Діти і гроші - Соціум - dt.ua

Діти і гроші

27 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 27 серпня-3 вересня

Чому ми думаємо, що перехід до ринкової економіки — це випробування лише для дорослих? Діти не гірше, а може, навіть краще від нас відчувають розлад у житті...

Чому ми думаємо, що перехід до ринкової економіки — це випробування лише для дорослих? Діти не гірше, а може, навіть краще від нас відчувають розлад у житті. Відчувають засмиканість батьків, невизначеність у завтрашньому дні. Розуміють, що головним у житті батьків стало добування грошей будь-якою ціною. Погоджуються, що сьогодні дедалі більше утверджується принцип: кожен сам за себе, а напівіронічна приповідка минулого — хочеш жити, вмій вертітися — стає основним законом. І ніяк не усвідомлять, що грошей завжди менше, аніж людей, які їх прагнуть...

Гроші... Маленька дитина ще майже нічого не знає про навколишній світ, а з цим найважливішим елементом нашого існування вже досить добре знайома. Якийсь час вона смішить оточуючих своєю вивернутою навиворіт логікою (шестирічний хлопчак, наприклад, у разі утруднень постійно давав своїй мамі пораду «піти в магазин і принести якомога більше здачі»). Але цей період закінчується швидко. Дитина, як ми кажемо, починає «все розуміти».

Але є сім’ї, для котрих і в нинішніх складних умовах «діти і гроші» не болісна проблема, а всього лише одне з практичних, розумно і просто вирішуваних завдань. Цих воістину благополучних сімей не так уже мало, вони дуже різноманітні, але їх об’єднує і ріднить відчуття економічної реальності, властивої батькам. На назві не наполягаю, але в тому, що таке відчуття є, переконаний. Воно містить у собі і тверезість в оцінці своїх можливостей, і здатність досягати поставленої мети — або відмовлятися від неї, якщо досягнення пов’язане з великим напруженням сил. Як це кажуть: треба мати сили, щоб подолати те, що можеш подолати, терпіння, щоб примиритися з тим, чого подолати не можеш, і мудрість, щоб відрізнити одне від іншого.

Раніше сімей, котрі розумно вирішують проблему «діти і гроші», було незмірно більше, аніж сьогодні. Навіть ті сім’ї, у яких виросло покоління нинішніх батьків, будували свою внутрішню політику відповідно до простого і ясного принципу: місце людини в сімейній ієрархії, її право на більшу чи меншу частину спільних доходів визначаються її старшинством. Ідеальна модель цього устрою — сидить в строгому порядку навколо спільної миски патріархальна селянська сім’я. Найкращий шматок — годувальнику, потім — усім іншим, дітям — в останню чергу: їм менше потрібно, та й не заробили ще. Хороший чи поганий був цей принцип — не про це мова. Важливо інше: цей порядок в уявленні людей, котрі його дотримувалися, був логічним, розумним і справедливим. «Практика» у ньому міцно ув’язувалася з «теорією», з узвичаєними уявленнями про сенс життя, про людський обов’язок і призначення. Поняття «вихованість» передбачало насамперед уміння точно відчувати «своє місце».

Сьогодні ж більшість сімей живуть за принципом «дітоцентризму» (саме так позначають психологи культ дитини в сім’ї). Так ось, якщо в цих сім’ях вважали б гігієнічним і зручним їсти з однієї миски — виглядало б це найчастіше, напевно, так: спочатку насичується дитина, а вже залишене потім скромно під’їдають батьки.

Сьогодні тати і мами, багаті й бідні, стосовно своїх чад, по суті, однакові. І ті, й інші діють за принципом «усе найкраще — дітям». Біда лише в тім, що у тих, хто став багатими, можливостей нашпигати своїх крихіток тим найкращим, значно більше, аніж у тих, хто став бідним. Ну а діти, порівнюючи можливості власної сім’ї з можливостями «багатеньких», часто озлобляються на своїх «дуже чесних», але незаможних батьків. І педагогічні сентенції, що, мовляв, головне не в тому, як ти одягнений, а що в тебе в душі, — звучать фарисейськи, антигуманно і давно не спрацьовують.

Діти нині інші. От, приміром, розповідь завуча однієї київської школи: «Було свято новорічної ялинки. Щоб не створювати тісняви в гардеробі, дорослих просили очікувати на алеї, метрів за тридцять від під’їзду. Скінчилося свято — чергова впіймала біля вихідних дверей двох семирічних дівчаток в одних легких сукенках. «Одягніться цієї ж хвилини!» Дівчатка сказали, що їхні пальта — там, на вулиці, у мами. Чергова не повірила, вийшла. Виявилося — дійсно, стоять поодалік дві мами з гарненькими дубляночками в руках. Побоялися здати в гардероб, роздягли дочок і пустили бігти по морозу. Але що ж самі діти? Бунтували? Ні! Вони цілком були згодні з тим, що ризик втратити свою чарівну шубку значно страшніший, аніж небезпека промерзнути, застудитися, занедужати. На запитання, а чи потрібно в такому разі ходити в дублянці, обидві в один голос сказали: «Звісно! Усі заздрять, ні в кого таких у класі немає!»

Будь-яка сім’я помічає, як виростила і продовжує рости на наших очах «ціна дитини» — величина витрат, необхідних, щоб її виростити. Батьки змушені викладати гроші не тільки на всілякі підношення вчителям і «збори» на різні заходи, які злиденна школа змушена проводити за рахунок батьків, не лише на книги, посібники й оплату репетитора (у Києві математика «коштує» 20—30 гривень за годину, українська мова та література — 10—15, фізика — 20—25), але й на модний одяг для своїх нащадків. А це вже зовсім інший порядок чисел.

Так, діти більше від дорослих люблять модні речі. Ролики, сумки, кепки, кросівки, мобілки і, звісно, куртки, кофти, джинси, костюми, сукні... Багато хто мріє (а частіше — викручують батьків навиворіт), щоб усі ці речі були обов’язково куплені. І неодмінно модні, «супер»! Часто шкільний «прикид» коштує шалених грошей. Адже мода — це завжди змагання: хто раніше, хто краще — звідси й висока ціна. І як показує життя, «ціна дитини» у цьому змаганні може підскочити так високо, що вартість отриманих речей у свідомості іншого батька чи матері починає перевищувати абсолютну цінність... самої дитини. Адже, приміром, одні батьки готові платити будь-які гроші за навчання, а інші — уже відразу за диплом.

Приходять якось у редакцію хлопчик і дівчинка. І кажуть: «Ми з молодіжного центру «Бізнес і діти»... Чому не «Діти й література», «Діти і спорт», «Діти й екологія»? Чому — бізнес? Адже бізнес дитини — це знання. Вкладати в дитину знання — найголовніша інвестиція. Бізнес — це, все ж, справа (у точному перекладі). Чи справа для дитини комерція? Ні! Він має навчатися математиці, інформатиці, літературі, історії...

Тепер рідко побачиш хлопчаків, які ганяють м’яч на футбольному полі, або дівчисьок, які грають у «класики». Одні сидять за комп’ютерами, інші — перед телевізором, а треті... Уранці, вдень й увечері вони висипають на вулиці міста. Себе вони називають, як дорослі, «бізнесменами», а стараються в основному, щоб виручити кілька гривень.

В оприлюдненій доповіді Держкомітету у справах сім’ї та молоді про становище дітей у країні за 2003 рік наведено рейтинг найбільш «дитячих» професій. Виявилося, із усіх працюючих дітей 23% займають помічники по дому (платять батьки). «Металісти» (збирання та здавання кольорових металів) — 19%. Торговець на базарі — 18%. Робота на підприємствах або в сільському господарстві — 15%. Послуги однокласникам (написання за гроші контрольних, виконання прохань тощо) — 5%. Продаж газет і журналів — 2%. По-перше, дітей на роботу жене потреба. У сім’ях, які можуть витрачати на місяць 1000 і більше гривень, працюючих чад не виявлено. По-друге, лише третина дітей віддають свої гроші в сімейний бюджет. Інші або їх збирають, або витрачають на себе. А це означає, що вони працюють не через потребу, а з бажання жити краще. Погодьтеся, різниця є. По-третє, праця певною мірою заповнила той вакуум дитячого дозвілля, котрий утворився після відмирання безкоштовних підліткових клубів, спортивних секцій, гуртків. І взагалі, гроші в житті дітей відіграють дедалі більше значення з наймолодших років. Недавно бачив, як дві дівчинки, років п’яти-шести, на дитячому майданчику, розбираючи свої ляльки, посудку і ганчірки, поводилися дещо дивно. «У що граєте?» Відповіли: «У дочки-матері на гроші».

А все тому, що діти наслідують дорослих. Адже вони роблять лише те, що роблять дорослі, і те, чого навчаємо їх ми. Наші постійні розмови про гроші не можуть не торкнутися дитячої душі. Дитина теж починає розуміти, що кращий засіб від усіх неприємностей — гроші. Тому, перш ніж когось обвинувачувати, просто сядьте і поговоріть зі своїм малюком. І не про оцінки й учителів, а про те, як він живе, що відчуває. Запитайте, звідки у нього синець, не прийнявши на віру пояснення — послизнувся, впав. Запитайте, чому у нього іноді заплакані очі. Запитайте, чи такий важливий у його житті ще один плеєр, котрий ви обіцяли купити... І просто поговоріть. І замість того, щоб уткнутися в телесеріал чи почати кухонні дебати з приводу майбутніх виборів, згадайте, що у вас є діти...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво