Євген Лукін: «Позиція некропатріота для фантаста хороша»

Поділитися
Євген Лукін — один із найтитулованіших і водночас найулюбленіших читачами фантастів і бардів. Як ці речі сполучаються, нашій людині зрозуміти важко...

Євген Лукін — один із найтитулованіших і водночас найулюбленіших читачами фантастів і бардів. Як ці речі сполучаються, нашій людині зрозуміти важко. Надто, коли зважити, що Лукін себе ніяк не рекламує. Не з’являється регулярно на телеекранах, однак і не ховається від журналістів. За його книжками не знімають блокбастери, його пісні не крутять по радіо. Він не створює партій імені себе...

— Ні, зачекайте, партію створити мені якось пропонували!

— І яку ж?

Олег Ладиженський вручає Євгену Лукіну премію на конвенті «Зоряний міст» (Харків)
— Націонал-лінгвістів. Свого часу, здається, в році 1995-му, я написав маніфест цієї уявної партії. Суть його зводилася до того, що потрібно не плани будувати, а менталітет змінювати. І оскільки менталітет заквашений на мові, необхідно змінювати мову. Потрібно подивитися, куди вона рухається. Яскравий приклад: ми нічого не побудуємо, допоки при переході в доконаний вид дієслово перескакуватиме в майбутній час. Робимо зараз, але зробимо колись. Ми живемо в недоконаному часі й нікуди з нього не вириваємося...

«Нет, господа! России
предстоит,

Соединив прошедшее
с грядущим,

Создать, коль смею
выразиться, вид,

Который называется
присущим

Всем временам; и, став на свой гранит,

Имущим, так сказать,
и неимущим

Открыть родник
взаимного труда.

Надеюсь, вам понятно,
господа?
»

Пропонувалося скасувати цензуру, дієслово замінити вигуками, які більш ємні та не мають часів. Словом, у такому дусі. І серйозно, можна було зареєструвати, але я якось завжди був далекий від політики.

— Напевно, потім десь у книжках використовували?

— Звісно! У повісті «Лечиться будем», яка вийшла нещодавно, саме група психолінгвістів при президенті забавляється. Вони спочатку мат переклали латиницею, а попервах загальновідомі слова, зображені іноземними буквами, видавалися цілком присто-
йними і безневинними. Однак далі люди вдивилися, вчиталися, і всі іноземні мови стали в їхньому уявленні уособленням паскудства. А потім було вирішено замінити наріжне вітчизняне дієслово за прикладом Хемінгуея: я любив її всю ніч, я любив її на ліжку, я любив її в кріслі тощо. Наступного дня на стінах з’являються написи: «Любил я ваши именины». А на вулиці один персонаж іншому каже: «Я ему любысь, любысь по люблу!» А хтось із патріотів міркує: якщо я скажу, що люблю Батьківщину... І отакий бандитизм від початку до кінця.

— Ви розумієте, тепер я не можу не запитати: як у вас із любов’ю до Батьківщини?

— Ось саме в «Лечиться будем» патріотизм оголошений нетрадиційною сексуальною орієнтацією. А мій випадок там названий некропатріотизмом. Це любов до неіснуючої батьківщини. Та іншої, вибачте, не знаю. І потім позиція некропатріота, динозавра для фантаста дуже хороша. Дивишся, ніби з іншої планети, з іншого часу.

— І як вам картинка?

— Ви знаєте…(переходить на шепіт) по-моєму, вона несправжня.

— Вам теж здалося?

— Один мій приятель недавно дорікнув мені: ти, каже, перестав придумувати світи. А навіщо? Живемо ж у цілком вигаданому світі, і ще щось на цьому тлі городити? Подивіться, скільки абсурдного та ненормального навкруги — такого жодний фантаст не придумає. От ваш губернатор Арсен Аваков на відкритті фестивалю (Х конвент «Зоряний міст» проходив у Харкові у вересні цього року. — О.О.) сказав, що російська політика схожа на фантастику Романа Злотникова. Це дуже точно: агресивна, во-
йовнича, яка викликає острах... Проте невідомо, хто кого копіює. Можливо, Злотников, як будь-який справжній художник, ловить шум часу...

— Не підкажете, на що схожа українська політика?

— Ой, ні. Я ж не в курсі абсолютно. Я і наше-то політичне життя спостерігаю уривками. Востаннє голосував років десять тому... Дуже цікаво, до речі. Йду, пам’ятаю, настрій препоганий. Проста думка «не голосувати» мені ще на думку не спала. І я мучився: за Єльцина — гидко, проти — ще гірше. Совість твердить одне, розум — інше... І раптом я згадав телевізійне пояснення, мовляв, справжнім вважають бюлетень, у якому навпроти одного з кандидатів поставлена якась, байдуже, яка саме, позначка. Приходжу на дільницю, і ручкою з тонким пером у клітинці навпроти Єльцина по діагоналі вміщаю відоме восьмикутне слово з трьох букв і ще примудрився знак оклику поставити. Виходжу — совість не гризе, розум не мучить, настрій явно поліпшився. Заходжу в Спілку письменників, чесно викладаю, як привів себе в нормальний стан духу. Народ обурюється: комуняки біля воріт, а ти розважаєшся!.. А через день по центральному телебаченню показали сюжет про вибори в різних регіонах. Особливо відзначилися, сказали по ТБ, волгоградці: якийсь виборець навпроти одного з кандидатів ухитрився навіть утиснути непристойне слово! Та оскільки за межі квадратика він не вийшов і більше ніяких значків не проставив, бюлетень визнаний дійсним. Відтоді я на вибори не ходжу.

— Тобто за Путіна вже не голосували?

— Ні! Пішов у відмовники.

— І як, абсолютно не зачіпає те, що діється?

— Та як же не зачіпає, навпаки! Буває навіть страшно. Однак це такий, знаєте, нормальний страх... Є два види абсурду. Одні придумують абсурд і цим насолоджуються. Інші в ньому живуть і цим переймаються. Певне, під впливом уже згаданої повісті я поділив фантастику на депресивну та шизофренічну. По-моєму, це набагато достовірніше, ніж безглуздий розподіл на фентезі та НФ. Шизофреніки вважають цей світ реальним і вигадують собі інший. А ті, хто зрозумів, що ані біса він не реальний, намагаються вибратися, і виходить зовсім інша, депресивна, фантастика. А критики теж свій світ придумали, і він уже взагалі ніякого стосунку до фантастики не має. Та вони в ньому живуть, оперують термінами, бавляться, як можуть.

— Ви, я так розумію, у «депресивному» таборі. Завжди в ньому були?

— Ні, звісно. Коли ми з Білкою (покійною дружиною і співавтором Любов’ю Лукіною (Білоножкіною) — О.О.) писали перше оповідання, саме хотіли вирватися з реальності. Це й зрозуміло: 1975 рік, застій, війни не бачили — нудно. Світ уявлявся речовинним і, хай йому чорт, десь осмисленим. Тобто якщо так завжди відбувається, то так воно й має бути. Природне дитяче переконання. Хоча... 25 років уже було! А перша криза сталася в 1990-му році, коли фантастика втратила сенс. Незрозуміло стало, навіщо вивертати життя навиворіт фантастичними способами, якщо воно й саме чудово вивертається... Яка в нас у волгоградській Спілці письменників тітонька є! Друга за розмірами жінка Волгограда, перша на кургані меч тримає. Коли в 90-ті було сум’яття, вона вийшла на мітинг із плакатом: «Що з нами відбувається?» В усіх плакати чогось вимагають, проти чогось протестують, а в неї... Тоді я розчулювався, наскільки політкоректний цей плакат: навіть якщо всіх мітингувальників заарештують, її відпустять. А тепер починаю розуміти, що це був істинний жах маріонетки, у якої відрізали нитки. Дивне відчуття.

— Але за двадцять років звикли? Начебто владналося більш-менш...

— Владналося! Однак у такому вигляді, що приймати це за реальність теж якось ніяково. Тепер так званий реалізм перестав відрізнятися від фантастики. Не саме життя, а те, що в голові в людей склалося. У листопадовому номері журналу «Если» вийде моя повість «Бот» — саме, певне, про це. Усім, напевно, відомо, що бот — це така програма-людинозамінник у комп’ютерній грі. А в мене цю програму випадково вживили одному мужику. Жовчному нелюдимові та невдасі. Коробочка, набита електронікою, заносить у пам’ять усіх зустрінутих людей, створює хазяїну правильну міміку, генерує відповіді на запитання... Причому цілком, на погляд нормальної людини, абсурдні. Припустімо, каже співрозмовник: «Вот купил вчера станок бритвенный в киоске». Машинка відповідає: «Водку пьем, на спичках экономим». (Виявилося, що вона просто не завжди розпізнає звуки, початок фрази сприйняла як «водку пил...») Та от що найбільш дивно — народ влаштовує. Співрозмовник зітхає і погоджується. І отаким макаром похмурий самітник не тільки стає душкою та любчиком — він робить шалену кар’єру! Причина проста: бот нічого не боїться й не соромиться, і виникає ідеальний образ. От хто має керувати! От хто нам потрібний!

— І що потім? Дурна усміхнена машина пожирає розумного прекрасного відлюдька?

— Ні, її відключають, загалом мужик залишається собою, але від нього нічого особливо не залежить... Є одна сумна підозра, через яку я «Бота» і написав: одиниця світу — не особистість, а саме соціум, або, як казали в старовину, рід. От він — безсмертний, а ми — навіть не деталі, а видатковий матеріал, який стирається в процесі. На мій погляд, мислення — безглуздий випадок, причому цілком трагічний. Те саме, якщо якась клітинка епітелію уявить себе окремою особою. Навіть коли вона уявить себе частиною організму, це дуже сумно. Та знову ж, цитуючи моє «Лечиться будем», кому депресія — кому дім рідний.

— Та це ж прикро!

— Жахливо прикро. Від цієї досади, певне, я і пишу.

— А читачу зазвичай хочеться довідатися у фантаста якусь таємницю, дістати якийсь рецепт...

— Та я ж бо що можу? Всі пророцтва, які приписують фантастам, робляться випадково. Ця абсолютна переконаність, що фантастика заглядає в майбутнє... Ви теж у цьому переконані?

— Не переконана, але, кажуть, підкова допомагає і тим, хто не вірить...

— Так, іноді фантасти передбачають, але завжди не навмисно, несподівано і зазвичай від протилежного. Коли придумують світ, якого бути не може, тоді він і збувається. Колісниця Сірано де Бержерака, начинена ракетами, здавалася самому Сірано дурницею, маренням. Він поставив її наприкінці списку. До цього він там і на бляшаному листі до Місяця піднімався, і росою обмазувався. Та подорож на ракеті уявлялася вже цілковитим абсурдом, стьобом, далі їхати нікуди. Але збувся саме цей стьоб. Пророцтва Жюля Верна взагалі не пророцтва, а так, ближній приціл. На
кшталт цього я нині описав свого «Бота», напханого електронікою. Тож і він уже фактично є. Ходить якийсь америкашка Манхеттеном, у нього крокоміри на кожній нозі, на очах окуляри, що сканують перехожих і передають сигнал у рюкзак, а звідти видається вже повна інформація. От він — мій бот. У літературі так завжди: що напророкував, то не збудеться. А збіги випадкові.

— Мені здається, це ваше твердження сподобається любителям ваших пісень і не сподобається фанам фантастики... А які у вас загалом з ними стосунки?

— А-а, щодо цього у моєму щоденнику є спеціальний запис: «Читач придумав собі автора, автор придумав собі читача. Ох, не треба б їм зустрічатися». Ні, у мене є, звичайно, уявний читач, я його дуже люблю. Хтось же книжки купує. Похвалять — відчуваю творчий підйом, ходжу гоголем, вважаю себе генієм. Та якось після похвали я примудрився запитати: а чим тобі сподобалася річ? І тоді справді стало страшно. Я зрозумів, що мав рацію Борхес: слава — це завжди помилка. Наприклад, «Сталь разящую», виявляється, люблять за описи протипіхотних комплексів, без яких я цілком міг би обійтися, цю річ узагалі можна було б написати в суто реалістичному плані. І тому я тепер боюся зустрічі з читачем. Правда завжди гірка та неприємна. І запитувати, чим сподобалося, перестав.

— Тоді я вас запитаю: чим вам самому це подобається? Як ви пишете?

— О-о, цю відповідь я давно придумав:

«Тот ради славы, тот
в избытке мужества,

Иной — в угоду звонкому
грошу,

А я который год пишу
от ужаса,

Что больше ничего
не напишу
».

Довідка «ДТ»

Євген Юрійович Лукін народився 5 березня 1950 р. в Оренбурзі. Живе і працює у Волгограді. За освітою філолог, із дитинства писав вірші. Перше фантастичне оповідання «Рисунки копотью» написав 1975 року в співавторстві з дружиною Любов’ю Лукіною. До 1990-го подружжя писало разом. Потім Любов Лукіна від фантастики відійшла, а в 1996-му — померла.

Найбільш відомі книжки Євгена Лукіна: «Зона справедливости», «Катали мы ваше солнце», «Алая аура протопарторга», «Разбойничья злая луна», «Чушь собачья». Крім фантастичної прози, вийшло кілька поетичних збірок: «Фарфоровая речь», «Чёртова сова» і диск авторської пісні «Дым отечества».

Кількаразовий лауреат «АБС-премії» (заснована Аркадієм і Борисом Стругацькими), призер багатьох фантастичних конвентів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі