Едіпів комплекс: «психологічний шлюб» чи «убивство душі»? - Соціум - dt.ua

Едіпів комплекс: «психологічний шлюб» чи «убивство душі»?

21 січня, 2011, 13:30 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-28 січня

Незадовго до смерті Варвара Петрівна Тургенєва, владна московська бариня й нещаслива дружина, розбила скло, що покривало портрет її любого й водночас ненависного сина — письменника Івана Сергійовича Тургенєва.

Незадовго до смерті Варвара Петрівна Тургенєва, владна московська бариня й нещаслива дружина, розбила скло, що покривало портрет її любого й водночас ненависного сина — письменника Івана Сергійовича Тургенєва. Син не встиг до вмираючої матері: вона пішла в інший світ в оточенні обслуги і кріпосного оркестру, який за наказом Варвари Петрівни грав веселу польку. Їй так хотілося почуватися у свою останню хвилину молодою вродливою панянкою Лутовіновою, яка танцює польку з красенем-офіцером Сергієм Миколайовичем Тургенєвим — це ж на нього так схожий син. Тоді зрадливий у подальшому житті чоловік був у неї закоханий (чи робив вигляд!), і жодної хмаринки не було на обрії. Потім усе змінилося, і Варвара Петрівна перенесла на сина свої не вповні реалізовані почуття до його батька.

Згідно з ідеями сучасної аналітичної психології, стосунки Варвари Петрівни із сином можна було б назвати «психологічним шлюбом»: мати любила й ненавиділа Ванечку, як раніше любила й ненавиділа його батька, і всіляко заважала синові завести власну сім’ю. «Іноді мені здається, що син з’явився на світ тільки для того, щоб я дізналася, що можу бути любимою», — ці слова часто повторюють багато нещасливих у коханні жінок, які сподіваються, що сини відшкодують їм біди й розчарування молодості. Але син — не чоловік, не коханий чоловік, і з цим нічого не вдієш. Рано чи пізно син виходить зі сфери впливу матері, перестає задовольняти її платонічно-романтичні фантазії і (о горе!) закохується або одружується. «Психологічний шлюб» руйнується. Це відбувається рано чи пізно з усіма матерями, платонічно закоханими у своїх синів, але, на жаль, жодна з них не може змиритися з «психологічним розлученням». Не змогла і Варвара Петрівна Тургенєва. Найбільше у світі вона ненавиділа «прокляту циганку» — співачку Поліну Віардо, яка «вкрала» в неї сина. Тургенєв жив у Франції, у Буживалі, «на краю чужого гнізда», оскільки Поліна була заміжня. А Варвара Петрівна балансувала між любов’ю і ненавистю, між звичкою бути самотньою і жагучим бажанням бути потрібною.

Чому багато хто з сучасних матерів вибирає сумний і хибний шлях Варвари Петрівни Тургенєвої? Чому вони прагнуть «психологічного шлюбу» зі своїми синами? Чому сини змушені відповідати за невдале особисте життя матерів?

«Усі письменники так чи інакше у?своїх книжках ведуть діалог із?власною матір’ю: сперечаються з нею, доводять їй?свою любов або мстяться за?дитячі образи», — вважає французький психоаналітик Жан-Бертран Понталіс, автор книжки «Брат попереднього», присвяченої стосункам старших і молодших братів. Багато матерів, у свою чергу, охоче признаються, що хлопчика їм ростити цікавіше, ніж дівчинку, що у хлопчика і кругозір ширший, і характер виявляється яскравіше. Усе це відмовки, наслідок підсвідомого бажання приховати справжню проблему: платонічну закоханість у сина, який так схожий на батька! Жінки, у яких не склалися взаємини з чоловіком, підсвідомо шукають у стосунках із сином моральну компенсацію за колишні біди, не розуміючи, що такої компенсації, попри любов до матері, дитина дати не в силах. Доводити матері, що вона може бути коханою, повинен не син, а зовсім інша людина.

З іншого боку, як вважає Жан-Бертран Понталіс, якщо дорослий чоловік надто прив’язаний до матері, то в психологічному плані йому більше ніхто не потрібен. Такий дорослий «мамій» на підсвідомому рівні почувається немовлям. Стосунки з іншими жінками складаються в такого чоловіка поверхово: йому ненадовго потрібні їхні тіла, але геть не потрібні їхні душі. Місце коханої жінки в його житті посідає мати. «Інцест?» — скажете ви. На психологічному рівні — так. Або «психологічний шлюб», у якому «подружжя» не в змозі відмовитися від одного разу обраних ролей. Театральна маска приросла до обличчя.

Західні психоаналітики (МакКарті, Беннінг, Марголін) дедалі частіше пишуть навіть не про випадки платонічного «психологічного шлюбу» між матір’ю і сином, а про факти інцесту. Син, дорослішаючи, звик відчувати, що все найкраще в його житті — від матері: тільки мати здатна розуміти і любити його. Інші жінки грубі й жорстокі, вони не спроможні зрозуміти його чутливу й ніжну душу! У цьому разі інфантильний «мамій» вибирає для сексуальних стосунків або жінку набагато старшу за нього самого, внутрішньо або зовні схожу на матір, або — у вкрай патологічних випадках — вступає в сексуальні стосунки з власною матір’ю. Цар Едіп не знав, що одружився з матір’ю і вбив батька, і страшна правда позбавила його розуму. Нинішні «Едіпи», позбавлені матір’ю справжньої мужності, індивідуальності і почуття власної гідності, все знають і часом навіть не намагаються бунтувати.

Психоаналітик Тетяна Алавідзе зазначає, що «психологічний шлюб» між матір’ю і сином найчастіше виникає тоді, коли роль батька, чоловіка в сім’ї деформована або занижена. Але мати, яка намагається сприймати сина як копію чоловіка або коханого, тим самим позбавляє дитину власного шляху в житті, убиває його душу. Ще 1989 року психоаналітик Шенголд називав такі стосунки матері і сина «убивством душі» і присвятив цій темі серйозне наукове дослідження. «Убивство душі», за Шенголдом, — це навмисна спроба спотворити або знищити індивідуальність іншої людини, як спроба матері завадити синові обрати власний шлях у житті.

Справжня трагедія настає тоді, коли мати-«дружина» вмирає. Син залишається «удівцем» і болісно усвідомлює зміну, яка з ним сталася. Він жодного разу не був одружений або ж усі його шлюби розпалися, дітей не має, обожнювана і підсвідомо ненависна мати пішла з його життя, а вдома чекає пустка. Багато таких «удівців» після смерті матері-«дружини» не можуть увійти у спорожніле помешкання. Тиша і порожнеча пригнічує їх, хочеться якнайшвидше заповнити цей пролом, а нові стосунки, особливо в поважному віці, налагоджувати дуже важко. Мати, яка сприймала сина як «платонічного чоловіка», зламала йому життя, а син, який погодився на таку підміну, позбавив себе справжніх сімейних стосунків.

Едіпів комплекс, про який так багато писали і Фрейд, і Юнг, проявляється не тільки в дитячому віці, коли син часто обожнює матір і підсвідомо ненавидить батька, сприймаючи його як суперника, але й у дорослому житті. Цей комплекс може стати справжньою і глибокою трагедією дорослої людини. Бо жінки, навіть дуже люблячі, рідко затримуються поруч із чоловіком, який страждає на едіпів комплекс і має платонічно закохану в нього матір. Утім, трапляється, невістка вступає зі свекрухою у запеклий поєдинок. Якщо чоловік підтримує дружину в цьому поєдинку, то свекруха може дати молодій сім’ї спокій і почати налагоджувати власне особисте життя чи бодай перенести свою любов на онуків. Якщо невістка бореться одна, а її чоловік постійно стає на бік матері, з якою перебуває у «психологічному шлюбі», то така боротьба приречена на поразку. Головне — зрозуміти, чи спроможний чоловік подорослішати і морально відсікти пуповину, що прив’язує його до матері. Якщо спроможний, то його сімейне життя рано чи пізно налагодиться. Тому що справжні сімейні цінності все одно беруть гору над спокусами і міражами, а справжня любов сяє яскравіше, ніж оманна і лицемірна моральна експлуатація. Убивства душі не станеться, якщо сама душа скаже цьому «ні»!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво