Дайвінг для... незрячих - Соціум - dt.ua

Дайвінг для... незрячих

25 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 25 серпня-1 вересня

У нас є вибір і можливість утекти кудись, хоч і ненадовго. Втекти і відпочити. А чи замислювались ми колись, як відпочивають наші громадяни, котрі обмежені в своїх рухах і діях?..

У нас є вибір і можливість утекти кудись, хоч і ненадовго. Втекти і відпочити. А чи замислювались ми колись, як відпочивають наші громадяни, котрі обмежені в своїх рухах і діях? Котрі прикуті до візків, мають проблеми зору та слуху, розлади розумової системи?.. Статистичні дані свідчать, що таких співгромадян маємо приблизно п’ять мільйонів. За цією цифрою стоять людські долі, життя, потреби. Насамперед потреба бути корисними членами суспільства, бути прийнятими ним і, звісно, відпочивати, маючи вибір, де і як це робити.

Дайвінг для незрячих — не жарт. Хоча, згоден, це складно уявити. Презентація такого виду екстремального відпочинку відбулася на міжнародній конференції «Практика активного відпочинку та туризму для неповносправних» у Львові близько року тому. Російські колеги розповідали, як у супроводі інструкторів їхні співвітчизники з вадами зору спускалися на дно річки з аквалангами. Потім я запитав: «А з якою метою? Адже ми, якщо «дайвуємо», то насамперед заради незабутніх картинок підводного світу». Відповідь дала мені зрозуміти, наскільки вузько я мислю. Виявляється, сліпі аквалангісти отримують безліч нових відчуттів та уявлень від дотиків до дна, рослинності, каміння... На конференції було ще багато здивувань: велопробіг для людей з вадами слуху, спелеологічні спуски для сліпих, походи в гори та сплавляння на плотах для візочників. І тішить, що частина із представленого досвіду — український.

Через рік на сайті львівської громадської організації – товариства «Зелений хрест», – що пропагує активний відпочинок для людей з обмеженими можливостями, прочитав запитання туриста з Києва: «Де можна дізнатися про підготовку до сплавляння, що для цього потрібно, де взяти напрокат пліт і скільки це коштуватиме? Послуги інструктора — платні? Що потрібно мати з собою (які документи та довідки)? Чи можна стати членом вашого товариства?».

Чи багато з нас пробували такий вид спорту або відпочинку, як водний туризм? Певен, що ні, але охочих вистачає. Як видно, є й такі, що готові платити. Екстремальні види туризму стають дедалі популярніші, активно входять у наше життя. Погоджуючись, наприклад, на стрибок із парашутом, ми долаємо кожен свої психологічні бар’єри — страху, невпевненості. Вирішуючи зайнятися туризмом, людина з особливими потребами мусить подолати, крім психологічних, справжні, матеріалізовані бар’єри, як-от: сходи без пандусів, непристосований транспорт, завузькі двері та коридори, відсутність звукових світлофорів, обладнаних туалетів, перил та поручнів на стінах.

Цього року бар’єри на шляху до активного відпочинку подолають близько 30 неповносправних. Товариство «Зелений хрест», за підтримки проекту «Мережа громадянської дії в Україні» (UCAN), що фінансується Агенцією США з міжнародного розвитку (USAID), організовують для своїх туристів два сплавляння Дністром. Протягом майже двох тижнів щодня флотилія з трьох–чотирьох човнів долатиме відстань у десятки кілометрів від Галича до Заліщини Тернопільської області. І хоча попередньо проводилися тренувальні виходи на воду та навчання для інструкторів, це все ще сприймається як виклик природі й собі. Директор згаданого товариства Олександр Волошинський наразі не може з певністю сказати, яку відстань здолає його команда, і як усе буде до дрібниць, але знає, що всі матимуть незвичайну пригоду та можливість випробувати власні сили. Для того, щоб сплавляння пройшло безпечно, професійні рятувальники та лікарі – оскільки для них такий досвід буде першим – вивчили методику роботи неповносправних в складі команди.

Природа не створює багато перешкод для тих, хто обмежений у рухах. Вона, скоріше, приймає їх і дає відчуття впевненості та повноти життя. Згадані вище перешкоди створюють люди у великих та малих містах. Сплавляння Дністром — частина копіткої роботи за проектом з розвитку туризму для неповносправних, розпочатою львівською організацією майже два роки тому. В тодішніх планах, які на сьогодні дещо змінилися, була комплексна робота: створення та систематизація знаків доступності об’єктів інфраструктури, розробка вимог до доступності таких об’єктів, формування єдиного державного органу оцінки та сертифікації рівня доступності, а також законодавчі ініціативи. В результаті такої праці групи фахівців та експертів було розроблено унікальний посібник «Активний відпочинок та туризм для неповносправних» (копія на www.gcs.org.ua), де й зібрано всі напрацювання проекту, розрахунки та креслення, методики активного відпочинку більш ніж 10 видів туризму для різних груп людей з особливими потребами, а також законодавча база.

Останніми роками в цій сфері з’явилося близько 20 різних законодавчих документів, проте більшість із них не включає в пріоритети туристичні об’єкти та зони рекреації. Бази відпочинку, спорткомплекси, санаторії та літні табори залишаються малодоступними для наших співвітчизників з особливими потребами. Наприклад, за даними дослідження доступності об’єктів у Львові, проведеного організацією, повністю доступними для інвалідів є кілька лікарень, залізничний вокзал, один–два готелі і… всі мережі супермаркетів. Питання «Чому?» в цьому разі є риторичним — неповносправні покупці приносять прибуток.

Зрозуміло, що й туристи-інваліди можуть приносити прибуток. Навряд чи закони чи укази спрацюють одразу і змусять власників готелів та туристичних баз переобладнати їх для «віртуальних» неповносправних клієнтів. За даними експертів, кошторис повного переобладнання становить приблизно один–два відсотки вартості споруди. Але почати можна просто з облаштування пандусів та в’їздів на тротуар, що вже вирішить чимало проблем. І, знову ж таки, не забуваймо, що неповносправні члени суспільства — це платоспроможні клієнти.

Мені довелося бути учасником групи в першому для «Зеленого хреста» та його клієнтів – інвалідів-спинальників інтеграційному таборі у Славську. Маючи на той час єдину альтернативу поселення інвалідів в безбар’єрну «Перлину Карпат», вони вирішили піти іншим шляхом — поселити 15 візочників на необладнаній рятувальній базі, де зупиняються чимало туристів у зимовий сезон. Та й альтернативою «Перлину» назвати не можна, адже платити 200–400 грн. за кімнату на добу було нереально. Отже, вирішили відчути всі «переваги» бар’єрного туризму.

З кожним туристом був волонтер — чи то родич, чи то студент, котрий допомагав справлятися зі сходами, дверима та завузькими коридорами, готувати їжу та й просто відпочивати разом. До програми включили відвідання музею, церкви, поїздку в кузові вантажівки в гори, плавання на озері, спортивні змагання. Після того, як упродовж більш як тижня довелося по два—три рази на день виносити наших друзів на другий поверх, учасники експерименту вирішили обговорити проблему на круглому столі у Львові, щоб потім оформити матеріали як пропозиції до змін законодавства, частина з яких і увійшла до останнього, досить прогресивного указу президента України «Щодо першочергових заходів щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями». Згадані дії і є повноправною участю громадян в обстоюванні своїх прав та інтересів, а це в свою чергу – ознакою розвинутого громадянського суспільства.

...Трасою десь між Яремчею та Косовом рухається авто. Водій уважно вдивляється в дорожні знаки, а також знаки біля садиб, що гостинно пропонують свої послуги з «зеленого» туризму. Авто нарешті зупиняється біля садиби, де на воротах, крім написів: «Є вільні місця», «Сауна» тощо, є ще й знак доступності — силует на візочку, наприклад. Водій виходить з машини, розмовляє із власником. Оглянувши садибу, домовляються про приїзд групи неповносправних через тиждень... Ваша уява може йти далі, адже це — картинка з майбутнього. На створення рівних умов для 8–12% неповносправних громадян європейських країн пішло не одне десятиліття. Ми лише почали рух у цьому напрямку, а саме – зі зміни свідомості. Бар’єри на шляху виїзду з квартир багатьох інвалідів є певними бар’єрами-стінами, за якими суспільство дозволяє собі нічого не бачити, не чути, а отже, й не турбуватися. Спроби подолати їх з обох боків мають стати нормою життя всіх без винятку громадян.

Кажуть, для того, щоб змінити ставлення або думку, потрібно більше відваги, ніж для того, щоб залишатися з нею. Будьмо ж відважними. Кажуть, системні зміни в культурі, освіті, соціальній сфері вимагають великих інвестицій. Станьмо ж соціальними інвесторами. Але фактом є те, що залишати все без змін вимагає ще більших грошей. Будьмо ж мудрими...

А той, хто вже почав робити свій бізнес доступним для всіх, може по праву називатися соціально-відповідальним громадянином або соціальним підприємцем і поза будь-яким сумнівом отримає вигоду в майбутньому. Соціальними підприємцями можна назвати й ентузіастів товариства «Зелений хрест», котрі започаткували й розвивають таку корисну справу, як туризм для неповносправних.

І останнє. Громадяни з обмеженими можливостями якщо і займаються туризмом, то виключно своїми силами. Ось вам і бізнес-ідея, шановні туроператори: розробіть програму, шукайте своїх туристів, давайте оголошення, і у вас з’являться нові групи прихильних і вдячних клієнтів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво