Діти ярликів не терплять - Соціум - dt.ua

Діти ярликів не терплять

20 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 20 серпня-27 серпня

Турбота про зайве часто поєднується із втратою потрібного. Солон, 559 р. до н.е. Звичайні батьківські збори...

Турбота про зайве часто поєднується
із втратою потрібного.

Солон, 559 р. до н.е.

Звичайні батьківські збори. Вчителька дає короткі характеристики кожному учневі. Звертаючись до однієї з мам, каже: «А от у вашої Оленки комплекс відмінниці. Вона боїться припуститися помилки. І якщо таке станеться, страшенно переживає, іноді навіть плаче. Потім дуже важко її заспокоїти».

Мені не раз доводилося чути подібні історії. Один малюк категорично відмовлявся йти в перший клас, тому що боявся, що не впорається з уроками або отримає погану оцінку. А син моєї сусідки, граючись із дітьми, не вмів програвати. Кожна поразка супроводжувалася гіркими сльозами, іноді навіть істериками. Він мав бути лише переможцем.

Усі ці діти тією чи іншою мірою страждають на перфекціонізм (від фр. perfection — удосконалювання). Канадські психологи вважають, що перфекціонізм, тобто прагнення до ідеалу в усьому, можна віднести до «малих психічних розладів». Спеціалісти виділяють кілька видів цього захворювання: «аутоперфекціонізм» — прагнення бути ідеальним самому, «екстраперфекціонізм» — прагнення вимагати ідеальності від оточуючих, і «соціальний перфекціонізм», коли людина вважає, що оточуючі чекають від нього «ідеальності» й намагається відповідати їхнім сподіванням.

— До мене на прийом прийшла сім’я, — коментує проблему психолог Світлана Ройз. — Мама скаржилася: «Наша донька висмикує вії та брови. Вони навіть не встигають рости. Чому? У нас же благополучна сім’я, ми нічого для нашої дівчинки не шкодуємо. Вона в нас відмінниця, найрозумніша й найгарніша в класі. Ніколи не завдавала клопоту». А от зізнання самої дитини: «Знаєте, я розповім вам секрет. Я іноді не відповідаю на уроці, коли мене запитує вчителька. Адже в моїх тата й мами є золота медаль. А якщо я неправильно відповім, скільки буде помідорів у ящику, у мене медалі не буде. Я маю бути найкращою, адже інакше мене не любитимуть. Тільки татові й мамі не кажіть».

— Я не дотримала слова, — продовжує Світлана Анатоліївна. — І розповіла батькам цієї дівчинки, як вона боїться (у першому класі) не одержати золоту медаль, як вона боїться отримати 11 балів, як вона неодмінно має навчитися плавати, як вона мене просить задавати їй домашні завдання й чекає з нетерпінням оцінки, здогадуєтеся якої? Як вона, малюючи свою сім’ю, виправляє й підтирає все ластиком — адже все має бути ідеальним. Як вона чекає, що її любитимуть просто так, тому, що вона є.

Найголовніша потреба людини — щоб її любили й узагалі сприймали. Нам із дитинства важливо почуватися потрібними, значимими й захищеними. Наш внутрішній режисер готує сценарій, виписує рецепт, за яким ми й будемо далі жити. Одна з можливих ролей — я буду найкращим, тоді на мене звернуть увагу, тоді мене полюблять, скажуть: «Розумниця, дочка» і, може, навіть погладять по голові... Можливих варіантів у нашої підсвідомості сила-силенна. Занедужаю — приверну увагу, буду погано поводитися — приверну увагу. Дитині байдужа полярність нашої уваги, головне, щоб вона була.

А інформацію про себе дитина черпає з фізичного світу. І чим більше ми обіймаємо малюка (кажучи професійною мовою, що активніший тактильний контакт), тим відчутніша дитина, та й ми самі засвоюємо програму: я в порядку, я благополучний, мене люблять. Тоді менша потреба бути «най-най». Адже я й так «Є!». А голова — це сфера інтелекту. І торкатися до неї можна лише, щоб погладити або ласкаво почухати за вушком.

Часто прагнення до абсолютної досконалості закінчується неврозом — ми самі заганяємо себе в рамки. Якщо зупиняємося, не досягнувши максимально високого результату, відчуваємо незадоволеність — відчуття провини — агресію (у випадку з дівчинкою-медалісткою — агресія, спрямована на себе).

Згадайте першокласників, які списують цілі зошити гачечками й паличками, котрі виривають аркуші за першої ж помилки, нескінченні домашні завдання на чернетках — до запаморочення й нудоти. Страх тисне, писати дедалі важче. Потім — сльози, істерики й як наслідок — покарання.

Ось приблизний шлях від прагнення до ідеалу до неврозу, стверджує психолог. Хочу бути значимим! Знаю, яким має бути ідеал! Упевнений — не відповідаю йому. Щоб ніхто не здогадався про це, постійно контролюю себе, порівнюю з іншими. При цьому я вже забув, що мені дано від природи. Я весь час боюся не відповідати, дедалі більше підсвідомо закриваюся-захищаюся. І дедалі більше мрію про любов. Так і живу в постійному відчутті незадоволеності й нереалізованості. Пам’ятайте, від того, як почуватиметься ваша дитина в дитинстві, багато в чому залежить, як складеться її доля надалі.

Насамперед, вважає Світлана Ройз, батьки мають переконати дитину в тому, що приймають її такою, якою вона є. Люблять не за заслуги й досягнення (ти добра, розумна), а люблять у ній доброту, мудрість, великодушність. Адже ми народжуємося різними, кожен із нас унікальний. Якщо будемо постійно порівнювати себе з кимось, просто не залишиться часу й сил, щоб побачити себе справжнього.

Не треба постійно оцінювати дитину, нехай вона отримує задоволення від самого процесу життя, гри, навчання. Немає непоправних помилок, є досвід. І не соромно не знати, соромно не намагатися дізнатися. Навчіться відокремлювати вчинок від того, хто його чинить. Не «ти хороший, тому що зробив це». А «мені радісно, коли я бачу, що це зроблено».

У дітей не буває завищеної самооцінки. Є лише адекватна самооцінка й компенсація невпевненості. Батькам важливо пам’ятати, що на дитину не можна вішати ярлики — «ти у нас найкращий» або «ти — дурень». Їй байдуже, яким способом привернути увагу — негативним чи позитивним. І постарайтеся не ідеалізувати свою неіснуючу дитячу досконалість. Адже й ви чинили помилки. Якщо ви виросли повноцінною людиною, то лише тому, що вам ніхто за них постійно не докоряв.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво