Доживемо — побачимо, або Про майбутній внесок президента в справу захисту прав дітей

Поділитися
Про деякі успіхи та больові точки у сфері захисту прав дитини кореспондент DT.UA розмовляла з представником уповноваженого президента з прав дитини Людмилою ВОЛИНЕЦЬ.

Два роки президент В.Янукович і Конвенція ООН із прав дитини жили кожний своїм життям, і раптом їх шляхи перетнулися. Вірогідно невідомо, що саме сталося, але 11 серпня президент своїм указом затвердив положення про уповноваженого президента України з прав дитини, призначивши на цю посаду Ю. Павленка. Останньому він відразу ж доручив найближчим часом створити національну програму захисту прав дитини, а також підготувати та провести Всеукраїнську нараду з питань захисту прав дитини, в якій має намір узяти участь 13 жовтня. Про ці безпрецедентні події (тому що створення інституту уповноваженого з прав дитини в Україні - рекомендація Комітету ООН з прав дитини ще з 2002 року. Щоправда, у тих країнах, у яких він уже існує, - це незалежний орган, а не створений з ініціативи президента), про деякі успіхи та больові точки у сфері захисту прав дитини через 20 років після того, як у нашій країні в дію вступила Конвенція ООН із прав дитини, кореспондент DT.UA розмовляла з представником уповноваженого президента з прав дитини Людмилою ВОЛИНЕЦЬ.

- Людмило Семенівно, які роль і функції дитячого омбудсмена в Україні, крім представницьких? Які реальні повноваження та важелі впливу він матиме?

- Поле повноважень досить велике. Воно виписане в указі президента, який затверджує положення про уповноваженого з прав дитини. Його основна функція - це «допомога в здійсненні конституційних повноважень щодо дітей президенту України». Насамперед, це захист прав конкретної дитини та представництво її інтересів; спостереження за здійсненням законодавства в цій сфері; внесення рекомендацій у державні органи зі зміни законодавства в галузі охорони прав дітей, а також здійснення заходів, спрямованих на інформування населення про права та законні інтереси дитини… Повноваження дуже широкі.

- Коли повноваження дуже широкі, це лякає…

- Насправді їх треба ще виписувати та деталізувати насамперед із погляду потреб дитини. Необхідність і одночасно складність посади уповноваженого в тому, що суспільство живе в подвійних стандартах. З одного боку, можна сказати, що воно дитиноцентрично, принаймні стосовно дітей у віці до семи років - ми дуже любимо власних чад. З другого - ми не любимо дітей із проблемами. І виходить, що це саме суспільство допускає, щоб 26 тисяч дітей зростали в інтернатах; щоб ВІЛ-інфіковані діти були стигматизовані настільки, що не можуть навчатися в загальноосвітніх школах. Суспільство допускає, що дитину-інваліда в колясці ми, як правило, не бачимо на вулиці, тому що для її пересування немає умов.

Крім того, у свідомості українців стійкий пріоритет інтересів дорослих людей над інтересами дітей, хоча ніхто цього не хоче визнавати. Ми всі любимо власних дітей, але в усіх політичних, економічних та інших питаннях діти в нас як демографічна група - залишковий принцип. Удома - пріоритетний, а в суспільстві - залишковий. При цьому, приходячи додому, ми дуже ображаємося, якщо держава стосовно наших дітей чогось не виконала.

- Чому саме нині назріла необхідність створення інституту дитячого омбудсмена?

- Я не можу говорити за президента, але якщо об’єктивно, то в останні півтора року деякі статистичні показники благополуччя дітей в Україні поповзли донизу. Наприклад, майже вдвічі зменшилася кількість дітей, які влаштовуються в ДБСТ і прийомні сім’ї. В 2009-му таких було 2000 на рік, у першому півріччі 2011-го - 578. Діти не реалізують своє право на виховання в родині. Не разюче, але все-таки поменшала кількість дітей, усиновлених громадянами України.

Крім того, сьогодні ви навіть не зможете одержати адекватну цифру про те, скільки дітей перебуває в інтернатах. Наприклад, Міннауки та освіти два роки тому змінило статистику. Раніше це була цифра по школах для дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки. А тепер її об’єднали зі статистикою по спеціальних інтернатах - для дітей із проблемами слуху, зору тощо. І тепер уже не зрозумієш - більше чи менше в нас стало дітей-сиріт. Мінздоров’я же взагалі вже два роки не публікує статистику щодо дітей, які виховуються в будинках дитини.

Дуже складним виявилося дитяче питання й у розрізі адміністративної реформи.

Є речі, якими начебто б усі зай­маються… От, наприклад, уже п’ять років у законі є норма про те, що в назві інтернатних закладів не має вказуватися категорія дітей, які там утримуються, тому що це дискримінація. І не тільки тому, що така табличка висить на стіні. А тому що дитина, закінчуючи цей навчальний заклад, отримує атестат, де вказується не тільки те, яку школу вона закінчила, а й стан її здоров’я (якщо дитина закінчила інтернат для дітей із затримкою психічного розвитку), або соціальний стан (якщо це був інтернат для дітей-сиріт і тих, хто позбавлений батьківської опіки). Але якщо людина не хоче афішувати ці відомості перед майбутнім роботодавцем? На жаль, ця норма дотепер не виконується.

Фактично діти сьогодні не мають інстанції, де їх вислухали б й поставилися до їхніх побажань, заяв саме з погляду Конвенції про права дитини. Якщо дорослий потрапив у конфліктну ситуацію, то в нього є право звернутися до суду, щоб захистити себе. Ми не говоритимемо нині про якість роботи судів. Ми кажемо про права. У дитини цього права немає.

- Чи не порушує, на вашу думку, недавнє скасування ВР максимальної різниці в 45 років між усиновителем і всиновленим (законопроект Н.Карпачової) права дитини?

- Звичайно, порушує. Дискусія, яка відбувається в суспільстві з цього приводу, дуже показова стосовно того, наскільки стійкий у свідомості дорослих українців пріоритет їхніх інтересів над інтересами дитини. До речі, конфлікти між уповноваженим із прав людини й дитячим омбудсменом існує у багатьох країнах.

Є рішення Конституційного суду, де йдеться про те, що в дитини є право бути всиновленим, а дорослий може бути всиновителем. І доросле суспільство образилося, що, виявляється, у дитини в цьому є пріоритет, і не кожний дорослий може його всиновити. Але при цьому нікого не хвилює, а чи хоче дворічна дитина виховуватися в людини, якій сьогодні 55 і яка на три покоління за нього старша. І чи зможе ця людина завтра, коли нинішньому маляті виповниться 18 років, а їй, відповідно, 71, забезпечити, наприклад, платну освіту впродовж п’яти-шести років?

- Що, на ваш погляд, дала Україні ратифікація Конвен­ції про права дитини?

- Для того, щоб зрозуміти це, треба уявити, в якій ситуації вона була ратифікована - цей момент збігся з отриманням Україною незалежності. Тому, може, і цінність її особлива в тому, що якщо в усіх інших питаннях країна болісно шукала шляхи розвитку, то з погляду захисту прав дитини вже була конвенція, яка чітко вказувала, в який бік потрібно йти. Інше питання - чи так швидко ми пішли. У конвенції є відповіді на багато запитань. Наприклад, написано, що діти мають жити в родинах, а не в інтернатних установах. І навіть якщо дитина туди потрапляє, то потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб улаштувати її на виховання в родину якомога швидше. Але на 20-му році імплементації конвенції ми як і раніше ведемо дискусії про те, добре чи погано, що в нас розвиваються прийомні сім’ї. До чогось ми доходимо дуже довго.

До 1996 року знайти в Україні текст Конвенції ООН про права дитини було досить складно. В 1997 році, коли ми провадили опитування в школах, 42% учителів відповіли, що вони знають конвенцію, але при цьому на запитання з неї відповіли тільки 2%. В 1998 році ми провадили соціологічне опитування батьків, які сказали, що конвенція потрібна, аби мати можливість захищати своїх дітей від третіх осіб - учителів, лікарів і т.п. Але 98% вважали, що їх стосунки з дітьми конвенція ніяк не регулює. На жаль, щодо цього ситуація мало змінилася і донині. Сам факт, що в дитини є якісь права, часто ображає тих, хто в очі не бачив тексту конвенції, особливо, коли йдеться про дітей-підлітків.

А потім ми стали фіксувати, що діти знають про конвенцію, але, на жаль, почали використовувати її в жорсткій формі проти дорослих. Першими від цього постраждали вчителі.

Найпоширенішим запитанням, яке я чула за ці роки, було: «Коли дітей треба вчити їхнім правам?» Я вважаю, що ще в дитячому садку, поки дитина не схильна до агресивних форм протесту, а батьки не сприймають її права як конфлікт із власними інтересами.

- Яку суму в 2011 році було передбачено Держбюджетом України на виконання заходів Національного плану дій з реалізації Конвенції ООН про права дитини до 2016 року й на що пішли ці кошти?

- На цей рік у бюджеті закладено 161 млн. 561 тис. гривень. Але треба розуміти, що 158,5 млн. із них (тобто 98%) - пішли на проблеми охорони здоров’я. Майже три мільйони - на заходи Мінкультури та Мінсім’ї. Мінсоцполітики дістає кошти на держвиплати з інших джерел. Далі ви, напевно, поставите мені запитання: а як же інші міністерства, яких стосується Національний план, наприклад МВС? Нині ми аналізуємо, як щорічно затверджувані заходи кореспондуються з індикаторами, затвердженими законом про виконання Національного плану дій з чіткою вказівкою, в якому році та наскільки те чи інше соціальне явище або характеристика дітей мають змінитися на краще. Індикаторів закон містить близько 100, а заходів щорічно ми затверджуємо максимум 30. Тобто закон і заходи - кожен живе своїм життям. Та якщо заходи не затверджуватимуться, то як ми зможемо досягти індикаторів, прийнятих законом?

Крім того, на думку уповноваженого з прав дитини, процедура затвердження заходів щорічно неефективна, оскільки на затвердження йде по півроку, і це ускладнює як систему фінансування, так і систему виконання. Доцільніше було б робити це раз на три роки.

- Відомо, що президент доручив Ю.Павленку розробити національну програму із захисту прав дитини найближчим часом. Навіщо вона потрібна, якщо існує Націо­нальний план з виконання Конвенції ООН до 2016 року? І чим відрізнятиметься?

- Це умовна назва - національна програма. Швидше, це буде стратегія, яка визначить мету та завдання, поставлені президентом у досягненні інтересів дитини. І стосуватимуться вони, у тому числі, певної зміни філософії дій суспільства та влади стосовно дитини. До нинішнього моменту суспільство ставило запитання владі виключно про матеріальні права дитини. Наприклад, про захист найкращих інтересів дитини або її права бути вислуханою, а головне, почутим мова взагалі не йшла. Усе наше законодавство «прошите» фразою, що, наприклад, при розлученні батьків потрібно вислухати думку дитини. Але де написано, що її думку потрібно враховувати? При цьому процедури заперечування дитиною дій дорослого не існує. Із законодавчо прописаних процедур є одна - після досягнення 14 років дитина може подати до суду заяву про позбавлення своїх батьків батьківських прав. І доросле суспільство на таку норму реагує дуже болісно.

Ось про це й буде національна програма. Йдеться не тільки про те, щоб законодавчо закріплювати матеріальні права дитини, а й дивитися, як здійснюється контроль і чи не порушує його процедура права дитини. А також про те, які обов’язки є в батьків, які сьогодні часто свої обов’язки перекладають на державу, і навпаки - іноді виконують, крім власних, і державні функції.

Тобто, швидше, це буде стратегія. Але я можу казати лише про те, як ми бачимо цей документ у службі уповноваженого з прав дитини. Остаточне рішення ухвалюватиме президент.

- 13 жовтня має відбутися Всеукраїнська нарада із захисту прав та інтересів дітей, у якій вперше від часу свого обрання президентом має намір взяти участь В.Янукович. Про що там йтиметься?

- Щоб бути ефективним, в уповноваженого з прав дитини має бути відпрацьовано дві функції - моніторинг влади та моніторинг думки дітей. А потім ці два результати потрібно зводити. Думка дітей є індикатором оцінки дій влади, а влада має намагатися відповідати на ті запити, які формує моніторинг думки дітей. Ці два моніторинги - дуже важливі. Президент дав доручення уповноваженому з прав дитини Ю.Павленку підготувати таку нараду, на яку будуть запрошені представники місцевих і центральних органів влади, для того, щоб розглянути, які проблеми в нас нагромадилися в сфері дитинства. Проблем багато. За каденції нинішнього президента таких нарад по дітях справді не було. Хоча були доручення президента. Настав час перевірити, наскільки вони виконані, які є результати.

Створення інституту уповноваженого президента з прав дитини, доручення розробити національну програму та підготувати нараду з захисту прав дитини - усе це відбулося буквально за останні півтора місяця. Прези­дент прийняв таке рішення. Потрібно змінювати якісь речі концептуально. Доживемо до наради - далі побачимо.

Ми сподіваємося, що в інституту уповноваженого буде тривале життя, незалежно від того, хто обійматиме цю посаду. Це потрібно дітям.

Довідка DT.UA

Одним із перших кроків незалежної України стало підписання та ратифікація Конвенції ООН із прав дитини, яка вступила в нас у дію 27 вересня 1991 року. В 54 статтях і двох факультативних протоколах конвенції закріплено 18 основних прав усіх дітей (молодших за 18 років) незалежно від місця проживання. Усі ці права однаково важливі, неподільні та взаємозалежні. Серед них - право дитини на життя, сім’ю, на повний розвиток своїх можливостей, на захист від усіх видів дискримінації, на висловлення своєї думки, на участь у культурному та соціальному житті. Висока дитяча смертність, неадекватна медична допомога, дитяча праця та небезпечні умови праці, торгівля дітьми, дитяча проституція й порнографія, обмежені можливості одержання освіти, а також наявність центрів ув’язнення неповнолітніх злочинців і судових систем, які не передбачають особливого поводження з дітьми, залучення дітей у війни - усе це порушення прав дитини.

Сьогодні Конвенція ООН із прав дитини ратифікована майже всіма державами світу. Попри це, жодна з них не може стверджувати, що дотримує й захищає всі її статті. Виходячи з цього, норми конвенції використовуються як критерії, на підставі яких можна оцінити прогрес. Періодично держави-учасники зобов’язані представляти ООН доповіді про ситуацію в галузі прав дитини. Зауваження від Комітету ООН на свій останній звіт Україна одержала в січні 2011 року.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі