Дранг нах Остен, або На Західному фронті поки без змін? - Соціум - dt.ua

Дранг нах Остен, або На Західному фронті поки без змін?

6 липня, 2007, 13:55 Роздрукувати Випуск №26, 6 липня-13 липня

У трохи зарозумілий, консервативний, але затишний Мюнхен Валентина Рупперт переїхала зі Славутича п’ять років тому...

У трохи зарозумілий, консервативний, але затишний Мюнхен Валентина Рупперт переїхала зі Славутича п’ять років тому. Ма­шинобудівник за освітою, вона займалася в Україні ще й громадською діяльністю, пов’язаною з німецькою меншиною: брала участь у роботі ради з питань нац­меншин при президенті України та була президентом Асоціації нім­ців. На думку Валентини, її адаптація до нових умов була лег­кою, оскільки вона добре знала закони і життя Німеччини, володіла німецькою мовою, на відміну від багатьох іммігрантів з України й інших країн колишнього Союзу, які приїжджають до Німеччини в ейфорії і без реального уявлення про те, що їх насправді там чекає. Багато німців-переселенців, склавши сяк-так обов’язковий для виїзду мов­ний тест і отримавши після приїзду до Німеччини достатньо вагому, на перший погляд, матеріаль­ну підтримку з боку держави, розслаблюються, звикають без­тур­бот­но жити на цей мінімум і не хочуть завдавати собі клопоту додатковою роботою і вдосконаленням своєї німецької. Хоча рано чи пізно вони розуміють, що не можуть інтегруватися в суспільство: коло спілкування завузьке, розмовляти німецькою все ще складно, чимало корінних жителів дивляться вовком, бо не люблять «дармоїдів», та й потреби поступово збільшуються. А знайти гарну роботу після тривалої перерви, підтвердивши свою кваліфікацію в Німеччині, дуже складно. Часто ініціатором виїзду сім’ї буває той, хто не є німцем, і саме він найбільше страждає від складної інтеграції в нове суспільство. Валентина Рупперт розповідає, що кожна п’ята сім’я переселенців через це й розпадається.

На півночі, в інтелігентному, сучасному й ліберальному Гамбур­зі, живуть українці Олена та Іван Бублики, які уособлюють інтелектуальний цвіт молодої Німеч­чини. Вісім років тому Івана як талановитого кібернетика, який володіє німецькою мовою (спеціа­ліст, на котрих у країні дефіцит), було запрошено до Німеч­чини великою німецькою фірмою, яка займається інформаційними технологіями. Нині він обіймає одну з головних посад у цій компанії. Олена здобула другу вищу освіту, закінчивши економічний факультет університету. Обоє почуваються інтегрованими в німецьке суспільство, зберігаючи при цьому зв’язки з Україною. Ще в Києві вони завзято гризли граніт науки та вивчали кілька мов. Будучи професіоналами в Україні, вони виявилися затребуваними й у Німеччині.

На цей час у Німеччині проживають понад 15 мільйонів іммігрантів. Майже кожен п’ятий житель країни — іноземець, або його батьки були іммігрантами. Найбільше вихідців із України — у Баварії, Баден-Вюртемберзі, Хессені, Північній Рейн-Вестфа­лії та в Нижній Саксонії. З України виїжджають переважно переселенці-німці по лінії єврейської еміграції, найчастіше не на висококваліфіковану роботу.

Не скажу, що наші герої — швидше виняток, ніж правило. Проте в основної маси населення Німеччини ставлення до іммігрантів — від підозрілого до негативного. Як кажуть, немає диму без вогню. На жаль, деякі з колишніх наших співгромадян уміють виділитися специфічною російською мовою — і вголос, і в написах у громадському транспорті, чим ганьблять країну, з якої прибули. Нерідко молодь, котра виросла в колишньому Радянському Союзі, після приїзду на хвалений Захід, де всі двері здаються відкритими, втрачає дорогоцінний час, тусуючись на вулицях із собі подібними. Так і замикається коло: молоді переселенці та їхні батьки не прагнуть влитися в суспільство, яке, у свою чергу, мститься їм, зачиняючи двері поїзда, що пішов. Найприкріше те, що дістається і гідним людям. Так, безробіття серед молодих іммігрантів загалом удвічі вище, ніж серед молодих німців. Ставлення до них упереджене, а оплата праці нижча. Часто все починається ще в школі, де при розподілі в гімназію або загальноосвітню школу вчителі «рекомендують» дітям іммігрантів іти в загальноосвітню, щоб не ускладнювати процесу навчання — мовляв, не потягнуть. На жаль, така рекомендація хоча б одного викладача є вирішальною при (не)вступі дитини до гімназії, закінчення якої надає право навчатися в університеті. А розподіл відбувається... в четвертому класі. Пізніше молодь може самостійно отримати цей сертифікат, але це зайві роки, зусилля, гроші...

Як свідчать останні міжнародні дослідження (PISA-Studie), рівень і якість освіти в Німеччині, особливо для дітей іммігрантів, залежать від наполегливості й освіченості самих батьків.

Ставлення до іммігрантів основної маси населення Німеччини часто суб’єктивне. Про українців середньостатистичні жителі Єв­ропи або не мають взагалі ніякого уявлення, дотепер вважаючи їх мешканцями Росії, або їхні знання є обмеженими. Пам’ятаю, наприкінці 80-х, почувши бесіду киян і дізнавшись, звідки вони, один баварець вигукнув: «Дина­мо—Блохін—Чорнобиль!». До­свід спілкування з деякими українцями, які не мають освіти й заробляють на хліб у сумнівний спосіб, закарбовує в пам’яті обивателя образ таких-от «панів», яких до ЄС, хай як це дивно, часто пропускають абсолютно легально. Достатньо пригадати так званий візовий скандал, що його широко висвітлювала німецька преса. Тоді виявилося, що німецькі посольства в деяких країнах СНД (зокрема в Україні) видавали візи туристичним групам, які писали в графі «мета поїздки» — «огляд Кельнського собору». «Поціновувачі» культури та мистецтва до собору, як правило, не доїжджали, а зникали на невизначений час у Німеччині або інших країнах Шенгену. Може, це виплід фантазій охочих виїхати, а можливо, наслідок заздрощів корінних німців до переселенців, які процвітають, але мені доводилося чути злі жарти з приводу того, що найчастіше переселенці тільки тому вважаються німцями, що в них у роду була німецька вівчарка.

Є іммігранти, які навіть після серйозних спроб інтегруватися в німецьке суспільство, не можуть знайти себе в ньому й відчувають гостру ностальгію. Прожив­ши якийсь час у Німеччині, не знайшовши гідної роботи і не вивчивши мови, вони повертаються назад. Тенденція зростає. За словами Фолькера Тегелера, координатора проекту «Рідний сад», розробленого німецькими благодійними організаціями для підтримки біженців та реінтеграції іммігрантів у їхніх колишніх країнах, за останні роки з Німеч­чини повернулося кілька сотень іммігрантів. Близько 90% із них — німці-переселенці, 10% — біженці й ті, хто попросив тут політичного притулку. Повертаються люди похилого віку, бажаючи померти там, де вони народилися й прожили значну частину життя. Але більше тих, хто, наразившись на труднощі підтвердження кваліфікації, ніяк не може знайти гідну роботу.

Фолькер Тегелер і «Рідний сад» (Heimatgarten) працюють над тим, щоб допомагати «поверненцям» почати повноцінне життя в новій старій країні замість того, щоб і далі існувати на соціальну допомогу в Німеччині. Німеччина не зобов’язана допомагати громадянам, які бажають її покинути, а своїх коштів тим, хто наважився повернутися, найчастіше бракує. Як правило, «поверненці» — це ті, хто отримував соціальну допомогу. Скільки повернулося самостійно — невідомо. Далеко не всі хочуть афішувати це, побоюючись докорів, та й просто, аби родичі не дивилися на них як на божевільних.

Совкова звичка думати, що хтось щось за тебе зробить і любов до «шари» не проходить там, де діють закони економіки. Хоча в Німеччині, в силу застарілої соціалізації системи, такі здорові закони економіки діють не так і без­застережно, як, наприклад, в англосаксонських країнах. І іммігранти продовжують приїжджати. За даними міністерства, яке опікується соціальними питаннями Хессена, з початку 1950 року з колишнього Радянського Союзу до Німеччини виїхало
2,2 млн. німців-переселенців. За даними спільного дослідження міністерства внутрішніх справ Німеч­чини й земляцтва німців із РФ «Німці з Росії сьогодні і вчора», у 80-х число переселенців із республік Радянського Союзу до Німеччини різко збільшувалося щорічно, досягнувши свого піку в 1996 році — 209409 осіб (при 14488 у 1986-му). Після цього потік пішов на спад (у 2000 році — 94558). Після зміни в’їзних правил і нового імміграційного закону Німеччини в 2005-му кількість переселенців різко скоротилася і в 2006 році становила 5983 особи. Багато в чому складності пов’язують із введенням обов’язкового мовного тесту.

Добре інтегровані переселенці охоче спілкуються зі своїми колишніми співвітчизниками, збираючись раз на три роки на федеральну зустріч. Одна з них нещодавно відбулася у Вісбадені (федеральна земля Хессен). Тут, попри високу ціну вхідного квитка (десять євро), зібралося понад п’ять тисяч «російських німців» — так називають усіх переселенців із країн колишнього Радянсь­кого Союзу. І знову на зустрічі пролунали слова про важливість володіння німецькою мовою для успішної інтеграції. Адже в Німеччині є місцевості, де іммігранти живуть цілими поселеннями. У таких умовах у них немає природної необхідності студіювати німецьку мову, яка для багатьох уже не є рідною. Хоча, на думку федерального голови земляцтва німців із Росії Адольфа Фетча, роль знання мови під час видачі дозволу на переселення або возз’єднання сімей перебільшують. У будь-якому разі іммігранти-переселенці поки що не відчувають, що їх визнають у німецькому суспільстві. За злою іронією долі, після всіх гонінь, пережитих переселенцями або їхніми предками за радянських часів, вони не можуть почуватися по-справжньому вдома ні в Україні, ні в Німеччині.

А от Валентині, Олені й Іванові вдалося знайти в Німеччині свій другий дім. Валентина продовжує займатися міграційними питаннями й здобуває додаткову спеціальність. Олена після закінчення Гамбурзького університету працює в німецькій компанії. Іван обіймає відповідальну посаду в одній із фірм у Гамбурзі й координує роботу компаній, які співпрацюють із нею, в інших країнах. Ніхто з них до України повертатися поки не збирається.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво