Дві великі різниці

В Одесі люблять і цінують почуття гумору. Тут завжди було багато розумних людей, які могли й хотіли зробити місто та життя в ньому незвичайним і колоритним. Саме тому тут завжди терпимо ставилися до змін та інновацій, які несла, зокрема, одеська влада. Але владі, як відомо, нічого не вартує зловжити довірою народу.

Можливо, саме це, зрештою, призвело до того, що Південна Пальміра вже зовсім не така, якою була ще півстоліття тому. І людей, котрі пам’ятають ту Одесу, простіше зустріти в містах Ізраїлю, Німеччини, США... Водночас інтерес цих людей до подій, що розгортаються сьогодні в Одесі, дедалі жвавіший. І пов’язане це зовсім не з думками про повернення сюди, а з темою, яка набагато старіша за саму Одесу, з темою, яку порушували тут і комуністи, і їхні попередники. І яка, на жаль, знову стає актуальною.

Впливова ізраїльська газета «Вести», що входить у медіахолдинг «Єдіот Ахронот», опублікувала статтю журналіста Сергія Подражанського, присвячену, зокрема, одеським подіям. У ній ідеться про діяльність міського голови Едуарда Гурвіца, що, на думку ізраїльського журналіста, своєю підтримкою ультраправих рухів і партій завдає істотної шкоди становищу єврейської меншини в Україні.

У публікації розглядаються радикальні реформи ідеологічного характеру, які проводяться в Одесі й пов’язані з тим, що мер міста має підтримку пропрезидентських сил. Річ у тому, що на сьогодні, за даними міського управління молодіжної та сімейної політики, в Одесі налічується дев’ять громадських організацій та партій, які розпалюють національну ворожнечу, ксенофобію, нетерпимість і ультранаціоналізм. Такі висновки зроблено в результаті проведення моніторингу ЗМІ. Було досліджено понад 500 посилань в Інтернеті, 200 публікацій, близько 40 телепрограм.

Цікаво, що офіційне дослідження тактовно оминуло радикальні організації, так чи інакше пов’язані з мером Одеси. На прес-конференції, присвяченій результатам дослідження, начальник міського управління молодіжної та сімейної політики Андрій Юсов повідомив журналістам, що «організації «Братство», «Свобода» і «Січ» не ввійшли до списку, оскільки в їхній діяльності прояви радикалізму не постійні, а виникають час від часу».

Висновки, зроблені управлінням молодіжної та сімейної політики, щонайменше, насторожують. Одесити впізнають активістів цих рухів за руками, піднятими у фашистському вітанні. Але якщо, на думку одеської влади, це «недостатні прояви ксенофобії й ультранаціоналізму», то розгляньмо конкретні дії цих організацій та їхніх керівників.

Особливий інтерес викликає організація «Свободная Одесса», яка також чомусь залишилася поза рамками моніторингу. 27 вересня активісти цієї організації скоїли напад на оператора телеканалу АТВ Дмитра Докунова. Це сталося після того, як Дмитру вдалося зняти унікальні кадри — за 50 метрів від будинку окружного суду правоохоронець високого рангу інструктував групу активістів «Свободной Одессы». Після засідання суду, побачивши цих самих молодиків у рядах мітингувальників, знімальна група спробувала взяти в них інтерв’ю. Однак молодчики напали на оператора і журналіста й розбили камеру. Обороняючись від нападників, Дмитро Докунов отримав травму руки. Втім, дії «Свободной Одессы» справді не завжди пов’язані з радикальними акціями. У перервах вони завжди знаходять час для організації мітингу під одеською мерією на підтримку влади.

Пікантності ситуації додає той факт, що керував «Свободной Одессой» також недавній керівник одеського «Братства» Олесь Янчук, який був затриманий за підозрою в замовленні вбивства. Можливо, дружба мера Одеси Гурвіца з лідером всеукраїнського «Братства» трохи згладжує гріхи цих нерадикальних організацій.

Примітно, що в демократичних країнах неможливо собі уявити ситуацію, коли б публічний політик і мер міста-мільйонника відкрито виступав на боці ультраправих рухів чи партій.

Наприкінці публікації ізраїльський журналіст процитував слова московського рабина Мазе: «Революції роблять Троцькі, а розплачуються за все Бронштейни». «Едуард Йосипович Гурвіц будь-якої хвилини готовий ощасливити нас своїм прибуттям на Землю обітовану, — пише Подражанський, — добре, що є куди їхати, а тут уже знайдеться де жити і що з’їсти. Проте бронштейни з рабиновичами (правда, же не такі численні) почуватимуться незатишно, а вони, найчастіше — справжні патріоти України, в усіх цих історіях зовсім ні при чому». Втім, у самій Одесі кажуть, що Едуард Гурвіц та одеські євреї — це дві великі різниці.