Чи стане Україна державою самоврядних громад? - Соціум - dt.ua

Чи стане Україна державою самоврядних громад?

7 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 7 жовтня-14 жовтня

В останній рік сталися величезні зрушення у громадських настроях, що кардинально змінили ставлення людей до влади, та й саму владу...

В останній рік сталися величезні зрушення у громадських настроях, що кардинально змінили ставлення людей до влади, та й саму владу. Ініціатором і суб’єктом цих змін виступив народ. І в цьому головна причина того, що нинішня правляча еліта вважає себе народною владою. Що, у свою чергу, передбачає постійний діалог між владою і народом, бажання й уміння слухати, чути і розуміти один одного.

От уже кілька місяців відбувається підготовка до адміністративно-територіальної реформи, котра обіцяє вдосконалити систему управління на регіональному і місцевому рівнях, провести повну децентралізацію державної влади і цим сприяти розвитку місцевого самоврядування. Саме проблемам, пов’язаним із цією реформою, і був присвячений Український муніципальний форум в Алушті. Його організувала і провела Асоціація міст України і громад.

Відомо, що Асоціація послідовно виступає за демократизацію влади та суспільства. На форумі президент Асоціації київський міський голова Олександр Омельченко сказав: «Ми цілком підтримуємо гасло Віктора Ющенка «Україна повинна стати державою самоврядних громад». Але ми відчуваємо, що наше бачення майбутньої системи ефективної влади фактично не цікавить ті вищі владні структури, які повинні займатися реформами. Більше того, вони ігнорують усі заходи, пов’язані з обговоренням шляхів розв’язання проблем місцевого і регіонального розвитку, котрі проводить Асоціація».

І справді, на форумі представники місцевого самоврядування (міські, селищні і сільські голови — усього понад 400 осіб) намагалися встановити діалог із владою, яка, на жаль, була відсутня, тому що на цей час у Києві проходила прем’єріада, й оголошені у програмі виступи президента України, спікера парламенту і прем’єр-міністра не відбулися. Не було і головного поборника реформ — Романа Безсмертного. Довелося обговорювати адміністративно-територіальну реформу без її ідеологів. Ми попросили деяких учасників форуму висловити своє ставлення до проекту реформи.

Віктор АНТОНЕНКО, міський голова (м. Бровари Київської області), віце-президент Асоціації міст України і громад:

— Реформа, запропонована Безсмертним, має кілька аспектів. Перший. Її фінансове і матеріальне забезпечення. Другий. Правові й законодавчі заходи, необхідні для проведення цієї реформи. Третій. Потрібно зрозуміти, чого хочемо домогтися реформою і як її сприйме населення. На всі ці запитання відповідь негативна.

Сьогодні на Київщині 25 районів, а після реформи пана Безсмертного їх залишиться 16. Ну а села об’єднаються у сільські громади, кожна з яких повинна налічувати не менш ніж п’ять тисяч жителів, виходить, до неї ввійдуть два, три, чотири або п’ять сіл — поки не набереться потрібна кількість людей. Такою сільською громадою керуватиме апарат у 20 осіб, а села, котрі увійшли до цього об’єднання, матимуть старост, кожний на 0,25 ставки. Хто сьогодні працюватиме за чверть ставки, за жалюгідні 80—100 гривень? Транспорту не буде, і Роман Петрович на одній із нарад обіцяв видати старостам по велосипеду.

Сьогодні селянину для одержання якоїсь довідки потрібно 10—20 хвилин, а завтра — три-чотири години. Чи цього «поліпшення якості життя» чекає від нас село? Їхати по довідку доведеться далеко, за 10—15 км. На чому? На велосипеді, позиченому в старости?

А кваліфікована меддопомога? Сьогодні звичайна райлікарня має 10—12 відділень, а після реформи їх залишиться дві-три. Щоб потрапити до лікаря, хворому теж доведеться десяток кілометрів проїхати. І знову ж — не скрізь добре з транспортом. Реформа — це коли раніше до лікарні «швидка» їхала 40 хвилин, а тепер — 10. От якої реформи чекають від нас люди! Декларується, що після реформи відбудеться децентралізація влади, що влада наблизиться до простої людини. Насправді вона віддалиться від неї на десятки кілометрів.

Злиденні місцеві бюджети, коматозний стан житлово-комунального господарства, споконвічні конфлікти органів місцевого самоврядування з виконавчою владою і постійний тиск представників цієї влади на виборних керівників територіальних громад із метою задоволення своїх політичних і корпоративних амбіцій — таке сьогодні місцеве самоврядування. Додайте сюди майже повну відсутність коштів для надання культурно-соціальних і комунальних послуг населенню. Місцеві ради не мають ні важелів, ні стимулів для розвитку. За сучасними правилами гри місцеві бюджети рік у рік зменшуються. Якщо торік частина місцевого бюджету без трансферу становила близько 30%, то сьогодні — 25%.

За рахунок місцевих податків і зборів бюджети формують лише на 5—7%. Місцеві кошториси стали відомостями на виплату зарплати, вона становить 85—90%. На місцевому рівні в бюджеті нічого немає для розвитку. Звідси — розбиті й темні вулиці, обшарпані школи і лікарні, куди потрібно приходити зі своїми ліками...

Порівнюючи минулу владу з нинішньою, можна впевнено сказати: раніш між місцевим самоврядуванням і виконавчою владою було провалля, а тепер — безодня. Наприклад, 80—90% землі міста Вишгорода попередня облдержадміністрація вилучила з меж міста і роздала кому хотіла. Ми звернулися до нинішнього глави облдержадміністрації, вимагали повернути землю. Здавалося б, він повинен допомогти відновити справедливість. Але наше питання протягом тривалого часу навіть не вносилося до порядку денного. А коли райрада Вишгорода звернулася до суду і виграла справу, то держадміністрація подала апеляцію. Як бачите, нічого не змінилося з приходом нової влади, а стосовно деяких питань навіть погіршилося.

Автори реформи постійно посилаються на польський досвід. Але ж Польщі на проведення такої реформи Євросоюз дав 12 млрд. євро. А нам хто дасть? Так, проведення реформи вимагає величезних коштів. Тільки Київська область «з’їсть» 1 млрд. грн. Зауважу, щоб закінчити газифікацію сіл області, необхідно витратити 500 млн. грн. То що ж краще: реформа, придумана в начальницькому кабінеті, чи газ у кожному сільському будинку?

Андрій ГУСЛАВСЬКИЙ, міський голова (м. Кременець Тернопільської області):

— Упевнений, що адміністративно-територіальну реформу треба проводити обов’язково. І не затягувати. Головне, не придумувати свій український велосипед, йти шляхом, який давно пройшли інші країни. Подивіться на Польщу! Як далеко вона просунулася після проведення в себе такої реформи. Польський досвід обов’язково слід ураховувати. Тим більше що в більшості європейських країн головним суб’єктом місцевої влади і розпорядником бюджету є базова територіальна громада, котра складається з жителів одного чи кількох невеликих і близькорозташованих населених пунктів. Така схема діє в Польщі, вона ж передбачається і для України. Проте, упевнений, — сліпого копіювання польської моделі у нас не буде. Україна має свою історію і територіальну специфіку. І саме українські чинники необхідно взяти до уваги при підготовці і впровадженні реформи. І це неодмінно буде зроблено.

Хоча реформа може болісно позначитися на окремих людях. Але буває, що без хірургії не вилікуєш хворого. А лікувати треба, і що швидше, то краще. Ми пам’ятаємо попередні реформи, вони дуже били по наших дідах, батьках, та й нам дісталося. Але це не означає — тримайся за старе і бійся всього нового. Упевнений, під час створення громад (а це відповідає території з населенням не менш ніж 5 тисяч людей) обов’язково братиметься до уваги і чинник доступності до центру громади, і чинник густоти населення, і чинник національної та релігійної приналежності, і чинник техногенності території... Для створення кожної громади застосовуватиметься індивідуальний підхід з урахуванням усіх суттєвих умов. Кількість населення в громаді залежить від багатьох складових. Головне — комфорт громадян. Але, зрозуміло, цифра не повинна бути менша за п’ять тисяч.

Чому населення громади — п’ять тисяч осіб? Та тому, що вона традиційно тяжіла до цього. Аналіз фінансової ситуації демонструє: витрати територіальних одиниць не збігаються з їхніми прибутками. Перетин кривих витрат і прибутків можливий на позначці — 3,5 тис. населення в громаді, ця позначка — нульова. При чисельності громади понад п’ять тисяч можна формувати бюджет розвитку, тобто гроші йтимуть на будівництво нових об’єктів, підвищення якості послуг і пропозицію нових.

Дитячий садок, дороги, освітлення, комунальні послуги, гаряча і холодна вода, опалення, дахи тощо... Усе це може надавати тільки один інститут — місцеве самоврядування. Чому ж воно сьогодні не виконує цих функцій? З двох причин: відсутність повноважень і ресурсів. І те й інше дасть реформа.

Я з 1994 року беззмінно працюю кременецьким міським головою. Раніш у нас було багато фабрик, великих і малих заводів. Сьогодні деякі закриті. Але ми надії на відродження не втрачаємо. Місту нашому 778 років, разом із сусіднім Почаєвом воно є державним історико-архітектурним заповідником. Його завдання — відновлення історичної й архітектурної спадщини наших міст і створення на цій базі туристичної інфраструктури. У нас 54 пам’ятки архітектури, крім цього, у Кременці народився великий польський поет Юліуш Словацький. Торік ми відкрили єдиний у світі меморіальний музей Словацького. Кременець сподівається, що адміністративно-територіальна реформа допоможе йому вирішити багато питань. Адже вона пропонує разом із районом увести таке поняття, як місто в районі, яке, можливо, навіть виведуть із системи району, де воно знаходиться. Навіщо? Відразу зникне бюджетний конфлікт між районом і районним центром, що сьогодні є дуже поширеним явищем.

Ну, а в самому районі буде не менш ніж 70 тисяч жителів. Це саме та кількість, яка, з погляду забезпечення ресурсами й ефективності управління, оптимальна. Вона відповідає світовій практиці для територіальних утворень такого рівня. От і давайте щось робити, а не ремствувати на долю і тупцювати на місці.

Реформа повинна дати можливість кожній громаді самостійно формувати свій бюджет і розпоряджатися ним. А це головне. Тому що сьогодні наша бюджетна система існує не для громадянина, котрому необхідно надавати послуги, а для інфраструктури.

Геннадій КАЛУЖИН, сільський голова (с. Добре Сімферопольського району, АР):

— По нашій Добровській долині проходить міжнародна автомагістраль Сімферополь—Ялта. По обидва її боки протягом 32 км — від обласного центру і до Ангарського перевалу і всередину траси на 15 км — розташувалися 12 населених пунктів і п’ять масивів компактного проживання депортованих колись громадян: кримських татар, греків і вірмен. Усього в Доброму проживають 22 тисячі людей. На території в 31 тисячу га розташовано п’ять сільгосппідприємств, три кар’єри, три лісництва, хлібопекарня, фабрика морозива, п’ять загальноосвітніх шкіл, школа-інтернат, училище олімпійського резерву, сільська лікарня, тубдиспансер, п’ять фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАПів), п’ять клубів, п’ять бібліотек, сім автозаправок, 74 приватні підприємства і два комунальні. У нас розміщено понад 10 тисяч дачних ділянок сімферопольців, алуштинців, ялтинців.

Особисто я працюю сільським головою вже 15 років, першим у Криму удостоївся звання заслуженого працівника місцевого самоврядування. До сільської ради йдуть по одержання субсидій, матеріальної допомоги, виплат на дітей, оформлення довідок для нарахування пенсій... Окрім того, на сільській раді лежать питання регулювання земельних відносин, видача державних актів, виділення земельних ділянок. Безліч інших питань покликана вирішувати сільська рада. Нашу громаду можна вважати на рівні районної. Проте фінансування залишається дуже низьким. Витрати на душу населення за рік становлять три гривні 54 копійки. Скажіть, будь ласка, про яке місцеве самоврядування можна говорити, якщо в бюджет села закладаються такі гроші? Хіба можна налагодити нормальне життя громади? Думаю, сьогодні не знайти жодного органу місцевого самоврядування, котрий виконував би свої юридичні зобов’язання перед виборцями за рахунок місцевих надходжень. Це означає, що в Україні відродили стару комуністичну систему адміністративного й економічного управління з допомогою адміністративної вертикалі, а також податкової та бюджетної політики. Нині сільські ради фінансують дитячі садки, ФАПи, амбулаторії, клуби... Держава на все це дає тільки 40% необхідних коштів. А 60% ми додаємо з власних доходів від усіх податків і зборів.

Постійна нестача грошей. Але ми виживаємо. Коли було прийнято Бюджетний кодекс, то восьмирічні школи забрали із сіл і селищ і передали на бюджет районів. Унаслідок цього багато з них закрилися через відсутність фінансування. Можна собі уявити, як сільські голови, обрані громадою села, дивляться тепер в очі своїм співгромадянам. Але ж не сільські голови винні!

Щоб справді якось наблизити владу до людини, ми створили в наших населених пунктах на платній основі органи самоорганізації населення — сільські комітети — і делегували їм певні повноваження. На території нашої ради вже дістали повноваження два сількоми — у селі Зарічне й у селі Краснолісся. До кінця року створимо ще дев’ять сількомів. Хочемо, щоб виборні сількоми одержували зарплату, мали печатку і господарювали самостійно. Підрахували, що мінімальна сума на утримання одного сількому становить 15 тисяч гривень на рік — це вам не 0,25% ставки!

Головне — не змінювати правила гри. Кажуть, приміром, що згідно з реформою у нас заберуть клуби. А ми стільки грошей убухали на їхній ремонт! Коли до 2002 року п’ять шкіл були на балансі сільради, то ми їх ремонтували, відповідали за опалення, а вчителям виплачували зарплату без затримок. Тепер школи передані до райвно. Думаю, рішення невиправдане, оскільки все, що є на території сільської громади, повинне їй належати і нею фінансуватися.

Коли ж говорити про реформу, то ми боїмося, що село Добре розіб’ють на чотири громади по 5,5 тисячі в кожній. От чому у резолюції загальних зборів представників громадськості всіх сіл, котрі входять до Добрівської сільради, сказано: «Вважаємо умови соціально-економічного розвитку і територіального устрою Добрівської сільради оптимальними, і тому реформувати нашу раду недоцільно».

І ще. Під час поділу країни на області майже не бралися до уваги економічні чинники, система підпорядкованості. У результаті виникли так звані «матрьошки», коли на території населеного пункту було зосереджено діяльність кількох виконавчих органів влади різних рівнів. Мені мої колеги наводили приклади: село розташоване на одному березі Дніпра, райцентр — на другому, а міст — за кілька десятків кілометрів. А Західна Україна? Село і райцентр — через гору, а дорогою їхати туди кілька годин. У нас у Криму теж адміністративно-територіальний поділ не скрізь ідеальний. Приміром, виборці Судака чомусь обирають двох мерів — самого міста Судака і селища Новий Світ. Хто таке придумав і навіщо?

Сергій КЛОЧКО, в.о. міського голови (м.Суми):

— До законопроекту «Про територіальний устрій України» ставлюся негативно. Знаєте, я як справжній українець не люблю коли на мене тиснуть і змушують приймати рішення без моєї упевненості в його правоті. З нами, українцями, так не можна!

Я довго жив у Миропіллі. Колись це був райцентр, сім тисяч жителів. Потім пройшла хрущовська реформа, і Миропілля стало селом. Нині у ньому всього 800 осіб живе. Село захиріло, а через десяток років узагалі помре, адже залишилися самі баби та діди, а молодь поїхала туди, де є школа, дитсадок, базар, Будинок культури, магазини, служба побуту. Тому, коли говорять про укрупнення, я напевне знаю: якщо у села чи селища забрати державний прапор, котрий висить на сільраді або райраді, вони, ці села і селища, впадуть і вже не піднімуться. Упевнений, цю реформу придумали люди, котрі практичною роботою ніколи не займалися — ні в селі, ні в місті.

Сумам ця реформа нічого не дасть — ні гарного, ні поганого. А от для районів, для сіл... Сьогодні в області 18 районів, а після реформи стане шість-сім. Селища, котрі залишаться без статусу райцентру, елементарно захиріють і загинуть. Це очевидно всім, про це говорять і в селі, і в місті, але тільки автори реформи, і в першу чергу Роман Безсмертний, нічого не чують. Переконані у своїй непогрішності?

У Сумах живуть 286 тисяч людей, у нас працює таке містоутворююче підприємство, як об’єднання імені Фрунзе, де працюють 26 тисяч осіб. До речі, за останні роки підприємство збільшило свої потужності — раніше там працювало 20 тисяч. Нашому місту другого вересня виповнилося 350 років. Узагалі, місто — унікальне творіння людської цивілізації. Воно має специфіку, її варто враховувати під час організації місцевого самоврядування. Насправді міську громаду набагато важче об’єднати, ніж, скажімо, жителів села. А завданням міського самоврядування насамперед є сприяння організації громади. Кожний житель міста, байдуже, відколи він там живе, повинен почуватися його громадянином, мати натхнення працювати для розвитку міста. Знайти місце у місті для кожного городянина — головне завдання самоврядування. Щоб кожен наш громадянин замість запитання «Що для мене зробили місто і країна?» запитував — «Що я зробив сьогодні для свого міста, села, країни?».

Наша нова влада заклопотана реформами, і їй ніколи думати про народ. Не хоче розуміти суть справ у кожному селі, у кожному селищі і місті, думає і вирішує все глобально. Не розуміє, що, коли пройде реформа, то із сіл і селищ, котрі будуть кудись там приєднані (а таких в Україні — тисячі!), народ рине до міста. І так уже в Україні дедалі більше людей, котрі не хочуть жити в сільській місцевості і працювати на землі, — дуже вже важкий і гіркий хліб насущний. Є жахаючі цифри. Якщо 30 років тому селяни становили від загального населення країни 56%, то сьогодні — 27%. А місто — це місто. Його переваги очевидні і зрозумілі кожному: можливості вибору професії, місць навчання і роботи, знайомих і друзів, місць проведення дозвілля і навіть коханих та подружжя. Чимале значення має відсутність у місті жорсткого соціального контролю, такого характерного для села, де «всі про всіх усе знають». У містах кращі школи і лікарні, бібліотеки і клуби, навчальні заклади і заводи... Та коли село переїде до міста, то що ми будемо їсти, пани добродії?!

Шкода, що величезні засоби держава виділяє не на молодіжні програми, не на охорону здоров’я, не на сільську культуру, а на безглузді й абсурдні новації.

Сергій КОВНІР, міський голова (м. Глобине Полтавської області):

— Особисто я — за реформу, тому що три роки тому бачив результати такої ж реформи у Польщі. Знайомився з містом, таким самим, як Глобине (теж 13,5 тисячі жителів). Наше місто об’єднує сім сіл, а польське — десять. Але... Рівень бюджетного забезпечення на одного польського жителя рівно в 60 разів вищий, ніж на нашого, на глобинчанина. У нас ця цифра становить близько 30 доларів на рік, а в них — 1800 доларів. Важливо ще, що їхня система оподатковування теж відрізняється від нашої, оскільки багато коштів залишається в територіальній громаді. Щоправда, польських мерів безпосередньо обирає не народ, а сесії райрад. Вони, власне, призначають менеджерів для управління своїм народним господарством. Урахуйте ще, що польські сільські дороги, вивезення сміття, вода і каналізація, вуличне освітлення, зарплата бюджетникам — усе набагато краще, ніж у нас. До речі, Євросоюз виділив на кожного жителя Польщі по дві тисячі євро на ремонт систем теплопостачання і каналізації. Нам, в Україні, на ці цілі необхідно 100 млрд. доларів або 500 млрд. гривень, що становить десять наших річних бюджетів. Хто ж дасть такі шалені гроші на саму лише комуналку?

У нас в районі засідала комісія з цієї самої реформи. Думали, кроїли, поділяли... Деякі населені пункти, навіть об’єднавшись, не набирають п’ятьох тисяч жителів. Є три тисячі, чотири але не п’ять. Як тут бути? За новим поділом, запропонованим Безсмертним, ці населені пункти ніяк не можна вважати громадою. Виходить, житимуть і далі, але вже без школи, клубу, пошти, дитсадка і сільради. Прикро. А куди ж податися тим спеціалістам, котрі працювали в цих установах? У нас по селах і без того безробітних понад 50%. Статистика також підтверджує: безробіття по Україні, легітимне і нелегітимне, становить сьогодні 25%. А що буде завтра? Причому основна маса безробітних — молодь і жінки.

Не зовсім зрозумілі й нормативи реформи. У середній школі, приміром, має бути не менш як 600 дітей. У нас у районі шкіл на 600 дітей (окрім Глобиного) немає. Усі будувалися за типовими проектами — на 320 учнів. Що тепер зі старими школами робити? Зруйнувати і побудувати нові?

Дороги в нас жахливі. Не випадково кажуть: усі дороги ведуть до Рима, а бездоріжжя — до нас. Але, судячи з планів і прожектів Безсмертного, реформа дорогами займатися не буде, лише кроїтиме території. А скільки сьогодні районів, де всі дороги ведуть тільки до рідного райцентру, а самі райони не мають сполучень між собою. Хіба можна об’єднати, приміром, два села різних районів? Мій колега Петро Васильків із Івано-Франківської області є головою в селі з населенням 486 осіб, а саме село розтяглося уздовж річки на 30 км. Із ким і як йому об’єднуватися?

Зрозумійте мене правильно, якісь окремі райони, можливо, і треба укрупнити, об’єднати. У нас в області є райони, які за населенням менші, ніж наше містечко районного підпорядкування. Проте робити все треба з розумом. Не хочу нікого образити, але народ говорить, що ті, хто придумав реформи, літають у космосі. Відчувається, що над проектом реформи трудилися тільки чиновники і, можливо, географи. Добре б до такої масштабної роботи залучити економістів, соціологів, демографів, культурологів, педагогів, медиків, фахівців із державного будівництва...

Я — колишній підполковник прикордонних військ, учасник бойових дій в Афганістані, маю два бойові ордени і 12 медалей. Із 1998 року працюю міським головою і добре розумію, що керівник повинен відповідати за свої слова і дії. Здавалося б, завдання в усіх керівників одне: забезпечити, організувати, об’єднати, а потім — відповідати. Але чомусь результати в усіх різні. Один розуміє, що доведеться дивитися людям у вічі і відповідати перед ними за все, а другий — що б він не зробив, а все як з гуски вода. Переведуть такого керівника на якусь іншу відповідальну посаду, а розплутуватимуть вчинене прості люди. У цьому й біда наша.

Леонід МАРТИНЮК, екс-глава райдержадміністрації (м. Новоград-Волинський Житомирської області):

— Самоврядування природне, воно взагалі притаманне українському суспільству. Воно має свої історичні корені і починається з Віча Київської Русі, з Конституції Пилипа Орлика. Навіть Російська імперія і Радянська влада змушені були зберігати і використовувати цю форму народовладдя. Чого не скажеш про нинішню владу, котра все хоче змінити і перекроїти відразу, не вивчивши глибоко і всебічно проблему. Я зауважив, що сильних людей, професіоналів, котрі уміють відстоювати свою думку, влада не любить. Приклад. Нинішній глава райдержадміністрації підтримував на виборах Ющенка, а я — ні. І цього виявилося достатньо, щоб відразу зняти мене і призначити його. Але ж наш район був передовим — я працював главою райдержадміністрації з 1999 року. Нині чиниться жахливий тиск на тих, хто підтримував Януковича. Але життя простої людини від цього не поліпшується.

Раніше добір кадрів відбувався системно. Люди постійно навчалися, опановували науку управління. Нині в керівництві усіх рівнів дедалі більше людей випадкових, призначених згори за принципом свояцтва, кумівства, земляцтва, але не за фаховими якостями. Коли я був головою колгоспу, а потім директором агрофірми, то завжди мав кадрові резерви, завжди була гідна заміна керівнику кожного відділення і ланки. Там, де кадрами займаються, там приймаються правильні, своєчасні і зважені рішення, які дають позитивні результати. А в нас у Новограді-Волинському вже багато місяців народ не може заспокоїтися: мітинги, страйки, перекриття доріг, скарги і петиції президенту... Звісно, що нове, призначене згори керівництво підтримає не радячись із жителями будь-яку реформу, продиктовану з Києва. Власне, «одобрямс» уже звучить...

Не вірю в цю реформу. Вона не враховує особливостей регіонів. Є села, де проживає 500—1000 осіб, але ці села повноцінні, перспективні. А є такі, де і п’ять тисяч живе, але все одно ладу немає — поганий керівник, не тримаються спеціалісти. Інший приклад. У нас у селі Сусли та в інших сусідніх селах живуть поляки. Вони б хотіли утворювати одну громаду. Але за новою реформою їх доведеться роз’єднати. А в Одеській області? Одне село — молдавське, друге — болгарське, третє — гагаузьке. Як там бути?

У Новоград-Волинському районі є селище міського типу Городниця, де проживає понад п’ять тисяч людей. Усі жителі так чи інакше пов’язані з найстарішим порцеляновим заводом. Сьогодні завод працює ще добре. Але прийнято закон про зменшення в’їзного мита на порцеляновий посуд із 30% до 10%. Порцеляною забиті вже всі заводські склади. Цілком можливо, що найближчим часом завод зупинять, і дві тисячі осіб стануть безробітними. Отже, такий аспект треба б також урахувати в реформі.

А психологія, моральний стан людей? Раніше вони жили в місті, у райцентрі, а після реформи ці населені пункти переведуть у ранг села. Були городянами, а відразу стали селянами... Реформа має підняти людину, додати нового імпульсу його життю, а не вдарити по голові, створити ще більше проблем, принизити. От чому все, що Безсмертний і братія вигадали, — фантастика, утопія, а не серйозна і продумана наука. Рубати шаблею кожний може.

Анатолій НЕГРА, міський голова (м. Гола Пристань Херсонської області):

— Скільки вже було реформ! Жодна не принесла користі людям. Ще Столипін обіцяв чудові реформи. Відтоді багато води спливло, а село наше щасливого життя так і не бачило. Запитував особисто Романа Петровича: «А ви впевнені, що буде краще?» — «Упевнений», — говорив. «А хто відповість за те, що реформа скаламутить усю країну і розорить тисячі сіл? Треба радитися з народом». Він відповів: «Раніше, коли робили реформи, хіба радилися з народом?» Але ж раніше була поставлена згори влада і тільки сьогодні влада, обрана народом. Але й вона, виявляється, народ свій теж не слухає і йде всупереч його інтересам.

Пам’ятаю, як Безсмертний на нараді в Одесі докоряв мерам міст: «Ви увесь час просите грошей, нічого іншого не знаєте». Неправда, я не прошу грошей, а лише вимагаю не забирати зароблене. Адже потрібно складати бюджет інтересів. І коли громада побачить, що добре працювати вигідно, то вона і на 200% працюватиме. А нині... Працюєш добре — доход заберуть, працюєш погано — дадуть дотацію. Що ж вигідніше? Треба зацікавити нас, забирати хоча б наполовину менше, треба стимулювати зусилля громади. У нас за три роки забрали 1,5 млн. гривень. Куди пішли ці гроші? Бюджетний кодекс змушує місцеві ради цілком залежати від «верхів». Арифметика проста: якщо місцевому самоврядуванню дати більше прав, то багато державних інституцій виявляться зайвими. Всякі відомства, департаменти, міністерства й управління стануть непотрібними. От я і пропоную президенту України і його соратникам: «Не займайтеся реформою, запропонованою Безсмертним, а проведіть реформування органів державної влади на місцях. Місцева влада в особі глави райдержадміністрації виникла на руїнах райкомів і міськкомів партії. І усе, що було у них поганого, вся ця аура лицемірства, підлабузництва і начальницької пихи продовжує витати над країною. І володарі цих крісел постійно думають, як зберегти свою владу і тому ні в кому не бачать партнерів для діалогу — ні в депутатах, ні в міському голові. «Струнко! Слухай мою команду!» — нічого іншого не знають. Хочуть підім’яти під себе все й усіх, хочуть керувати всіма процесами, причому непрофесіонально. Ну, а якщо будуть помилки, то провина ляже на місцеве самоврядування.

Місцеві виборні керівники — заручники. Сьогодні, за півроку до виборів, міськради зобов’язані підвищити житлово-комунальні тарифи на 100%. Якщо не виконаю це завдання, то мене як міського голову притягнуть до відповідальності. А якщо виконаю, то як дивитимусь у вічі людям 26 березня? Адже вже сім років працюю міським головою, а доти 12 років був заступником. Хочу й надалі чесно дивитися в очі громаді.

А хто придумав державне казначейство? Говорили, що тепер уже не буде перевірок КРУ, СБУ, податкової та інших органів. Як було, так і залишилося. Начебто б тепер казначейство перевіряє усі платіжки, але знову перевірка на перевірці. Структура на структурі сидить і структурою поганяє. От що треба було реформувати!

Народ говорить: «Якщо до влади йдуть заради влади, то громаді біда, а якщо до влади йдуть заради громади, то громада виграє». Нині у владу прийшли заради самої влади.

А чому, скажіть, нова влада не займеться важливішою проблемою, ніж реформа? Безглуздо, але вибори до місцевих рад теж вирішено проводити за партійними списками. Зверніть увагу, сама ВР не відразу зважилася власні вибори проводити за цими списками. Зробила це поступово, протягом 14 років. Напевно, думала головою. А от чим вона думала, коли у квітні минулого року прийняла новий закон про вибори? Відомо: в українських партіях перебуває 1,5% населення країни, а тих, хто в цих партіях щось робить (не тільки значиться у списках), і того менше. У кожному містечку, селищі й селі є десяток-другий людей, котрі заробляють на життя тим, що входять до складу кількох партій, допомагають їм на виборах — навіть тим партіям, які між собою конфліктують. Кожна партія їх вважає своїми, але люди ці — без ідеалів, без переконань. Немає в селі партій, немає! Місцеву владу люди повинні вибирати особисто. І міський голова, і сільський можуть бути як партійними, так і безпартійними. Але не повинні вони ховатися за спини Литвина, Мороза чи Тимошенко. Відповідати за самого себе!

Юрій ОРЄШКІН, селищний голова (смт Станично-Луганське Луганської області):

— Наша область потрапила до числа «піддослідних» — уже приїжджала робоча група Кабміну і видала нам карту передбачених змін. Із 18 сіл і селищних рад у районі залишиться тільки вісім. Автори доводили, що завдяки реформі влада наблизиться до людей. Як це відбудеться? Адже сьогодні чимало сільрад знаходиться на відстані 10 км від найвіддаленіших сіл. При скороченні рад ця віддаленість збільшиться у два-три рази.

Уже третій термін «мотаю». 1994 року набрав 75% голосів, у 1998-му — 81%, у 2002 — 84,6% (а було п’ять кандидатів!). У нас 15 тисяч жителів. Торік закінчили газифікацію селища. У свої 58 років пережив уже не одну реформу. На жаль, вони не поліпшили життя земляків. Знаю настрої людей — вони проти реформи. Краще ці гроші направити на добрі справи, тим більше, що дір у нас багато. Ну, а я постійно воюю з райдержадміністрацією з приводу бюджету. У районі 18 сільських і селищних рад, із них 17 радам дається дотація з райбюджету, а з бюджету Станично-Луганського гроші вилучаються. 2003 року вилучено 240 тисяч гривень, 2004-го — майже 500 тисяч, нинішнього року планують вилучити 494 тисячі. Дохідна частина нашого селища нинішнього року становить близько двох млн., а чверть цього заберуть. Мої походи коридорами влади успіху не приносять. Усі посилаються на затверджені контрольні цифри. А ці 494 тисячі гривень дуже були б доречними. У жахливому стані комунальне житло, деяким будинкам по 40 років, а шиферні дахи жодного разу не змінювалися. Потрібно також ремонтувати дороги, змінювати стояки опалення... Щоночі в селищі — 25 викликів «швидкої» і стільки ж викликів «аварійки» для ремонту водопостачання. От куди б треба використовувати енергію Романа Безсмертного та його товаришів по помаранчевій революції. Допоможіть селу, люди добрі! Соромно признаватися, але я і багато моїх колег — учасники муніципального форуму в Алушті — зраділи, коли в Києві відбувалася вся ця катавасія з формуванням Кабміну, і коли дізналися, що Роман Безсмертний залишається віце-прем’єром, але вже не з питань адміністративної реформи. Слава тобі, Господи! Може, забуде Київ про реформу, не нав’язуватиме її. І взагалі, помаранчева революція не виправдала сподівань народу. Люди боролися і прагнули не зміни персон у владі, а зміни системи влади. Вона залишилася старою, далекою від народу, відлюдною, склочною й амбіційною.

Олена ПАНОВА, селищний голова (смт Смоліне Кіровоградської області):

— Особливо не вникала в положення реформи, тому що вона моєї громади не торкнеться. Навіть якщо перекроюватимуть області, то нам усе одно — від Смоліного до Кіровограда 100 км, а до Черкас 120 км. Куди приєднають, туди й буде. Наше селище побудували 30 років тому спеціально під Смолінську шахту, у якій добувають уранову руду. Всі українські АЕС використовують наше паливо. Нині у Смоліному 10 тисяч жителів, і всім треба дати роботу, умови для життя і відпочинку. Тому добре розумію, до чого може призвести реформа.

Якщо в селі не стане сільрад, то не буде нічого — ні ФАПів, ні будинків культури, ні бібліотек, ні шкіл. Нічого. Буває, у селі є школа, де навчаються 30—40 дітей. Звичайно, мало. Але все одно не можна її закривати, не можна село позбавляти дитинства. Жива школа — у села є майбутнє.

Укрупнення колгоспів за радянських часів призвело до того, що села, де не стало центральної садиби, просто розтанули, оскільки їхні жителі рано чи пізно переселилися в центр. А тоді не було безробіття, кожен міг одержати роботу і зарплату. От чому завдання реформи має бути таким: дати людині роботу поблизу її житла. Щоб людина не поневірялася, не була перекотиполем, не їздила за тридев’ять земель. Адже руйнуються сім’ї, страждають діти. Якщо робота знаходиться на відстані 5—10 км, то можна й на велосипеді доїхати. А якщо 30—50 км?

Читала всілякі соцопитування і знаю, що люди наріжним каменем ставлять роботу за фахом і з відповідною оплатою. А вже чи будуть централізовано вивозити сміття, чи прокладуть водопровід у селі й як освітлюватимуться вулиці — питання все-таки другорядні. На першому місці — робота.

Сьогодні середній район в Україні має 30 тисяч жителів. Пропонується зробити райони в 60—70 тисяч. Виходить, половина райцентрів країни перестануть існувати. Не відразу, не того ж року, та через 5—8 років містечко, де до реформи жило, приміром, 30 тисяч, виявиться селищем із населенням 7—10 тисяч, а ще через п’ять років стане селом із 2—3 тисячами осіб. Усе працездатне населення, молодь і бізнес переїдуть до райцентру — знову ж таки через роботу.

Реформа понизить рівень усього життя в глибинці. Будинки культури стануть клубами, неповні середні школи — початковими, середні — неповними, дільничні лікарні — амбулаторіями, амбулаторії — ФАПами, районні лікарні у ліквідованих районах — дільничними. Звільниться ціла армія спеціалістів. Куди їм податися?

Невже незрозуміло, що коли два або три бідних села об’єднати в одне, то воно від цього багатшим не стане. Злидні, вони й є злидні. А ще говорять, що сама реформа проводитиметься за рахунок скасування податкових пільг сільському жителю: скасують фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок на землю… Бідні селяни! Адміністративно-територіальна реформа — це контрольний постріл у село, і воно, українське село, після реформи вже не виживе.

Віктор СЛИШ, селищний голова (смт Нова Водолага Харківської області), голова Асоціації сільських, селищних і міських рад районного значення України:

— Реформа Безсмертного може принести величезну користь Україні. Але перед тим, як її проводити, треба прийняти або змінити близько 300 законів. І тільки після цього почати реформування.

Не думайте, що за рахунок скорочення апарату місцевого управління ми отримаємо великі кошти — зарплата сільського голови дорівнює зарплаті технічного працівника. Посадовий оклад голови сільради — від 160 до 180 гривень, інші доплати: ранг, вислуга років. Якщо доплат немає, то сільський голова одержує мінімальну в країні зарплату. А скільки доведеться витрачати на поїздки керівників громади в далекі села! Цього чомусь ніхто не враховує. До речі, майбутні штати співробітників громади центрального села настільки великі, що вони вчетверо перекривають сьогоднішні штати сільрад кількох сіл, які хочуть об’єднати в «п’ятитисячник».

Зазвичай вважають, що громади сіл, селищ і міст збиткові. Це не так. Просто держава прийняла ряд законів, котрі не дають можливості не тільки розвиватися, але й елементарно зводити кінці з кінцями. Так, 1996 року було прийнято закон про місцеве самоврядування. Але з уведенням у дію Земельного кодексу, із появою Держкомзему, Закону про райдержадміністрації місцеве самоврядування з кожним роком утрачало свої повноваження, і сьогодні їх фактично залишилося не більше 20% від тих, за які проголосувала ВР 1996-го. Але і цього, виявляється, мало. У лютому нинішнього року президент Ющенко підписав зміни до Бюджетного кодексу. Первинна медицина і сільська культура будуть передані в районні бюджети. Це означає, що в багатьох селах і селищах країни протягом першої половини наступного року (закон набуде чинності з 1 січня) закриються багато ФАПів, клубів, бібліотек та амбулаторій. Чому? А тому, що грошей мало і районні ради більшістю голосів можуть легко вирішити питання про закриття клубу або ФАПу в якомусь віддаленому селі чи селищі. От чому треба терміново скасувати це непродумане рішення президента — нехай би сільська культура і медицина й надалі залишалася в бюджетах сіл і селищ. Самі нехай вирішують: чи закривати ці заклади, чи усе-таки фінансувати їхню роботу, як би важко це не було.

В Україні багато районів, населення яких не перевищує 10—12 тисяч. У нашій Харківській області таких два — Печенізький і Коломенський. У цих райцентрах є і лікарня, і хороші школи, і всілякі комунально-побутові служби. Реформа за Безсмертним — це район не менше 60—70 тисяч жителів. Що тоді буде з нинішніми малими? Коли їх укрупнять, то, наприклад, із Печенізького до райлікарні доведеться їхати аж 30 км, а свою, рідну, закриють. Але питання навіть не в тому, який ранг матиме село чи селище. Питання в розподілі коштів. Кожне село і кожне селище має одержувати достатнє фінансування для свого розвитку. А сьогодні кожне село дуже хоче стати селищем (грошей виділять більше), а кожне селище — містом (причина та сама).

Цікаво, що в апаратах міністерств і відомств зарплата становить 23%, а решта (машини, енерговитрати, відрядження, канцелярія) — 77%. А в нас, у сільських і селищних керівників, зарплата становить 90—98% від виділених коштів. Немає грошей на канцелярію, комунальну службу. Міркуйте самі: якби сьогодні президенту і міністрам дали в процентному співвідношенні стільки ж грошей, скільки нам, то вони б нікуди не їздили, нікого не приймали, а сиділи в кабінетах і дивилися по чорно-білому телевізору новини...

Якщо вже потрібні реформи, то чому їх не розпочати з ліквідації райдержадміністрацій? Я працюю селищним головою з 1990 року і ніяк не зрозумію — навіщо вони потрібні? Напевно, влада боїться народу, не довіряє йому. Невже в райцентрі, селищах і селах живуть цілковиті дурні, котрі не люблять свою землю, свою вулицю, свій будинок? Невже вони самостійно не можуть нормально жити і працювати? Невже потрібен наглядач?

Те, що пропонують як теорію Безсмертного (інакше не можу її назвати), — це заполітизована і затеоретизована реформа, яку ми ніколи не втілимо в життя хоча б тому, що під нею немає ні законодавчої бази, ні реальної практики тих країн, де таку реформу вже провели. Наша країна бідна, оскільки її бюджет протягом 14 років розкрадали. І замість того, щоб забрати гроші в олігархів і дати їх селу, влада придумала адміністративно-територіальну реформу — чергову локшину на вуха народу.

Борис ХИХЛЯ, міський голова (м. Мерефа Харківської області):

— Реформу робити треба, але лише тоді, коли настане у житті стабільність. Хоча б два роки стабільності... Ну, а села і селища потрібно всіляко берегти і пестити. Так вже історично склалося, що життя і добробут України зростали не з міста, а із села. І не можна, щоб після реформи село спорожніло і народ побіг у місто. Добре було б провести реформу в якомусь окремому районі. І подивитися через 3—4 року: яким буде життя? І вже тоді...

Потрібно також досконало вивчити регіони. Наприклад, не можна порівнювати селища, які вросли у велике місто, з тими, які знаходяться за сотню кілометрів від нього. Першим, скоріш за все, й не потрібні власні лікарні, клуби та інші соціально-культурні заклади. А другим — вони вкрай необхідні.

У Мерефі працює шість великих підприємств, є два інститути — овочівництва і баштанництва. Нещодавно ми відкрили три дитсадки на 350 місць. Але на 30 тисяч жителів і 20 дитсадків мало. Стали непридатними очисні споруди. Хороших доріг у нас 15%, не більше. Решта — грунтові або покриті щебенем. Не можемо освітлити вулиці. А все тому, що в нас «другий кошик» становить 430 тисяч гривень. Розділіть цю суму на кількість жителів і побачите, що на благоустрій щороку на одну людину виділяється усього 14,3 гривні. Яке освітлення, які дороги можна зробити за ці гроші?!

Працюю міським головою з 1986 року. Пережили найстрашніші часи на початку 90-х, коли розвалювалися підприємства, закривалися клуби і дитсадки, коли бюджетники багато місяців не одержували зарплату... Нині настала відносна стабільність, і тому не можна її підривати новими катаклізмами.

Є області, де населення налічує п’ять мільйонів людей, а є — менш ніж один мільйон. Роман Безсмертний хотів би перекроїти і карту України. Моя думка: області взагалі чіпати не можна. Чи не краще зусилля влади, у центрі і на місцях, спрямувати на так звані «депресивні території». У кожній області таких є дві-три. Кілька міст і селищ живуть практично за рахунок одного містоутворюючого підприємства. Чим це загрожує — кожен може побачити в шахтарських селищах Донбасу. Працює підприємство — місто й околиці живуть. Зупинилося підприємство — умирають. І біда приходить у тисячі сімей. Треба зробити все можливе, щоб при президентові Ющенку жодне промислове підприємство не закрилося — от питання питань, яке зобов’язана вирішити нинішня влада.

Боюся, що автори реформи забули про вироблені світовою практикою закони урбаністики. Наприклад, такий мегаполіс, як Київ, має радіус інтенсивного економічного впливу 50 км. Отже, всі населені пункти, які потрапляють до цього радіусу, живуть Києвом і за рахунок Києва. Обласні центри мають радіус такого впливу вже в 30 км. А райцентри — 10 км, не більш того. Всі інші укрупнення і перекроювання — від лукавого, тому що наші жахливі дороги і відсутність транспорту навіть поїздку в 10 км до райцентру можуть зробити проблематичною.

Добре було б частіше читати Конституцію України. Вона підтверджує, що основним джерелом влади є народ, що народовладдя реалізується у формі державної влади і місцевого самоврядування. Державна влада ділиться на законодавчу, судову і виконавчу. У демократичних країнах місцеве самоврядування є доповненням і противагою державної влади. В Україні ця ланка не має реальної ваги. Дати владу місцевому самоврядуванню! Упевнений, тоді життя простої людини набуде нормальних барв.

Валентина ШАШКО, секретар міськради, в.о. міського голови (м. Пологи Запорізької області):

— Реформу робити потрібно, але не тепер. Якщо адміністративну реформу ще проводити можна (без поспіху), то до територіальної ми не будемо готові ще багато-багато років. А поки що райраді треба було б повернути повноваження, адже вона сьогодні як статист.

Приїжджайте в село, подивіться, як воно жахливо живе. Починаючи від татаро-монголів і закінчуючи Гітлером — усі хотіли поставити Україну на коліна. Не вдалося нікому. А отут рідні сини і дочки намагаються її остаточно «опустити». Ще нещодавно в селах були величезні тваринницькі комплекси. Сьогодні мертвечина, усе поросло бур’яном, стоять руїни ферм, видно чорні отвори вікон... Скільки ж треба десятиліть, щоб відродити наше село, повернути його до 90-го року. А тут на нашу голову реформа...

У Пологах живе 22 тисячі 150 людей. Місто має 11 залізничних підприємств, через нього проходять поїзди Харків—Маріуполь, Ясинувата—Одеса, Бердянськ—Москва... У нас добувають каолін для порцелянових заводів України. Усе добре, але немає стимулу добре працювати. Усе йде в безодню держбюджету, а нам — крихти.

Пропрацювала 17 років учителькою математики в сільській школі і душею вболіваю за сільську освіту. Те, що пропонує реформа, уже було в 60-ті роки. Скоротили число шкіл і сказали, немає проблем — будуть шкільні автобуси. Потім ні автобусів не було, ні шкіл, ні доріг. Коли будете впевнені у тому, що шкільний автобус завжди і з кожного села довезе дітей до великої школи громади, тоді можна закривати сільські школи. Тільки тоді. Ну а сам шкільний автобус повинна утримувати держава, а не школа та її директор. Не повинен директор діставати бензин і гуму для цього автобуса, не повинен ремонтувати і наймати чи звільняти водія. Не його це справа.

Вважаю, що не реформу Безсмертного треба обговорювати, а систему органів влади на місцях. Головна наша біда: занадто велика централізація. Вона призвела до концентрації величезних повноважень у руках органів виконавчої влади — місцевих державних адміністрацій. А це прямо суперечить принципу Європейської хартії місцевого самоврядування. Це на словах проголошується децентралізація влади (і при Кучмі про цей постійно говорили), але такої дикої централізації, як тепер, раніше не було. Райдержадміністрації постійно втручаються в компетенцію місцевого самоврядування. Приміром, голова адміністрації дає вказівки райраді: виконати одне, зробити друге, організувати третє... Невже ми самі не знаємо, що треба робити в районі?! Настав час змінювати систему державної влади на місцях. Вона не тільки показала повну нездатність забезпечити розвиток територій, але навіть не зуміла виконати роль адміністративного ресурсу на виборах.

Зиновій ШКУТЯК, міський голова (м. Івано-Франківськ):

— Україна нікуди від реформи не подінеться, світ через це пройшов давно. Якщо реформу будемо проводити пізніше, то втратимо дорогоцінний час. Звичайно, у якихось деталях можна знайти мінуси в реформі, запропонованій Безсмертним і його командою. У житті взагалі немає нічого ідеального. Головне — реформа вперше передає функції «згори вниз», отже, більше прав матиме місцеве самоврядування.

Понад 80% усіх населених пунктів (а всього їх в Україні понад чотири тисячі) мають сьогодні в бюджеті тільки кошти на зарплату трьох штатних одиниць. Який сенс у такому господарюванні? Невже бюджет держави існує тільки для того, щоб три особи одержували зарплату? Коли централізувати громади, то бюджет об’єднається і вже можна буде знайти гроші на ремонт шкіл, доріг, освітлення. Так, із чотирьох тисяч маленьких бюджетів після реформи буде 700 повноцінних бюджетів. Те, що раніше ділили на чотири тисячі, поділять на 700. Все-таки вийде більше. Головне, громада дістане можливість здійснювати державне управління на своїй території. Для цього їй треба буде не тільки створити свої виконавчі органи. Громада стане фінансово заможною. Під час формування свого бюджету село, селище, місто вже залежатимуть тільки від закону, нормативів і власної економічної ініціативи, а не від волі різного роду чиновників, яких нині розвелося море.

Раніше вважалося, що економічна самостійність регіонів приведе до посилення сепаратизму. І тому крок за кроком (особливих зусиль тут доклав президент Кучма) в Україні утверджувалася система суперцентралізованого управління регіонами. Спочатку через так звану «президентську виконавчу вертикаль» у вигляді представників, а потім глав обласних і районних адміністрацій. Потім під цю вертикаль підвели систему формування бюджетів на дотаціях. Практично всі заборгували державі. Тож чи не час усе це поламати раз і назавжди!

Найголовніше сьогодні — створити в країні робочу атмосферу, покінчити зі старою національною традицією: спізнюватися з життєво важливими кроками. Україна сплачує занадто високу ціну за такі постійні історичні затримки. Власне, як і за те, що свою державну мету часто шукає позаду, у минулому, увесь час чіпляючись за те, чим жив народ учора, 30—50 років тому. Давайте рухатися вперед!

Що ж стосується Романа Петровича, то до нього підходить таке українське прислів’я: «Ще того Бог не вродив, щоб усім людям догодив». Я як голова обласної організації Народного союзу «Наша Україна» знаю Безсмертного як людину одержиму і чесну. Так, він багатьом незручний, але ж, проштовхуючи реформу, він думає не про себе, а про благо України.

Володимир ЯЛОВИЙ, заступник міського голови — секретар Київради (м. Київ), голова Спілки секретарів місцевих рад Асоціації міст України і громад:

— Із термінами проведення реформи не згодний. Роман Безсмертний пропонує провести реформу до виборів, а якщо не встигнемо — то перенести місцеві вибори на осінь 2006 року. Думаю, провести таку масштабну реформу в стислий термін неможливо. Як можна реалізувати реформу з жалюгідним, порівняно з європейськими країнами, бюджетом, із бідними територіальними громадами, без змін у законах? Треба змінити або створити наново не менш ніж 300 законів. Хіба наш парламент зуміє це зробити протягом року? Вважаю, що для системного реформування потрібні роки і роки. Але децентралізацію влади на місцях необхідно здійснити вже сьогодні. Пропоную забути слово «реформа», а проводити реальну децентралізацію влади в Україні.

Не варто рубати з-за плеча, усіх зачісувати під одну гребінку. Коли територіальні громади побачать, що якесь селище з приєднаними селами процвітає, то, можливо, й вони вирішать об’єднатися, щоб мати такі ж можливості. Але рішення це повинно прийматися цілком добровільно, люди повинні розуміти, для чого вони це роблять. А приймати закони і починати «перекроювати» людей силою?.. Це ми вже проходили.

Уже сьогодні потрібно робити конкретні кроки — підвищити роль територіальних громад. А найважливіше, щоб із передачею їм частини функцій, у тому числі й бюджетних можливостей, поліпшилося життя людей. От головне завдання.

На жаль, змінилося лише обличчя влади, але не сама влада. Вона продовжує спиратися на командні методи, які допомагають розвитку бюрократизму і корупції, душать ініціативу громад. Таке враження, що в країні ніякої революції не було. Сільські, селищні і міські голови постійно переслідуються, а глави районних і обласних держадміністрацій тим чи іншим способом намагаються підім’яти під себе органи місцевого самоврядування, перетягти на себе їхні самоврядні функції. Наприклад, у Васильківському районі Київщини збирають жителів сіл, привозять їх у Васильків, улаштовують збори, де голосують за відставку мера міста Василькова. Як це називається? Адже голову міста обирали тільки жителі цього міста. Таких самих переслідувань зазнає і мер міста Бровари. Хоча він, незважаючи на шалену протидію з боку колишнього керівника облдержадміністрації пана Засухи, відкрито підтримав Віктора Ющенка на президентських виборах.

Влада про багато своїх рішень навіть не намагається повідомляти місцевим радам. Зокрема — призначення дільничних інспекторів міліції без участі місцевих рад. А створення державного казначейства, делегування районним і обласним держадміністраціям повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування? Пам’ятаю 1996 рік, коли в Києві керівників міліції, СБУ, податкової інспекції призначали за обов’язковим узгодженням із міською владою. Проте за час президентства Кучми (десь наприкінці 1990-х) відбулися зміни, і тепер ми маємо абсолютний нонсенс, коли цих людей призначають без узгодження з представниками територіальної громади. І це в столиці! Що вже говорити про Вінницю чи Одесу.

Асоціація міст України серйозно працюватиме над тим, щоб цілком запустити механізм самоврядування для тисяч місцевих громад. Ці громади мають відповідати європейським стандартам і безпосередньо спілкуватися з державним бюджетом. Упевнений, якщо найближчим часом не змінити існуючу систему влади на місцях, то вона зламає й уряд, і місцеве самоврядування, і нашу незалежну державу...

* * *

Райцентри ще нічого, хоча сліди руїни і запустіння помітні, нікуди їх не сховаєш. Але в село, у селище краще не їздити. Особливо корінному городянину. Йдеш містом — назустріч ошатні люди, на вулицях дорогі машини, у магазинах двері навстіж. І суцільні свята — фестивалі, мітинги, презентації... Вмикаєш телевізор — уся Україна в щось грає, у найгіршому разі обговорює новий сексуально-політичний фільм, знятий для нас у сусідній країні. А від’їдеш від міста кілометрів за десять — усе нанівець. Ні гарного настрою, ні впевненості у завтрашньому дні. Начебто прямо з весілля потрапив на похорон.

Влада завжди хотіла змінити і поліпшити життя глибинки. От чому Україну реформами не здивуєш. У 1963 році райони були скорочені більш ніж удвічі — із 604 до 251. У 1965 році навпаки, їхню кількість збільшили — до 394. А в 1967 році — до 495. У 1980 році додалося ще дев’ять районів, 38 міст і селищ міського типу. Зате відчутно зменшилася кількість сіл — на 216. І щоразу реформування проводилося під чудовими гаслами поліпшення життя простого радянського трудівника, а сама доцільність реформ була владі настільки очевидна, що не викликала навіть найменших сумнівів. У результаті, приміром, жителі села Мурованого (щоб потрапити у свій райцентр Пустомити) повинні їхати спочатку на одну з автостанцій Львова, далі — міським транспортом до вокзалу чи до іншої автостанції, а уже звідти дістатися до місця.

У 1991—1996 роках реформування йшло іншим шляхом — робилися спроби реалізувати п’ять різних моделей організації публічної влади на місцевому територіальному рівні, а з прийняттям Конституції була застосована поліцентрична система. Вона передбачала функціонування в області і районі одночасно різних за своєю природою органів влади: обласних і районних державних адміністрацій та районних і обласних рад. Але такий поліцентризм продемонстрував украй низьку ефективність. Особливо на місцевому рівні.

На 1 вересня 2005 року сільське населення України становило 15 млн. 346,8 тисячі людей. Сіл у нас сьогодні 28585, а великих, у яких проживає понад п’ять тисяч осіб, усього 90. З існуючих 490 районів реформі відповідають лише 73, із 178 міст обласного підпорядкування реформі відповідає тільки 74. Як бачимо, реформа повинна кардинально змінити територіальний і адміністративний устрій країни. Передбачається створення до чотирьох тисяч самоврядних громад. Щоб ліквідувати диспропорції областей за територією і населенням і поліпшити їхню конфігурацію, планується ліквідувати регіони, де є периферія, дуже віддалена від центру. Приміром, регіон у центрі України на межі Вінницької, Черкаської, Одеської і Кіровоградської областей, від центру якого до будь-якої обласної «столиці» — понад 100 км. Напевно, тут буде створено нову область із центром в Умані. Схожа ситуація на межі Донецької, Луганської і Харківської областей, де може з’явитися область із центром у Краматорську. А велика концентрація міст у Донецькій і Дніпропетровській областях теж підштовхує до створення двох нових областей із центрами в Маріуполі і Кривому Розі.

Як у цьому зв’язку проводити весняні вибори? Якщо не будуть змінюватися обласні межі, то облради вибирати можна. А якщо будуть? А може, обирати депутатів як в область, так і до місцевого самоврядування на скорочений термін (два-три роки) і за цей час спокійно провести реформу? Як бачимо, більше запитань, ніж відповідей. І коли 400 делегатів форуму в Алушті, проігнорувавши чудовий санаторій, дивовижний парк і ласкаве море, з ранку до вечора сиділи в задушливому клубі й обговорювали реформу, то її автори цілком упевнені у своїй правоті і дискутувати на цю тему не хочуть. Може, й справді синоптики не помиляються — помиляється погода...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво