Десять «горішків» для віце-прем’єра - Соціум - dt.ua

Десять «горішків» для віце-прем’єра

11 листопада, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 11 листопада-18 листопада

Віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко та міністр культури і ту...

Віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко та міністр культури і туризму Ігор Ліховий вивезли авторитетів туристичного бізнесу до Черкаської області — на одноденну прогулянку шевченківськими місцями. А заодно порадитися про проблеми й перспективи розвитку вітчизняної індустрії подорожей.

Ідея позасідати не в київських кабінетах, а в Черкаській області, у Корсунь-Шевченківському районі, вельми оригінальна. Шлях на нараду був не короткий: Київ — село Моринці, в якому народився Кобзар, — маєток поміщика Енгельгардта, де Тарас служив козачком, — школа дяка, в якій майбутній поет опановував ази грамоти, — музей Шевченка та могила його матері — нова школа й актовий зал, де й проходив офіціоз. Погодьтеся, картина досить екзотична: розбиті дороги, дощ, сльота, бруд, і в цьому пейзажі — два члени уряду, дюжина співробітників Кабміну й увесь бомонд вітчизняного турбізнесу...

Втім, увесь цей непривабливий антураж не зіпсував настрою директорам великих турфірм: з’ясувалося, на рівні віце-прем’єра нарад із туристичної тематики не проводили вже років вісім. Та й узагалі останнім часом галузь, м’яко кажучи, не у фаворі в можновладців. Плюс перебуває у стані перманентної модернізації: нею управляє то окремий держкомітет, то Державний комітет у справах молоді, спорту і туризму, то Державна туристична адміністрація, а тепер — структурний підрозділ Міністерства культури і туризму під назвою «Державна служба туризму та курортів». Розібратися в логіці реформування на тверезу голову неможливо...

Віце-прем’єр заявив, що готовий слухати представників турбізнесу «стільки, скільки потрібно». «Я нікуди не поспішаю, давайте чесно й відверто обміняємося думками, — заявив В’ячеслав Анатолійович. — Усі раціональні пропозиції буде враховано — обіцяю. Наша нарада стенографується, ведеться протокол, за результатами обговорення буде дано відповідні доручення». Пан Кириленко не приховував: розмова з представниками турбізнесу потрібна бодай для того, аби, як то кажуть, «звірити годинники». Куди ми йдемо? Чого чекаємо від туризму? Які «дрібниці» заважають працювати? Чому занепадає внутрішній туризм? Яка підтримка потрібна галузі в першу чергу?..

Усі ці запитання аж ніяк не пустопорожні. За підсумками першого півріччя 2005 р., обсяги українського в’їзного та внутрішнього туризму в середньому зменшилися на п’ять-вісім відсотків. А ось обсяг виїзного — збільшився на понад 50%. Тобто українці дедалі активніше подорожують закордонами, а в рідних широтах відпочивати не поспішають. Потік іноземців, котрі відвідують нашу країну, також усох. Не допомогли ні проведення «Євробачення», ні помаранчева революція, ні скасування в’їзних віз...

Водночас В’ячеслав Кириленко запевнив: уряд розглядає туризм як бюджетоутворюючу галузь. Хоча ні для кого не секрет — щоб індустрія подорожей давала реальний доход, їй потрібна відповідна державна підтримка. Спрямована передусім на стимулювання інвестиційних проектів, пов’язаних з облаштуванням туристичної інфраструктури, просування наших екскурсійно-пізнавальних маршрутів за кордоном, активізацію внутрішнього туризму. Інакше бюджетоутворюючим вітчизняний туризм буде лише на словах...

Голова Черкаської облдержадміністрації Олександр Черевко розповів, що в регіоні розроблено й буде реалізовано дві програми — «Золота підкова Черкащини» та «Стара Умань». Про першу «Дзеркало тижня» порівняно недавно писало (№25, 2005 р.). Друга передбачає облаштування туристичної інфраструктури Умані, міста, яке щорічно масово відвідують прочани-хасиди. Проте губернатор заявив: грошей на розвиток туризму й відповідної інфраструктури в обласному бюджеті немає, всі вільні кошти йдуть на соціальні виплати. Власне, те, що «туристичних» грошей у регіоні як мінімум не було й немає, учасники наради могли відчути на власній шкурі: ані готелів, ані кав’ярень, ані обладнаних туалетів, ані телефонів — жодних (!) благ цивілізації на всьому шевченківському маршруті ми не помітили.

«Виходу на люди» міністра культури і туризму Ігоря Ліхового всі учасники наради чекали з нетерпінням: адже це був, по суті, його перший програмний виступ із питань розвитку туризму. Відчувалося, міністр у темі поки що плаває. Приміром, Ігор Дмитрович закликав туроператорів активно розвивати інфраструктуру, продемонструвавши тим самим незнання законодавства (туроператори мають право займатися лише туроператорською та турагентською діяльністю й нічим більше). Втім, міністр і не приховував, що тільки входить у курс справи й найближчим часом покладатиметься на думку фахівців. У дуже загальних фразах пан Ліховий спробував переконати присутніх на нараді й у доцільності об’єднання в одне міністерство двох галузей — культури та туризму.

…Отже, які ж тези записав у свій блокнот віце-прем’єр? Першу — про ваучери. Ваучер — форма письмового договору на туристичне або екскурсійне обслуговування. Тобто, за бажання туриста, йому на руки можуть видати не путівку, а ваучер, який підтверджує: послугу оплачено, а приймаюча сторона взяла на себе відповідні зобов’язання (поселити, нагодувати тощо). Раніше ваучер був необов’язковий, тепер — навпаки (якщо інше не передбачено договором між фірмою та споживачем). Окрім того, ще недавно бланк ваучера коштував 20 коп., тепер — 3,55 грн. На думку колишнього заступника голови Держкомтуризму Бориса Вихристенка, через таке істотне подорожчання турфірмам щорічно доведеться викладати досить солідну суму: загалом — понад 10 млн. грн. на рік. Хоча цей «цінний папір» насправді нікому не потрібен — ані фірмам, ані клієнтам, мовляв, жили без нього і ще проживемо. А представники закордонних турфірм наш ваучер навіть не в змозі прочитати, оскільки він оформляється українською мовою.

Другу — про горезвісне скасування нульової ставки ПДВ для тих, хто займається в’їзним туризмом. Це примусило чимало фірм підвищити ціни на тури на 20%, через що різко знизилася конкурентоспроможність їхнього продукту на міжнародному ринку. Ті ж туроператори, котрі ризикнули й не підвищили тарифи, також спрацювали збитково.

Третю — про підготовку екскурсоводів. Система підготовки гідів в Україні колись славилася на весь Союз, тепер вона перебуває в коматозному стані. Втім, нічого дивного: зарплата в екскурсоводів невисока, а знань потрібно — «віз і маленький візок». За таких умов спробуй знайди охочих у мороз і сльоту по шість-сім годин на день надривати горло...

Четверту — про «дику» постанову стосовно дитячого виїзного туризму. Якщо ретельно виконувати все, передбачене чиновницьким циркуляром, то відправити дитячу групу за кордон попросту неможливо, переконані туроператори. Тому учасники наради заявили: логіку авторів постанови зрозуміти можна — обмежуючи виїзний туризм, стимулюємо внутрішній. Проте для початку треба в рідній країні створити відповідні умови та прийнятні ціни, адже відмітні риси дитячого відпочинку — відносна дешевизна, високий рівень безпеки й екскурсійної насиченості.

П’яту — про абсурдність видачі ліцензій за відсутності ліцензійних умов, яких чиновники досі не розробили й не затвердили. Тобто фірма може щось порушувати, проте відібрати ліцензію в неї не можуть.

Шосту — про непрофесіоналізм «туристичних» чиновників. Учасники наради впевнені: донедавна бюджетні гроші використовувалися неефективно — про Україну туристичну за кордоном практично нічого не знають. (Утім, інших свідчень непрофесіоналізму надано не було.)

Сьому — про дорожнечу площ на національних туристичних виставках, через що регіональні туроператори не можуть «достукатися» до рядового споживача.

Восьму — про високу ціну й низьку якість вітчизняних готельних послуг. Зокрема й через це іноземці до нас не дуже рвуться: платити по 100—150 у.о. за ніч — такого, знаєте, навіть розбещений європейською зарплатою мандрівник не розуміє.

Дев’яту — про відсутність реальної системи моніторингу стану ринку туристичних послуг. Статистика різних відомств дає різні дані про кількість виїзних туристів: від 400 тис. до 5 млн. Розкид величезний! Водночас турфірми здають безліч різноманітної звітності — бухгалтерської, податкової, статистичної... Котра, як бачимо, все одно не відбиває справжнього стану речей.

Десяту — про слабку підтримку «поліграфічного супроводу» вітчизняного туристичного продукту. Держава не витрачає грошей на підготовку карт, путівників, буклетів, через що невеличкі фірми часто змушені задовольнятися продукцією столітньої давності...

Під завісу Кириленко й Ліховий, природно, пообіцяли, що всі висловлені на нараді конструктивні пропозиції врахують. Чи так це буде, чи «як завжди», побачимо найближчим часом, коли з-під пера високих чиновників почнуть виходити перші «туристичні» циркуляри... А в автора цих рядків після недавнього марш-кидка по шевченківських місцях залишилося стійке відчуття дежавю: скільки разів схоже обіцялося-переобіцялося, а туристичний віз як був, так і залишається в глухому ар’єргарді. І навряд чи песимістичний настрій спричинила тодішня «нельотна» погода...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво