«Дума про хліб». Рімейк? - Соціум - dt.ua

«Дума про хліб». Рімейк?

17 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №23, 17 червня-24 червня

Про цю людину розповідають легенди. Якось довелося почути одну з них. Партія вирішила, що Гіталов повинен мати вищу освіту...

Про цю людину розповідають легенди. Якось довелося почути одну з них.

Партія вирішила, що Гіталов повинен мати вищу освіту. Найважче було переконати в цьому його самого. Ледве секретар обкому впросив: «Хоч покажіться в інституті, Олександре Васильовичу, а то мене з посади знімуть». Пожалів його Гіталов і здав документи до Уманського сільгоспінституту. От поїхав на сесію, послухав лекцію з вищої математики. Через день приходить від нього телеграма: «Терміново вишліть двадцять колінвалів і свіжі запчастини». Повезли в Умань ящик «колінвалів» (так називалася в народі горілка) та «свіжі запчастини» — ковбасу й рибу. Усе це в ті часи було великим дефіцитом. Думали, треба рятувати бригадира від надміру прискіпливих професорів. Гіталов зібрав своїх одногрупників та викладачів біля ставка і сказав: «Ну, ви тут вечеряйте, а мені пора до кукурудзи». Більше студента в аудиторіях не бачили.

27 травня виповнюється 90 років з дня народження Олександра Гіталова.

Кукурудза зі штату Айова

Новому поколінню українців навряд чи відомо щось про знаменитого хлібороба минулого століття. Народився він 1915 року в селі Татарівці (нині Комишувате) Новоукраїнського району в сім’ї селянина-бідняка. Підлітком працював у наймах. Пізніше опанував техніку, став механізатором, бригадиром тракторної бригади в місцевому колгоспі. Першу золоту зірку отримав у 1948 році за вирощений урожай пшениці —33 центнери з гектара. Тоді, після голодного сорок сьомого, нагородили велику групу колгоспників. Вдруге звання Героя Соцпраці було йому присвоєне в 1958 році за високий урожай кукурудзи. Нагороджений багатьма орденами та медалями. Був депутатом Верховної Ради СРСР дев’ять скликань підряд, останні два скликання — член Президії. Всенародно знаменитим став після появи в 1972 році публіцистичного нарису за його авторством «Дума про хліб». Цей твір вивчали у всіх навчальних закладах, на агітмайданчиках та в політшколах.

У кінці 50-х Гіталову випала нечувана за тими часами довіра. Його послали знайомитися з американським досвідом вирощування кукурудзи. З весни до осені, від сівби до збирання він жив і працював у фермера Гарста у любому Хрущову штаті Айова. («Держись, корова, со штата Айова!» — писали поети). Український механізатор усіх там дивував своїм знанням техніки. Вузли, які американці вважали непридатними для використання, він самотужки відновлював. Гарст із захопленням називав його народним інженером. Гіталов же про побачене за океаном розповідав лише, так би мовити, при закритій аудиторії.

Олександр Васильович став головним спеціалістом у Союзі по вирощуванню королеви полів. На базі його тракторної бригади було створено всесоюзну школу передового досвіду, через яку пройшло 12 тисяч механізаторів з усіх кінців СРСР. Комишувате називали степовою академією. Вчені випробовували тут зразки нової сільськогосподарської техніки, перш ніж пустити її в серійне виробництво. Академіки й професори прислухалися до зауважень народного інженера.

У численних нарисах та документальних фільмах Гіталова величали степовим орлом, новатором, справжнім господарем землі.

Журналістські сльози

Та не тільки почесті випали на його долю. Довелося зазнати і великої образи. Був час, коли ті, хто його захоплено возвеличував, так само натхненно паплюжили. Розвінчуючи компартію, під одну гребінку «чесали» і «орлів степового краю» — Гіталова, Гуртового, Андріяшина, Шліфера... Прославленого механізатора «викривали» у тому, що не він сам написав знамениту «Думу про хліб», а буряки в нього, виявляється, не завжди були найбільшими. Вершиною глуму стане те, що в нього, старого й хворого, вкрадуть прямо з хати його нагороди. На похоронах за ним нестимуть порожні орденські подушечки...

Безперечно, Гіталов став символом своєї епохи. Але це був не найгірший символ. Досягши вершини слави, він міг би мати і диплом про вищу освіту, і роботу десь у Києві чи навіть у Москві, як йому це не раз пропонували. Але своєю селянською мудрістю він розумів: його сила — біля землі. Тут він — Гіталов! А в столиці ким буде? Залишався, скільки й жив, самим собою, не хотів бути навіть головою колгоспу. На високих прийомах не минав нагоди попросити у можновладців посприяти в будівництві в селах району школи чи лікарні, клубу, музею чи бібліотеки. Може, для характеристики соціалістичних методів господарювання нічого хорошого в цьому й немає. Але не його вина, що існували такі порядки. Зате ніхто не скаже, що він не старався для свого села. Комишувате при ньому стало схоже на райцентр. Сам же не нажив ніяких статків, мешкав у звичайній сільській хаті.

Свої перші трудові нагороди одержав ще безпартійним. Але партія зробила його своїм прапором, він їй був потрібен (а не вона йому, бо орати й сіяти він умів і без «керівної»). І він мусив нести цей тягар. Ті, хто з ним зустрічався, стверджують, що він ні в гріш не ставив тодішню ідеологічну тріскотню.

Дуже не любив знаменитий механізатор відповідати на глибокомудрі запитання (наприклад, що він думає про рішення чергового партз’їзду). Або розповідати про «здобутки», коли від спеки все вигоріло. Одержавши «відповідь», молоденькі кореспондентки у відчаї ридали. (Про варіанти «відповідей» серед колег нині ходять легенди. Але тепер, уже будучи з досвідом, вони переконані, що це була не грубість, просто його селянська душа не сприймала фальші.) Маючи наказ без «матеріалу» в редакцію не повертатися, журналісти, бувало, цілими днями підстерігали Гіталова десь на глухих степових дорогах. Декотрі пристосувалися робити «інтерв’ю» з Героєм прямо в кабінетах секретарів з ідеологоії. Там рясніли не думки, а пустопорожні слова, яких цей чоловік ніколи не промовляв. І всі, хто їх читав, також про це знали. А втім, хто їх читав, крім партсекретарів?

Та було й інше: щирі, відверті бесіди, де говорилася правда. І нехай «Дума про хліб» написана не його рукою, він її слова вистраждав своїм серцем. І чи так уже погано, що книги тоді писалися від імені хліборобів, а видавалися за кошти держави?

Дід

Він мав численних друзів, які залишилися йому вірними і після смерті. Насамперед це ті, хто працював і жив поруч із ним.

Ліза Чорна, кухар тракторної бригади:

— Олександр Васильович дбав, щоб механізаторів завжди добре годували. А сам найбільше любив борщ і вареники з капустою.

Василь Коваленко, бригадир механізаторів:

— У нас нині тільки ось ці дві борони нові. А інша техніка ще при ньому придбана. Пам’ятаю, був дуже вимогливий до її зберігання та догляду. Я працював на автомашині. Якось розбив ресору, а треба було вночі заправляти трактори на оранці. Гіталов сам приніс потрібну деталь, сам відремонтував, а мене, звісно, «чихвостив» за недбалість.

Ілля Олифіренко, колишній комсорг:

— Не пам’ятаю, щоб Гіталов коли пропустив наші збори. Було, каже: тобі легко звітувати про комсомольську роботу, бо де люди трудяться добре, там і партії є про що балакати. Виховувались ми в праці, а тепер молоді виховуються в барах...

Дідом — по-домашньому, як родича, називають Гіталова в Комишуватому. Про це я почула від активного читача сільської бібліотеки семикласника Дениса. Він же повідомив, що в школі є виробнича бригада імені Гіталова «Юність», яка обробляє свою землю. За словами сільського голови, немало претендентів було на ті 44 гектари, але вдалося відстояти їх для школи. Там вирощують сільгоспкультури. Урожай продають, кошти йдуть на спецрахунок та використовуються для шкільних потреб. (Між іншим, хіба погано було б, якби в кожній сільській школі при розпаюванні земель подібне зробили?) Комишуватська школа єдина в області видає своїм випускникам посвідчення механізатора.

Випадково це, чи ні, але в цьому селі — найбільше одноосібників. Більше сотні тих, хто виділився та господарює на своїх паях сімейно. Одне — син знає трактор і роботу на землі, то чого буде пропадати десь у місті? Друге — не завжди з новими порядками згодні комишуватці. Наприклад, Володимир Ткаченко з Гіталовим працював, Олександр Осипенко пізніше бригадиром був, Онищенко — агрономом. Вийшли, коли побачили, що ламається заведене роками ставлення до роботи, занепадає господарство.

Місцеві жителі дуже схвально сприйняли звістку про те, що обласна рада започаткувала хліборобську премію імені Гіталова. Вона вручатиметься щороку в трьох номінаціях: найкращий тракторист, найкраща трактористка, найкращий керівник господарства (незалежно від форми господарювання). 27 травня в Комишуватому її отримають перші лауреати. Увагу влади селяни розцінюють як знак того, що ланцюжок, який з’єднує покоління, не буде порваний, а справжніми героями України все-таки будуть люди праці й совісті, патріоти своєї землі.

Такі, яким вони назавжди запам’ятали свого Діда.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво