Дещо про конкурентоспроможність, політичну еліту та суспільство - Соціум - dt.ua

Дещо про конкурентоспроможність, політичну еліту та суспільство

3 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №42, 3 листопада-10 листопада

За всі минулі 15 років української незалежності Україна ще ніколи не була настільки близька до державної деградації, що веде, як відомо, до саморуйнування держави...

За всі минулі 15 років української незалежності Україна ще ніколи не була настільки близька до державної деградації, що веде, як відомо, до саморуйнування держави. Найдивовижніше, що цього не розуміють і навіть не відчувають ті, хто, здавалося б, має вести суспільство вперед, — представники політичної еліти. Невгамовні амбіції, цинізм, зведений в абсолют, розуміння влади як ресурсу для власного споживання, а не як інструменту для реалізації задекларованої політики, зневага до виборців, розрахунок на політичні та соціальні маніпулятивні технології і, нарешті, найстрашніше — залучення зовнішніх сил для посилення своїх позицій усередині країни — далеко не повний перелік рис, притаманних більшості наших політиків. А в результаті — посилення соціально-економічних проблем, зовнішніх і внутрішніх загроз для розвитку суспільства та держави.

По приклади далеко ходити не треба. Поданий урядом проект держбюджету-2007 презентується ним як перехід від «соціального популізму до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки». Опоненти уряду називають його антисоціальним і корупційним. А насправді і ті, і інші повною мірою демонструють перелічені вище риси, не розглядаючи при цьому проекту бюджету з погляду конкурентоспроможності української економіки.

Уже чимало сказано про те, що результатом зменшення сукупного податкового навантаження при збільшенні бази оподаткування є зростання виробництва, розвиток економіки та збільшення доходів бюджету. Крім того, якщо ми хочемо отримати інвестиції, то за сукупністю чинників, таких як податковий тягар, прозорість умов ведення бізнесу, доступність ресурсів і політична стабільність, ми маємо вигравати в наших конкурентів. А якщо існують чинники, за якими ми не можемо бути попереду, то наша перевага за іншими параметрами має бути достатньою для компенсації відставання. Тобто якщо ми хочемо розвиватися швидше, ніж Польща, Туреччина чи Росія, то й податки в нас мають бути не просто нижчі, ніж у них, а нижчі настільки, щоб навіть попри те, що Польща, приміром, є членом ЄС і НАТО, а ми — ні, інвестор прийшов до нас. А про що сперечаються у Верховній Раді? Про розмір пенсій та соціальні виплати. Це на публіці. А в кулуарах — про розподіл бюджетних коштів на держпрограми, підрядчиками яких виступають «свої» підприємства, або про приватизацію. Скільки в нас після «Криворіжсталі»» проведено відкритих аукціонів? А інвестиційних конкурсів? Наразі переваги демократії, яку люди відстоювали на Майдані, полягають у тому, що ті, хто при владі, намагаються вкрасти, а ті, хто в опозиції, — перешкодити їм.

Скільки слів сказано про необхідність припинити виплату зарплати «у конвертах»? Скільки виступів під час виборчої кампанії-2006 було на тему запровадження єдиного соціального податку? Пам’ятаємо, президент Ющенко 2005 року обіцяв запровадити його з 2006-го. Так, Хомутинник і Катеринчук зі Стретовичем зареєстрували законопроекти про єдиний соціальний податок. Однак це конкретні депутати, позиція яких відрізняється від позиції фракцій, членами яких вони є. А де позиція Януковича, Безсмертного, Тимошенко, Мороза? Чим вони збираються закривати піврічний спад надходжень до Пенсійного фонду при запровадженні єдиного соціального податку через енну кількість років, коли приватизаційного фінансового ресурсу вже не буде? Чи виконувати свої обіцянки і виводити з тіні економіку ніхто не збирається взагалі?

Питання ВЕЗів. Знову Партія регіонів намагається відновити пільги, а БЮТ і «Наша Україна» виступають проти. А чому б не огледітися довкола себе, не вивчити міжнародний досвід, не почитати документи СОТ і ЄС зрештою, щоб зрозуміти, що вільні економічні зони й території пріоритетного розвитку є інструментами для підтримки експортно орієнтованої промисловості та залучення інвестицій у відсталі регіони. А щоб вони не використовувалися для контрабанди і несплати податків, досить переписати закони таким чином, щоб вони відповідали вимогам СОТ і ЄС. Та де там! Усі в боротьбі: хто за «соціальну справедливість», а хто за «повернення інвестиційної (чи контрабандної) привабливості».

Взагалі питання адаптації українського законодавства до міжнародних норм і стандартів заслуговує на окрему розмову. У країнах, які дбають про свою конкурентоспроможність та обстоюють свої інтереси, цілі команди найкращих юристів працюють над підготовкою міжнародних угод і законопроектів, які імплементують ці угоди в національне законодавство для того, щоб знайти юридичні лазівки для реалізації протекціоністської політики. У світі триває постійна війна. Тільки війна правова, війна інтелектів! Одна буква чи кома в цій війні може коштувати мільйонів доларів! А наші чиновники та парламентарі або кидаються на амбразуру (протидіючи, наприклад, вступу України до СОТ або перешкоджаючи запровадженню будь-яких міжнародних стандартів), або здаються без бою (впроваджуючи вимоги, узгоджені з СОТ, щодо митних тарифів за півтора року до дати потенційного вступу туди України).

Ціни на житло зростають, як гриби після дощу. І знову тільки порожня балаканина! Хоча є давно відомі рецепти: спростити та зробити прозорими і конкурентними процедури виділення землі та будівельно-архітектурних погоджень — по-перше, і запровадити чіткий, зрозумілий, невеликий за розмірами, але такий, що робить непривабливими пасивні інвестиції в нерухомість, податок на майно — по-друге. Разом із загальним зниженням податків (див. вище), що, у свою чергу, стимулює інвестиції у виробництво, це приведе до того, що ті, хто нині вкладає гроші в нерухомість, стануть вкладати їх у промисловість.

А енергетична безпека, тарифи і сфера ЖКГ? Ну просто шквал пристрастей, брехні, обвинувачень один одного і, звісно ж, крадіжок! Рішення? Ну, для початку, треба відповісти на запитання: ми будуємо незалежну, конкурентоспроможну державу чи ні? Припустімо, відповідь позитивна. Тоді інше запитання: якими енергоресурсами ми себе забезпечити можемо, а якими не можемо? Газом — не можемо, а електрику вже експортуємо. Виходить, що треба робити? Правильно! Стимулювати максимальний перехід від споживання газу на споживання електроенергії. Тоді інше запитання — як? Преференціями для тих, хто такий перехід здійснює, і для виробників устаткування, яке для цього потрібне. І високими цінами на газ. Так, високими! І передовсім — для населення.

Це може здаватися диким, але при задекларованій собівартості українського газу в 124 грн.+150 грн. на транспорт і податки, отримуємо собівартість українського газу — 55—60 дол. А купивши на кордоні в Росії та Туркменистану нехай навіть по 130 дол. за тисячу кубів, додавши транспортування, отримаємо 155—160 дол. Поставимо ціну продажу 250 дол. за тисячу кубометрів. Який вийде прибуток? А якщо весь цей прибуток спрямувати на спеціальні компенсаційні виплати населенню? Цих грошей не тільки вистачить, щоб компенсувати підвищення ціни, а навіть на те, щоб люди зі статком, нижчим за середній, змогли, приміром, замінити газовий котел чи плиту на електричні. А ті, хто може платити більше, нехай платять. Якщо в них вистачило грошей побудувати особняк на 500—1000 «квадратів», то вистачить і заплатити за його обігрів 250-доларовим газом.

У нас є хімічна та металургійна промисловість, які «помруть»? Так давайте встановимо для цих підприємств адаптаційний період, за який вони повинні провести реконструкцію та модернізацію. Але якщо за цей період нічого не зроблять, а гроші від пільг проїдять, — нехай умирають!

А ось розвивати альтернативні джерела електроенергії, напевно, є сенс. Та не для нашого уряду, який у вже згаданому проекті бюджету-2007 замість того, щоб додатково стимулювати цей розвиток, навпаки — хоче скасувати цінову надбавку до тарифу на електроенергію для розвитку вітроенергетики. А декларації про необхідність створити в Україні повний цикл виробництва атомної енергії так і залишаються деклараціями. Іноді стаючи спробами окремих персон покласти нашу атомну енергетику чи то під Росію (частіше), чи то під Америку (рідше).

До речі. Якби в Україні були справді національні олігархи, котрі, як у США, у тісній зв’язці з органами влади, й передовсім із Держдепартаментом і спецслужбами, обстоюють свої інтереси та інтереси держави в усьому світі — нехай навіть часом безцеремонно, — то, напевно, не було б такого негативу до них у суспільстві. А в нас навіть система координації торговельно-економічних місій і посольств для лобіювання інтересів за кордоном відсутня.

Перелік сфер української економіки, яким потрібне системне й радикальне реформування, але в яких і далі тривають розбазарювання, популізм і крадіжки, можна продовжувати нескінченно. Однак, може, для нашої політичної еліти набагато важливіший духовний складник? Відроджуються ж у нас музеї, будуються «Арсенал» і Батурин...

І тут ми підходимо до ще системнішої кризи. Так, українська культура розвивається. Та не те що не розвивається — вмирає українська масова культура. А саме масова культура є одним з основних інструментів формування національної самосвідомості, з одного боку, і пропагандою України у світі — з іншого. Усі країни, які претендують на хоч якоюсь мірою значимі позиції у світі, приділяють розвиткові масової культури і загалом розвиткові інформаційної сфери величезну увагу. Тим паче що ступінь глобалізації та зростання комунікативних зв’язків збільшується з кожним днем. Навіть деякі міждержавні чи міжкорпоративні конфлікти виграють останнім часом найчастіше з використанням інформаційних технологій.

А в нас? Коли клацаєш пультом від телевізора, часом може здатися, що ти перебуваєш не в Україні, а в російсько-американській Бразилії. Український інформаційний продукт (а це й кінофільми, і телесеріали, і книжки, і газетно-журнальні публікації), а тим паче продукт конкурентоспроможний, практично відсутній. Проте якісно знятий бойовик, зроблений за найпередовішими технологіями, про історію козацтва чи про Українську Народну Республіку, який купили б іноземні прокатники, приніс би країні не менший пропагандистський ефект, ніж перемоги Руслани чи братів Кличків. А заодно посприяв би й збільшенню інтересу нашої молоді до нашої ж історії.

Тільки для того, щоб такий бойовик зняти, потрібні великі гроші, а щоб ці гроші прийшли в цю сферу, її необхідно зробити привабливою для їх вкладення. А це означає необхідність створення цілої системи преференцій, насамперед фіскального характеру, причому системи багаторівневої, з використанням (якщо ми хочемо наздогнати і перегнати бодай Росію, я не кажу вже про Америку, Францію, Китай, Японію) усього світового досвіду підтримки кінематографа, телебачення, книговидавництва тощо.

Непогано б ще при цьому розуміти, що добре зроблений фільм про історію ОУН-УПА російською мовою принесе набагато більше для формування «національної свідомості», ніж неякісний український дубляж популярного російського чи американського серіалу.

Від культури та інформації можна перейти до освіти. Пріоритетність розвитку котрої, до речі, є основою будь-якої стратегії підвищення конкурентоспроможності всякої країни. Від освіти до принципів і методів реалізації зовнішньої політики, від них — до роботи спецслужб і повернутися до сфери побутових послуг. Проблеми скрізь різні, але засоби їхнього вирішення об’єднує одне: необхідно відштовхуватися від розуміння своїх інтересів, від розуміння своєї ролі і місця у світі, що глобалізується, від розуміння того, хто є твоїм конкурентом у тій чи іншій сфері.

Не треба винаходити велосипед. Принципи побудови систем управління, принципи розвитку бізнесу універсальні. Кожний підприємець знає: щоб успішно реалізувати бізнес-проект, необхідно провести маркетингові дослідження ринку та конкурентів, визначити ресурсну базу тощо. Наші ж політики під основними конкурентами чомусь розуміють своїх колег, а дехто — і свій народ. А в тій самій напівзруйнованій та деморалізованій Німеччині, коли Гелен створював німецьку контррозвідку, розуміння необхідності її створення для боротьби з зовнішніми конкурентами, а не один із одним, поділяли й ті політики, які були при владі, й ті, котрі були в опозиції. І жодному політику в Америці не спадало на думку вдаватися до допомоги іспанських чи німецьких структур у виборчій кампанії в обмін на лобіювання їхніх інтересів.

Конституційна реформа — це насамперед реформа системи управління державою. Завдання будь-якого реформування системи управління — підвищити ефективність функціонування об’єкта управління, його конкурентоспроможність. А це, зокрема, і мінімізація можливого негативного впливу ззовні на функціонування системи (як у бізнесі захищаються від «знімання» інформації, підкидання безперспективних рішень, рейдерства тощо). Коли в нас обговорювалися питання конституційної реформи, хоч одна політична сила заявила про подібний ракурс реформування? Усі намагаються «збалансувати інтереси». От тільки чиї?

Якщо комусь здасться, що Україна вже є тим хворим, котрий радше мертвий, аніж живий, то це хибне враження. Просто українське суспільство стоїть на порозі досить великої кризи. Основна причина такої кризи — невідповідність наявної політичної еліти ні ступеня розвитку самого суспільства, ні тим викликам, які кидає нам світ, що стрімко розвивається. Та чи зможемо ми здолати цю кризу, залежить виключно від нас самих. Якщо ми здатні усвідомити свої ж інтереси, якщо навчимося їх спільно обстоювати, якщо аналізуватимемо і використовуватимемо міжнародний досвід, а не вчитимемося на своїх помилках, то зможемо успішно розвиватися в тому агресивному конкурентному середовищі, яким є сучасний світ, що глобалізується. І навіть отримувати дивіденди від розвитку великого акціонерного товариства — Держави Україна, міноритарним акціонером якої є кожний із нас.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво