«ДОРА», «КАРЛИ» І «ВАЖКИЙ ГУСТАВ»... - Соціум - dt.ua

«ДОРА», «КАРЛИ» І «ВАЖКИЙ ГУСТАВ»...

14 червня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 14 червня-21 червня

Про деякі маловідомі сторінки історії оборони Севастополя Як признався командувач німецької Кри...

Про деякі маловідомі сторінки історії оборони Севастополя

Як признався командувач німецької Кримської армії Е.Манштейн, якому за взяття (із другої спроби!) Севастополя А.Гітлер присвоїв звання генерал-фельдмаршала, «у цілому в Другій світовій війні німці ніколи не досягали такого масованого застосування артилерії, як у наступі на Севастополь». За його свідченням, під містом, що не дарма назване «найнеприступнішою фортецею у світі», «серед батарей великої потужності були гарматні батареї із системами калібру до 190 мм, а також кілька батарей гаубиць і мортир калібру 305, 350 і 420 мм. Крім того, були дві спеціальні гармати калібру 600 мм і знаменита гармата «Дора» калібру 800 мм. Її було спроектовано для руйнування найпотужніших споруд лінії Мажино, однак використати її там не довелося. Це було диво артилерійської техніки. Ствол завдовжки майже 30 метрів, а лафет сягав висоти триповерхового будинку». Ця історія настільки унікальна, що варто узагальнити всю розпорошену інформацію і розповісти про все докладніше. У цьому ж ряду й історія згадуваних Е.Манштейном двох мортир калібру 600 мм, що мали кодову назву «Карл». Позиції цих надпотужних гармат захищалися особливо — їх оточували 5 спеціальних зенітних батарей, їхню безпеку стерегла спеціальна авіація. Йдеться про артилерійську зброю найбільшого з існуючих калібру, яку будь-коли застосовували в бойових діях...

Чи була «Дора»
під Севастополем?

Проаналізувавши систему радянської оборони після першої невдачі в грудні 1941 року, німці дійшли висновку, що зламати її можна лише авіацією та великою перевагою в артилерії. Наприкінці підготовки до нового наступу на початку літа 1942 року, за даними Е.Манштейна, на 35 кілометрах фронту в німців було зосереджено 1300 стволів, зібраних у 208 батарей, тобто по 6 батарей на кілометр, що значно перевершувало можливості радянських військ, які оборонялися в Севастополі.

Історія з «Дорою» не позбавлена детективного сюжету. Один із кращих знавців історії Севастополя, особливо історії військових зіткнень на півострові, офіцер-артилерист і військовий журналіст А.Луб’янов, довго, попри німецькі свідчення і документи, не визнавав факту участі «Дори» у боротьбі за Севастополь, вважаючи цю інформацію «пропагандистською качкою». Під тиском фактів він, утім, публічно погодився з тим, що «Дора» все-таки була розгорнута на вогневій позиції за два кілометри на південь від Бахчисарая, але таємно для наших військ. Базуючись на мемуарах радянських командирів, жоден з яких і словом не згадав про стрільбу «Дори», він сумнівався в усьому. Він заперечував сам факт стрільби з гармати-голіафа, протиставляючи німецьким картам, фотографіям, щоденникам із зазначенням точного часу і градусів повороту ствола, убивчий, з його погляду, аргумент — де сліди від снарядів-монстрів? Де вирви? Де денця (вагою до тонни!) снарядів, що неодмінно були б викинуті із землі й повинні десь лежати навіть у тому випадку, якщо снаряд пішов у грунт на 30 метрів і розривався, створюючи не вирву, а краплевидну порожнину діаметром близько 3 метрів, як стверджував інший авторитетний історик, науковий працівник Музею героїчної оборони й визволення Севастополя Д.Стогній. Заперечує факт стрільби «Дори» по Севастополю і генерал-майор П.Моргунов у книжці «Героический Севастополь».

Однак, дослідивши весь комплекс фактів і доказів, А.Луб’янов уже 1997 року опублікував у флотській газеті нарис «Вогняний смерч при «Ловлі осетра» (такою була кодова назва німецької операції з узяття Севастополя), в якому детально розглянув результати стрільби «Дори» по Севастополю.

Детективність історії полягає в тому, що радянське командування просто прогавило появу «Карлів» під Севастополем, хоча в процесі оборони їхні снаряди відразу ж були класифіковані артилеристами саме як мортирні, а «Дору» прогледіло взагалі. За деякими даними, командування Севастопольського оборонного району, як і Москва, спочатку взагалі не вірило, що у німців під Севастополем є гармати такого класу, хоча командир 30-ї батареї, кілька разів ураженої прямим влучанням із «Карла», Г.Александер доповідав, що по ньому ведуть вогонь небаченою зброєю. Лише спеціальне фотографування снаряда, який не розірвався, поруч з людиною (на звороті зробили напис: «Зріст людини 180 см, довжина снаряда 240 см») переконало червоних командирів у існуванні монстрів, після чого про це повідомили в ставку. Що стосується «Дори», то ні під час оборони, ні навіть після неї радянські військові й не шукали її слідів. Певне, тому, вважає А.Луб’янов, що будь-якої результативності її стрільба не мала — із 48 снарядів (по 7 тонн кожен) більш-менш близько до цілі влучили лише 5 (розкид снарядів іноді становив 500—700 метрів!), та й ті суттєвих руйнацій не спричиняли. Навіть Е.Манштейн визнав, що «Дора» була «найбільшим технічним витвором, проте у військовому сенсі абсолютно непотрібним», хоча німецькі артилеристи й доповідали в Берлін про високу ефективність надгармати. А.Крупп, на чиїх заводах було виготовлено це чудовисько, дізнавшись лише про 5 влучань із 48 пострілів, сказав, що «це аж ніяк не найкраща сторінка німецького артилерійського мистецтва».

Та й справді, за кількістю артпострілів із німецького боку в операції «Ловля осетра» вогонь «Дори» становить лише 0,0085 відсотка, а «Карлів» — 0,03 відсотка, і зовсім не вони, як цілком справедливо пише А.Луб’янов, зробили вирішальний внесок у штурм фортеці. Ці найвитратніші німецькі «гостинці» не виправдали надій і взагалі не принесли помітної користі.

З історії німецької гігантоманії

Мати артилерію великого й особливо великого калібру для гітлерівської Німеччини було справою честі: після Першої світової війни розвиток німецької артилерії обмежувався положеннями Версальського договору, що забороняв її армії мати гармати калібру понад 150 мм, а також зенітні й протитанкові гармати. Крім того, німецька армія мала потребу у великих бетонобійних гарматах для прориву оборонних ліній на кшталт укріплень у Чехії та лінії Мажино. Тому вже 1936 року фірма «Рейнметал-Борзіг» у Дюссельдорфі отримала замовлення на проектування мортир калібру 600 і 800 міліметрів. Незабаром проекти були готові, зразки — випробувані, і 1938 року шеф озброєнь Німеччини генерал артилерії Карл Беккер розпорядився розпочати виробництво мортир калібру 600 мм для кількох батарей, що й дало їм неофіційну назву «Карл». Було виготовлено всього 6 мортир, кожна з них мала власне ім’я: «Адам», «Зіу», «Тор», «Локі», «Одін», «Єва». Лише дві з них — «Одін» і «Тор» — були доставлені під Севастополь із метою придушити стаціонарні берегові батареї № 30 і 35, які прикривали вхід у бухту, і в західній літературі відомі як «Форт Максим Горький I» і «Форт Максим Горький II». На 30-й батареї, зокрема, були встановлені 305-міліметрові гармати, зняті свого часу з підірваного і потопленого 1916 року прямо в бухті флагмана ЧФ «Императрица Мария». Дредноут підняли з дна ЕПРОНівці 1926 року, але справжня причина вибуху залишається невідомою й досі. З огляду на важливість і укріпленість 30-ї батареї, вона визначалася як ціль і для «Дори». Першого ж дня стрільби, 5 червня 1942 року, з надгармати по «Форту Максим Горький I» було випущено 7 снарядів, але... жоден не влучив у ціль. Розкид падіння снарядів, випущених по 30-й батареї, за даними А.Луб’янова, становив 140—700 метрів.

Дві самохідні 115-тонні «Карли» — «Тор» і «Одін» — були доставлені в Крим наприкінці травня, вивантажені під Сімферополем, складені й доставлені під Бахчисарай на спеціальній платформі. Далі вони рухалися до вогневих позицій своїм ходом зі швидкістю 5 кілометрів на годину лише вночі. Аби шуму потужних моторів не було чути, їхній рух супроводжувався приземними польотами літаків. З 2 червня мортири підібралися до позиції 30-ї батареї на відстань 3,5 кілометра і відкрили вогонь бетонобійними і фугасними снарядами вагою 2,5 тонни. За п’ять перших днів мортири вистрілили 18 разів. 7 червня вони випустили 54 снаряди, 9 червня — 50. І все по масиву 30-ї батареї. Саме їхнім вогнем, попри низьку точність, було виведено з ладу воістину неприступну 30-ту батарею. Зазначається також, що приблизно 40 відсотків снарядів «Карлів» не розривалися взагалі або розривалися без осколків, на кілька великих частин. Один зі снарядів для вивчення був доставлений у флотський арсенал у Сухарній Балці. Після підриву арсеналу він не розірвався і пролежав до 1957 року, тоді й був підірваний саперами в Комишевій бухті. А на подвір’ї музею Чорноморського флоту досі зберігаються два осколки від снаряда «Карла», випущеного по 30-й батареї.

Та й самі 600-міліметрові мортири типу «Карл» виявилися зброєю більш музейною. Після Севастополя вони застосовувалися німцями при придушенні Варшавського повстання. Дві мортири 1945 року дісталися радянським військам; «Зіу» і нині виставлена в музеї бронетанкової техніки в Кубинці під Москвою.

Для прориву лінії Мажино будувалася й «Дора». На завод Круппа 1936 року надійшло замовлення на гармату, що змогла б пробивати броньову плиту завтовшки 1 метр і шар залізобетону завтовшки 7 метрів за максимальної дальності стрільби 35—45 кілометрів. За цим проектом побудували три гармати. Першою з них була «Дора», друга — також калібру 800 мм, була випробувана на німецькому полігоні в Рюгенвальде й отримала назву «Важкий Густав», але ніде не застосовувалася. Третя гармата такого типу з калібром ствола 520 мм і завдовжки 48 метрів, що отримала назву «Довгий Густав», узагалі не була добудована, її знищила союзна авіація.

П’ять влучень «Дори»

Позицію для «Дори» вибирав сам генерал Цукерорт, командувач з’єднання важких гармат, під час обльоту на літаку околиць Бахчисарая. Гармата мала ховатися в горі, для чого в ній зробили спеціальний розріз. Оскільки положення ствола гармати змінювалося лише по вертикалі, для зміни напрямку стрільби по горизонталі «Дора» монтувалася на залізничній платформі, що стояла на 80 колесах, які рухалися по круто вигнутій дузі залізничного полотна з чотирма коліями.

Інженерну підготовку місцевості вели 1,5 тисячі робітників і тисяча саперів чотири тижні. Оскільки устаткування «Дори» доставлялося в 106 вагонах п’ятьма потягами, у місці розгортання гармати побудували цілу сортувальну станцію. Для дезінформації склади з устаткуванням «Дори» спочатку були доставлені під Керч, де стояли до 25 квітня, а після підготовки позиції були таємно перекинуті під Бахчисарай. У 43 вагонах першого потягу прибули обслуговуючий персонал, кухня і засоби маскування. У 16 вагонах другого потягу привезли монтажний кран і допоміжне устаткування. У 17 вагонах третього — доставили частини самої гармати й майстерню. Четвертий потяг з 20 вагонів перевіз 400-тонний 32-метровий ствол і механізми заряджання. У 10 вагонах п’ятого потягу, в яких підтримувався штучний клімат (постійно 15 градусів за Цельсієм), розміщалися снаряди і порохові заряди. «Дору» обслуговували й охороняли 4370 офіцерів і солдатів. Гармату було складено за 54 години і на початок червня підготовлено до стрільби.

Вранці 5 червня 1942 року два дизельні локомотиви потужністю 1050 к.с. кожен викотили на бойову серповидну позицію цей колос загальною вагою 1350 тонн і встановили з точністю до сантиметра. Перший постріл складався зі снаряда вагою 7088 кілограмів, двох порохових зарядів по 465 кілограмів кожен, гільзи вагою 920 кілограмів. Підіймач ствола надав йому кут підняття 53 градуси. Спеціально для коригування стрільби трохи осторонь від «Дори» було піднято в повітря аеростат. При пострілі команда обслуговування ховалася в укриття за кілька сотень метрів. Постріл викликав ефект міні-землетрусу. Гуркіт при згорянні за 6 мілісекунд понад 900 кілограмів пороху і виштовхуванні 7-тонного снаряда був просто жахливим — у вагоні за 3 кілометри, за свідченням сучасників-очевидців, підстрибував посуд. Відкочування вдавлювало рейки на 5 сантиметрів.

«Дора» 48 разів вистрілила по Севастополю бронебійними снарядами, було зроблено також 5 випробувальних пострілів на дальність фугасними снарядами — вони полетіли на 35 кілометрів у море.

Фактично «Дора» п’ять днів стріляла марно. Щоб такий величезний снаряд викликав руйнацію навіть невеликої і не дуже міцної фортифікаційної споруди, необхідне винятково точне влучення, котрого фактично жодного разу не було. За даними з німецьких архівів, одним снарядом «Дори» було зруйновано «Форт Сталін», другим — склади в Сухарній Балці, третій влучив у «Форт Максим Горький». А.Луб’янов вважає, що ця інформація мала перекручений характер і слугувала лише для створення благополучного звіту в Берлін. За радянськими відомостями, у 30-ї батареї є влучення лише снарядів із «Карлів». Стрільбою по складах був незадоволений сам Гітлер, оскільки гармати такого калібру призначалися для інших цілей. А щодо «Форту Сталіна», то це була 365-та зенітна батарея з чотирма 76-міліметровими гарматами у відкритих окопах, якій було б досить і зовсім малого калібру. Крім того, щодо п’яти влучень, про які кажуть німці, немає жодного підтвердження з радянських джерел. «Дора», на думку А.Луб’янова, виявилася під Севастополем не зброєю, хоча по суті мала страшну руйнівну силу, а «простим струшувачем бахчисарайського повітря», надгарматою-невидимкою, міфом. Радянська розвідка, коли вона щось і знала про надгармати, стрільбу «Дори», швидше за все, віднесла на рахунок «Карлів».

Дослідники замовчують питання, як же саме «Дора» і «Карли» були вивезені з Криму. У будь-якому разі, зрозуміло, що німці демонтували все устаткування, яке було, звісно, секретним, і старанно прибрали всі сліди.

Уже в квітні 1945 року в лісі неподалік міста Ауербах підрозділ третьої американської армії виявив у тупику залізничної лінії півтора десятка платформ із якимись деталями. У старому тунелі неподалік вони знайшли два гарматні стволи страхітливого розміру. Опитавши полонених офіцерів, вони встановили, що це і є залишки «Дори» і «Важкого Густава». Американці, дослідивши деталі й зробивши виміри, відправили залишки гармат на переплавку. Так закінчилася історія німецьких артилерійських гігантів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво