ЧИМ СИЛЬНІШИЙ ТИСК, ТИМ БІЛЬША ПРОТИДІЯ

Ситуація зі свободою слова, діяльністю ЗМІ, попри спільні риси в масштабах країни, в різних регіонах має свої особливості. На Полтавщині непереборне бажання влади одягти на всіх журналістів рожеві окуляри, добитись послуху і однодумності призвело до особливо глибокого розмежування їх на «своїх» і «чужих». Управління у справах преси та інформації облдержадміністрації разом з рядом прес-центрів самостійно «наводили порядок» в ЗМІ. Назву відповідної постійної депутатської комісії було змінено так, що в ній не було й згадки про ЗМІ.

Але розрахунок на те, що відвертий тиск на видання замінить переконливі аргументи, а водночас із «обрізанням» повноважень депутатської комісії зникнуть і відповідні проблеми, не виправдалися. Більше того, проявився відомий ефект, коли при надмірному закручуванні гайок зривається різьба і виходить результат, прямо протилежний задуманому. Користуючись монопольним становищем, безконтрольністю, керівники облпресінформу допустили цілу низку промахів і зловживань такого масштабу, що не помічати їх стало вже неможливо. В той же час незалежні ЗМІ, хоч і зазнали втрат, згуртувалися і… радикалізувалися, а полтавський обласний медіа-клуб набрав такого впливу, що не рахуватися з ним влада вже не може. Маятник хитнувся в протилежний бік. Створений при медіа-клубі громадський комітет захисту свободи слова після проведення цілої серії «круглих столів» і громадянських акцій добився того, що повноваження депутатської комісії було повернуто і вона знову зайнялась проблемами ЗМІ.

Квіти вседозволеності і ягідки беззаконня

Коли депутатська комісія, — а в її складі виявилися і досвідчені газетярі, — розглянула на розширеному засіданні діяльність пресового управління облдержадміністрації, багато хто з учасників слухань був шокований картиною, що відкрилася. Чиновники від журналістики добряче потовклися по вільній пресі. Внаслідок їх надмірної уваги одні газети «не того напряму» взагалі припинили існування, інші, рятуючись від біди, стали друкуватися і навіть розповсюджуватися аби де, лиш подалі від Полтави. Місцеві суди завалили позовами. Редакції газет судяться з друкарнями, журналісти одних видань — з працівниками інших.

Може, хтось і порадів би таким «успіхам» чиновників, якби від цього хоч на йоту зріс авторитет провладних ЗМІ та їх поводирів з облпресінформу. Але цього якраз і не проглядається. Бездарне підтакування штатних підлабузників, схоже, вже не влаштовує місцеву владу. Як і позиція багатьох журналістів-професіоналів з солідних видань, які після отриманих уроків стали відверто ухилятися від політичної і соціальної проблематики, очікуючи кращих часів та друкуючи нейтральні матеріали на теми краєзнавства, садівництва, сімейних проблем.

Учасники засідання депутатської комісії на конкретних фактах змогли переконатися, що чиновники з журналістськими квитками, які по вказівці «зверху» допускають порушення закону, аби тільки закрити писки вільній пресі, так звикають до беззаконня, що в подальшому вже з власної ініціативи плодять найнеймовірніші зловживання. Наприклад, як могло статися, що районним газетам не вистачає фінансів на найнеобхідніше, і при цьому бюджетні кошти витрачаються на потреби інформагентства «Новини Полтавщини», застарілі матеріали-передруки якого мало кому потрібні? Стали можливими і зовсім неймовірні події: не обтяжені зайвими прибутками друкарні (які, до речі, відмовляли в виконанні замовлень щодо друкування опозиційних газет, посилаючись, зокрема, на перевантаженість) тривалий час по-ударному друкували десятитомний фоліант історичної хроніки. Автор епопеї — начальник управління у справах преси та інформації облдержадміністрації Юрій Дмитренко. Директори видавництв понині підраховують збитки і клянуть себе за те, що піддалися тиску.

Навіть попри те, що депутатська комісія облради не проявляє особливого прагнення заглиблюватися в «слизькі» проблеми, що склались навколо місцевих ЗМІ, кожне її засідання «засвічує» факти, за якими багато що можна вгледіти. Скажімо, представник однієї з опозиційних партій, виступаючи на сесії облради, звернув увагу депутатів на газету «Цілком відверто». Мовляв, видання має таких серйозних співзасновників (облпрокуратура, міліція, апеляційний суд, обласне відділення СБУ), але це не заважає йому бути безвідповідальним за слово, використовувати прийоми найчорнішого піару. Навіть побіжний розгляд діяльності газети виявив грубі порушення законодавства. Виявилось, що чимало з отих серйозних співзасновників, якими оперує видання, давно відмовились від співробітництва з ним. І якби поважався закон, то вихід такої газети давно треба було б припинити, бодай для перереєстрації. Але серед співзасновників «Цілком відверто» фігурує і облпресінформ. А під таким «дахом» редакція газети може творити (і творить) що завгодно.

Біла книга з чорними ознаками

Втім, результати такої критики, як і корегування чинної влади в ставленні до ЗМІ, не варто переоцінювати. Факти беззаконня і зловживань не вийшли за межі розмов у вузькому колі. Офіційні ЗМІ з цього приводу відбулися куцими замітками, з яких важко второпати, що до чого.

— І все ж, — впевнена керівник полтавського медіа-клубу Людмила Кучеренко, — те, що вже й представники чинної влади виявляють ознаки невдоволення авторитарним стилем управління ЗМІ, рівнем ведення газет, яких «приручили», позбавили власного голосу, факт показовий. Від того, що своїми діями влада розсікла ЗМІ навпіл, жорстко поділила на «своїх» і «чужих», потерпає вся місцева журналістика. І ліквідувати прірву, яка створилася, непросто, хоча вкрай необхідно. Інтерес працівників преси до медіа-клубу, члени якого часто бувають в різних країнах, зустрічаються з відомими людьми, великий. Наші заходи рядові журналісти, особливо з районних газет, відвідують охоче, але провладна журналістська еліта запрошення до співробітництва ігнорує. Так і існуємо, як дві паралельні лінії, що не перетинаються.

— Повний нейтралітет, невтручання в справи один одного?

— Якби ж то. Вироблено цілий арсенал засобів, як перекривати кисень «не таким» виданням. Здійсненням тиску на рекламодавців неугодні можновладцям видання позбавляються фінансових надходжень, до краю ускладнюється їх розповсюдження. Доходить до того, що навіть вуличні продавці остерігаються мати справу з опозиційними виданнями. Якщо газета, долаючи бар’єри, виживає і в цих умовах, то застосовується «важка артилерія». Залежні від влади друкарні можуть в будь-який момент припинити її друкування. Всі ці прийоми були сповна використані до газети нашого медіа-клубу «Новий день». Вона не виходила в світ півтора року, відтоді, як спершу видавництво «Полтава», а потім «Кобеляки», в порушення договору припинили друкування видання. Директор одного з них мотивував своє рішення тим, що «подальша співпраця неможлива». І — крапка. Ми подали позов до суду. І нещодавно виграли процес. Суд зобов’язав видавництва продовжити співробітництво з газетою. Але ми далекі від того, щоб задовольнитись цією перемогою. Справедливість вимагає, щоб винуватці компенсували матеріальні втрати газети за півторарічні митарства. Розуміємо, що головні винуватці беззаконня — не директори, а власники високих кабінетів, які керуються не законом, а телефонним правом. Тому судимось далі, добиваючись компенсації матеріальних втрат, заразом доводячи, що закон не завжди буде зневаженим і кожна посадова особа може опинитися перед ним наодинці.

— Ваша електронна розсилка «Свобода слова. Полтавщина» відзначається насиченістю, свіжими фактами, причому не лише з Полтави і Кременчука, а і з глибинки.

— Маємо широкі зв’язки з периферією і дорожимо ними. Все більше вільних видань з’являється в районах області. В Пирятині, Лубнах, Миргороді діють осередки обласного медіа-клубу. Нині працюємо над створенням Білої книги полтавської журналістики, збираємо кращі зразки публікацій, які утверджують прагнення до правди, захищають людську гідність. В поєднанні з заснуванням премії за журналістську мужність це неодмінно принесе свої плоди.