ЧИ ЗАТЯГНЕ КІВІ ЗАШМОРГ НА РАНЕТІ СИМИРЕНКА?

Поділитися
Навала на вітчизняні ринки заморських фруктів, відсутність системної урядової політики в галузі ...

Уже за наших часів, у 80-х роках, під Млієвом «лежала» ціла імперія і називалася вона науково-виробниче об’єднання «Сад». Сюди входило 22 колгоспи, 27 садівничих товариств, радгосп-технікум, сільськогосподарська школа, дослідна станція садівництва ім. Л.Симиренка.

Мліївські сорти неодноразово нагороджувалися найвищими відзнаками міжнародних і національних виставок. Зокрема золоті медалі Міжнародної виставки в Ерфурті вибороли сорти: яблуні — Слава переможцям, сливи — Волошка; срібну та бронзову — сорти груш Ребриста та Нарядна з Млієва. На Міжнародній виставці в місті Штутгарті найвищу нагороду отримав сорт яблуні Пепінка Золотиста, а пізніше сорт яблуні Росавка нагородили срібною медаллю. У 1950 році за створення нових, більш продуктивних сортів яблуні (Слава переможцям, Черкаське урожайне, Лісостепове і ін.) селекціонерів Млієва Л.Ро, П.Цехмістренко та М.Ніконенко удостоїли Державної премії СРСР. Усього селекціонери Млієва вивели 160 сортів плодових та 34 сорти ягідних культур.

За 10 років незалежності кілька тисяч гектарів квітучих мліївських садів «звузилися» до 850 га загальної (!) земельної площі. Із 22 дослідних господарств залишилося лише два. Літню школу садівників розформували. Меморіальні музеї Левка Симиренка й Тараса Шевченка (Кобзар кілька разів гостював у Платона Симиренка) занепадають. Місцеву школу-ліцей з біологічним ухилом перепрофільовано у звичайну середню школу. Навіть бронзові літери, з яких було викладено при підніжку пам’ятника ім’я Левка Симиренка, щезли: вочевидь постаралися «металісти». Не приїздять до Млієва колись часті, хоч і далекі гості — космонавти з Байконура, не навідуються й ближчі — київські письменники. Заморожено будівництво житла, заростають лататтям мальовничі ставки, рідко хто ходить на «острів кохання»…

Директор інституту Іван Хоменко розповів, що за радянських часів мліївські садівники щоосені пропонували на продаж понад 500 тис. саджанців високоврожайних сортів різноманітних фруктових дерев. Їх замовляли колгоспи, радгоспи, садівничі товариства, приватні особи. Попит був незмінно високим. Нинішньої ж осені до реалізації мліївчани мають лише 100 тис. саджанців.

— Не докладу розуму, куди й ці збути, — каже Іван Хоменко. — Доводиться возитися по базарах, по містах і селах, розпродуючи мало не задарма елітні сорти.

Та, попри всі «вітри змін», інститут у Млієві живий. Сьогодні тут трудяться 30 наукових співробітників, у тому числі 12 кандидатів наук, 14 аспірантів. Середній вік — 38 років. До «Реєстру сортів рослин України на 2001 рік» унесено 27 нових сортів мліївської селекції. Наука вистояла. Але Хоменкові мало. Він не бажає вичікувати, допоки держава повернеться, так би мовити, «до саду передом». За половинного фінансування (бюджетна потреба інституту близько 1 млн. грн., а дають у межах 500 тис. грн.) він примудряється не просто виживати, платити людям зарплату, спрямовувати наукову роботу, а й думати про перспективу. Один із його «пунктів» — інноваційні проекти в садівництві. Досі проекти садів для сільгосппідприємств виконували виключно у спеціалізованому державному інституті Діпросад, який є монополістом із проведення таких робіт.

— Проектні інститути, у тому числі й Діпросад, на мою думку, відстають від життя, — вважає Іван Хоменко. — Вони відірвані від науки й виробництва. Готуючи проекти, тамтешні фахівці спираються на застарілі рекомендації. У нас же як у наукової установи все свіже: розробки найновіші, технології щойно відпрацьовані. Зрештою, Бог із ним, з Діпросадом. Хай собі працює на здоров’я. Але ж дайте нам поконкурувати з ним! Ось тоді й подивимось, чиї методи ефективніші, чиїм проектам віддадуть перевагу сільськогосподарські підприємства.

Аналіз роботи Мліївського інституту свідчить: наукові установи готові продукувати нові технології, які за всіма показниками перевершують наявні і забезпечують економічну ефективність виробництва плодів та ягід. При середньорічній урожайності плодових і ягідних культур в Україні 18–45 ц/га кращі сорти яблунь та груш мліївської селекції забезпечують урожайність 250–350 ц/га, сливи — 150–70 ц/га, вишні — 10–120 ц/га, смородини — 160–170 ц/га. Реалізація потенціалу нових розробок у виробництві дасть змогу підвищити продуктивність плодово-ягідних насаджень, щонайменше, у 5–6 разів.

…Ми простуємо садом, який займає площу всього один гектар. Гілля настільки обтяжене плодами, що звисає мало не до землі.

— Це сад інтенсивних технологій, — каже Іван Хоменко, швидко крокуючи поміж рядами крислатих яблунь. — Садові шість років. Торік ми зібрали тут по 60 тонн яблук з гектара (норма — 20 тонн). Тим часом по області збирають по 8—10 центнерів.

Директор зупиняється біля групи садівників.

— Хлопці, скільки у цьому саду сьогодні робиться дисертацій? — запитує співробітників.

— Наскільки я знаю, три, — відказує один із них.

Знайомимося. Микола Кучер, 29 років, молодший науковий співробітник, готується до захисту кандидатської. За шість років роботи у Млієві вже вивів у співавторстві з іншими працівниками три сорти смородини. Для порівняння: ягода звичайних сортів важить у середньому близько одного грама, а Миколина — майже п’ять грамів!

— Як тільки захиститься, доручу йому відділ, — каже Іван Хоменко. — Молодим треба давати простір, нехай розгортають крила.

Авжеж, робота у Млієві триває, незважаючи на великі фінансові труднощі. А ось державі, схоже, до цього байдуже.

— Навіть за радянських часів вченим за винаходи (у тому числі й садівникам — за виведені нові сорти) видавали авторські свідоцтва, виплачували 200—300 карбованців премії, — каже Іван Хоменко. — А зараз скільки не трудися — ніхто спасибі не скаже. Давно час селекціонерам дати дозвіл на право продажу виведених ними сортів, щоб вони могли отримувати за це реальні гроші й реально на них жити, а не чекати невідь-чого й невідь-звідки. Мліївські сорти культивуються в цілому світі, дають суперурожаї, а наші вчені, автори елітних сортів, у тому числі й я, мусимо їздити по дачах чиновників і заробляти собі на прожиток обрізанням гілок. Є логіка?.. Отож і я кажу — немає. Наша продукція, наші технології в Україні нікого не цікавлять. Старі сади повикорчовували, нових не закладають. На ринках повно заморських фруктів на копил бананів, ананасів, ківі… Так і кортить гукнути на весь світ, що жодне ківі не зрівняється із соковитим, тугим, повним вітамінів Ранетом Симиренка! Та хіба хтось почує?

Утім, не такий він уже й безсилий, цей 59-річний професор із забутого всіма мліївського «кутка» в центрі Черкаської області. Ідей у його голові — хоч греблю гати. Найсвіжіша: створити у Млієві університет садівництва.

— Маємо наш інститут з більш ніж столітньою історією, маємо Уманську сільгоспакадемію, з якою у Млієва чудові партнерські зв’язки, маємо Городищенський технікум садівництва (безпосередній підрозділ нашого інституту), Черкаську обласну спілку плодоовочівників, обласну філію того ж таки київського Діпросаду. Гуртом і батька легше бити. Не кажучи про рух інноваційних проектів, розробку перспективних планів. Гадаю, вже найближчим часом ми обгрунтуємо свою ідею, і через кілька місяців можна буде сміливо вирушати з нею і в Кабмін, і в адміністрацію Президента.

Не цурається Хоменко і локальніших, приземленіших планів. Розуміючи, що ставка на КСП та СТОВи найближчим часом може «не зіграти», він створив при інституті відділ співпраці з фермерами та приватними власниками.

— Дивись, знайдеться чоловік, який ризикне вкласти кошти в садівництво по-крупному, якому знадобляться не якісь фальшивки, а сучасні інтенсивні технології, здатні дати продукцію одразу й багато, — а ми тут як тут.

Надворі осінь. Сад уродив. Яблука у Млієві висять добірні, віти їхню вагу ледве витримують. Хоменко ділиться зі мною радістю:

— Заврожаїлося не лише у нас. Один із наших партнерів і клієнтів — фермер із сусіднього Шполянського району (господарство «Водяне») щойно зателефонував і сказав, що у своєму саду на площі 0,65 га він зібрав 16 тонн яблук. Технологія вирощування та догляду, всі фірмові секрети — наші, мліївські. Ми щедро ділимося з усіма, хто хоче.

Попри приємну новину, голос директора чомусь не бринів від щастя. Авжеж, інколи Хоменка життя так допікає, що він сідає за стіл і... пише вірші. Але недовго. Професор знає: лірикою справі не зарадиш. Сад мусить цвісти, давати плоди і квит. Нехай не на тисячі гектарів. Нехай лише на одному. Але дерево має народити плід. Інакше втрачається сенс буття. У Хоменка є син Ігор. І є внук — теж Ігор (доньчин син). Є кому передати справу. Ігореві — 25. Він аспірант Національного аграрного університету, має 22 наукові публікації, стипендіат Кабміну. Молодшому Ігореві — 6 років. Проте секатором володіє не гірше від діда. І вдома є яблунька, крону якої малий Ігор сформував сам.

Я дивлюся на Хоменків і думаю: не загинемо. Нехай інші скиглять, скаржаться на долю, нехай хтось вважає, що народився не в той час, нехай інші чекають кращої долі, кращих заробітків, кращої країни. А Хоменки здужають. Тут. Зараз. І ніяке ківі не стане їм на заваді.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі