Діагноз: вагітність - Соціум - dt.ua

Діагноз: вагітність

5 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 5 серпня-12 серпня

Зізнаюся: після появи двох рисочок на тесті на вагітність і запевнянь лікаря, що справді так і є, се...

Зізнаюся: після появи двох рисочок на тесті на вагітність і запевнянь лікаря, що справді так і є, себто в той момент, коли переді мною постала проблема неминучого контакту з безплатним медичним обслуговуванням у районній жіночій консультації, мої відчуття були двоїстими. З одного боку — недовіра до безплатної медицини, що в’їлася в нашу людину (в мене особисто є тверді підстави не довіряти як безплатній, так і платній, а вже жіночій нашій консультації...). З іншого — професійна цікавість. Вона перемогла. Однак попереджаю читача відразу: моя «сміливість» базувалася на тому, що, крім районної ЖК, протягом усієї вагітності я консультувалася у ще одного — справжнього — лікаря. Тож, якщо комусь захочеться повторити мій досвід, врахуйте цей момент.

Отже, вагітна жінка вперше заходить до кабінету свого дільничного гінеколога з радісною звісткою — вона вагітна і має намір за кілька місяців народити здоровеньке немовля. Та в лікаря цей факт чомусь не викликає не лише захоплення, а й навіть співчуття. Добре, се ля ві — за захоплення йому не платять (до речі, про те, яка в нього маленька зарплата, ви в подальші місяці почуєте неодноразово).

— Прийняти я вас прийму, — каже він, тяжко зітхнувши. — А ось на облік не поставлю.

— Чому це не поставите?

— Ну, ви ж паспорта з собою не принесли, еге ж?

— Ні. Я ж не в міліцію йшла, а до лікаря.

Надалі я переконалася, що між тим і другим не така велика різниця.

— А звідки я знаю, що ви саме за цією адресою мешкаєте?

— Бо я вам так сказала. Що, я брехатиму?

Лікар, іще раз зітхнувши, що мало означати високий рівень послуги, лізе в комірну книгу. Книга виявляється списком жителів його дільниці.

— А звідки я знаю, що ви — це ви? — запитує він.

Мені залишається знизати плечима і пред’явити журналістську ксиву, на якій є фото та прізвище. Міліції цього зазвичай вистачає. Але тут не міліція.

— Але ж адреси тут немає, — сварливо заявляє лікар.

Втім, він достатньо порозважався і зрозумів, що так легко мене не здихається, — я рішуче маю намір стати на облік. А в нього саме для таких, як я, гранатка в окопчику є: він витягує зі столу купу паперу, простягає мені.

— Підіть відксерте і бігом назад.

— Це що?

— Медична картка.

— Я її ксерити повинна?

— А ви як думали? Вас багато, а картка одна. Тож не затримуйтеся.

— У поліклініці є ксерокс?

Саркастичний смішок.

— Ви що, знущаєтеся, жінко? Хто ж це в поліклініку ксерокс купить?

Нічого не вдієш. Беру теку і виходжу з поліклініки на мороз. Міркую, де б тут поблизу міг бути ксерокс. На щастя, згадую про поштове відділення і прямую туди. Вистоюю чергу (чому на пошті завжди черги?). Розплачуюся. Дякую. Коліном упихаю папери в розпухлу теку і знову по обледенілій бетонці, тримаючись де за парканчик, де за дерево, повзу назад до поліклініки. Від напруженого прагнення утримати рівновагу розболівся живіт, а думка про близькість людей у білих халатах чомусь не заспокоїла. Привіт, турбото про материнство й дитинство, то ось ти яка...

Повертаюся в поліклініку. Доки медсестра розбирала і клеїла з папірців картку, з’явився лікар і нарешті зайнявся справою. Треба сказати, що коли мені в такому ж режимі запитання-відповідь доводилося свідчити в міліції, слідчий роведе видавався набагато привітнішим за гінеколога жіночої консультації. Принаймні слідчому запитання можна було поставити і навіть одержати на нього цілком зрозумілу відповідь. А ось лікар на дуже невинне запитання, то який там у мене тиск, ледь стримуючи роздратування, відповів: «Нормальний». Уточнювати я не ризикнула. Атмосфера так на мене подіяла, що на запитання лікаря я намагалася відповідати коротко і по можливості негативно. Ні, не болить, не турбує, не скаржуся. Загалом, лікарю, все о’кей. Однак візаві виявився хитрим.

— Що, і з комп’ютером не працюєте?

Каюся, і тут ледве не збрехала, але подумала, що навряд чи повірить. Довелося сказати правду.

— Припинити, — відрубав лікар.

— Чому?

Вже вкотре помічаю — від таких запитань деякі лікарі втрачають людську подобу.

— Тому що.

Нарешті я одержую в руки стос папірців, що не поступається за обсягом тому, який я нещодавно ксерила. Переважно направлення на аналізи та інші обстеження. Одержала я також рецепт на придбання якихось препаратів.

— А це навіщо? — запитую, ну й нехай вони від цього запитання скаженіють.

Але лікар бере себе в руки і поблажливо пояснює:

— Це вітаміни.

— Що, без них ніяк?

— А ви як гадаєте, можна виносити вагітність без вітамінів?

Я, чесно кажучи, гадала, що так. Але не сперечаюся.

— Ось це для підтримки печінки.

— У мене з нею все гаразд.

— Це поки що гаразд. Ви от не знаєте, що тепер у всіх вагітних проблеми з печінкою.

— З аналізами покваптеся, — радить медсестра. — А на ЕКГ приготуйте дві гривні.

— А куди поспішати?

З’ясовується, що аналіз на РВ доведеться здавати тричі, на ВІЛ — двічі, на стафілокок — двічі. Оскільки ж роблять їх досить довго, якщо не поквапитися, можна народити раніше, ніж здати всі аналізи.

— А якщо не зроблю тричі? — запитую.

— Будете в обсервації народжувати з усілякими бомжихами і наркоманками.

Ну, вважайте, налякали. Згрібаю зі столу свої папірці.

— А тепер зробіть благодійний внесок, якщо є можливість, — каже медсестра.

Даю грошики і відбуваю. Вже у дверях чую голос лікаря:

— Явка кожні два тижні.

— Навіщо так часто?

— Тому що так годиться.

Виходжу з поліклініки. Цікаво, ті, кому термін умовно присуджують, теж кожні два тижні відзначаються? Мовляв, ось він я — нікуди не втік, не порушую, магазин не грабував, на сифіліс не захворів...

Звісно, про «кожні два тижні» я намагалася забути — по-перше, не було в мене ні часу, ні сил, ні бажання так часто вештатися до медичного закладу, по-друге, період епідемії грипу — не найкращий час для відвідування районної поліклініки. Так мені здавалося. А дарма: відвідавши лікаря після місячної перерви, одержала прочухана. Епідемія якогось там грипу, як виявилося, — не привід порушувати правила, створені Мінздоров’я заради більшої турботи про моє материнство. А, то ви працюєте, у вас немає часу? То не треба було вагітніти! Дітей народжувати не треба, коли ви така зайнята. Не знаю, як такі тиради з вуст гінеколога співвідносяться з інструкціями Мінздоров’я. Аргументи про добре самопочуття не приймаються — що я можу знати про своє самопочуття? Істину про нього встановлює лікар. А щоб я зрозуміла, чиї в лісі шишки, і не задавалася зі своїм добрим самопочуттям, мене направили у стаціонар. Негайно. З’їздь додому, візьми халат і марш до лікарні. Я майже так і вчинила — ось тільки додому по халат вирішила передчасно не їхати. І правильно зробила — у лікарню мене так і не поклали. «Навіщо?» — запитали. Справді, безглузде запитання...

Але спробуйте запідозрити, що всі ці настанови — не для вашої ж користі. Все, що вам здається зайвим, — «профілактика», без якої ані кроку. Ви приходите до лікаря з рум’янцем на всю щоку і відчуттям, що можете звернути гори, але у вашому аналізі крові, зданому два тижні тому, трохи менше гемоглобіну, ніж хотілося б інструкції, — вам укотять препарат заліза на два місяці. Ніхто навіть не поцікавиться: а може, ви напередодні здачі аналізу перехворіли на легку застуду? І замість того, щоб годувати вас усілякою гидотою, варто було б просто повторити аналіз? Ще чого! «Від заліза гірше не буде», — скаже вам лікар. А якщо під час вживання препарату гірше все-таки стане — почнуться, наприклад, проблеми з травленням — вам іще щось пропишуть. Загалом, без ліків не залишитеся. Обхід безлічі лікарів-спеціалістів — украй необхідний лікнеп. Педіатр, наприклад, проведе з вами «бесіду про здоровий спосіб життя». Для особливо обдарованих ті ж самі настанови пізніше повторить іще й терапевт: «не пити», «не палити», «фрукти мити», «гуляти» тощо. Ну, певна річ, звідки діти беруться, кожному відомо, а ось що руки треба з милом мити... Результат реакції Вассермана дійсний три місяці? От і здаватимете відповідний аналіз кожних три місяці. Хтозна, чого від вас можна чекати. На вигляд наче порядна жінка, а сама тільки й пантрує, де б сифіліс підчепити... Моя подруга, мати трьох дітей, дивувалася (що характерно — не лікарям, а мені): навіщо тобі все треба знати? Сказали зробити, то й роби. Але хіба я не маю права знати, на що витрачаю час, зусилля, гроші? Так ні ж — моє незнання не просто плекають, його зводять у якийсь лікарський принцип: пацієнт повинен знати якомога менше. Йому зовсім не потрібно заглядати у власну картку, знати результати власних аналізів, навіть артеріальний тиск — це не його проблема. Що ж, це слушно — чим менше ми знаємо, тим дорожче платимо. І добре, якщо тільки грошима.

Запевняю вас, нічого не маю ані проти Мінздоров’я, ані проти його інструкцій із забезпечення материнства й дитинства. Однак мені добре відомо, що проекти будь-якого відомства в нашій країні, як правило, націлені на забезпечення інтересів цього самого відомства, а вже потім — на турботу про нас, убогих. Мінздоров’я — не виняток. Я готова зрозуміти лікарів, які захищають цю систему, — адже для них накази й інструкції — хороший (можливо, єдиний) спосіб захиститися від необгрунтованих нападок незадоволених клієнтів і навіть судових розглядів. Але хто захистить мене? Будь-хто з нас, звертаючись до лікаря, стає заручником його професіоналізму й порядності, причому здогадатися про наявність того й іншого в даної конкретної особи у білому халаті зовсім не просто. І якщо взяти до уваги, що його помилка (або неграмотно складена інструкція, яку він застосує у вашому випадку) вам обійдеться набагато дорожче, ніж йому, то ситуація із «захистом лікаря наказами» видається просто цинічною. Не кажучи вже про те, що вся система допологового нагляду завдає стільки незручностей вам. Вам, наприклад, доводиться розриватися у процесі вагітності-пологів між трьома гінекологами — дільничним лікарем ЖК, фахівцем з УЗД і, нарешті, акушером-гінекологом, який прийматиме у вас пологи. Можлива поява четвертого, якщо вас покладуть у стаціонар. Причому всі вони спілкуються один з одним виключно із допомогою записів у папірцях. Від кожного з них залежить дуже багато, але в міру сил кожен звужує поле своєї відповідальності до мінімуму — вони вузькі спеціалісти і відповідають за свій сегмент. Хіба дільничний повинен відповідати за помилку узіста, висновок якого став причиною неправильно призначеного лікування? А акушер-гінеколог, який, не виключено, побачить вас уперше вже під час пологів, — на що йому спиратися, окрім як на записи у вашій картці? От і моліть Бога, щоб ці записи збіглися з реальним станом справ. Адже в разі чого — чим більше виконавців, тим менше винних. А якщо всі вони ще й «діяли відповідно до наказу»...

Про психологічний комфорт і дбайливе ставлення до вашого часу та зручності я не кажу — з вами має справу гінеколог, який твердо знає, що стан ваших мізків поза його компетенцією. І він скористається з нагоди дати вам зрозуміти, що ви мусите беззаперечно, не ставлячи зайвих запитань, виконувати все, що вам наказують. Він не зволить пояснити, що з вами відбувається, що дасть вам той чи інший препарат, що буде, якщо відмовитися від тієї чи іншої процедури або аналізу. Ваша мотивація його не цікавить. У кращому разі, проявивши неабияку впертість, ви можете почути сентенцію на предмет того, що у вас є всі шанси народити виродка або взагалі втратити дитину, — без коментарів. Лікарі, котрі скаржаться на недовіру пацієнтів, зазвичай нічого не роблять, щоб завоювати цю довіру. Вони чомусь упевнені, що довіра до лікаря в пацієнта існує на рівні безумовного рефлексу — як слиновиділення. Але ж завоювати довіру не так уже й важко — просто поясни людині, яка не має диплома лікаря, що відбувається в її організмі і як ми з цим боротимемося.

Але навіщо лікарю так напружуватися? Зарплата в нього невелика (свята правда!), і нехай подякують, що він за неї виконує інструкції. Себто доступними засобами примушує вас зробити необхідний мінімум аналізів, обстежень та процедур і заповнює вашу картку. Ваші відвідини ЖК — безумовно, у ваших інтересах (якщо ви цього не розумієте — це ваші проблеми). А заодно — можливість виписати вам якнайбільше розрекламованої дурні, від якої шкоди не буде, але й користі, як правило, небагато. Та й саму рекламу можна спрямувати прямо вам у руки. Стіни жіночої консультації обклеєні заклично кольоровими плакатами зі страшними історіями: що трапиться, приміром, якщо ти не почнеш вживати препарат N, причому чим більше, тим краще. А що за диво «Картка вагітної жінки»! Не та, яку я ксерила (хоча й те диво, ще й яке!), а та, яку на руки видають. Подивившись на мою картку, досвідченіші колеги висловилися у тому сенсі, що це нарешті «пристойно виглядає». Можливо, порівняно зі старим стандартним бланком сіро-жовтого кольору або й узагалі зошитком у клітинку, розрізаним навпіл, справді «пристойно». А вигідно! Реклама доставляється просто в руки потенційному споживачеві, і лише йому. Чого тільки немає в цій картці — аркуші, призначені для ведення вагітності, рясно перемежовуються повноколірними рекламними вставками: вітаміни, молоковідсмоктувачі, чаї, «вагітна» одежинка, товари для немовлят, медикаменти, навіть салон краси зі знижкою для пред’явника картки. Загалом, турбота про ваше материнство і дитинство — це тільки для вас самі витрати, а для когось — чималий дохід. Адже хтось із убогих слуг Гіппократа та й відгріб свою копійчину за розміщення реклами.

Звісно, можна відмовитися від послуг дільничного гінеколога. Крім того, що є багато приватних клінік, яким можна довірити ведення вагітності, у більшості поліклінік та жіночих консультацій є свої «зірочки», і навіть якщо ваші районні зірочки вас не влаштують, ви можете звернутися в сусідню. Втім, хоча всі ми — вільні люди і маємо право обирати, виявляється воно найчастіше чистою формальністю. Це як із пропискою — начебто скасували, а вона все одно є у всій своїй колишній красі. Хто не вірить — нехай спробує стати на облік у районній ЖК без паспорта з печаткою про реєстрацію. У вас, звісно, вийде. Але за гроші — право вибору чомусь доводиться оплачувати з власної кишені. Воно й зрозуміло — це вже «приватні послуги», дарма що звичайний лікар у звичайній ЖК. Розцінки по Києву — від 20 до 40 грн. за прийом. На більше не згоджуйтеся. За більше — краще відразу до приватної клініки. Навіть якщо вони не виписують лікарняні листи, навіть якщо кваліфікація лікаря там не вища, ніж у іншій поліклініці, життям і здоров’ям клієнта там опікуються приблизно так само, а час і нерви збережете. Приватним клінікам їхні помилки можуть коштувати дорожче, ніж ЖК. Проте й беруть вони зовсім не так і не завжди «прозоро». У тому сенсі, що плата за консультацію може бути не набагато вищою, ніж у ЖК, але такої кількості аналізів і обстежень вам жодна ЖК не пропише — а саме вони й забирають найбільше грошей, дарма, що більш як половина їх при нормальному перебігу вагітності не потрібна. Просто у приватних клінік також є інструкції — не Мінздоров’я, а власного виготовлення — про вичавлювання з клієнта максимального прибутку для клініки.

Не подумайте, що моя мета — ганити наших медиків разом узятих і кожного зокрема або переконати читача в тому, що вагітність — це природно, а отже, лікарям узагалі нічого пхати в неї свого носа. У жодному разі. Звісно, вагітність — не хвороба. Але нехай цей факт у кожному окремому випадку підтверджує хороший лікар. Так само, як у мене є всі підстави для претензій до нашої безплатної (та й платної) репродуктивної медицини, у мене є всі підстави стверджувати, що хороші лікарі існують і практикують не лише у дуже крутих, а й у звичайних державних лікувальних установах. І якість їхніх послуг, повірте, не залежить безпосередньо від ціни на ці послуги. Шукайте їх, знаходьте, а там уже — заглядайте їм у рот і вірте, як оракулам.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво