Європейська аристократія vs українська еліта

Поділитися
Київ відвідала Її Королівська Високість принцеса Майя фон Гогенцоллерн.

Схоже, українська влада ніяк не може усвідомити серйозність загрози бойкоту Євро-2012, яка набирає обертів не тільки в Європі, а й у світі, через жорстоке поводження з бездомними тваринами в Україні. Понад 500 тисяч підписів під закликом бойкотувати турнір через зооцид на державному рівні вже поставили громадяни не тільки Франції чи Італії, а й Австралії, Аргентини і Таїланду. Своє обурення тим, що відбувається, висловили перед товариським матчем у Києві як німецька збірна з футболу, так і Національний футбольний союз Німеччини. Депутати Європарламенту напередодні саміту Україна-ЄС вивчають підготовлену британськими зоозахисниками добірку матеріалів «Ukraine is not ready!». У планах зоозахисних організацій не тільки бойкот українських посольств у європейських столицях, а й заклик до бойкоту спонсорів Євро-2012. Що вже викликає стурбованість у штаб-квартирі УЄФА, який тепер змушений віддуватися за те, що просто не міг собі уявити як серйозну проблему. Але гостроти ситуації це не знімає. Швидше, навпаки, оскільки в хід пішла вже й важка артилерія. Нещодавно Київ відвідала представниця одного з найвпливовіших аристократичних сімейств - принцеса Майя фон Гогенцоллерн.

- Ваша Високосте, ви прибули до Києва без протоколу, фактично інкогніто…

- Я приїхала як посол однієї з найбільших європейських зоо­захисних організацій - ETN. Хоча спочатку писала офіційні листи з приводу дикого ставлення до бездомних тварин у вашій країні і українському президенту, і в усі профільні міністерства. Проте не отримала жодної відповіді. Я зверталася і в УЄФА, і у ФІФА, однак і звідти - ніякої реакції. Я не отримала відповіді на своє звернення і з Національ­ного футбольного союзу Німеч­чи­ни, і від деяких німецьких команд та їхніх спонсорів. Після цієї змови мовчання почала публікувати матеріали про жахливу ситуацію в Україні на своїй сто­рінці у Facebook. Світо­ва реакція була дуже швидкою, але українська сторона, як і раніше, мовчала. Попри те що йшлося, зокрема, й про пересувні крематорії в Лисичанську, в яких спалювали живих тварин. Від фото та відео Європа жахнулася. Я чекала хоч якоїсь відповіді з Києва, але Київ мовчав. А я не відступа­ла. Роздала дуже багато матеріалів для газет і телебачення. І во­ни зрушили ситуацію з мертвої точки. Спочатку відреагував УЄФА, повідомивши, що вони виділили 8600 євро на стериліза­цію бездомних тварин. Але з урахуванням їх величезної кількості в Україні, це, звісно, мізер. Тим паче що організація проведення Євро-2012 уже обійшлася Украї­ні більш ніж у 9 млрд. євро, а УЄФА заробить як мінімум 115 млн. євро. 8600 євро - надто малий внесок у вирішення цієї проблеми. А оскільки Київ продовжував мовчати, я звернулася до Віталія Кличка, одного з найвідоміших у світі українців. Я написала йому листа з проханням підтримати мене у боротьбі за порятунок ні в чому не винних тварин. І він був першою людиною, яка заявила, що ситуація з бездом­ними собаками є неприй­нятною. За що я йому дуже вдячна.

- Наскільки ви поінформовані про те, що відбувається в Україні?

- Я знаю, що у вас у 2006 році ухвалено закон проти жорстокого поводження з тваринами. Але він практично не працює. Принаймні не працює так, як це відбувається в європейських країнах, де уряд виділяє мерам міст гроші на стерилізацію собак - приблизно 20-25 євро на одну собаку. Знаю, що в Києві для поліпшення життя собак виділяють близько мільйона євро на рік, проте ситуація з кожним роком гіршає і гіршає. Два тижні тому, після виходу на німецькому телебаченні чергового матеріалу про жорстоке поводження з тваринами, у Берліні спонтанно пікетували українське посольство. Аналогічна акція пройшла в Гамбурзі, а також у Швейцарії - перед Посольством України в Женеві. І в міру наближення Євро-2012 цей протест набиратиме обертів.

- Ви вірите в те, що на ситуацію зможе вплинути аристократична Європа?

- Я не можу відповісти за всіх аристократів. Можу говорити тільки про себе, бо знаю, що таке бути аристократом у душі. Але, гадаю, всі інші представники аристократичних фамілій поділяють мою позицію: спорт - це добре, Євро-2012 - це добре, а вбивство собак - це жахливо. І для багатьох аристократів це не пусті слова. Вони активно підтримують зоозахисний рух. У мене, наприклад, удома 12 собак, узятих із притулку. (У нас це, напевно, сімейне. Один з моїх предків - прусський король Фрідріх Великий заповів поховати його в палаці Сан-Сусі у Потсдамі поруч з його любимими псами.) Нинішній принц-консорт Данії Хенрік є президентом клубу любителів такс, і його такса має чин ад’ютанта. Король Таїланду, з яким у мене дуже добрі стосунки, теж узяв кількох собак з вулиці. Тепер у них дипломатичний ранг, чин лейтенанта, і люди їм салютують. Тож, вважаю, за такого ставлення до тварин в Україні аристократія навряд чи спокійно дивитиметься на те, що відбувається у вас у країні.

- Які, на ваш погляд, можуть бути наслідки бойкоту?

- Я приїхала до Києва не тільки розповісти про бойкот Євро-2012 в Україні, а й для того, щоб запропонувати конкретні дії. Тому що крематорії та нескінченні трупи собак багато газет уже назвали Аушвіцем України. Ми готові запропонувати безоплатну допомогу в стерилізації тварин, що за правильного підходу може за два-три роки скоротити чисельність бездомних тварин у сім-вісім разів. І я під час зустрічей з українськими чиновниками постараюся переконати їх у необхідності запуску цієї програми в Україні. А заодно й у тому, що платити людям потрібно не за вбивство собаки, а за те, щоб собак брали додому. Ми готові приїхати зі своєю командою лікарів в Україну і провести стерилізацію досить оперативно, але знаємо, що для запуску програми потрібно отримати дозвіл на використання кетаміну, який застосовується для наркозу. До речі, відповідаючи на ваше запитання про мою поінформованість, я хотіла б додати, що мені відомо й про тяжке становище тварин у Київському зоопарку. І це теж тема моєї розмови з представниками київської влади.

- Фонд принцеси Гогенцоллерн опікується проблемами дітей. Серед численних напрямів допомоги хворим дітям є програма, яка мене вразила, - «Виконай останнє бажання безнадійно хворої дитини»… Що це? Чи можна таку програму поширити на Україну, де дуже мало духовності і дуже багато безнадійно хворих дітей?

- Я із задоволенням організувала б таку програму для України.

- А як це відбувається в Німеччині?

- До мого фонду звертається дуже багато і дітей, і батьків. Я часто відвідую, наприклад, Гамбурзьку клініку для онкохворих дітей. Дюссельдорф, клініку Шаріте в Берліні, де лежать діти з проблемами серця. Чимало дітей пишуть мені, що мріють побачити справжню принцесу, хочуть поспілкуватися з нею. І я їду до таких дітей, спілкуюся, а потім із багатьма підтримую стосунки. Цього року я возила групу хворих дітей до Іспанії, де вони проходили курс дельфінотерапії. Частіше з проханнями звертаються дуже маленькі діти, які хочуть чогось нематеріального. Адже для них принцеса - це казка. І вони дуже хочуть до цієї казки потрапити. Хочуть, щоб до них приїхала справжня принцеса. Коли я їду до них, вбираюся в найгарніше, казкове плаття, на голові в мене тіара… Щоб діти бачили, що до них приїхала справжня принцеса. І вони просто в захваті. А потім пишуть листи, запитують, чи сплю я в короні, чи ходжу я в короні в душ? І я їм відповідаю, що поки приймаю душ, придворні полірують мою корону до блиску. А коли виходжу з душу, то знову її надіваю. Для мене ці дитячі фантазії - святе, я не вправі їх зруйнувати. Хоча розумію: батьки, які читають мої відповіді, можуть подумати, що я збожеволіла.

До того ж я ще й дизайнер дитячого одягу, і моє ставлення до дітей, засноване, в тому числі й на такому спілкуванні, проявляється й у моїх авторських роботах.

До речі, багато хто, не знаючи, що я дуже активно опікуюся проблемами хворих дітей, нерідко запитують мене, чому я допомагаю тваринам, а не людям. Насправді я допомагаю і тим, і іншим. Людину не можна відокремити від тварини, а тварину від людини - усі заслуговують на рівну повагу. І в людини, і в тварини є право голосу.

- Якщо маленькі жителі Німеччини з таким трепетом ставляться до принцеси, наскільки зможе одержати підтримку ідея перетворення Німеччини на конституційну монархію? Тим паче що ця ідея вже обговорювалася в німецьких верхах?

- Німеччина - країна демократична. Такою була і такою буде. Мене ця форма правління влаштовує. Але мені здається, що якби Німеччина почала рухатися до конституційної монархії, то країна стала б змінюватися. Причому на краще. Адже в тій самій Іспанії, Таїланді чи Велико­британії королівські родини народ об’єднують. І Німеччину конституційна монархія, поза сумнівом, теж об’єднала б. Тому що сьогодні в Німеччині багато хто дивиться на главу держави якось вузько. Мовляв, є в нас президент, немає в нас президента, ну то й що? Живе він сьогодні чи помре завтра - це на наше життя не впливає. А недавно підрахували, що британська королева коштує англійським платникам податків менше, ніж президент Німеччини для німців. Королева обходиться кожному платникові податків у 42 центи, а президент Німеччи­ни - в 96. Багато хто з німців за натурою скептики, вони кажуть: «Ми не можемо дозволити собі утримувати королеву чи короля». Але насправді все вже скрупульозно підраховано. Двір утримує штат, а це додаткові робочі місця. При цьому двір сам заробляє. І чимало. Наприклад на сувенірах, як це відбувається в тій-таки Великобританії. Але ж це суттєво. Для людей велика різниця - купити кавову чашку з портретом королеви чи федерального президента, який за великим рахунком мало кого цікавить.

- У вас не дуже прості стосунки з Ватиканом і особисто з Папою Римським…

- Насправді більше недружелюбності Ватикан і Папа проявляють до мене, ніж я до них.

- Але конфлікт у кожному разі є?

- Більшу частину часу я живу в Іспанії. У мене 12 собак і три кішки. І тривалий час я не могла зрозуміти, чому в деяких країнах таке погане ставлення до тварин. Переважно йдеться про країни Південної та Східної Європи. Відповідь криється в тому, що в цих країнах переважає або католицизм, або православ’я.

- А ви самі?

- Я буддистка. Тож проаналізувавши чимало матеріалів, дійшла висновку, що проблема ось у чому. І католицизм, і право­слав’я заперечують наявність у тварин душі. Я не можу цього зрозуміти, бо всі ми - креатури Господа. І душа є в будь-якої істоти. Нескладно зрозуміти, чому в Іспанії в суботу можуть повісити мисливського пса за те, що він був неуспішним на полюванні, а в неділю всією сім’єю спокійно піти до церкви і молитися за спасіння душі. Нема чого дивуватися такому ставленню. Адже якщо вважати, що у тварини немає душі, то це просто предмет. А якщо це предмет, то його, з погляду церкви, не можна любити. Оскільки церква сповідує любов тільки до ближнього, тобто до людини. А тварину можна використовувати виключно для харчування, виробництва взуття та одягу, а також для медичних експериментів. Тому я звернулася до Папи Римського з проханням сказати одну фразу - про те, що у тварин є душа. Чим він міг би врятувати мільйони тварин у країнах католицького світу. А заодно змінив би на краще світогляд мільйонів віруючих. Оскільки сказане Папою, нехай і повільно, але змінювало б їх. Але Папа поки що на це не пішов. Я писала багато листів і Папі, і його братові, і чиновникам Ватикану, але отримувала відповіді, які шокували ще більше, ніж чинні догми. Вони зводилися до того, що тваринам у католицькій церкві місця немає. А я їм відповіла, що, скоріш за все, заковика в тому, що тварини не платять церкві. Після чого організувала пікетування візиту Папи в Берлін 19 вересня. Ми розгорнули великий плакат «Життя тварин у католицьких країнах» із жахливими фотографіями. До речі, наші заклики скоротити кількість експериментів над тваринами отримали тільки один голос проти. Це був голос Ватикану. За нашою інформацією, не виключено, що Ватикан має стосунок до деяких фармацевтичних фірм, цим пояснюється небажання припинити експерименти. Адже той-таки Іван Павло II також підтримував ці експерименти, заявляючи, що тварина насправді не відчуває ніякого болю. А те, що ми бачимо, - це лише реакція тіла. Адже душі тварина не має. А без душі біль неможливий…

- Ви народилися в Дрездені за часів НДР. Так зійшлося, що саме в цей час пост директора дрезденського Будинку дружби НДР- СРСР обій­мав Володимир Путін, це було прикриттям його територіальної розвідточки. Вас не водили туди дружити з СРСР?

- На щастя, ні. Я залишила НДР в 11 років. А до цього, після арешту батьків за нелояльність до влади, певний час перебувала в дитячому будинку.

- Тобто можна казати, що до комунізму у вас приблизно таке саме ставлення, як і до католицької церкви?

- Я не порівнювала. Але ще років 20 після того, як мені вдалося перебратися до ФРН, у нас удома не було жодного предмета червоного кольору. А червоні гвоздики, один із символів комуністичної Німеччини, я ненавиджу й досі…

Редакція DT.UA дякує президенту Міжнародної організації SOS Тамарі Тарнавській за сприяння в організації інтерв’ю із принцесою Майєю фон Гогенцол­лерн, а також перекладачу Альбіні Носенко за допомогу у спілкуванні з Її Високістю.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі