ЧОГО ХОЧЕ ЖІНКА...

На публічні лекції Сергія Борисовича КРИМСЬКОГО, доктора філософських наук, професора, — в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» чи в Інституті філософії — завжди збирається сила-силенна людей. Надто коли йдеться про кохання. Виявляється, і в наш надзвичайно прагматичний час осмислення цього людського феномена не перестає привертати увагу.

— Сергію Борисовичу, недавно мене просто приголомшило привітання молоденьких співробітниць на адресу своїх колег-чоловіків: «Тост поднимаем за мужчин, Для каждой женщины он нужен. По домострою — господин... За то, чтоб был хорошим мужем...»

— Може, це результат довготривалої колонізації, але, хоч як дивно, в Україні досі виявляються наслідки російського домострою. Це — страшна річ. Чоловік — господар, пан, власник жінки — яка, до речі, не повинна забувати, що з його ребра виникла. А ребро — єдина кістка, в якій немає мозку. Це — «ідейна платформа» домострою. Майже дослівно звідти ж: м’ясо, що приготувала жінка, дванадцять разів отруйне, бо стільки разів на рік жінка — «нечиста істота».

В українців зроду-віку стосунки жінок і чоловіків будувалися на інших засадах. В Україні жінка відігравала не менш значну роль, ніж чоловік. «Супруга» — це слово означає «та, яка дає життя». А українське слово «дружина» має зовсім інший акцент. Сім’я — подружжя: відчуваєте в самому слові закладену ідею рівності? Саме в Україні, може, в одному з найперших регіонів Європи, жінка мала право наслідування майна. Вона була повновладною хазяйкою в господарстві. Чоловік міг піти, як говорили, «ловити рибу»: чи приставав десь, або чумакував. Коли повертався «з волі» додому, дружина могла його й набити. За козацьким звичаєм, у всьому звинувачували чоловіка. Якщо зраджує дружина — били чоловіка. Якщо жінка на козачому колі доводила, що чоловік поводить себе стосовно неї непристойно, і козаче коло переконувалося в цьому, то таку сім’ю розлучали — і це була неймовірно тяжка покара для чоловіка. Жодна жінка тоді вже за нього заміж не йшла. Загальновідомо: поки чоловік козакував на Січі чи в походах, сама дружина вела господарство — і прекрасно всьому давала раду і лад. Тобто, сучасною мовою кажучи, існував певний гендерний баланс.

— Яким же чином «ідеї» домострою докочували до наших часів?

— Спершу скажу ось що: зараз розвинулося особливо цинічне ставлення до жінки. Певною мірою і вона сама в тому винна. Я впевнений: все це пішло ще з неписаних партійних «настанов» і «принципів». Специфічне ставлення до жінки було нав’язано суспільству в першу чергу Сталіним і його оточенням. Сам Сталін був величезним циніком. Його влаштовувала жінка виключно як «виробнича одиниця»: свинарка чи ткаля. Або та, що відтворює «людський матеріал». Він ніколи не бачив у жінці особистості. І хіба ми не знаємо — сьогодні це ні для кого не таємниця, — що в середовищі партійних апаратів процвітала страшенна розпуста? Народ мав перед очима приклад верхівки, партійної «еліти». І відповідне ставлення до жінки триває, на жаль, і досі: зневага до її особистості, унікального духовного і душевного світу.

— Як можна, на вашу думку, досягти певних змін у ставленні суспільства до жінки?

— Особисто я на своїх лекціях так і кажу слухачам-чоловікам: якщо ви не будете ставитися до жінки як до святого причастя — не відчуєте повноти кохання. Це — не теоретична теза, а практична настанова. Коли жінка пересвідчується, що чоловік ставиться до неї як до особистості — вона стає такою, якою він прагне її бачити. Запитують: а якщо, мовляв, жінка не достойна такого ставлення? Не має значення! Коли ви бачите, оцінюєте жінку як високу, святу істоту, — такою вона й намагатиметься бути. Навіть якщо вона зовсім інша... Така висока оцінка спонукає її піднятися на «п’єдестал». І вона таки підніметься туди. Ця настанова дуже ефективна — з цілком реальними позитивними наслідками.

— Коли б усе було так просто, то було зовсім неважко досягти гармонії в подружніх стосунках. Насправді ж, як відомо, взаємна закоханість — це одна реальність, а щоденне життя в шлюбі — зовсім інша...

— Коли люди збираються поєднувати свої долі, насамперед мали б вияснити, чи влаштовують їх недоліки партнера. Ми ж усі — не ангели. Є недоліки, які можна терпіти. А є такі, яких категорично не можна прийняти. Якщо ж приймаєте людину з її конкретними недоліками, тоді не втручайтеся в її світ, не «перевиховуйте» її! Скільки непорозумінь можна було б так просто уникнути!

— А якою бачиться жінка вам?

— Жінка — це символ життєвості, життєстійкості. Особливості жіночого менталітету — брати до уваги не тільки ядро події чи явища (що характерно для сприйняття чоловіків), а й периферію його. Для жінки абсолютно все має свій сенс. Кажуть, жінка — це сфінкс. Тобто, таємниця, загадка. Якраз таємничість — це те, що приваблює, притягує чоловіка до жінки. Я впевнений, що сексуальна революція на наших очах доходить до своєї межі. Світ переконався, що сексуальна відвертість, демонстративність якраз нівелює, а то й просто знищує таємницю кохання, таємницю жінки.

Часто кажуть: жінка сама не завжди знає, чого насправді хоче. Надто вже багато в неї мрій, планів, сподівань. Це так. У житті йде велика, грандіозна гра можливостей, потенційностей. Чоловікові треба знайти те, що насправді жінці саме зараз потрібно, — і виконати. І вона, безумовно, це оцінить.