ДО ІСТОРІЇ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ РАДИ - Соціум - dt.ua

ДО ІСТОРІЇ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ РАДИ

3 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 3 жовтня-10 жовтня

Указ Президента про підготовку до святкування ювілейної дати — 350-річчя Переяславської Ради — викликав неоднозначне ставлення в суспільстві...

Указ Президента про підготовку до святкування ювілейної дати — 350-річчя Переяславської Ради — викликав неоднозначне ставлення в суспільстві.

Одні вбачають у Переяславській Раді порятунок православної України. Інші вважають, що вона започаткувала окупацію України Росією. У сучасній полеміці якось не береться уваги, що до цієї події Русь-Україна перебувала у складі Речі Посполитої. І якщо її становище там було благополучним, то навіщо тоді Богдан Хмельницький підняв повстання? З наближенням ювілейної дати пристрасті розпалюватимуться, тому спробуємо уважно розібратися: Переяславськая Рада — це випадкова подія чи результат об’єктивних процесів?

Після підписання Великим князівством Литовським Флорентійської унії православ’я у його межах потерпало.

1458 р. папа Пій II забирає у митрополита Руської церкви Іони єпархії грецького закону, розміщені у володіннях Литовського князівства, і для них ставить на Київську кафедру митрополитом уніата Григорія. Відтоді почалася тривала й виснажлива боротьба православних Великого князівства Литовського за право сповідати канонічне православ’я.

1471 р. ліквідовується Київське князівство і для управління Києвом Великий князь Литовський Казимир призначає намісником католика Мартіна Гаштовта. Невдоволення на Русі-Україні політикою покатоличення і нехтування правами православних посилюється, і 1480—81 рр. російські князі Михайло Олелькович, Іван Ольшанський та Федір Бельський виступили за вихід Русі (як тоді називалася Україна) із Литовського князівства і приєднання її до Московського князівства.

Ця спроба зазнала невдачі, але прагнення зберегти свою ідентичність залишилося. 1508 р. українська й білоруська знаті під орудою князя М.Глинського роблять ще одну спробу перейти на бік Москви.

1543 р. у Великому князівстві Литовському набрав чинності закон, спрямований на закріпачення православного селянства. Коли ж після Люблінської унії (1569 р.) католицизм на території Речі Посполитої став державною релігією, більша частина православного населення опинилася у безправному становищі. Воно значно погіршилося після прийняття Берестейської унії (1596 р.). А з приходом на митрополичий престол Йосипа Рутського (1613—1637) розпочалося посилене насадження унії на землях Русі.

Це викликало активні антиуніатські виступи міщан та козаків. 15 лютого 1618 р. у Києві уніатський митрополичий намісник Антоній Грекович за спробу перетворення православних храмів на уніатські був спущений у воду під кригу для «очищення землі Руської».

1620 р. волинський православний депутат Лаврентій Древинський виголосив у сеймі промову, в якій щонайтемнішими барвами зобразив становище православ’я на Русі. Зростало невдоволення діями Речі Посполитої і в козацькому середовищі, що спонукало гетьмана П.Сагайдачного навесні 1620 р. відправити посольство на чолі з отаманом Петром Одинцем до московського царя з пропозицією взяти запорізьких козаків до себе на службу. 1620 р. патріарх Єрусалимський Фотій посвятив у сан Київського митрополита Йова Борецького та шістьох єпископів, у тому числі й Мелетія Смотрицького. Таким чином, у Русі було відновлено православну автономію (ліквідовану Берестейською унією), що викликало сильне невдоволення з боку католицької Речі Посполитої.

Катастрофічне становище православної церкви на землях Русі-України та Білої Русі змушує її ієрархів задуматися про організацію широкої православної коаліції з участю московського царя. М.Грушевський пише, що в київських митрополичих колах дійшли рішення «шукати опори в московському уряді в тому безвихідному становищі, в якому опинилася православна ієрархія, говорячи словами листів Владик царю: «У маленькому кутку затиснута в Україні, на землі Київській, під крилами христолюбивого воїнства запорізьких козаків».

1625 р. митрополит Іов через свого посла — владику Луцького Ісакія Борисковича — звернувся до царя Михайла Федоровича і патріарха Філарета «про прийняття Малоросії та запорізьких козаків у заступництво». Тими ж роками неодноразово до московського царя зверталося Київське братство, прохаючи грошової допомоги.

Московський цар послав подарунки і грошову допомогу, але на прохання щодо заступництва московські бояри відповіли: «у вас самих ця думка не укріпилась, і рішучої згоди серед вас немає».

1630—40 рр. відбувається масове переселення українських селян та козаків із Волині й Поділля на Запорізьку Січ, інтернаціональне співтовариство, де, крім українців (русинів), було багато московитів, білорусів, а також представників інших національностей. Козаків стали сприймати як окремий стан, а козацьке військо — навіть як окрему державу.

Обстоюючи свої права, православне козацтво під проводом Б.Хмельницького підняло збройне повстання. Вільне Військо Запорізьке вимагало повернення храмів, відібраних уніатами, і свободи виконання православного обряду.

1648 р. Б.Хмельницький звертається до російського царя Олексія Михайловича з пропозицією розпочати боротьбу за польський престол після смерті Владислава IV і пропонує йому допомогу Запорізького Війська.

Однак Московська держава після невдалої Смоленської війни з Польщею 1632—34 рр. перебувала в дуже тяжкому економічному становищі. 1642 р. уряд Московської Русі відмовив донським козакам у проханні взяти Азов під своє заступництво. Тоді ж ішло активне освоєння нових земель на сході країни, що потребувало величезних ресурсів. Зростало оподатковування, що призводило до бунтів. У червні 1648 р. у Москві почався «соляний бунт», 1650 р. прокотилася хвиля повстань у Пскові й Новгороді. В таких умовах узяття під заступництво земель Русі-України означало розірвання мирного договору з Річчю Посполитою і початок масштабної війни. До того ж геополітично Русь-Україна не цікавила Московську державу, адже її землі не забезпечували виходу до моря. Тому уряд Москви всіляко уникав рішучих дій щодо єднання православних земель у вірі.

Після нищівної поразки під Берестечком у червні 1651 р. Б.Хмельницький активізував переговори з Москвою про прийняття «козаків під царську руку» з наданням «їм військової допомоги». Посольства Б.Хмельницького майже безперервно перебувають у Москві.

Однак московські правителі, допомагаючи Б.Хмельницькому озброєнням і дозволивши безмитно купувати хліб і сіль, усе ж таки воліли уникнути переговорів про протекторат над Руссю-Україною, хоча й випровадили ряд посольств для вивчення настроїв серед козаків та населення.

Надії Б.Хмельницького на шлюб його сина Тимоша з дочкою молдавського владики Василя Лупула зазнали краху. Бездарні дії Тимоша і програна кампанія 1653 р. у Молдавії поставили Б.Хмельницького у ще тяжче становище.

Страшних втрат зазнало козацьке військо і від чуми, що прокотилася по Україні. Ці події викликали масову еміграцію козаків на територію Московської держави, яка відкрила свої кордони для українців із рекомендацією: «невеликі групи, по 20—200 чоловік, розселяти на кордоні, а великі партії, котрі приходять зі своїми полковниками, переправляти на Волгу».

Російські власті давали козакам платню і сприяли облаштуванню господарств. Таким чином Московія прагнула зміцнити південні рубежі Слобідської України, і тут переселенцями з Русі-України були засновані міста Суми, Лебедин, Охтирка, Салтів, Харків.

Б.Хмельницький, бачачи, як швидко тане його військо, став перешкоджати переселенню козаків, призначив загальну мобілізацію і, як пише М.Грушевський, «велів із усіх міст висилати всіх, навіть тих, хто не служить», а також заборонив козакам під страхом смерті продавати московським людям коней, зброю, порох і олово та переходити за московський кордон».

Однак втома від тривалої війни зростала, зростало і невір’я в успішний кінець визвольної війни.

У червні 1653 р. козацька рада під Городком звинуватила Б.Хмельницького в затяжній війні з Польщею, невдалому поході в Молдавію, тісних стосунках із підступним кримським ханом. Хроніки тих років повідомляють: «Прийшли козаки до гетьмана з великим гнівом і криками «Доки нам так миритися? Безперервно, взимку й улітку у війську ніколи немає спочинку, удома дружини й діти наші помирають голодною смертю, і вже не знаємо, що з нами буде. З королем у тебе досі немає згоди! Тоді підемо усі своїми головами з дружинами і дітьми до царя [Московського], щоб нас прийняв на віки!»

Б.Хмельницький пішов на хитрість. Він розпочинає переговори з Османською імперією про протекторат. У травні 1653 р. турецьке посольство на чолі з Магомет-агою прибуває до Хмельницького, який постарався, щоб про цей візит «по секрету» стало відомо в Москві. Одночасно через Івана Виговського передавалися московському царю секретні копії султанових листів і побажання Порти йти разом із козаками війною на Москву. Це підштовхнуло Москву до рішучіших дій, і 10 липня 1653 р. до Чигирина нарешті прибуває московське посольство Ф.Ладожського з царською грамотою, у якій цар Олексій Михайлович повідомляє про згоду взяти під свою «високу руку» Військо Запорізьке.

У цей самий час Річ Посполита збирає війська для походу на Січ. Перебуваючи в безнадійному становищі, Б.Хмельницький посилює тиск на Москву і відправляє в серпні 1653 р. до царя послів, аби вони домоглися термінової військової допомоги і конкретних дій із боку московського уряду, який усе ще не хотів порушувати «лінію високої лояльності стосовно польського уряду, прийняту перед остаточним розривом», як писав М. Грушевський. У Москву терміново приїздить наближений до гетьмана полковник Лаврентій Капуста. Він повідомив, що король польський іде з військом на Україну, а козаки «не хочуть монастирів, і церков, і християн на муку віддавати і просять їм прислати своє військо скоро. Якщо ж великий государ і тепер над ними не зжалиться — як вони з плачем просять його милості, тоді мимохіть чинитимуть за їхньою [іновірців] волею».

Активні заходи, вжиті Б.Хмельницьким, дали плоди, і 1 жовтня 1653 р. Великий Собор у Москві ухвалив рішення прийняти Військо Запорізьке під протекторат московського царя.

А після цього, 18 січня 1654 року, відбулася відома Козацька рада в Переяславі, що присягнула на вірність царю. Аналіз тих подій невблаганно свідчить, що Хмельницький, програючи повстання, вдало скористався останнім шансом для збереження своєї влади і забезпечення автономії для козацького Війська Запорізького.

Значно тяжчою виявилася ситуація в Московській державі. Їй довелося розпочати затяжну й виснажливу війну з Польщею, що тривала майже півтора десятиріччя і на яку пішли колосальні кошти. У травні 1654 р. московські власті наказали карбувати мідні гроші (з одного фунта міді, вартістю 12 коп., виготовляли 10 рублів), які почали чинити сильний тиск на ринок, що викликало стрімке зростання цін і розбіжність між курсом рубля у срібних та мідних грошах до 1:15. Податки збиралися в срібних грошах, а платня платилася в мідних. У країні вибухнула справжня фінансова катастрофа, почався голод, армією прокотилися заворушення. Зрештою ця епопея закінчилася в липні 1662 р. відомим «мідним бунтом», на придушення якого було кинуто 10-тисячне військо. Близько 1000 бунтівників втопили в Москві-ріці, кілька тисяч чоловік арештували.

А що ж Україна? Отримавши величезні права автономії і блискучий шанс для розвитку, вона ним не скористалася. Її еліта затіяла безперервні міжусобні війни, кількість гетьманів інколи була абсурдною. Причому кожен гетьман керувався особистими уподобаннями у зовнішній політиці. Відтак Русь (Україна) розділилася на дві ворогуючі частини — Лівобережну Україну і Правобережну, що увійшла до складу Речі Посполитої. Почалася Руїна.

А є ж історичний приклад, що свідчить — якби та українська еліта відповідала вимогам часу, то хід подій міг би бути цілком інакшим. Ще 1654 р. Бранденбурзький курфюрст Вільгельм-Фрідріх перебував у ленній залежності від польського короля, а 1657 р. він уже домігся незалежності. Згодом на цих землях виросла Прусія, яка разом із катерининською Росією розділила Річ Посполиту, колишню свою володарку.

Неупереджено аналізуючи історичні події, ми не маємо права висувати претензії ні Росії, ні Польщі, з якою на багато століть було повністю зіпсовано відносини. Претензії ми повинні пред’являти власній козацькій еліті, що керувалася передусім особистими інтересами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво