...) Але як мені все тут нагадує про тебе; Альмарова ковдра, словники, та чудова люлька, яку ми вважали зниклою, і решта дрібниць у моїй келії. Ну і, звісно, осиротіле гніздечко...». «Альмари» — це скорочення від «Альберт і Маргарита» — так Ейнштейн придумав називати спільні його й Маргарити речі.

Лист від 25 грудня 1945 року: «Я зовсім занехаяв волосся, воно випадає з незбагненною швидкістю. Невдовзі нічого не залишиться. Гніздечко також має занедбаний і приречений вигляд. Якби воно могло говорити, йому нічого було б сказати. Я пишу тобі це, накривши коліна Альмаровою ковдрою, а за вікном темна-темна ніч...».

У роки маккартизму, на відміну від нашого часу, лібералізм розцінювався як перший крок до комунізму. Дивно, що в розсекреченому 1983 року 1427-сторінковому досьє ФБР на Ейнштейна, яке вів його лютий ненависник шеф цієї організації Дж. Едгар Гувер, серед великого антикомуністичного марення (на кшталт того, що Ейнштейн очолював змову комуністів із метою захопити владу в Голлівуді) не відстежено зв’язок підозрюваного в «антиамериканській діяльності» Ейнштейна з Маргаритою Коненковою і тим паче з радянським дипломатом Павлом Михайловим. Єдиним виправданням непрофесіоналізму сищиків Гувера є пізній дозвіл розпочати стеження за Ейнштейном. Його надали лише 1953 року, після виступу Ейнштейна по радіо проти гонки атомних озброєнь. Тоді агенти ФБР почали прослуховувати квартиру Ейнштейна та ритися в його сміттєвому баку, але вони так і не змогли відновити контакти вченого за попереднє десятиліття, які їх цікавили.

Ейнштейн пережив обох дружин і сестру, останні роки життя провів на самоті. Коли він помирав, із близьких людей із ним був тільки син Ганс Альберт. Маргарита також пережила померлого 1971 року чоловіка. До своєї смерті в 1980 році жила сама, якщо не рахувати хатню робітницю, котра тероризувала її та, як вважають, дуже скоротила відпущені їй роки. Незадовго до смерті Маргарита спалила велику частину архіву — листи, що потрапили на аукціон, із числа дивом уцілілих.

У серпні 1945 року Альберт надів на руку Маргарити свій іменний годинник: вони знали, що розлучаються назавжди. Їхня самотність стала особистою платою за ядерну рівновагу в світі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво