ДЯДЮ, БУДЕШ МОЇМ ТАТКОМ? - Соціум - dt.ua

ДЯДЮ, БУДЕШ МОЇМ ТАТКОМ?

28 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 28 лютого-7 березня

Дорослі знайомляться й розходяться, одружуються й розлучаються. Багатьом здається цілком природним періодично «бігати» заміж, часто змінювати партнерів...

Дорослі знайомляться й розходяться, одружуються й розлучаються. Багатьом здається цілком природним періодично «бігати» заміж, часто змінювати партнерів. Нерідко в цьому коловороті думку дітей враховують в останню чергу. Вірніше, не стільки не враховують, скільки гадають, що вони все зрозуміють і сприймуть як дорослі. Але в малюків свій погляд на світ.

…Восьмирічний Сергійко свого тата практично не пам’ятає — йому було лише два роки, як той загинув. А наступного дня після трагедії, коли тато вперше не повернувся з роботи, Сергійко почав його шукати: за шторою, під ліжком, у ванній. Згодом малюк трохи заспокоївся, риси обличчя дорогої людини стерлися з пам’яті, але мрія знайти тата залишилася. Він бачив його мало не в кожному чоловікові: чи то в матусиному співробітникові, котрий зайшов на хвилинку, чи то в приятелі, якого зустріли в кафе, чи то просто у військовому, що усміхнувся в метро. Але в матусі особисте життя не складалося: приятелі, навіть досить близькі, були, але той, хто зміг би стати членом родини, не зустрівся. Про кохання вона вже не думала, лише переживала, що син зростає без батька. Минали роки. Сергійко підростав. До семи років, він, здавалося, «перехворів» бажанням мати тата й навіть, навпаки, почав вельми агресивно ставитися до всіх матусиних приятелів. Чому так? До якого віку хлопчик шукає батька?

— Іноді все життя, — вважає науковий працівник Інституту психології ім. Г.Костюка Лариса КОНДРАТЕНКО. — Найбільше до цього схильні діти матерів-одиначок або ті, котрі втратили батьків. Якщо відбулася перебудова на агресію, то це означає: перший чоловік, приведений мамою, повівся неправильно. Дитина його не сприйняла. Багатьом людям, як чоловікам, так і жінкам, дуже важко внутрішньо сприйняти дитину. А маленька людина це відразу відчуває. Вона бачить, що матусин приятель не лише займає її місце, а й відштовхує її саму. Якщо перша людина зіграла з дитиною в гру «ти не мій, я тебе не хочу», тоді всі інші апріорі сприймаються як вороги.

— З усього видно, щось подібне сталося і з Сергійком. У певний момент він відчув: чужа людина забере в нього маму.

— І не стане йому батьком. Будь-яка дитина, виростаючи без батька (але не через розлучення), хоче одержати повноцінну сім’ю. Трохи інша ситуація з «розлучними» дітьми. Там усе залежить від лінії поведінки, обраної дорослими, головним чином мамою. Часто вона докорінно неправильна. Чому?

У момент розлучення в подружжя відбувається цілковитий перелом. Раніше вони були одним цілим, а нині хочуть відчути себе якомога віддаленішими — для збереження власного «я». При цьому кожен відчуває свою вину за розпад родини — особливо, якщо в ній є діти. Але бути винним важко, і людина починає цю провину заглушати. Найлегше цього домогтися, зробивши винним іншого: за принципом «я — хороший, ти — поганий». Якби в розбитих сім’ях не створювали з колишнього чоловіка чи дружини образ ворога, то менше виникало б проблем у майбутньому у всіх учасників процесу. Хоча, з психологічної точки зору, така поведінка цілком виправдана. Учені досліджували поведінку німецьких солдатів під час війни й пояснили їхню невиправдану часом жорстокість. Перед тим, як розстріляти безневинних людей, солдати їх жорстоко били, розбивали обличчя, роздягали, всіляко принижували — хотіли позбавити людського вигляду, перетворити на звірів. Убити звіра легше, ніж людину. Солдати в такий спосіб захищалися від власного сумління.

Щось подібне роблять одне з одним і подружжя. Вони витягають на світ Божий всі гидоти, які були чи навіть не були, а виникли в уяві. І все це «обрушують» на дитину.

А з дитиною відбувається ось що. У неї були мама й тато, вони лаялися, мирилися, вони її карали, але й любили. Потім один із них іде геть, а інший залишається — злий, збуджений. Він карає більше, а любить, здається, менше. І в дитини виникає образ ідеального іншого — адже він пам’ятає його таким, яким той був до розлучення. І чим більше один із батьків, із котрим малюк залишився, розповідає бридоти про іншого, тим ідеальнішим той здається дитині.

— Є чимало жінок, котрі зовсім не засмучуються з приводу розпаду родини, а, навпаки, радіють, що позбулися тягара. Після розлучення вони заспокоюються, веселішають, більше часу спілкуються з дитиною (раніше його марнували на з’ясування стосунків) і навіть зовнішньо гарнішають.

— Для дитини краще, якщо батьки (обидва) розповідають одне про одного лише хороше: просто так склалися обставини, що їм довелося жити окремо. Це важливо і для того, аби дитина не відчула себе винуватцем розлучення. Адже приводом для «вирішальної» сварки може бути й реакція тата на шкільні оцінки чи безладдя в кімнаті. Коли в дитини формується переконання «я погана», вона починає шукати підтвердження йому в усіх вчинках батьків: «ось я нехороша й тому мене не люблять», починає «випробовувати» батьків на любов різноманітними провинами й пустощами.

— А якщо в усіх усе добре, то син чи донька спокійно сприймуть вітчима?

— У кожному разі до змін у сім’ї потрібно готувати. Можна сказати приблизно таке: «Твій тато дуже хороша людина, ти з ним зустрічаєшся, ви гуляєте, граєте. Але й мені хочеться мати такого друга. А найкраще, аби така людина жила разом із нами — тоді в тебе було б два тата». Тобто створюється модель: там залишається один тато, а сюди прийде інший, котрий допоможе, коли рідний тато буде далеко. (При цьому дитина повинна бачити, що й рідний батько не страждає, що йому також буде добре, приміром, він живе з дуже хорошою жінкою, котра його дуже любить.) У противному разі малюк починає відчувати, що його зрадили. Тоді він звинувачує маму в тому, що в нього немає батька. І що тато, котрий пішов, хороший, а мама — погана.

Якось до мене в кабінет зазирнула дівчинка років 11—12-ти. «Я її вб’ю», — заявила вона, ледь влаштувавшись та стільці. «Кого?» — запитую. — «Маму. Я її ненавиджу, — відповіла відвідувачка й пояснила: — Вона вигнала мого тата, він нині практично бомж. Батько такий хороший, мені з ним було так добре, ми разом гуляли. А нині мама приводить із роботи цю сволоту». Запрошую для бесіди маму. Ситуація цілком сучасна, банальна. Чоловік, втративши роботу, всівся на дивані — ноги догори й цілий день дивиться телевізор. Коли донька приходила зі школи, він, звісно, її годував, грався із нею, водив у кіно — адже робити немає чого. А дружина з ранку до ночі працювала. Але донька дивилася на ситуацію так, як її інтерпретував батько. «Мама його ніколи не любила, — вважала дівчинка. — Уявляєте, ми вже спимо, а вона вривається й репетує: «Хто всі котлети з’їв? Я ж на тиждень приготувала! Чому посуд не помили?» Сама десь вештається до дванадцятої ночі, а потім заявляється та кричить».

Чому в жінки все-таки луснуло терпіння? Знову розповідає дівчинка: «Тато добрий, він зустрів друга, котрий бідує, і дав йому гроші». Слухаю маму. З’ясувалося, альтруїзмом тут і не пахне: чоловік приохотився до карт, програв і віддав борг. Ясна річ, грошима, які заробила дружина, — своїх немає. Але коли та його вигнала, то зробила фатальну помилку — почала лити бруд. А чоловік, котрий у житті дитини посідав досить значне місце, при зустрічах розповідав, який він нині нещасний, самотній, не має житла (хоча він благополучно повернувся до своєї матері), як погано буде їй самій, коли мама приведе нового «хахаля»: мовляв, він тобі тепер покаже! Коли ж мама справді привела в дім приятеля, то знов-таки було обрано помилкову лінію поведінки. Мама всю увагу приділяла гостю, а той, повечерявши, всівся на канапу, дістав мобільний телефон і відразу почав телефонувати в справах фірми, не звертаючи на дівчинку ніякої уваги. Тому та сприйняла його як ворога. Відчуття, що їй у цьому будинку більше немає місця, і спричинило такий фінал.

— Тобто чоловік, котрий іде в гості до жінки, яка має дитину, повинен приходити з подарунком і піввечора грати в індіанців або захоплюватися Барбі? А якщо він узагалі не любить дітей?

— Коли ти хочеш одружитися на жінці з дитиною, то маєш пам’ятати: головна тут саме дитина.

— Як же її завоювати?

— Цікавитися нею.

— Правила Гліба Жеглова? «Виявляй до людини щирий інтерес», «знайди тему, яка її хвилює»...

— Певною мірою так. Була хороша реклама, де в ролі головного героя виступав кіт, котрий кидався на кожного хлопця, котрий приходив із його хазяйкою. Раптом один із них зумів знайти з котом спільну мову — приніс улюблену їжу. Коли приходиш у гості до дитини, шукай шлях до її душі. Адже якщо ти збираєшся жити з цією жінкою, тобі доведеться жити і з її сином чи донькою.

— Буває, шляхи ці вже надто звивисті. Особливо якщо діти — підлітки. Недавно розмовляла з жінкою, котра вийшла заміж за вдівця з двома дітьми, причому досить дорослими — доньці було 20, а синові — 17. Сама вона щиро хотіла стати їм другом, створити хорошу сім’ю. Донька, яка на той час уже жила окремо, спільну мову з мачухою знайшла швидко: вони передзвонювалися, радилися, у чомусь допомагали одна одній. А ось із сином виникли проблеми. Жінка хоч як намагалася, але не могла знайти шлях до його душі. У відповідь на дбайливо приготовану страву, випрасувані сорочки чи прибрану після вечірки кімнату чула лише закиди й образи. Так тривало майже три роки. Лише поступово хлопчик заспокоївся й нині у нього з мачухою цілком родинні стосунки.

— Ви самі відповіли на запитання. Лише терпіння та щире бажання зрозуміти дитину можуть зміцнити сім’ю. А в наведеному випадку все ускладнилося тим, що хлопчик, вочевидь, був неймовірно прив’язаний до матері — таке трапляється досить часто, особливо якщо батько через різні причини (приміром, відповідальна робота) не може зайняти в житті сина відповідне місце. Усе те, що хлопчик мав отримати від тата, давала матір. І з її смертю він, по суті, втратив єдиного з батьків. Коли ж тато після смерті мами не зміг її замінити, не став із ним займатися належним чином та ще й привів у дім іншу жінку, підліток сприйняв це як зраду. Дівчина ж усі свої потреби як донька реалізовувала в близьких стосунках із мамою і практично нічого й не вимагала від батька — у психологічному плані він їй був не потрібний. Донька не відчула зрадництва та спокійно сприйняла одруження батька.

— Завоювати прихильність дитини, напевно, ціла наука. От ви згадували рекламу з котом. А що, якби приятель господині не вгадав із маркою харчування? Моя подруга розповідала, як одна з приятельок батька, котра мріяла вийти за нього заміж, намагалася з нею подружитися й увесь час дарувала непотрібні речі або тягла на якісь нудні для маленької дівчинки заходи. Замість любові виникала лише справжня ненависть. Чому?

— А ця татусина залицяльниця бодай один раз поцікавилася, що хотіла б одержати в подарунок сама дівчинка? Чи вона завжди пропонувала лише те, що, як здавалося їй самій, потрібно дитині? Не можна нав’язувати іншому свої погляди й інтереси. Адже жінка намагалася не прив’язати дівчинку, а підкорити, створити не взаємозв’язок, а залежність: я даю тобі це, а натомість вимагаю частину тебе.

— Основною причиною того, що дівчинка не сприймала подарунки (як вона сама пояснювала), було підсвідоме відчуття, що дарують їх з корисливою метою. Так воно, власне кажучи, і виявилося — ледь батько з нею розірвав стосунки, відразу закінчилася і «дружба» з дівчинкою. Проте далеко не всі діти можуть відрізнити «чисту» гру від «брудної». І дядя, котрий приносить подарунки, згодом домагається свого — дитина йому вірить, починає вважати своїм другом. Але може трапитися, що стосунки з матір’ю не складаються і «друг» зникає.

— Це дуже велика травма для дитини. Друге (після того, як пішов тато) розчарування пом’якшити тільки материнською ласкою дуже складно. Наступного малюк перевірятиме так, що мало не видасться. Якщо зникнення батька ще можна якось пояснити, то зникнення чоловіка, котрий підкупив, вліз у душу, — надзвичайно складно. Це може спричинити надзвичайно важкий перелом характеру. Краще пояснити той факт, що «дядя» більше не зможе приходити в гості, об’єктивними причинами — наказали переїхати до іншого міста, занедужала мама, прикута до ліжка, тощо.

— Трапляється інша ситуація. Жінка привела друга, син (донька) два-три рази «пирхнув», і вона, як кажуть, ставить хрест на особистому житті.

— Ніколи не можна приносити себе в жертву. У результаті ніхто не виграє. Усвідомлення того, що мама нещаслива через неї, не зробить дитину щасливою. Але при цьому вона починає відчувати свою владу, намагається в такий спосіб підкоряти матір собі, зробити її відповідальною за всі свої біди. Якщо матуся виконала її безглузду забаганку, отже, вирішує дитина, «вона почувається винною, вона ініціатор розлучення, вона позбавила мене всього». Поступово син (донька) вимагає від неї дедалі більше й більше. І якщо вона спробує наполягати на своєму праві на особисте життя, дитя починає їй загрожувати. Від «я піду» до «я приведу іншу жінку (чоловіка), а тебе вижену». Таке зустрічається: син одружується, а «винну» в усьому матір виганяє на вулицю. Не варто повністю підкорятися вимогам дитини. Але якщо прохання не приводити в дім конкретного чоловіка повторюються, якщо контакт між ним і дитиною не встановлюється, то, напевно, слід придивитися: а чи справді ваш партнер хоче налагодити стосунки з дитиною? Може, у даному випадку правий малюк?

Словом, передусім доведеться набратися мудрості й терпіння. Причому головну роль у формуванні нової родини доведеться відіграти саме її новому члену. Йому потрібно зуміти довести: разом їм буде набагато краще. Скажімо, періодично звертати увагу на все позитивне, що з’явилося в житті після утворення нової сім’ї: мама стала весела, погарнішала, із задоволенням готує, дитині є з ким погуляти, почитати книжку або зібрати складну модель із конструктора. Але в кожному разі без уважного й чуйного ставлення до маленької людини, розумної вимогливості й ласки не знайти ключик до її душі, а отже, і до щасливого спільного життя.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво