«Двоголовий» доктор наук

Україна подарувала світові багато славетних учених-аграрників, та водночас і сама приймала науковців з інших країн, зокрема колишнього СРСР. Один із таких вчених — Володимир Іванович Власов, доктор сільськогосподарських та економічних наук, професор, академік Казахської академії аграрних наук. Отримавши фахову освіту ще за радянської доби, він реалізував свій неабиякий потенціал як на науковій, так і на дипломатичній ниві.

Народився Володимир Власов 10 березня 1938 року у Казахстані, в місті Семипалатинську у родині службовців. Ще школярем Володимир захоплювався біологією, організував у школі зоокуточок, що, безперечно, позначилося на його рішенні піти навчатися в зооветеринарний інститут. Розміщувався він, до речі, у будинку колишньої жіночої гімназії, де навчалася до революції Володина мати.

По закінченні інституту в 1960 році Володимир був направлений на роботу в райсільгоспінспекцію Кокпектинського району Семипалатинської області. Але щоденне багатогодинне «висіння» на телефоні, збирання відомостей із господарств та передача телефонограм юнака не влаштовували, і він домігся переведення на посаду зоотехніка відділку в радгосп «Семипалатинський» Ново-Покровського району.

Працюючи в радгоспі, В.Власов проводив досліди з акліматизації чорно-рябої худоби, завезеної з Підмосков’я. Дослідження велися в тісному контакті з ученими альма-матер, і 1962 року молодого вченого запросили туди асистентом на кафедру великого тваринництва, якою на той час керував ректор інституту професор Б.Садиков, перша людина, котра вплинула на подальший шлях Власова в науці. Однак навантаження викладацькою роботою майже не залишало часу на дослідження, і Володимир вирішив вступати в аспірантуру. Другою альма-матер для нього став НДІ тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР. Під керівництвом професора Ф.Ейснера, видатного українського вченого і селекціонера, який, до речі, приїхав в Україну з Підмосков’я, Власов підготував і в 1969 році захистив у м.Тарту (Естонія) кандидатську дисертацію з проблем успадкування господарсько-корисних ознак великої рогатої худоби.

Впродовж семи років Володимир Іванович пройшов в інституті шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача лабораторії генетики. Талановитого вченого помітили в Києві, і 1976 року В.Власов був направлений на роботу заступником директора з наукової роботи НДІ тваринництва степових районів ім. М.Іванова «Асканія-Нова». На жаль, йому довелося працювати там недовго (1976—1979), хоча їхав він з великим бажанням відновити славу «Асканії-Нової» як мекки селекціонерів.

Після зміни керівництва інституту В.Власова змушений був просити переведення в інший науковий заклад. В Інституті розведення і штучного осіменіння великої рогатої худоби (м. Бровари Київської області) він організував відділ АСУ і протягом чотирнадцяти років керував селекційним процесом.

В.Власову вдалося створити унікальну систему селекції великої рогатої худоби, яка не мала аналогів у країні: від автоматизованого робочого місця селекціонера до всеукраїнської системи оцінки бугаїв за якістю нащадків. «Всі казали, що це неможливо, — наголошував президент УААН академік М.Зубець, — а Власов зробив». Для реалізації всіх положень АСУ в інституті, перейменованому на той час в «Інститут розведення і генетики тварин», з ініціативи В.Власова було створено перший на теренах колишнього Радянського Союзу спеціалізований Селекційно-обчислювальний центр.

За результатами цієї роботи у 1982 році Володимир Іванович Власов захистив докторську дисертацію з проблем селекції сільськогосподарських тварин, а за роботу у сфері підготовки кадрів вищої кваліфікації отримав атестат професора (1992 р.).

Тим часом життя стрімко змінювалося. Україна здобула незалежність і потребувала кваліфікованих дипломатичних кадрів. Тодішній міністр сільського господарства України Ю.Карасик на запит Міністерства закордонних справ рекомендував професора В.Власова на посаду радника Посольства України у США з питань агропромислового співробітництва.

На початку дипломатичної кар’єри Володимиру Івановичу багато в чому допоміг перший посол незалежної України у США О.Білорус, член-кореспондент НАНУ, нині —народний депутат України, керівник комітету з закордонних справ Верховної Ради України. Згодом його змінив на посаді Ю.Щербак, відомий письменник, перший міністр екології незалежної України.

На новій роботі, в новій ситуації В.Власов як повноважний представник держави у сфері агропромислового співробітництва успішно налагоджував контакти в Міністерстві сільського господарства США, що дозволило збільшити чисельність українських аграріїв, які проходили стажування в Штатах за програмою «Кохран». Співпраця з університетами США сприяла налагодженню зв’язків між викладачами вітчизняних і американських навчальних аграрних закладів. Цю роботу було відзначено спеціальною нагородою Університету штату Айова.

У ті роки, коли практично не фінансувалося поповнення інформаційної бази нашої бібліотеки, особливо іноземною фаховою галузевою літературою, цільові надходження від В.Власова кількох сотень монографій та журналів, які він отримував у подарунок від Національної сільськогосподарської бібліотеки США, були як ковток свіжого повітря. Згодом налагодився і багаторічний обмін виданнями з Університетом штату Айова.

Одним із реальних інформаційних проривів, який показав значення України для розвитку сільського господарства США, були збір і узагальнення В.Власовим за сприяння української діаспори матеріалів та унікальних архівних документів, експонованих на виставці «Внесок українців у сільське господарство США». Було продемонстровано, як створювалися американські сорти пшениці на генетичній основі українських сортів; як київський професор Савицький, що внаслідок переслідувань емігрував у США після Другої світової війни, винайшов однонасіннєвий сорт цукрового буряку, зробивши цим технологічну революцію у буряківництві всього світу; як українці створили штучний колаген, що нині використовується для вирощування шкіри при опіках, і таке інше. Виставку відвідали керівники міст США, дипломати, представники української діаспори, вона демонструвалася і в посольстві, і в університетах та культурних центрах українців у США.

В.Власов брав активну участь у реалізації програм візитів до Сполучених Штатів президентів України Л.Кравчука і Л.Кучми, прем’єр-міністрів, міністрів сільського господарства України Ю.Карасика, П.Гайдуцького, А.Хорішка та інших урядовців. Добрі контакти у Міністерстві сільського господарства сприяли збільшенню таких потрібних Україні у ті роки обсягів товарних кредитів у вигляді фуражного зерна та шротів, а також отриманню кредиту Ексімбанку США для закупівлі техніки.

Посол Ю.Щербак доручив В.Власову також вести аналітичну роботу в галузі медицини й налагоджувати організаційну діяльність у сфері споріднення міст США та України, яка була відзначена персональною нагородою Sister Cities International.

Велику увагу В.Власов приділяв інформаційному забезпеченню міністерств, дослідних та навчальних закладів власними аналітичними збірниками з питань розвитку сільського господарства та аграрних ринків, змін аграрної політики у світі та США. Ці матеріали широко використовувалися не тільки як джерела інформації, а й для підготовки нормативних і законодавчих актів із реформування вітчизняного сільського господарства.

Окрім зустрічей із державними діячами США, Володимир Власов налагоджував творчі особисті стосунки з широким колом представників української діаспори, науковців США та всього світу. Зокрема спілкувався з І.Федьківим, радником міністра сільського господарства США і фактичним родоначальником економіки лісництва та національної концепції охорони навколишнього середовища, завдяки якій у США діють численні програми збереження землі. Запам’яталися зустрічі з Норманом Борлаугом — Нобелівським лауреатом, батьком «зеленої революції». Інформацію, отриману від цього вченого зі світовим ім’ям, В.Власов частково використав у процесі написання монографії «Глобальна продовольча проблема». Цікаво, що їхнє знайомство відбулося під час нагородження призом The World Food Prize Мухамада Юнуса, який згодом, у 2006 році, за розробку системи мікрокредитування і подолання бідності фермерами Бангладешу також став Нобелівським лауреатом.

Були численні зустрічі та дискусії з віце-президентом США А.Гором, який відповідав за питання екології й продовольчої безпеки і 2007 року також став Нобелівським лауреатом.

Познайомився Володимир Іванович і з Д.Глікманом, міністром сільського господарства США, який був одним із ініціаторів та головних розробників узагальненого закону США щодо сільського господарства.
Д. Глікман мав українське коріння: його дід народився і жив у Житомирській області.

Працю професора В.Власова на дипломатичній службі було відзначено державною нагородою — орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

П’ять років у США — це велике випробування для душі людини, котру оточують носії інших менталітету, поглядів та сприйняття дійсності. Ці роки не могли не викликати у подружжя Власових ностальгії за Україною. Тому, хоч Ю.Щербак просив родину попрацювати з ним до завершення його терміну каденції (листопад 1998 року), В.Власов написав заяву з проханням повернути його на Батьківщину. Це безпрецедентний випадок, коли дипломат сам просить припинити закордонне відрядження.

Спроба після дипломатичної роботи попрацювати в бізнесі, у представництві американської компанії IBE TRADE CORPORATION у Києві, довела професору Власову, що це не його справа. Тоді, взявши на озброєння набутий досвід співпраці з дослідницьким центром світового Банку, WORLD WATCH INSTITUTE, міністерством сільського господарства США та університетами у сфері забезпечення людства продовольством і економіки сільського господарства, В.Власов протягом року написав монографію «Глобальна продовольча проблема», з якою прийшов до академіка П.Саблука, директора Інституту аграрної економіки, з проханням узяти його на роботу в науковий підрозділ. В.Власов був призначений головним науковим співробітником відділу зовнішньоекономічних зв’язків інституту.

Відтоді в житті вченого розпочався новий етап, наповнений дослідницькою працею у сфері продовольчого забезпечення, оцінок аграрних ринків, аналізу глобалізаційних процесів. Володимир Іванович вирішив підготувати другу докторську дисертацію з аграрної економіки. Цю ідею підтримав директор інституту, а науковим консультантом став член-кореспондент НАНУ О.Білорус, відомий у світі спеціаліст з економіки та засновник української школи глобалістики.

У дисертації на тему «Продовольча проблема в умовах глобалізації» вчений об’єднав чотири головні складові продовольчої проблеми: дедалі чисельніше населення як споживач продукції сільського господарства; земля як єдиний її постачальник; виробництво аграрної продукції та аграрна наука як головний двигун нарощування потрібних людству обсягів виробництва продовольства. У січні 2005 року В.Власов успішно захистив дисертацію, ставши першим в історії Української академії аграрних наук, як сказав О.Білорус, «двоголовим» доктором наук. А 2006 року Володимира Власова було обрано дійсним членом Академії сільськогосподарських наук Республіки Казахстан.

Автор і співавтор 27 монографій, понад 400 друкованих праць, науковий керівник вже не одного десятка аспірантів та докторантів, співавтор Закону України «Про зерно і ринок зерна України», член Всеукраїнського конгресу економістів аграрників, член Європейської асоціації аграрних економістів і, за сумісництвом, представник цієї організації у зв’язках з українськими економістами-аграрниками, професор В.Власов, як завжди, зважено й морально продовжує свій творчий шлях, передаючи досвід і знання новому поколінню майбутніх вчених-економістів незалежної України.

Подією став вихід протягом 2005—2006 років чотиритомного видання «Сільське господарство України — від минулого до сьогодення» (т. 1 — «Землеробство України: від праслов’ян через події ХІХ і ХХ століть до наших днів»; т. 2 — «Від становлення земельних відносин до комплексної механізації виробництва», т. 3 — «Аграрна політика і мікроекономічні відносини в аграрному секторі України»; т. 4 — «Аграрна наука: розвиток та досягнення») за редакцією академіка М.Зубця, підготовлене нашою бібліотекою разом з ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН. Професор В.Власов став не тільки ідейним творцем цієї праці, а й генератором узагальнень. Цікаво, що фінансове забезпечення цього унікального видання, яке вийшло до 75-річчя від дня заснування Української академії аграрних наук, здійснив давній знайомий Володимира Івановича — внук одного із творців державності України І.Фещенка-Чопівського Юрій, який мешкає у США. Нині триває робота над п’ятим томом.

Маю особисте сподівання, що врешті-решт Володимир Іванович завершить розпочату ще в часи дипломатичної служби у США велику працю з відтворення неупередженої історії внеску українців та України у розвиток науково-освітнього забезпечення цієї країни. І хто знає, може, Україна на сімнадцятому році дер­жавності, окрім, безперечно, цікавої монографії, вперше отримає і «триголового» доктора наук.