ЧИ ЗІГРІЄ УКРАЇНУ ТЕПЛО ХОЛОДНОГО СИНТЕЗУ? - Соціум - dt.ua

ЧИ ЗІГРІЄ УКРАЇНУ ТЕПЛО ХОЛОДНОГО СИНТЕЗУ?

21 грудня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №50, 21 грудня-28 грудня

Про піввікову мрію Уже не одне тисячоліття, щоб отримати енергію, люди спалюють вуглеводневе паливо...

Про піввікову мрію

Уже не одне тисячоліття, щоб отримати енергію, люди спалюють вуглеводневе паливо. Його запаси на Землі виснажуються непоправно. До класичної уранової енергетики ставлення неоднозначне. У Німеччині її згортають і в майбутньому мають намір відмовитися повністю, а у США й Україні, оговтавшись від чорнобильського шоку, хочуть розвивати далі.

Уже чимало десятків років у всьому світі ведуться роботи з керованого термоядерного синтезу легких ядер (КТС) — як головної паливної альтернативи. Увага дослідників КТС зосереджена в основному на добре відомій реакції з’єднання важких ізотопів водню — дейтронів. Вона відбувається з великим енерговиділенням і може проходити трьома різними способами. Реакція, проведена одним із них, і є основою холодного синтезу (ХС).

Добувати дейтерій значно простіше та дешевше, ніж виробляти уранове паливо. Для наочності скажемо: ми буквально купаємося в океані енергії (в об’ємі 1 км3 морської води міститься стільки дейтерію, що якщо його перетворити на гелій — вихід енергії зрівняється з енергією, отриманою від згорання всіх відомих світових запасів нафти!).

Проте процес злиття дейтронів потрібно спочатку «запустити», а потім уже підтримувати «горіння» у стійкому стані, як на звичайній газовій плиті. В обох випадках ми маємо (або мусимо мати) керовану ланцюгову реакцію, що самопідтримується. А для цього (у термоядерному варіанті) дейтерій спочатку слід розігріти до температури в кілька мільйонів градусів, щоб подолати сили електричного відштовхування позитивно заряджених атомних ядер (так званий кулонівський бар’єр). Кухонний аналог — запалення газу сірником.

При внутрізоряних температурах звичайна речовина перетворюється на плазму — сильно іонізований газ. Звідси, до речі, і префікс «термо» у назві реакції. Термояд — це «гаряче» злиття двох легких ядер в одне важче. Для стійкого горіння слід підтримувати плазму в реакторі з допомогою магнітних пасток (як правило, тороїдальної форми), тоді вийде безперервне горіння, зовсім як на кухні.

Можна спалювати водневе паливо й малими порціями — вибухоподібно, щоразу при цьому використовуючи «сірник».

Отримувати таким чином енергію з води — це і є піввікова мрія фізиків. А піввікова вона тому, що приблизно стільки часу тривають роботи з приборкання водневої плазми. І кінця-краю їм поки що не видно.

Магістральним напрямом розробки термоядерних способів промислового отримання енергії від синтезу легких ядер ще в 50-ті роки стали знамениті «токамаки», батьківщина яких — Інститут атомної енергії ім. І.Курчатова (Москва). Це й підпалювання реакції потужними електронними пучками (там само) — електронні «сірники», і лазерне стискання начинених важкими ізотопами водню мішеней (тут законодавцями моди стали американці) — це лазерні «сірники». Зазначимо, що жоден із головних світових термоядерних центрів не обіцяє промислової електроенергії раніше 2030 р., а відверті песимісти відсувають цей термін ще на 20—30 років.

У скільки обходиться платникам податків цей науковий напрям? За різними оцінками, сьогодні на дослідження з термоядерного синтезу тільки США витратили вже близько млрд. і продовжують щорічно виділяти майже 0 млн., а все далеке зарубіжжя за 50 років на це виклало млрд. (дані по СРСР авторам статті невідомі, але, певне, порядок величини такий самий).

Взагалі-то, колись лише США й СРСР могли собі дозволити займатися термоядом поодинці.

Нині у роботі перебувають кілька великих і дорогих проектів. У США, у Ліверморській національній лабораторії, будується дослідницька установка з лазерного підпалювання паливних таблеток: їх планують помістити в центр бетонної сфери з внутрішнім діаметром 30 м і «розстрілювати» одночасно 192 наймогутнішими імпульсними лазерами. Вартість проекту — ,5 млрд., запуск запланований на 2003 р.

ЄС на 1999—2003 рр. для термоядерних досліджень виділив 788 млн. євро, із них цільовим призначенням близько 300 млн. — на продовження робіт міжнародного наукового центру JET (Joint European Tor) в Абінгтоні (Великобританія).

У стадії переговорів перебуває проект ITER (International Thermonuclear Experimental Reactor). Будівництво планують на 2003—2011 рр. Вартість проекту близько млрд. Учасники — ЄС, США, Росія і Японія. Щоправда, після фатального 11 вересня з’явилися повідомлення, що замість США у проекті візьме участь Канада. Це буде реактор типу «токамак», розріз якого подано на малюнку праворуч. Для наочності слон зображений у тому самому масштабі.

Синтез у пробірці

«Піввікова мрія» коштує дорого і втілиться нескоро, тому вчені всієї планети шукають додаткові джерела енергії. Думки про так званий холодний ядерний синтез давно не дають спокою фізикам. Суть процесу — злиття двох легких ядер в одне з виділенням енергії без попереднього нагрівання реагентів до мільйонів градусів для подолання кулонівського бар’єру. Цей бар’єр намагаються зробити прозорим чи хоча б послабити його якимсь іншим, менш енергоємним способом.

Відносно спокійний перебіг розвитку термоядерних досліджень перервала надзвичайна подія: 23 березня 1989 р. американські фізико-хіміки М.Флейшман та С.Понс на прес-конференції в університеті штату Юта повідомили, що їм пощастило здійснити холодний синтез.

Схема експерименту Флейшмана—Понса проста до неймовірності (на малюнку ліворуч). У теплоізольовану склянку важководного розчину солей літію занурили два електроди (катод був виготовлений із високочистого паладію) і пропустили між ними електричний струм. Вимірявши температуру розчину, час впливу і силу струму, а також напругу в ланцюзі, встановили, що теплової енергії в розчині виділилося приблизно вчетверо більше, ніж витрачено електричної. Надлишок енергії приписали реакції ядерного злиття дейтронів у матеріалі катода.

Тут доречно навести цитату з одного солідного журналу Російської академії наук (на той час ще АН СРСР): «...Явище «холодного ядерного синтезу»... незвичайне не лише за своєю фізичною природою, а й за тією неординарною і, певною мірою, скандальною ситуацією, що склалася навколо нього. Безперечно, фатальну роль... зіграла поведінка «першовідкривачів» Флейшмана та Понса. Відмовившись від детальних контрольних дослідів і минаючи звичний шлях обговорення наукових результатів, вони відразу ж звернулися через засоби масової інформації до світу з повідомленням про відкриття ними простого, дешевого й екологічно чистого способу генерації енергії ядерного синтезу... Широка громадськість і діловий світ... були до краю збуджені та натхнені перспективами розв’язання енергетичної проблеми, що стоїть перед людством. Сотні наукових груп у всьому світі вдалися до повторення дослідів Флейшмана і Понса... Почалося те, що згодом газети назвали «загальною гонитвою за холодним синтезом», у ході якої чимало робіт робилося поспіхом, без необхідної ретельності, а їх результати, які не пройшли належних перевірок, негайно повідомлялися світу з допомогою радіо, телебачення, газет і т.п. Усе це, цілком природно, викликало огиду в багатьох серйозних дослідників» («Успехи физических наук», листопад 1990 р.).

Та джина з пляшки випустили. Процес пішов, долаючи «огиду серйозних дослідників»!

Ентузіасти на марші

До травня 2000 р. на цю тему у відкритій науковій пресі було опубліковано понад 2 тис. праць, із яких приблизно 10% містили достовірні свідчення про наявність ефекту ХС. Уже починаючи з 1989 р. дослідники, які отримали, на їхню думку, позитивні результати й усвідомили практичну значимість та перспективність, стали патентувати оригінальні технології. Авторам цієї статті відомі 207 патентів зі способів та пристроїв генерації енергії на основі цього явища. За зонами дії вони розподіляються так: весь світ — 36, Японія — 122 патенти, Європа — 15, Німеччина — 15, Франція — 6. На решту країн припадає по 1—2 патенти, але України і Росії в цьому списку немає. Адже відомо, що тільки первинне патентування на весь світ коштує заявнику не менше тис. І все ж чимало заявників визнали за необхідне витратити такі суми!

Цікаво ще ось що. У 1580 проаналізованих публікаціях значаться імена 3058 авторів і співавторів. У патентних же матеріалах — лише 89. Та жоден з експериментаторів-співавторів патенту не значиться співавтором опублікованої експериментальної роботи. Жоден! Це свідчить про те, що лабораторії, які отримали хоч якісь перспективні результати з промислового застосування ефекту, не поспішають ділитися ними з широкою науковою і промисловою громадськістю. Занадто вже висока ціна відкриття!

Що ще цікаво — всі патенти профінансовані недержавними фірмами, переважно японськими. Крім того, багато співавторів відкритих робіт, незалежно від місця їх виконання, також японці.

І ще одне. Ті, хто мав справу з патентуванням, добре знають, до яких хитрощів і мудрих формулювань доводиться вдаватися заявнику, щоб охопити формулою патенту максимально широке поле дії, зберігши при цьому ноу-хау. Жодної промислової енергетичної установки немає, а вже як щільно оброблена з юридичного боку нива холодного синтезу!

На завершення стислого огляду стану справ із ХС за кордоном знову наведемо цитату з «Успехов физических наук» (червень, 1999 р.). Це позиція офіційної російської науки. «…Нестримний оптимізм... з приводу створення енергетичних джерел промислового масштабу на основі злиття ядер важкого водню при «кімнатних температурах» жодним чином себе не виправдав. Учені, які підключилися до дослідження, з провідних фізичних центрів ряду країн світу (тільки в Росії у перевірці концепції холодного ядерного синтезу взяли участь РНЦ «Курчатовський інститут», Об’єднаний інститут ядерних досліджень, Арзамаський ВНДІЕФ, Новосибірський ІЯФ З РАН тощо) після кількох років дійшли однозначного висновку про безпідставність надій на можливість створення такого джерела енергії».

Як це було у Києві

Важко сказати, коли саме розпочався київський шлях до холодного синтезу.

Ще в середині 60-х років співробітники кафедри ядерної фізики Київського університету ім. Т.Шевченка експериментально вивчали механізм взаємодії швидких нейтронів з атомними ядрами. Практично все устаткування було саморобним. Експерименти тривали багато тижнів без зупинки. По 10—12 разів на добу дослідникам доводилося дивитися на екран осцилографа, де висвічувались картинки кожного з актів реакції. До десятка разів на рік траплялося так, що величини співвідношення інтенсивностей каналів реакції стрибкоподібно змінювалися настільки, що доводилося припиняти вимірювання чи просто вимикати апаратуру на кілька годин, щоб відновити вихідне «канонічне» співвідношення.

Ну не мало воно змінюватися! НАУКА — ЗАБОРОНЯЛА!

Де ви тепер, старі лабораторні журнали?! Чому ми не звертали уваги на волаючі «невідповідності» у роботі установок? Адже мали шанс виявити ефект ХС. І модернізувати майже нічого не довелося б. Нам і на думку не спадало, що устаткування насправді працювало як годинник.

Детектор заряджених частинок «переглядав» поверхню мішені й контролював величину нейтронного потоку. Та — дивна річ! — регулярно у ході вимірювань спостерігалися «незаплановані» сигнали, амплітуда яких була набагато вища за очікувану. Це, за ідеєю, мало означати, що в нейтронній мішені народжувалися заряджені ядерні частинки з енергією у 5—6 разів (!) вищою за максимально можливу. Інтенсивність їх появи не можна було пояснити жодним чином! Ну не мали вони з’являтися!

Усе списувалося на якість апаратури, на її «саморобність». Так ми багато разів пройшли повз ХС. І не лише ми. Принаймні півдесятка прибічників ХС у мемуарах запевняли, що самі багаторазово спостерігали такі ефекти, але не звертали на них належної уваги.

Проте сьогодні з упевненістю можна сказати, що навіть якби ми тоді стали спеціально вивчати ці виявлені «ненормальності», то НЕ ЗМОГЛИ Б зрозуміти і правильно їх інтерпретувати.

Ще раз ХС нагадав про себе, коли одна з груп нашого дуже поріділого колективу працювала на прискорювачі нового типу й експериментувала з такою собі «хитрою» мішенню. І знову під впливом пучка прискорених частинок виникли такі аномалії, що високочутлива реєструюча апаратура вийшла з ладу. На незвичну поведінку приладів звернув увагу студент-дипломник і доповів, як годиться, науковому керівнику. А той пояснив дивний ефект звичайними перешкодами за рахунок високовольтних пробоїв. Апаратуру полагодили, пучок знову спрямували на мішень. Вивели прискорювач на режим і... феномен повторився. На мішені чітко проявилися всі характеристики ХС, причому в таких кількостях, що не помітити їх було просто не можливо!

Новий старий світогляд

Лише п’ять років тому, працюючи над зовсім іншими проблемами, вдалося зрозуміти причину виникнення аномалій. Для цього довелося подолати інерцію власного мислення. І не лише переглянути узвичаєні погляди на будову ядерної речовини, а й відмовитися від, здавалося б, непорушного принципу дискретності (квантовості) матерії, який утвердився в природознавстві майже сто років тому.

Припустимо, що дискретності на суб’ядерному рівні немає! А що ж є? Довелося пригадати принцип безперервності матерії, сформульований великими мислителями ще в V ст. до н.е., і на підставі жорстких реалій природи сформулювати нові постулати. Їх лише чотири. Для порівняння зазначимо, що теорії дійсних чисел — нашій повсякденній арифметиці — знадобилося 17 постулатів! Залишалося описати відомі властивості ядер (у тому числі й квантові) на основі ідеї безперервності.

Ідея виявилася настільки продуктивною, що багато принципових труднощів сучасної фізичної теорії мікросвіту почали вирішуватися ніби самі собою. Усе сталося за знаменитим афоризмом Козьми Пруткова «Хто заважає видумати немокнучий порох?» Саме в такий спосіб було вгадано (вважаємо, що справді вгадано!) структуру фізичного вакууму (ефіру, як говорили в XIX ст.), з якої автоматично виводилася внутрішня структурна організація протона, нейтрона, електрона, фотона, а також їхньої маси, магнітні моменти, розміри, енергії взаємодії одного з одним. Цікаво, що отримані в такий спосіб величини збіглися з даними експериментів із точністю до п’ятого знака.

Зник парадокс корпускулярно-хвилястого дуалізму разом з адміністративною забороною квантової механіки на образність і наочність явищ мікросвіту. За новим принципом уже вдалося «сконструювати» кілька надлегких ядер та атомів. У рамках цього підходу знайшли пояснення принцип невизначеності, а також принцип Паулі та інші відомі квантовомеханічні парадокси.

Математичний апарат досить простий. Це векторний аналіз і елементи теорії поля з застосуванням відомих теорем Гаусса і Стокса. Абсолютно всі величини, що фігурують у розрахунках, справжні, нічого комплексного в них немає, хвилясті функції отримують об’єктивне, а не ймовірне трактування.

Базове у цьому підході поняття просторового потенціалу. Отримані розподіли внутрішніх рухів в елементарних частинках легко описують їхні взаємоперетворення. Фізика ймовірностей перетворилася на фізику образів та форм.

Зупиніть коня!

У фізиці були часи, коли електричні та магнітні явища описувалися лише через механічні величини — масу, довжину і час. А вже потім узаконили систему СІ і разом з нею первинність електричного заряду.

Нова теорія стверджує: електричний заряд, маса і взагалі всі спостережувані характеристики речовини — наслідок організації руху надтекучої протоматерії у вигляді вихрових структур — стійких і нестабільних.

Такий підхід передбачив можливість саме холодного ядерного синтезу атомних ядер і спосіб його реалізації. Експерименти, поставлені відповідно до передбачень, теорію підтвердили.

Створена в такий спосіб методика ХС має мало спільного зі згадуваними вище зарубіжними патентами. Київський дядько далекий від городу з бузиною на ньому. Дуже далекий!

Величина експериментально отриманого ефекту відразу ж змусила серйозно замислитися над його промисловим використанням в енергетиці — це для початку, оскільки в запасі є й інші цікаві ідеї.

Крім того, з позицій нового підходу були проаналізовані численні «дивні» результати колег, які працюють в інших сферах фізики. Саме в тих дослідах, де феномени ХС, відповідно до передбачень, могли б простежуватися в принципі. Виявилося, що це явище не таке вже унікальне, як його подають «мушкетери» квантової механіки та прибічники класичного термояду. У деяких прикладних задачах холодного синтезу навіть намагаються позбутися, оскільки він «заважає» основному технологічному процесові!

Тільки-но умови хоч трохи наближаються до необхідних — холодне злиття ядер одразу реалізується з імовірністю на 10—16 порядків вищою, ніж у спеціально поставлених експериментах.

Як уже зазначалося, заведено вважати, що для подолання електричних сил відштовхування між позитивними зарядами взаємодіючих атомних ядер їх необхідно у той або інший спосіб розганяти до великих швидкостей, а потім зіштовхувати «лобами». Звичайно, фігурально кажучи, можна підкувати коня і на скаку, як це вдавалося билинним умільцям. Та чи не краще спочатку зупинити коня, зігнути його ногу в зручне для коваля положення і лише після цього приміряти і прибити щасливу підкову?

Нова теорія рекомендує: зупиніть коня! Потрібно не нагрівати, а охолоджувати. Не струшувати й калічити атомну решітку, а орієнтувати її елементи суворо належним чином. Це несподіване рішення було настільки простим, що технологія ядерного злиття легких ізотопів одразу перетворилася на «кухонну». А це, у свою чергу, означає, що будь-який хоч трохи кваліфікований фізик-ядерник у своїй лабораторії згодом зможе без особливих фінансових витрат спроектувати й побудувати, приміром, котел для обігріву житлового будинку чи навіть житлового масиву. Або електрогенератор: перетворювати тепло на електрику ми вже давно навчилися!

Проект «Лавина»

У результаті багаторічних досліджень неформальний колектив київських фізиків розробив проект під умовною назвою «Лавина», успішне виконання якого може зробити Україну незалежною від імпорту будь-яких енергоносіїв.

Йдеться про створення, виробництво та промислове використання альтернативного екологічно чистого дешевого ядерного палива, принцип спалювання якого базується не на поділі урану чи плутонію на високорадіоактивні осколки, а на злитті легких атомних ядер у стабільні хімічні елементи з виділенням лише теплової енергії. Всі компоненти цього палива в Україні є.

Кілограм майбутнього палива здатний замінити приблизно 1 тис. т мазуту.

Розрахункова собівартість електроенергії у 8 разів нижча за існуючу.

Проект не потребує великих фінансових витрат і може бути реалізований у короткі терміни.

Дешевизна проекту визначається тим, що вся необхідна апаратура вже є. Кошти передбачається витрачати лише на придбання видаткових матеріалів і зарплату виконавцям. Це 30 чоловік у шести інститутах Національної академії наук.

Швидкість виконання проекту визначається тим, що немає потреби проводити пошукові роботи, оскільки методична частина завдання опрацьована досить повно.

Перший етап — створення технології промислового виготовлення паливних елементів і оптимізація технології спалювання. Орієнтовний термін виконання — 8—10 місяців, вартість — не більше 100 тис. у.о.

Другий етап — виготовлення дослідного зразка теплового генератора потужністю не менше 1 кВт. Термін виконання — 15—18 місяців. Вартість — 300—500 тис. у.о.

Порівняємо це з витратами на піввікову мрію. Або, для прикладу, пригадаємо, що в зимовий час опалювати Україну коштує $ 2 млн./доба.

До чого ця бухгалтерія? Та до того, що все, що можна було зробити на старих запасах і голому ентузіазмі в умовах непробивного наукового скептицизму, уже зроблено. Тепер потрібно змінювати ставлення до проблеми.

Замість епілогу

5 липня 2001 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про альтернативні джерела енергії» (із поправками у другому читанні). Документ визначає правові, соціальні, економічні, екологічні та організаційні принципи використання альтернативних джерел енергії і спрямований на створення необхідних умов для розширення їх використання в ПЕК України. Одна з поправок, які пропонувалися, рекомендувала визнати необхідність досліджень з ХС, тобто, по суті, офіційно їх узаконити. Поправку наші законодавці відхилили! Очевидно, через брак інформації про стан досліджень у світі.

На дозвіллі проектанти спробували підрахувати, скільки разів вони читали у пресі, що Україні дуже потрібні нові наукоємні прогресивні технології. І десь після п’ятої сотні збилися з рахунку...

P. S. Кількість наукових установ, які відкрито працюють за тематикою ХС: США — 31, Японія — 17, Італія — 8, Франція — 4, Китай — 4, Індія — 3, Росія — 3, Німеччина — 2, Швейцарія — 1, Англія — 1, Корея — 1, Тайвань — 1, Іспанія — 1, Греція — 1, Румунія — 1, Білорусія — 1.

За експертними оцінками, кількість лабораторій, які не афішують своєї діяльності, уп’ятеро-вшестеро більша.

Коментарі учених.

Михайло БРОДИН, академік НАН України

Стаття Є.Андрєєва і Ю.Черепанцева торкається незвичайної теми і викликає закономірне запитання.

Чи варто Україні в нинішніх умовах розвивати науковий напрямок, про реальність і перспективність якого дотепер сперечаються на Заході?

Запропонований у 1989 р. американськими вченими принципово новий підхід до генерації енергії виявився настільки незвичайним і перспективним, що викликав ажіотаж як у науковому середовищі, так і в суспільстві. У спеціальній (англомовній) літературі цей напрямок одержав назву «Could Fusion» або «Холодний синтез». Незрозумілість механізмів явища низькотемпературних ядерних перетворень і сьогодні викликає бурхливі дебати серед теоретиків і експериментаторів.

Простота технології отримання дешевої енергії зі звичайної води привернула увагу великого числа ентузіастів. Ідея була перевірена вченими багатьох країн різними способами. За минулі роки отримані переконливі докази її реальності. Лабораторії, які підключилися до досліджень, вивчають уже не факти наявності чи відсутності явища, а особливості і деталі протікання процесів синтезу. По проблемі створено два наукових журнали, проведено десять міжнародних конференцій. Видано більш ніж 200 патентів на практичні пристрої і технології генерації енергії, але їхні комерційні зразки мають поки серйозні недоліки.

Хоча число публікацій по цій темі обчислюється вже тисячами, основна інформація залишається в архівах лабораторій, що працюють на кошти промислових корпорацій. За експертними оцінками число дослідників-практиків, що не афішують свої результати, у кілька разів перевищує кількість тих, хто вивчає фундаментальні аспекти цієї проблеми. І все-таки сформована і неодноразово підсилена пресою негативна думка про «якість» базових експериментів на сьогодні залишається такою. Скепсис з боку традиційної науки обумовлюється, по-перше, — нездатністю ентузіастів пояснити процеси, що відбуваються, у рамках класичних концепцій теоретичної фізики, а по-друге, — могутньою протидією впливових світових інститутів, не зацікавлених у тому, щоб в уранового й вуглеводного палива з’явився привабливий для економіки конкурент.

Вартість та наукоємність технологій класичних варіантів керованого термоядерного синтезу (КТС) така, що в XX ст. тільки СРСР та США могли собі дозволити розробляти цю проблему самостійно. До 2000 р. США витратили на неї вже більше 15 млрд. дол. Реальну собівартість аналогічних робіт у СРСР, що почалися після секретної постанови PМ СРСР від 5 травня 1951 р. за підписом Сталіна, важко оцінити.

Хоча керівниками програми КТС були призначені видатні вчені (Л.Арцимович, А.Сахаров, Д.Єфремов і М.Леонтович), ситуація з мирним «термоядом» зайшла у глухий кут. І не тільки в СРСР.

У червні 2001 р. на форумі «Дні ITER у Москві» фізики, інженери, керівники промисловості і політичні діячі Японії, Росії, Канади, Казахстану, США і ряду інших країн вирішили продовжити дослідження з КТС і схвалили спільний технічний проект ITER (International Termonuclear Experimental Reactor). Початкова його вартість — 6 млрд., дол., термін закінчення — 2011 р. Якщо іспити пройдуть успішно, то через десять років термоядерники обіцяють людству працюючий пристрій, який буде... повертати 10% енергії, що витрачена. І тільки після цього приступлять до будівництва промислових установок. Результат варто очікувати не раніше 2050 р.

Україна в цій програмі зі зрозумілих причин участі не бере. Тому успішна реалізація ITER означатиме для неї тільки здешевлення електроенергії, але ніяк не зниження енергозалежності. Зменшити її можна було б за рахунок класичних атомних реакторів (як у США та Японії).

Однак світові тенденції розвитку енергетики суперечливі (Німеччина, наприклад, відмовилася від уранового палива). Специфіка кожної країни накладає обмеження на варіанти власного енергозабезпечення. Тому Україна могла б зробити неординарний хід, розв’язавши наукову проблему, для реалізації якої потрібні лише політична воля і бізнес-чуття патріотично спрямованих підприємців.

Мені здається, що в нашій академії є достатній науковий потенціал і певні напрацювання для того, щоб випередити конкурентів з інших країн, котрі розроблюють тематику «холодного синтезу». Тому я підтримую ідею проведення широкої дискусії про доцільність розгортання недорогої наукової програми по створенню альтернативного ядерного палива нового типу.

Іван БЛОНСЬКИЙ, заступник директора
Інституту фізики НАН України, чл.-кор. НАНУ

Наукова проблема «холодного синтезу» (ХС), що скандально розвивалася у США, в Україні маловідома, в офіційних програмах НАНУ її немає. Суперечки про існування феномена тривають і сьогодні, оскільки нетривіальні ідеї в науці завжди викликали і викликатимуть суперечливі думки.

Старший науковий співробітник нашого інституту Є.Андрєєв (за базовою освітою ядерник-експериментатор) з власної ініціативи проаналізував більшість наявних публікацій, присвячених ХС. Побачивши раціональне зерно в дослідженнях, що дали позитивні результати, він розробив новий методологічний підхід до постановки контрольних дослідів зі спостереження явища ХС у рамках апаратурно-технологічних можливостей НАНУ.

Отримані ним дані, підходи і модельні передбачення неодноразово обговорювалися на наукових семінарах нашого інституту. Заявлені результати дискусійні, проте, з огляду на актуальність і важливість проблеми, вони обов’язково мають бути ще раз ретельно перевірені експериментально. Існуюча програма перевірки передбачає залучення фахівців кількох інститутів НАНУ.

Вважаю, що, з урахуванням обмеженості внутрішніх енергоресурсів, їхньої високої собівартості й екологічної небезпеки класичних ядерних реакторів, доцільно довести до відома широкої громадськості (у тому числі й наукової) оригінальний погляд Є.Андрєєва на історію, сучасний стан і перспективи України в розв’язанні настільки значущої проблеми одержання дешевої енергії за рахунок нового фізичного явища.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво