ДО КОПЕНГАГЕНА СЛІДАМИ КАЗОК АНДЕРСЕНА - Соціум - dt.ua

ДО КОПЕНГАГЕНА СЛІДАМИ КАЗОК АНДЕРСЕНА

16 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 16 серпня-23 серпня

Стосовно самих себе, то равлики чудово знали, що вони, старі білі равлики, найзнатніші на світі, що весь ліс росте лише для них, а садиба існує тільки для того, щоб їх могли зварити і вони лежали на срібному блюдці...

Стосовно самих себе, то равлики чудово знали, що вони, старі білі равлики, найзнатніші на світі, що весь ліс росте лише для них, а садиба існує тільки для того, щоб їх могли зварити і вони лежали на срібному блюдці. Жили равлики тихо, мирно і дуже щасливо...

Г.К.Андерсен. Щасливе сімейство

Нарешті все позаду — квитки в кишені, віза в паспорті проставлена. Сиджу в аеропорті, виліт, як завжди, затримують. Читаю придбаний у газетно-книжковому кіоску збірник улюбленого датчанина Ганса Крістіана Андерсена: «Які ж вони, відомі мені тільки за казками, датчани? — шепочу собі під носа і з заплющеними очима тикаю пальцем на сторінку, що відкрилася... Письменник виявився настільки не по-казковому реалістичний, що довелося винести цитату в епілог.

Ласкаво просимо по-датськи

Правду кажуть: про звичаї країни суди за митницею. Сходимо з літака на землю. Ось і воно, Датське королівство. Прикордонник махає руками і щось оголошує. Підходимо ближче. З перших хвилин митник дає зрозуміти, хто тут є хто: «Європейська співдружність праворуч, росіяни, поляки та інші — ліворуч». Стою в черзі для паспортного контролю. Так, самотньо нам буде, коли і брати-слов’яни поляки почнуть повертати праворуч. Витримати почуття влади митника, доповнене датською впевненістю у своїй унікальності, на самоті буде набагато важче.

«...— Я думаю, мені краще піти звідси, світ за очі! — сказало каченя.

— Скатертю дорога, — відповідала курка». (Г.К.Андерсен. «Бридке каченя»).

Вдягаємося по-датськи

Побувавши вже в багатьох країнах світу, я виробила свій план «захоплення» території. Першим пунктом йде візит до супермаркету. І не лише для того, щоб відшукати щось таке заморське, а й людей роздивитися. Так, саме тут уловлюються так званий національний смак, манера спілкування в громадських місцях, нарешті, можна роздивитися, на що буржуї найчастіше витрачають гроші тощо. Хоча люди навіть однієї національності бувають різними, спільного між ними більше, ніж іноді хотілося б.

«Ну що, почнемо! Дійшовши до кінця нашої історії, ми знатимемо більше, ніж тепер». (Г.К.Андерсен. «Снігова королева»).

Заходжу в магазин за назвою «Fotex» — один із найпопулярніших супермаркетів середнього класу. Ну ось, нарешті зі своїм 1,75 росту і 40-м розміром ноги я тут не почуваюся високою і великою дівчиною. Чи то в Україні чоловіки не вдалися, чи то я не там живу. Роздивляюся людей і одяг. Перший шок від їхніх розмірів. Дорослий розмір жіночого одягу (пробачте, на чоловічому не розуміюся) починається з нашого 48-го, а взуття — із 38-го. У магазині, у чому немає нічого надзвичайного, переважають жінки. У більшості датчанок широкі плечі і пряме світле волосся, важкі підборіддя і крупні риси обличчя. Нам жінки такої комплекції здаються нежіночими. А для датських чоловіків, середній зріст яких становить 1,80 м, вони, мабуть, дуже навіть невеликі. У них таке саме волосся і не менш великі підборіддя, і вищеописані риси відповідають їхнім критеріям краси. От вам і відносність краси.

Стиль одягу відчувається миттєво. Здається, тут він більш окреслений, ніж у нас. Стиль датчан я б визначила як багатошаровий. Жінки часто носять спідниці поверх штанів. Це можуть бути як легкі вбрання, так і джинси. Багатошаровість вони люблять і для верхньої частини гардероба. Це, мабуть, продиктовано кліматом. Чоловіки носять здебільшого светри і куртки, купляючи часто одне з одним у комплекті. Зручно, не треба витрачати час на пошук двох речей, підбираючи колір.

До речі, про колір. Біла голова стирчить із багатошарових чорних тулубів — ось враження від супермаркетного загалу. Вдягаються датчани досить нудно, нецікаво, я б навіть сказала, тьмяно. Ймовірно, це під впливом клімату. А можливо, щоб не було видно бруду від постійних дощів. Втім, у них немає калюж. Багато чорного, навіть занадто багато. До їхнього улюбленого кольору дуже личить датська неусміхливість, сконцентрованість на собі, на своїх думках.

Багато покупців виходять із магазинів з маленькими яскравими пакетами з відділу дрібничок. Датчани люблять витрачати гроші на дрібниці. Здебільшого це різні милі речі для дому. Особливо захоплюються всілякими серветками, прикрасами для стін, вікон, ліжок. Словом, усім, що пов’язано зі створенням затишку. У цьому датчани майстри. Ця нація живе у власних будинках, які часто передаються з покоління в покоління. Будинок для датчан — частина сім’ї. Якщо вона, звісно, є.

Чоловік і жінка

Сиджу біля Русалочки. Балтійське море пестить її хвіст. З дитинства пам’ятаю, як усім серцем відчувала біль, що супроводжує кожен крок закоханої Русалочки... Напевно, краще не порівнювати датчанок із Русалочкою, яка втілює образ країни, як і датчан з принцом датським. І не тому, що часи інші. Відомо, часи завжди однакові. Просто датчани ніколи не були такими.

На лавці сидить датська жінка. Курить. До речі, у Данії на вулиці частіше побачиш жінку, яка палить, ніж чоловіка. Датчанок вважають найбільш емансипованими у світі. У метро я познайомилася з французьким професором, який приїхав у Данію вивчати явище фемінізму. Він одразу визначив, що я не цієї крові, занадто, за його словами, «не датський» погляд. Загалом, він сприйняв мене за свою, але про українських жінок був кращої думки, ніж про датських.

Серед датчан найбільша (щодо населення країни) кількість феміністок. Я намагалася з’ясувати, чому так? Мені пояснювали, що сама історія так розпорядилася. Адже вікінги увесь час були в походах, а країною правили жінки. От вони і засвоїли «правду життя» настільки, що не вважають себе слабкішими за чоловіків. Чоловіки-датчани, мені здалося, сприймають це як належне, звикли. Вони спокійні та впевнені в собі, і навіть трошки пихаті, як вікінги з легенд, і в цьому їхня сила.

Набережною гуляють парочки. Він тримає її за плече, вона його за талію. Взагалі-то, в особистих стосунках у них усе, як у нас. Тільки одружуються вони рідко і пізно. Цим нікого із західного світу вже не здивуєш. Живуть разом роками, і платять кожен за себе окремо, ходять на вечірки з різними друзями, відвідують різні кінотеатри, не знають, хто на що хворий. Вони не одружуються навіть після народження дитини, тому що одинокій матері сплачують непогану соціальну допомогу. Вони просто разом живуть.

В останній день перебування в Копенгагені знайомлюся з молодою людиною. Процвітаючий бізнесмен, не одружений, із типовим датським ім’ям Еспер. Ми спілкуємося цілий вечір. Датський принц досить романтичний і дуже галантний.

На моє питання, чи щасливий він, чую відповідь: «Звісно, я молодий, розумний, багатий, я народився і живу в гарній країні. Чому мені не бути щасливим?» Знайома американська постановка питання: якщо в тебе немає нещастя — отже, ти щасливий.

До речі, згідно з тогорічними дослідженнями американських учених, датчани почуваються найщасливішими у світі. Але чому тоді ця країна посідає перше місце за суїцидами? Нестиковка. Та й дивлячись на Еспера, важко вгадати в ньому щасливу в нашому розумінні людину. Його відчуття щастя, вивчене в школі, настільки ж нецікаве і традиційне, як його одяг — блакитні джинси і біла сорочка.

…Все ж таки різні в нас мірки щастя, тому так важко зійтися Заходу і Сходу.

«Нісенітниця! Нічого й думати про це! — сказала стара. — Нам тут живеться набагато краще, ніж людям на землі». (Г.К.Андерсен. «Русалочка»)

У колі сім’ї

Я зупинилася у справжній датській сім’ї. Вони одружені тільки десять років, хоча їм обом уже далеко за сорок. П’ята частина зрілого населення Данії — самотні люди, але якщо вже беруть шлюб, то йдуть на цей крок, усвідомлюючи відповідальність, яку накладають сімейні узи.

Датська сім’я починається з будинку. У Данії не заведено вихвалятися, тут рідко звучить «я можу...», але про будинок вони можуть із гордістю розповідати годинами. Будинок для датської сім’ї — найважливіше місце у світі. Вони довго вибирають і купують будинок, але зате назавжди. До речі, у Данії не люблять будинки нового типу. Тут у моді стилізовані під середньовіччя будиночки із солом’яним або черепичним дахом. Із солом’яними особливо дорогі.

Мене зустрічали не квітами або обідом. Мене зустріли прапором. Першими в будинок купуються великий стіл і прапор — обов’язкові атрибути датського затишку. Якщо стіл асоціюється з дружною сім’єю, то прапор — із щастям. Приміром, під час святкувань днів народження на столі у вазі стоять прапорці, на стінах гірляндами розвішані прапорці, торт прикрашений — так, прапорцями.

Сідаємо вечеряти о восьмій вечора. Попоїсти датчани люблять, мабуть, навіть більше, ніж сусіди-німці, не кажучи про французів. Датчани їдять багато картоплі і м’яса. Причому картоплю вони поглинають із солодким джемом. Спробуйте, не так уже й несмачно. До речі, часто в сім’ях готують чоловіки. Оскільки більшість датських страв м’ясні, жіночі руки до них допускати не заведено. Зате часто можна побачити, як датська жінка чистить картоплю.

Питання про дітей визначає тему вечора. Виховання дітей посідає особливе місце у філософії датської сім’ї. Це модні теми для суперечок, газетних статей і нових книг. У моїх господарів троє дітей. Їхньому вихованню приділяється величезна увага. Цілу полицю в спальні віддано виданням про виховання дітей. Проте, вони досить розпещені. Хоча в Данії це називається «незакомплексоване дозрівання».

Мабуть, найкраще, чого навчають у датських сім’ях, — почуття єдиної команди, взаємовиручки. Сім’я все робить разом. Мама практично не буває на кухні одна. І навіть якщо дочка зіпсує пиріг, зате навчиться допомагати. Ця риса відчувається під час спілкування і в дорослому світі. Датчани готові навчити людину всього, чого можуть, витратити на неї час, щоб допомогти засвоїти бажане.

Проте за всього сказаного сім’я не змінює стосунків між чоловіком і жінкою. Вони говорять «твої хвороби, твої неприємності на роботі, твої фінансові проблеми». Все залишається твоїм і ніколи не стане «нашим». У господаря будинку всю ніч болів живіт, і він вранці пішов до лікаря, а потім на роботу. Коли я запитала в Ганни, чому вона не зателефонує чоловіку і не запитає, що з ним, вона відповіла: «А навіщо мені це знати? Він доросла людина. Сам справиться». За датськими поняттями, це кохання, і ця сім’я щаслива. А може, це ми занадто глибоко переймаємося проблемами близької людини? Все-таки в нас різні мірки щастя.

«Фу! Злий Амур! Але тепер ти знаєш про нього, знаєш, який це Гидкий хлопчисько» (Г.К.Андерсен. «Гидкий хлопчисько»).

Бути емігрантом

Йду на вечірку «наших» емігрантів. Наші пісні, наші страви, навіть полиця з нашими модними книгами. І щасливчики-емігранти, які дивляться на мене незрозумілими поглядами, — чи то їм мене шкода, чи то себе.

Радянські емігранти в Данії поділяються на дві групи — біженці, яких не зрозуміла рідна країна, і модні останніми роками слов’янські дружини. Перші живуть розкошуючи, одержують гарну допомогу і мають можливість хоч до віку безплатно навчатися. Єдине обмеження — поїздки в рідну країну перші п’ять років життя в Данії заборонені. Але тільки для одиниць це становить проблему. Друга група, слов’янські красуні, часто зіштовхуються з тим різним розумінням щастя, що створює між нами й ними бездонну прірву. Хоча, ніде правди діти, не за розумінням вони сюди їдуть. А соціальний захист, як матерям і як дружинам-емігранткам, Данія забезпечує їм сповна. Тому скарги красунь, почуті на вечірці, видалися мені дещо безпідставними. Нашу природу не змінити ні соціальним добробутом, ні стабільним завтрашнім днем — ми скаржимося, адже завжди є на що скаржитися. Впевнена, якби був на нашому місці той самий датчанин, він був би найщасливішою людиною на світі. Слов’янська душа не може без страждань, а західна не визнає їх.

Повертаємося з вечірки під дощем. Сувора природа, холодне море і вітер, нечасте сонце вводить незвичну людину в депресію.

«Усе залежить від погоди і від вітру, — відповів лісовий цар».
(Г.К.Андерсен. «Чарівний пагорб»).

Нові знайомі-емігранти розказують, що практично всі проходять через «кліматичні» депресії. Для погодної акліматизації потрібно приблизно півроку, щоб навчитися усно спілкуватися у разі серйозного підходу до вивчення мови — приблизно рік... Це почуття неможливо передати словами — чекання сонця. Щоранку відкриваєш жалюзі великого вікна і наражаєшся на похмуре небо. Хочеться додому, до сонечка і теплого вітру.

Сідаю на польський паром за назвою «Східний вітер». У черзі за квитками більшість поляків, які повертаються після «датського» уїк-енду. Паспортний контроль, широка усмішка зустрічаючого капітана, і ми вже на польській території. Піднімаюся на четверту палубу, щоб попрощатися з Датським королівством. Серед останніх приготувань до відплиття і три прощальні сигнали для Русалочки — давній звичай датських моряків.

«Східний вітер поцілував принца в чоло і сказав: «...ми побачимося знову через сто років. Прощавай, прощавай!»

І Східний вітер змахнув своїми великими крилами, що блиснули, як блискавиця в пітьмі осінньої ночі або як північне сяйво в темряві полярної зими.

— Прощавай! Прощавай! — заспівали всі квіти і дерева. Зграї лелек і пеліканів полетіли, мов стрічки, що розвіваються, проводити Східний вітер до меж саду».
(Г.К.Андерсен. «Райський сад»).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво