Енігма — значить загадка - Соціум - dt.ua

Енігма — значить загадка

2 листопада, 2012, 19:33 Роздрукувати Випуск №39, 2 листопада-9 листопада

До Станції Х поспішали чоловіки й жінки з Лондона, Кембриджа, із графств Кент, Лестер, Ланкашир, Ноттінгем. Основні вимоги до них: високі розумові здібності, працьовитість та вміння мовчати.

© фото автора

На диво теплі сонячні промені останніх днів серпня лагідно зігрівали завжди гамірну лондонську Пікаділлі, пробивалися крізь аркади на Джермін-стрит, сягали урочистого Вайтхоллу з його світло-сірими стінами й чорними кованими воротами, які ще пам’ятають пишні святкування Генріха VІІІ, ревно оберігаючи державні секрети. 

Того літнього дня 1938 р. деякі працівники Форин офісу та інших урядових установ на запрошення капітана Рідлі вирушали за місто на мисливський пікнік, для якого навіть замовили французького кухаря з «Савою» — одного з найкращих лондонських готелів.

Саме так розпочиналася історія, учасникам якої судилося почути майже цілий світ та яка на кілька десятків років стане однією з найбільших таємниць Британії. 

Утім, пікнік не відбувся, як не було й ніякого капітана Рідлі: під цим прикриттям починала роботу Станція Х — урядовий Центр шифрів і кодів (версія для ширшої публіки — елітний Клуб для гри у гольф і шахи). З цією метою за 50 миль на північ від Лондона британський уряд викупив у одного англійського лорда маєток Блетчлі-парк — вікторіанський будинок із затишним ставком та розлогими зеленими галявинами. Першим переступив поріг нового Центру досвідчений розвідник Фредерік Вінтерботем, який ще вчора, відрекомендовуючись успішним англійським бізнесменом, вів ділові розмови з Гітлером, Герінгом та Кессельрінгом… 

Ще не падали німецькі бомби на Варшаву і Лондон, ще лунав п’янкий шансон у мирному Парижі, ще йшли з Радянського Союзу до Німеччини ешелони, повні зерна й руди, а британський прем’єр Невілл Чемберлен ще вимахував з трапа літака переможною, на його думку, Мюнхенською угодою.

Але наприкінці 30-х років повідомлення британських агентів приносили дедалі більше відомостей щодо підготовки Німеччини до широкомасштабної війни. Невдовзі це підтвердить анексія Польщі, Данії та Норвегії. В цей період Вінстону Черчіллю вдається переконати короля Георга VІ, що Британії конче потрібні запобіжні заходи проти німецької агресії. 

Аби переграти сильного озброєного ворога, військово-політичні кола Лондона оперативно вирішують створити підрозділ, завдяки якому можна було б заздалегідь дізнаватися про плани ворога — тобто перехоплювати німецькі шифрограми. І Блетчлі-парку (БП) судилося стати одним із головних каменів у фундаменті цієї стратегії. Військова розвідка МІ6 та її директор генерал Стюарт Мензіс вже знали й про головний засіб зв’язку німецької військово-політичної верхівки — шифрувальну машину «Енігма» (у перекладі — «загадка»). Зламати її коди і дістати доступ до оперативної інформації — таке завдання взяла на себе розвідка. 

З початком Другої світової війни Британія виявилася відрізаною від материка і як острівна держава не могла у необхідних обсягах забезпечувати себе продовольством і промисловими товарами. На допомогу приходила Америка, звідки до Королівства йшли каравани кораблів із заповненими трюмами. Німеччина ж розмістила в Атлантиці підводні човни, які перешкоджали проходженню кораблів з гуманітарним вантажем. Тому не дозволити їм топити каравани з Америки стало для Британії життєво важливим пріоритетом. У цій ситуації шифровки Кригсмарин (німецького військово-морського флоту) набирали найбільшої ваги. Та вони, як покаже час, виявляться найскладнішим для Блетчлі завданням.

А поки що Ф.Вінтерботем формуватиме ядро цього інтелектуального центру — адже йому поставили завдання знайти геніїв. І вже ті мали дібрати ключ до найбільш втаємниченої німецької Енігми. Королівство мало багатий на таланти Оксбридж (спільна назва університетських Оксфорду й Кембриджу) — туди й звернулися творці Станції Х. А невдовзі пошуки увінчалися серйозним успіхом: у Кембриджі зустріли 27-річного Алана Тюрінга та Гордона Велшмена, котрому на той час виповнилося 33. І дуже скоро життя підтвердить, наскільки вдалим був цей вибір і наскільки блискучим та без перебільшення геніальним був розум цих людей.

Працівниками БП невдовзі стануть переможці конкурсів кросвордів, шахісти, математики. Нестандартно мислячих людей з аналітичними і математичними здібностями збирали звідусіль. 

З початком Другої світової війни щодня рівно опівночі німецькі шифрувальні служби змінювали коди. І число можливих комбінацій кодів Енігми сягало небачених раніше розмірів — 150 мільйонів трильйонів (1018)! Тому набір до БП невпинно зростав: до Станції Х поспішали чоловіки й жінки з Лондона, Кембриджа, із графств Кент, Лестер, Ланкашир, Ноттінгем. Основні вимоги до них: високі розумові здібності, працьовитість та вміння мовчати.

— Мені так обридла робота на військовому заводі, — розповіла пізніше лондонка Сара Нортон, якій у 1941-му виповнився 21 рік. — Може, я комусь і сказала про це, бо несподівано отримала загадкового листа з позначкою на конверті «На службу Його Величності». Якась помилка, — подумала я, — але мене просили прибути на Станцію Х у Блетчлі-парку. «У Форин сервіс Ваша поштова скринька №111. Це все, що Вам необхідно знати», — говорилося у листі.

За такою чи схожою схемою набирали до шифрувальної служби багатьох. А з початком війни залучили й євреїв — біженців з Німеччини. У цей же час неподалік, у Бедфорді, відкриваються курси японської мови — шифрограми з генштабу квантунської армії допомагали Лондону зорієнтуватися й у європейських військових розкладах. Заняття, що їх шість днів на тиждень проводив колишній військовий аташе Британії у Японії Освальд Так, давали надзвичайний результат.

Зі 120 чоловік у 1939 р. штат Блетчлі-парку зросте до семи тисяч на початку 1944 р. Розшифровані документи лягали на стіл лише прем’єр-міністру, директору МІ6 та кільком генералам, а гриф «Ультра» на шифровках з БП означав найвищий рівень таємності. Так згодом назвуть й англійську декодувальну машину. 24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік на Станції Х не припиняли пошуку влучних цифрових комбінацій, аби дістати доступ до ворожого ефіру. 

Чим же інтригувала ця таємна німецька зброя? Звичайна друкарська машинка з трьома невеличкими роторами з нанесеним на них алфавітом. І якщо змінити бодай одну літеру на одному з цих роторів, змінюється літера і в шифровці. Або ж якщо, скажімо, на клавішу М натискаєш один раз, — отримуєш С; якщо два — В;  три — Л і тільки якщо чотири рази — аж тоді М. Або ж слова з повідомлень, які слід читати не з початку слова, а з його середини чи з кінця. Звичайно, це лише найпростіші схеми, які досить швидко розкрили шифрувальники з Блетчлі. 

А 20 січня 1940 р. група під керівництвом Діллі Нокса за участі математиків Джона Джефрі та Алана Тюрінга вже доповідає про свій перший успіх — ключ до шифрів штабів сухопутних військ та Люфтваффе. Але ділитися цією розвідувальною інформацією з іншими урядами Британія у той час не могла, щоб не видати себе.

Неймовірні зусилля найкращих математиків з кожним днем вдосконалювали англійську анти-Енігму: результатом напруженої роботи Діллі Нокса, Алана Тюрінга, Гордона Велшмена, Максвелла Ньюмена стають ключі не до однієї, а до кількох німецьких Енігм — вермахту, Люфтваффе, абверу, СД, і лише згодом — Кригсмарин. 

Енігма й справді була досконалою машиною. Німецький інженер-електрик Артур Шербіус сконструював її у 1918 р. для потреб банківської безпеки. Та найвище оцінили її військові, і з 1925 р. вона стає «генералом» зв’язку німецької розвідки. Винахідники й самі не раз випробовували машину на предмет небажаного зламу, та у шифрувальний простір Енігми їм втрутитися так і не вдалося. Отже, безпека гарантована, — казали, — все заблоковано залізно. Але хто ж здогадувався, що на Островах вже підростала генерація вчених, котрі впевнено вривалися в нову технічну еру? 

Геніями таки народжуються

…Сенсом усього життя Алана Тюрінга стала математика. У 16 років хлопець уперше познайомився з роботами А.Ейнштейна, які йому не лише вдалося зрозуміти: як і знаменитий вчений, він засумнівався у всеохоплюючому характері законів Ньютона. 

Алан вступив до елітного Кінгз-коледжу в Кембриджі, де з головою поринув у нескінченні міріади чисел та їхніх комбінацій. Цей коледж — не лише архітектурна перлина Кембриджа: протягом 600 років тут викохують еліту Британії — прем’єр-міністрів, учених, банкірів, дипломатів, письменників. Як і Рубенс, котрий свого часу розмальовував у ньому високі стелі та вівтар, до вершин прагнув тут, мабуть, кожен студент. Не став винятком і Тюрінг, удостоєний у студентські роки найвищих нагород з математики. А наприкінці навчання у коледжі 22-річний Алан винаходить так звану тюрінгову машину — математичну модель штучного інтелекту. 

Саме тоді відомий англійський криптоаналітик професор Діллі Нокс запропонував Алану приєднатися до секретної урядової програми. Тож за завданням уряду Його Величності молодий математик починає роботу над своїм найамбітнішим проектом. Його офісом стала Хатина №8 — збитий з дощок барак, де взимку дарма було й мріяти про тепло. Згодом для таємної спецкоманди збудують ще з десяток таких бараків. У Європі починалася війна, то й англійцям було не до комфорту. 

Ламати коди Енігми ВМС, шифрів генерального штабу та ставки самого Гітлера з травня 1941 р. у Хатині №8  Тюрінгу допомагали чемпіон Англії з шахів Г’ю Александер та Джек Гуд. (Ключ до одного з кодів — переставити місцями отримані сигнали — прийшов Дж. Гуду уві сні.) 

І вже за три тижні Тюрінг продемонстрував перше своє дітище — Бомбу, що за визнанням Г.Велшмена, стала одним із головних автоматичних інструментів, які виловлювали в ефірі шифровки Енігми. 

Якою ж була Ультра — британська анти-Енігма, Тюрінгова Бомба? Розміром 2х2 м, вона при цьому важила цілу тонну й займала окрему кімнату. Десятки її бобін, розміщені у три ряди, безперестанку крутилися, шукаючи правильний ключ, а жінки-оператори постійно перевіряли, щоб жодна з них не зупинилася. Шифрувальники ж майже не підводилися з-за столів, а нерідко просто за ними й засинали. Ультра дозволяла читати ефір значно точніше, ніж польська Бомба криптологічна… 

Слухає Варшава

Польща почала шукати підхід до Енігми ще у 1932 р. І коли у 1939-му Німеччина в односторонньому порядку розірвала з нею пакт про ненапад, зникли останні сумніви щодо найближчих перспектив. На чию допомогу сподіватися? Радянську? Тут також багато питань, тим більше, що німецько-радянське листування, яке польські шифрувальники «читали» вже кілька років підряд, не давало їм особливих надій. Здається, на когось, крім як на себе, годі було й розраховувати. Польща й досі завдячує своїм талановитим математикам Мар’яну Реєвському, Єжи Ружицькому та Генрику Зигальському, яким у 1933 р. вдалося дібрати коди й забезпечити уряд інформацією. 

Скоріш за все, саме з перехопленої «розмови» між Німеччиною і СРСР шифрувальники дізналися і про неминучий напад на їхню країну, бо наприкінці липня 1939 р. у передмісті Варшави вони влаштовують конференцію, на яку запрошують своїх західних колег із Британії та Франції. У складі делегації з Лондона — директор Блетчлі-парку Алістер Денністон і Діллі Нокс, у складі паризької — голова шифрувальної служби Франції полковник Гюстав Бертран. 

Очільник бюро шифрів генштабу Війська Польського полковник Гвідо Лангер вважав, що їхня справа не повинна безслідно зникнути чи дістатися ворогові, тому відкрив колегам свою потаємну скарбничку: копії та коди Енігми. Колеги з туманного Альбіону були вражені побаченим — на той час поляки мали у своєму доробку тисячі розшифрованих повідомлень. Але з початку 1939 р. німці почали змінювати свої коди щомісяця, і польські фахівці виявилися технічно безсилими проти цього; а Блетчлі-парк мав незрівнянно більші можливості (але це британськая версія; М.Реєвський писав пізніше, що жодних труднощів у поляків не було. – Ред.). Вдячного листа до Варшави на урядовому бланку Д.Нокс надішле польською мовою! 

Зустріч відбулася дуже вчасно — за місяць на Польщу впадуть перші німецькі бомби. А в день, коли її кордон перетнули радянські війська, шифрувальників таємно переправляють до Бухареста. А з ними дві копії Енігми — для британців і французів.

— Ми від Болека, — сказали вони на порозі британського посольства. 

Але там цієї фрази не зрозуміли, бо поінформована людина була саме у від’їзді. Аби не ризикувати, польські шифрувальники йдуть до французького посольства, де їх приймають і вже невдовзі так само таємно переправляють до Франції. За кілька днів вони починають працювати у шифрувальному центрі «Брюно», за 40 км від Парижа. Звідти М.Реєвського й Г.Зигальського через Гібралтар доправлять до Англії у шифрувальну службу начальника генштабу польських збройних сил.

А передача Енігми британцям відбулася ніби у детективному фільмі, в якому головні ролі виконували перші особи розвідок: полковник Г.Бертран перевіз її до Лондона, де на вокзалі «Вікторія» передав особисто голові МІ6 С.Мензісу, котрий, підкреслюючи особливу значимість моменту, одягнув на цю зустріч урочистий смокінг. 

Від людського до надлюдського

Інформація до Блетчлі надходила звідусіль: радари й передавальні антени були розміщені по всьому Лондону, в Оксфорді, Бедфорді, Дуврі (на узбережжі Ла-Маншу), у Шотландії, Північній Ірландії, Індії, Єгипті, Кенії, Австралії та на Цейлоні. 

Це лише у детективах сюжет складається логічно й обов’язково закінчується переможно. У реальному житті інакше: літера А, що вчора означала Б, нині може означати В, тим часом перед тобою тих літер на півсторінки чотири ряди по дві лінії — і за ними може бути як найважливіша воєнна операція, так і прогноз погоди, а ще начальство цікавиться, чому так повільно йде робота, а рахунок уже пішов на сотні розшифрованих перехоплень на день, до того ж офіцер безпеки час від часу чемно просить тебе вивернути перед ним усі кишені, аби переконатися, що ти не приховав якусь шифровку. І тоді хочеться вибігти з тієї хатини, сісти на потяг чи автобус і їхати-їхати якомога далі — повз зелені соковиті луги з овечками на випасі, через ліси й старовинні містечка, — де немає шифрів, недовірливого начальства, кур’єрів, які вихоплюють у тебе з-під рук кожне розгадане слово, щоб негайно доправити його до Лондона. Бюрократія, субординація та інтриги спецслужб нерідко нав’язували свою гру в діяльності таких підрозділів.

Але робиш кілька глибоких вдихів, запалюєш сигару, милуєшся через вікно свіжою зеленню галявини, тихою гладдю ставка та білим лебедем, що ніби позує для художника, — і за кілька хвилин знову повертаєшся до шифрів і кодів, бо на столі тим часом з’являється нових півсторінки, а за годину набирається цілий стос таких повідомлень. І життя триває далі… 

Робота у Блетчлі в режимі нон-стоп була на межі людських можливостей і часом навіть доводила до божевілля: якось один із шифрувальників вийшов роздягненим через вікно, шубовснув у озеро, поплавав і так само повернувся на місце. Того ж дня його відвезли до лікарні, а за місяць він знову став до звичної роботи.

Ситуація потребувала чогось якісно новішого — це добре відчували й самі вчені зі Станції Х, і у 1942 р. вони продемонстрували свій інтелектуальний і технічний прорив — інженер Томі Флаверс застосував принцип Тюрінга щодо обробки інформації з допомогою цифр і створив обчислювальну машину Колос — найперший у світі комп’ютер. Розвідка ж нарешті зітхне — всі німецькі повідомлення він розшифровуватиме автоматично. Хіба ж сьогоднішній школяр повірить, що Колос займав тоді також цілу кімнату, а його радіосхема розміром 3х3 м складалася з десятків тисяч дротиків? Та Колос за день почав обробляти незрівнянно більше шифровок — у нього це забирало хвилини, а не дні. Британія ж змогла дізнаватися про всі стратегічні плани Німеччини у Європі. 

Дітище генерала С.Мензіса добувало нову інформацію звідусіль. Це вартувало не лише безсонних ночей найкращих інтелектуалів; це міг бути й цілком детективний сюжет.

Операцію з кодовою назвою «Нещадний» розробляв літературний батько Джеймса Бонда Ян Флемінг, на той час капітан-лейтенант військово-морської розвідки. «Аби дістати доступ до Енігми ВМФ Третього рейху, — викладав він свій план, — потрібно її викрасти з німецького військового корабля. А перед цим туди має потрапити наша людина, яка нібито врятується зі збитого палаючого літака, — закривавлена, у німецькій формі». Ідея зрозуміла, лише реалізувати її не судилося. Коли після ретельної підготовки вночі на березі Ла-Маншу вже чекали на німецький корабель, там його не виявилося, і операцію довелося скасувати.

Військові подвиги розвідника Яна Флемінга, який один із небагатьох мав право доставляти інформацію з БП до високих лондонських кабінетів, невдовзі затьмарить його світова слава автора захоплюючих детективних романів та «батька» Джеймса Бонда. Шкода, що Флемінг не доживе до розсекречення Станції Х і не зможе відкрито розповісти читачам про те, що деякі завдання для його Бонда були не такою вже й вигадкою.

Енігма ВМС виявилася найскладнішою — вона мала до восьми роторів, коди яких змінювалися щодня. 21 місяць криптоаналітики намагалися її зламати — і у травні 1941 р. вони таки досягли свого. Це одразу ж дало свої плоди: вперше гуманітарний конвой, який ішов з Америки протягом майже усього червня, не змогли засікти німецькі субмарини у Північній Атлантиці.

Після декодування Енігми Кригсмарин у БП почали контролювати кожен крок німців. Іноді шифрувальники читали повідомлення раніше, ніж у гітлерівській ставці чи військовому міністерстві. Шеф військово-повітряної розвідки Блетчлі-парку Пітер Калвокорессі писав: «У темряві ми бачили ворога, а він нас — ні. І це повертало ситуацію на нашу користь». 

Досить згадати пригоду з німецьким військовим кораблем Бісмарк. 27 травня 1941 р. його капітанові адміралу Лютьєнсу надійшла шифровка: «Від імені усієї Німеччини складаю вам подяку. Німеччина з Вами. Адольф Гітлер». Адмірала було з чим вітати — три дні тому «Бісмарк» потопив гордість британського флоту лінійний крейсер Худ і йшов «відпочивати» на західне узбережжя Франції. У Блетчлі група П. Калвокорессі перехопила цю радіограму Люфтваффе, і вже 28 травня шифровка німецької військово-морської служби мала зовсім інший тон: «Тіла з води витягати?» — Бісмарк відправили на дно. 

Довіра Черчілля

Звичайно ж, Британія мала й інші розвідувальні підрозділи, працівники яких з усього світу надсилали повідомлення до Центру. Але їм могли підкидати й дезінформацію. І лише з БП завжди надходила достовірна інформація. 

… Якось холодного осіннього дня 1941 р. до Блетчлі таємно прибув сам прем’єр-міністр В.Черчілль. Його цікавило, за рахунок чого можна поліпшити роботу шифрувальників. «Потрібні гроші, і гроші великі, лише тоді буде можливість забезпечити необхідну якість роботи», — писали йому у поданні найавторитетніші особи Станції Х — А.Тюрінг, Д.Нокс, М.Ньюмен, Г.Велшмен та С.Мілнер-Баррі.

Завершивши нараду, Черчілль вже збирався сідати до авта, але, розуміючи, що всі довкола дивляться у вікна, вийшов на галявину і заклично махнув рукою — з бараків висипали сотні людей. 

— Зустріч влаштували просто неба, — розповіла Енн Росс. — Він попросив свого помічника перевернути якийсь металевий бак, заліз на нього, щоб усім його було видно, і виступив з емоційною промовою про важливу місію Блетчлі для Британії і для світу. Я стояла метри за два від нього. Потім він зліз зі свого підвищення і просто почав говорити з людьми. А хвилин за двадцять Черчілль сів у машину і коронним жестом «V» із заднього віконця попрощався з усіма. Ми мовчки розходилися по своїх місцях…

Після цих відвідин Станція Х отримає потужне фінансування, що й стане вирішальним у її розвідувальній місії.

«Це — моє найтаємніше джерело. Це — гуска, яка тихо несе золоті яйця», — скаже про Блетчлі-парк В.Черчілль, котрий з великою повагою ставився до всіх його працівників. Він вважав, що саме завдяки розшифрованим німецьким повідомленням другу світову вдалося скоротити роки на два та врятувати мільйони життів.

Хоча Черчіллю й досі ставлять на карб, чому ж не запобігли руйнівному бомбардуванню міста Ковентрі. Шифрувальники переконані: вони не пропустили цієї інформації; хіба що її передавали якимись іншими каналами — телефоном, телеграфом чи кур’єрською поштою. Це стверджує й авторитетний П.Калвокорессі: «Не чули ми німецької команди про Ковентрі». 

Але якби з допомогою Блетчлі-парку все можна було ідеально передбачити, Британія не мала б втрат у війні. Тим часом гинули люди, падали літаки, йшли на дно кораблі. Бо навіть після виловлення інформації з ефіру потрібен був час на її точне розшифрування, передачу до відповідних кабінетів у Лондоні, а потім адекватних дій військових. Це забирало дні, іноді реакція військових була надто запізнілою, іноді ж генерали з недовірою ставилися до тих повідомлень. 

А от інформація, отримана завдяки комп’ютеру Колос, гарантувала вчасність і точність операції «Оверлорд» — день висадки союзників та відкриття Другого фронту в 1944 р. Гра розвідок (а БП в ті дні доводилося обробляти до 3–5 тис. шифровок на день) переконала німецький генералітет, що в районі Кале планується велика операція американських та британських військ під командуванням генерала Дж.Паттона. Та коли німці підтягнулися до Кале, в цей час основні події почали розгортатися у Нормандії. І вже там 6 червня відбувся штурм з моря союзниками під командуванням генерала Д.Ейзенгауера, в якому взяли участь понад 160 тис. британських, американських та канадських військ. Антигітлерівська операція на узбережжі Атлантики не залишила німцям жодних шансів на порятунок.

Ефірні трофеї

Розвідувальною інформацією, отриманою аналітиками з Блетчлі-парку, Британія потроху ділилися з союзниками по коаліції на Східному й Західному фронтах; ця інформація ставала у пригоді під час битв на Середземномор’ї, у Північній Африці й на Атлантиці. Використовували її й Сполучені Штати, які, вивчивши багатий досвід союзників, згодом створять власну аналогічну службу — Агентство національної безпеки.

Англійці на основі інформації з Блетчлі повідомили радянському послу в Лондоні Івану Майському, що 22 червня Гітлер нападе на СРСР, але той сказав: провокація. Матеріали про заплановану битву біля Курська, Орла і Бєлгорода (у німців — «Операція «Цитадель») також заздалегідь передали Сталіну «читачі» з БП, а отже, радянські генерали мали час до неї підготуватися.

У 1942–1943 рр. у БП щоденно розшифровували до 80 тисяч радіограм. Але про те, що дібрано ключі до Енігми, протягом усієї війни німці так і не здогадалися. П.Калвокорессі, виступаючи військовим експертом під час Нюрнберзького суду, ще раз переконається у цілковитій секретності Станції Х.

Для колишнього союзника Британії — СРСР — Блетчлі-парк формально також залишався таємницею. Хоча якщо туди ступала нога Кіма Філбі (на якого у БП завели персональну облікову картку), які можуть бути таємниці? Крім того, доступ до Станції Х мав і довголітній інформатор Кремля Джон Кернкросс (5-й з «кембриджської п’ятірки» — А.В.). 

— З Блетчлі іноді надсилали й дезінформацію, — ділиться подробицями Мавіс Бейті. — Це не раз допомагало виявляти британських подвійних агентів, які одразу ж починали передавати щойно отриману інформацію до Мадрида чи Лісабона. Але свої повідомлення вони надсилали з нескладних передавачів, які у нас легко пеленгували й агентів викривали.

Робота шифрувальника — це хвилююче таїнство, бо ніколи не знаєш, яку саме інформацію принесуть рядки рутинних літер чи цифр. 

…На одному з нічних чергувань квітня 1945 р. Волтер Еттінгхаузен «приймав» повідомлення зі штабу німецького ВМФ про смерть Гітлера. Розшифрований текст він вирішив переслати до Адміралтейства особисто. Це був цілком логічний крок для єврейського солдата з Блетчлі — першим прочитати саме цю звістку та першим сповістити про це уряд.

А виловлене з ефіру серпневе повідомлення 1945 р. про капітуляцію імператора Японії Хірохіто було викладено такою вишуканою японською, що фахівці не одразу змогли його й зрозуміти. 

Хай живе тріумф?

…На схилі літа 1945 р. два англійських державних мужі — король Георг VІ та вчорашній прем’єр-міністр В.Черчілль — вели неквапну розмову: 

— Якби не Ультра, ми б війни не виграли, — ніби між іншим мовив прем’єр, струшуючи попіл з сигари.

Хто з британців тоді бодай уявляв, про що йшлося? Найвищий рівень секретності — «ультра» — отримував не лише кожен документ, а й кожна людина, яка переступала поріг цього важливого для Британії (і, як виявиться, для всього світу) військового об’єкта — Блетчлі-парку. Байдуже, що війна закінчилася, — його працівникам було суворо заборонено навіть словом згадувати про урядову Станцію Х.

Гордон Велшмен переїде до Бостона (США), де почне читати перший комп’ютерний курс у Массачусетському технологічному інституті.

Томас Флаверс також планував займатися комп’ютерами — адже мав на своєму рахунку вже два на Станції Х. Проте розвідка ці комп’ютери взяла у власне користування й засекретила. Тому підтвердити Флаверсу свої винаходи не було жодної можливості. 

В.Еттінгзхаузен (згодом — Ейтан) у 1946 р. переїхав до Палестини, де з виникненням нової держави Ізраїль заснував її дипломатичну службу та став першим міністром закордонних справ. 

У 1945 р. Алана Тюрінга за великі заслуги у воєнний час удостоєно Ордена Британської імперії. Та він і надалі не переставав дивувати світ своїми відкриттями: того ж року вчений створив електронну машину з програмою в пам’яті, яку назве автоматичною обчислювальною машиною (АОМ). У 1948 р. він зі своїм недавнім колегою з Блетчлі Максом Ньюменом у Національній фізичній лабораторії університету Манчестера працює над проектуванням обчислювальної техніки. У цей період Тюрінг розробляє теорію математичної біології, пише статті з морфогеніки (науки про вплив фізичних і математичних чинників на ріст живих організмів, перший крок на шляху вивчення ДНК) — перспективи відкривалися на ціле століття. 

Але випадок перетворить його життя на драму — Алан Тюрінг був геєм. Це стало відомо тоді, коли його обікрав його ж приятель, а він заявив про це у поліцію. Проте там більше зацікавилися не крадіжкою, а особистим життям заявника — у 50-і роки гомосексуалізм вважався кримінальним злочином. Суддя завів кримінальну справу. (До речі, за цим же законом у 1895 р. засудили й Оскара Уайльда.) Вченого відлучили і від роботи над секретними урядовими проектами. Правда, зважаючи на великі заслуги А.Тюрінга перед країною, вирок йому таки пом’якшили: замість тюрми присудили хімічну кастрацію. 

Таке «лікування» не лише змінило його спортивну статуру (він пробігав марафон за
2 год. 46 хв.), воно змінювало його особистість. Кажуть, що 41-річний чоловік не витримав такої наруги... 

Він лежав на підлозі, стискаючи у руці надкушене яблуко. У повітрі чувся легкий запах мигдалю. «Отруївся ціанідом», — вирішили поліцейські, які знайшли вченого вранці
7 червня 1954 р. у його будинку в Вілмслоу — заможному передмісті Манчестера. У протоколі так і записали: «Самогубство». 

Може, саме те надкушене яблуко й стане через роки символом світової комп’ютерної компанії Apple як шана геніальній людині? Хоч Стівен Джобс з цим не зовсім погоджувався.

А яка ж доля чекала інших? М.Реєвський повернувся до Польщі у 1946-му. Хворий і виснажений, відкинувши пропозицію стати професором університету в Познані, він пішов працювати начальником відділу реалізації кабельного заводу, періодично з’являючись на допити до Служби безпеки... Пором, на якому Є. Ружицький повертався з Алжиру до Франції в 1942 р., піде на дно у Середземному морі. Г.Зигальський почне викладати статистику в університеті графства Саррей на півдні Англії. В Шотландії в 1948 р. завершиться життєвий шлях шефа польського Бюро шифрів Г.Лангера. 

Всю інформацію про БП розвідка сховала за сімома замками.

І лише у 1974 р. з’являється книжка з назвою, що інтригувала книгоманів та викликала шок у людей професійних — саме це слово їм було категорично заборонено промовляти. Автором книжки «Секрет Ультра» був Ф.Вінтерботем. А світові вперше прочинили завісу однієї зі сцен Другої світової війни, де режисерами були МІ6 та прем’єр-міністр, а акторами — найкращі уми нації. Хто сприйняв цю книжку з неймовірною цікавістю, а хто (як Еттінгхаузен) навіть не доторкнувся до неї: «Обітниці не порушують», — сердито казав він здивованій дружині.

У той час тривала «холодна війна», тому урядовий Центр шифрів продовжував працювати за призначенням. Розвідники підуть із Блетчлі аж у 1987 р. — переїдуть у модерну будівлю в м.Челтнем. Крім того, спливав 50-річний термін розсекречення архівних документів, і новітня історія Британії готувалася відкрити своїм громадянам маловідому сторінку.

Коли принц Йоркський Ендрю у 2000 р. вирушав з офіційним візитом до Польщі, він уже знав, який подарунок її народ гідно оцінить: прем’єру Єжи Бузеку на знак вдячності уряду Сполученого Королівства він вручив оригінал Енігми! Того ж року М.Реєвського, Є.Ружицького та Г.Зигальського Польща проголошує своїми національними героями, а за два роки у Блетчлі-парку відкривається меморіальна дошка на честь польських колег.

Та про реабілітацію А.Тюрінга Королівство чомусь ще мовчало. Тріумф чи забуття — що доля приготувала для таланту рівня Ейнштейна, Дарвіна чи навіть Ньютона? І лише у
2009 р. учений-комп’ютерник Дж.Грем-Каммінг ініціював звернення до британської влади про посмертне прощення цієї геніальної людини та вибачення йому гомосексуальності, що її нині вже не вважають криміналом. «У часи другої світової війни він урятував нашу націю», — стверджували тисячі науковців, які підписалися під петицією.

А 10 вересня 2009 р. слова запізнілого вибачення пролунали з вуст прем’єр-міністра Гордона Брауна: «Від Британського уряду й усіх тих, хто завдяки виконаній Аланом роботі живе сьогодні вільно, я маю честь попросити: «Простіть нас, Ви заслужили набагато кращого».

…Цими днями йому виповнилося б 100 років. У світі 2012-й оголосили роком Алана Тюрінга — хрещеного батька комп’ютерної науки та відкривача штучного розуму. А Національний архів Великобританії у квітні ц. р. зробив криптографам подарунок, знявши 70-річний гриф секретності з двох статей геніального вченого — Про застосування теорії ймовірностей у криптографії та Про статистику повторень.

Блетчлі-парк став втіленням найвищого інтелекту, честі, самовідданості й патріотизму, він став лабораторією унікальних наукових технологій, якими за всіх часів славилася Британія. За це його працівникам від імені вдячної нації склала щиру подяку королева Єлизавета ІІ під час своїх відвідин колишньої Станції Х у липні 2011 р. 

…Один із найбільших секретів В.Черчілля — розгадана таємниця німецької Енігми — стане однією з найбільших його перемог. Хоча вона не надасть йому жодних переваг на післявоєнних виборах. Світ захоплено прийме у свої обійми Джеймса Бонда, а невдовзі масово прилине й до комп’ютера. Ф.Вінтерботем доживе до 97 років (а у 94 ще й вдруге одружиться), а Блетчлі-парк залишиться хоч і відкритою, та до кінця так і не розгаданою енігмою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво