ДРУЖБА ДРУЖБОЮ, А ХРАМИ ОКРЕМО - Соціум - dt.ua

ДРУЖБА ДРУЖБОЮ, А ХРАМИ ОКРЕМО

30 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 30 травня-6 червня

«Дзеркало тижня» вже зверталося до теми спірних питань навколо церковного нерухомого майна в Україні...

«Дзеркало тижня» вже зверталося до теми спірних питань навколо церковного нерухомого майна в Україні. Раніше («ДТ»
№ 27 від 20 липня 2002 р.) ми розглядали один із конфліктів, що спалахнув навколо колишньої культової споруди (Домініканського собору) у Львові, на яку одночасно претендували греко-католицька громада і світська просвітницька установа, — музей. У тому матеріалі припускалося, що на храм цілком можуть заявити свої претензії й ті, кому він належав до 1939 року. Особливо не претендуючи на роль оракулів, ми спрогнозували, що сум’яття в законодавстві щодо колишнього церковного майна мимоволі призведе до міжконфесійних чвар. Події у вищеозначеній сфері розвивалися саме таким чином.

Нинішні отці-домініканці, дізнавшись, що споруджений їхніми попередниками-братами храм хочуть повністю взяти під свій контроль вірні східного обряду, спробували було заявити про свої права. Проте наприкінці нинішньої зими обласна влада передала-таки Домініканський собор греко-католицькій громаді. Хоча порядок, у якому це було зроблено, суперечить деяким законодавчим актам. Приміром, музей, на балансі якого досі перебувала культова споруда, не отримав натомість інших площ.

Радіти з парафіянами церкви Пресвятої Євхаристії (так нині називається Домініканський собор) могли б греко-католики всією конфесією, якби початок нинішнього року не був затьмарений новим церковно-майновим скандалом. Ініціатором стала греко-католицька громада церкви св. Ольги та Єлизавети (колишній «латинський костел» св. Ельжбети) у тому ж таки Львові. Ні, тепер вірні воювали не з якимсь закладом культури чи просвіти. Греко-католики в цьому храмі офіційно поселені вже з 1990 року. Виживати когось у них не було потреби. Церковна громада повстала проти своїх братів у Христі, римо-католиків, і продемонструвала відмінний від позиції керівництва УГКЦ погляд на проблему взаємин церков-сестер. У громади, парафіяльного уряду і трьох священиків церкви св. Ольги та Єлизавети виникло побоювання, що цей храм у неї можуть відібрати римо-католики. Ця тріада зробила все, щоб довести до відома громадськості інформацію про реваншистські плани РКЦ. Зокрема один зі священиків церкви, о. Гарат, процитував кореспондентові «ДТ» такий фрагмент із виступу єпископа УГКЦ Ігоря Возняка перед парафіяльною аудиторією: «Блаженнійший Любомир має намір просити римо-католицьких єпископів залишити передані церкви в оренду нашим людям на 50 років». Напевно, єпископ таким чином намагався «заспокоїти» греко-католицьку паству, що якось дізналася про негласні зусилля РКЦ. Стосовно достовірності сказаного Ігорем Возняком.
о. Іван Гарат божиться, що не лжесвідчить. А з самим єпископом автору цієї статті так і не вдалося зустрітися, попри всі численні і дуже настирні спроби. З інших ієрархів УГКЦ також ніхто не знайшов часу поспілкуватися з представником «ДТ». Настільки ж герметичними виявилися і функціонери РКЦ.

Отці церкви св. Ольги та Єлизавети, обгрунтовуючи побоювання щодо гіпотетичного виселення греко-католицької громади з обжитого храму, посилаються на цілком конкретний і таємний у минулому документ, створений у стані римо-католиків. Не помічена раніше у претензіях на церковне майно Львівська архідієцезія Римо-католицької церкви звернулася до глави Львівської обласної державної адміністрації з проханням, датованим 26 липня минулого року, безплатно повернути у власність РКЦ близько сорока об’єктів. Львівська архідієцезія РКЦ обгрунтовує свої претензії Указом Президента України від 21 березня 2002 року «Про невідкладні заходи щодо залишкового подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

Багато з тих майже сорока колишніх «римо-католицьких об’єктів» сьогодні перебувають у розпорядженні УГКЦ. Тільки у Львові, як визнав сам глава УГКЦ владика Гузар, греко-католики користуються щонайменше 12 римо-католицькими храмами. Костел св. Ельжбети у списку листа кардинала Яворського також значиться. Щоправда, з усього контексту листа важко зрозуміти однозначно, чи хоче РКЦ повернути собі цей храм. В одному місці послання світському обласному керівництву йдеться, що замість уже зайнятого греко-католиками костелу св. Ельжбети римо-католики вимагають повернути костел св. Марії Магдалини (що лежить за кілька кварталів від храму св. Ольги та Єлизавети), у якому зараз діє концертний (органний) зал. В іншому місці листа кардинал Мар’ян Яворський пише: «Львівська Митрополія РКЦ не відмовляється, а претендує на все вище вказане майно, яке належало Церкві до незаконного переходу у власність Держави незважаючи на те, кому це майно Держава передала. Тому просимо урегулювати в першу чергу майнові питання там, де є діючі релігійні організації РКЦ, які позбавлені законних прав користуватися своїм майном». (Орфографію цитат збережено.) До речі, ось це «в першу чергу» передбачає додатковий поворот подій у майбутньому щодо колишньої храмової нерухомості РКЦ: слід гадати, що буде і «друга черга».

Перша черга для РКЦ уже виконується. УГКЦ дала згоду забрати свою громаду з львівського «костелу Стрітення», в якому спочатку діяла духовна семінарія РКЦ. У прилеглому до цього костелу будинку «пакує валізи» ДНДІ метрології вимірювальних і керуючих систем «Система» (до війни тут містилася резиденція львівських римо-католицьких митрополитів). «Системі» переїхати на сусідню вулицю зголосилася допомогти сама РКЦ. Громаді з «церкви Стрітення» керівництво Львівського обласного УМВСУ без видимих корисливих причин вирішило передати колишній костел Казимира, що його училище міліції використовувало не за прямим призначенням. Благо, міліцейський навчальний заклад виявився майже поруч із «костелом Стрітення». Але на цьому, схоже, безболісний перерозподіл сакральних ресурсів і завершиться. Швидше за все, УГКЦ доведеться відмовитися від наміру вселитися в будинок колишнього монастиря кармеліток, який сьогодні поки що займає телефонна станція і який, відповідно до домовленостей між УГКЦ та міською владою, мала зайняти чергова греко-католицька громада. Сьогодні РКЦ рішуче налаштована відновити свій суверенітет над цим комплексом приміщень.

Відстежувати долю всієї спірної нерухомості між двома католицькими церквами, нарощуючи кількісні показники, немає сенсу. Значно цікавіше спробувати зрозуміти якісний, себто юридичний, бік питання. Той-таки владика Гузар із цього приводу на одній з прес-конференцій висловився так: «Сьогодні маємо вже більш зрівноважене, але не цілком ще ясне законодавство». Відчуваючи ось цю правову незавершеність у питаннях церковного майна, греко-католики намагаються самостійно довести своє право на вже використовувані ними римо-католицькі храми. Керівництво УГКЦ своє володіння колишніми «латинськими храмами» виправдовує насамперед кардинальною зміною релігійно-демографічної ситуації у Львові протягом останніх 60—70 років. Мовляв, до початку Другої світової війни поляки, які були римо-католиками, у Львові становили більшість. Кількісна перевага поляків-«латинників» до 1939 року обумовила і чисельну перевагу на релігійній карті міста римо-католицьких храмів. Сьогодні ж, відповідно до бачення УГКЦ, коли римо-католики в місті опинилися в значній меншості (львів’ян-поляків — 20 тисяч, львів’ян-українців — 600 тисяч), конфесії-меншині і не потрібно стільки храмів, а поповнені ряди греко-католиків відчувають гострий дефіцит у сакральних квадратних метрах. (Зрозуміло, керівництво УГКЦ усвідомлює, що не всі львів’яни-українці — греко-католики і не всі римо-католики в місті обов’язково мають бути поляками.) Одне слово, греко-католики нічого не мають проти рішення міської влади, яка з 90-х років почала передавати «польські костели» під «українські церкви». Інша обставина, яку греко-католики підносять до статусу аргументу: багато греко-католицьких храмів в Україні, побудованих до 1939 року, нині експлуатуються православними.

З юридичною допомогою на бік УГКЦ стала група видатних громадських діячів Галичини, яка складається з директора Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАНУ і доктора історичних наук Лариси Крушельницької, лауреата національної премії імені Т.Шевченка в галузі літератури Романа Іваничука, директора Інституту екології Карпат, академіка НАНУ Михайла Голубця, репресованих радянською системою Юрія Шухевича та Івана Геля. Ця група також звернулася з листом, але — з відкритим і адресованим кардиналові Яворському. (Текст цього листа розіслано в місцеві редакції та корпункти.) У цьому посланні також звертається увага на те, що нечисельність римо-католиків у Львові не дає їм підстав претендувати на додаткові культові приміщення.

Колектив авторів відкритого листа взагалі ставить під сумнів правомірність ужитого в конфіденційному листі главі ОДА терміна «повернення». Як доказ наводиться підписана ще у вересні 1944 року між СРСР та ПНР угода, що стосувалася визначення польсько-радянського кордону та вирівнювання етнічної ситуації. Внаслідок чого ніхто (очевидно, мається на увазі РКЦ) не має права вимагати повернення колишнього церковного майна чи оплати оренди з боку іншої конфесії за використання такого майна й тепер. У відкритому листі наводиться широка аргументація, чому такий обмін не був справедливим стосовно українців.

Можливий перерозподіл храмів громадські діячі розцінюють як приниження національної гідності українців, схоже на те, що було при перетворенні поляками військових поховань на Личаківському цвинтарі у Львові на величний пантеон слави польської зброї. Галицькі громадські діячі однозначно пов’язують появу листа кардинала Яворського з політичним і національним питаннями. РКЦ докоряють за те, що вона ніяк не переросте свого статусу місіонерської церкви. Римо-католицькі священики називаються «відвертими носіями польських інтересів». Духівництво РКЦ обвинувачують у тому, що воно демонструє негативне ставлення до потреб українських церков, зокрема й до УГКЦ.

У щирості авторів відкритого листа годі сумніватися. Однак сторонньому спостерігачеві може видатися, що їхні зусилля начебто самій УГКЦ і ні до чого. Оскільки головний привід (зупинити кардинала Яворського в його майнових домаганнях), заради якого відкритий лист створювався, фактично заперечують ієрархи УГКЦ. На одній зі своїх публічних лекцій владика Гузар сказав, що у греко-католиків із римо-католиками «на тему майна як такого, власне, таких суперечок немає». Однак у цьому формулюванні владики, попри відсутність різких оцінок, усе ж прозирають розбіжності поглядів обох католицьких церков. Може, «легкі різночитання» теми майна і змусили греко-католицьке керівництво намагатися якось домовитися з римо-католицьким керівництвом.

Як рухаються переговори між сторонами — загадка. У прес-службі владики УГКЦ кореспондентові «ДТ» вдалося дізнатися лише, що обидві конфесії розпочали формування, умовно кажучи, робочої групи, яка прагне досягти взаємоприйнятного компромісу. З представника курії Львівської архідієцезії РКЦ авторові цієї статті по телефону з великими труднощами вдалося витягнути інформацію, що ця робоча група зробила перерву у своїх зустрічах. З чого ваш покірний слуга зробив висновок, що діалог дається дуже нелегко. Обидві церкви вкрай неохоче дають якісь коментарі з цього приводу. Воно й зрозуміло.

Якщо спірність позицій навколо майна обидві церкви намагаються не висвітлювати, то у плані «обрядової приналежності» ієрархи обох церковних напрямів більш товариські. Хоч одкровення у цій частині не мають великого поширення. Так, скажімо, далеко не найтиражніша газета «Вірую» (№23—24, 30 листопада 2002 р.), «прихильна до УГКЦ», передрукувала інтерв’ю кардинала Любомира Гузара, дане польському католицькому тижневику Tygodnik powszechny (№ 46, 17.11.2002.). У цьому інтерв’ю лідер греко-католиків зазначив, що співробітництво між обома католицькими церквами не можна вважати задовільним і що навіть є міжцерковні напруга та конкуренція. Владика визнав, що під час візиту Папи Римського в Україну, паралельно зі спільним оргкомітетом, існували два окремих оргкомітети, від УГКЦ і РКЦ. Причин усіх цих непорозумінь владика Гузар бачить декілька. По-перше, він вважає, що римо-католикам бракує поваги до УГКЦ. По-друге, як і вищезгадана група видатних громадських діячів Галичини, владика нарікає на те, що РКЦ ніяк не ідентифікується як українська церква. (Мабуть, християнам ще не час дотримуватися заповіту апостола, який проголосив майже дві тисячі років тому, що вже, мовляв, немає ні елліна, ні іудея.) Розвиваючи в тому ж таки інтерв’ю тему конкуренції, владика УГКЦ прозоро натякає на прояви прозелітизму в діяннях РКЦ. Зокрема греко-католицьке керівництво стурбоване тим, що римо-католицькі священики, порушуючи церковне право, укладають змішані шлюби, у яких нареченими є греко-католики. Кардинал Яворський у друкованому органі РКЦ «Парафіяльна газета» (№ 4, січень 2003 р.), природно, відкидає такі претензії.

Церковну громаду підштовхнула до «повстання» ще одна обставина — політика. Греко-католики нерідко є й завзятими патріотами, якщо не сказати — націоналістами. Колишній костел св. Ельжбети, відданий греко-католикам, був не просто побудований ще до Першої світової війни римо-католиками. До початку ХХ століття домінантною в архітектурному плані спорудою Львова вважався греко-католицький храмовий комплекс св. Юра в барочному стилі. Його, розміщеного на високому пагорбі, було видно майже з усіх куточків старого міста. 1911 року поляки освятили римо-католицький храм неоготичного стилю, який своїми височенними шпилями архітектурно переакцентував міське середовище. Це і був костел св. Ельжбети. Сьогодні українські архітектори сушать голови, як «переакцентувати» назад хоча б найближчий до храму простір міста. Для цього поруч із сакральною будовою польського походження задумано поставити грандіозний пам’ятник Степану Бандері. Таким чином, виступ парафіян церкви св. Ольги та Єлизавети — це складова загального зусилля не пропустити реставрацію «польської окупації».

Попри всю складність взаємин УГКЦ (українців) і РКЦ (поляків), керівництво церков-сестер налаштоване оптимістично. П’ятого травня у Львові оприлюднено «Послання ієрархії Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви до українського і польського сусідніх народів-братів у Христі». У цьому документі, що з’явився з ініціативи глави УГКЦ блаженнійшого Любомира кардинала Гузара і примаса Польщі Юзефа Кардинала Глемпа, обидва слов’янські народи закликаються до взаємного прощення і примирення. Хочеться сподіватися, що це звернення справить на тих, кому воно адресоване, позитивний вплив. Досі схожі спроби залишалися поза увагою народів. П’ятнадцять років тому, як зазначено в останньому посланні, блаженнійший кардинал Мирослав Іван Любачівсьий і примас Юзеф кардинал Глемп обмінялися деклараціями українсько-польського взаємного прощення...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво