Чи існує в Україні соціальна нерівність? - Соціум - dt.ua

Чи існує в Україні соціальна нерівність?

13 березня, 2009, 14:05 Роздрукувати Випуск №9, 13 березня-20 березня

Соціальна нерівність в Україні існує. Тут, як і на всіх теренах СНД, процвітають бідність і корупція...

Соціальна нерівність в Україні існує. Тут, як і на всіх теренах СНД, процвітають бідність і корупція. Саме на неї насамперед звертали увагу українські респонденти проекту «Соціальна нерівність та її вплив на економічний і демократичний розвиток Європи та її громадян: посткомуністична Центральна і Східна Європа у порівняльній перспективі».

Цей проект нині реалізується в 13 країнах (Україна, Росія, Білорусія, Молдова, Румунія, Словаччина, Польща, Чехія, Угорщина, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія). В Україні проект реалізує Благодійний фонд «Інтелектуальна перспектива», головою правління якого є кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ Юрій Привалов. Науковим керівником теми є Юрій Саєнко, доктор економіки та соціології, завідувач відділу соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ. Менеджер проекту — провідний соціолог Олеся Трофименко. Замовники проекту — Commission of the European Communities Research Directorate-General у співробітництві з Department of politics and International Relations University of Oxford. Опитано 1500 респондентів старших 18 років в усіх регіонах України, а також проведено вісім фокус-груп.

Наприкінці проекту — у квітні 2009 року — планується завершальний круглий стіл у Брюсселі, де виступатимуть усі партнери з презентаціями результатів досліджень у кожній країні. Буде запрошено представників Єврокомісії та ЗМІ.

Найбільше страждають бідні

— Соціальна нерівність, з одного боку, — біда, а з іншого має виступати певним стимулом для пошуку нових способів життя для її подолання, — розповідає Юрій Привалов. — Адже соціальна нерівність включає всю гаму нерівностей: соціально-економічну, соціально-політичну та правову. Відтак маємо проблеми дискримінації не тільки майже всіх груп населення, а й тотальної бідності всього суспільного життя. Не варто плутати нерівність із відмінностями. Адже культурні відмінності (мовні, релігійні, расові) не зумовлюють дискримінації в демократичному суспільстві. Проте є й локально-ситуативні відмінності та нерівності — вони спостерігаються у будь-якому суспільстві, але не призводять до глобальних конфліктів. Наприклад, після Чорнобильської катастрофи величезну кількість людей було вибито з усталеного повсякденного життя: втрата звичного природного, культурного та господарського середовища, рідного дому й обійстя, переселення в незвичні умови. Усе це спричинило соціальну нерівність між потерпілими та рештою українців.

Найбільше страждають від нерівності бідні люди. Це і доступ до освіти, до медицини, нерівні можливості у веденні бізнесу, нерівні способи, стилі та якість життя. У бідних же людей майже всі кошти витрачаються на харчування. До речі, це один із критеріїв бідності.

— Такого роду нерівність, — долучається Юрій Саєнко, — не викликає конфліктів та протистояння, оскільки сприймається як загальнонаціональне лихо. Інша справа нерівність за розміром доходів, коли середній дохід 10% найбагатших людей перевищує дохід 10% найбідніших у 30—50 разів. Або найбільша пенсія у 50—60 разів більша за найменшу. Вочевидь, народ не усвідомлює, що в європейських країнах такі розриви є п’яти-шестикратними. Дивно, але українці змирилися із цим ганебним явищем, хоча розуміють, що сталося це за повного розграбування національного багатства.

Чи працює уряд на благо населення?

— Тема соціальної нерівності сприй­мається і оцінюється громадянами з урахуванням багатьох компонентів — це культура, мова, релігія, освіта, знання про право, закони, — продовжує Юрій Привалов.— Лише 18% опитаних згодні із твердженням, що уряд працює на благо населення. Отже, респонденти оцінюють державу як таку, що сприяє соціальній нерівності. 78% респондентів визнають корупцію в нашому суспільстві поширеним явищем. 96% опитаних стверджують, що прожити на пенсію у нашій країні неможливо.

60% опитаних вважають, що в Україні є свобода слова та організацій, хоча всі ми бачимо обмеження в цій сфері. Дебати та політичні телешоу видаються за свободу слова, але більшість українців усе ж вважає: якщо така свобода демонструється, вони потенційно рівні в можливостях доступу до інформації.

82% респондентів вважають, що відмінності в матеріальному стані громадян є дуже істотними. Соціальна нерівність дуже велика — на це вказують 86% опитаних.

Наступне запитання опосередковано характеризує ставлення респондентів до соціальної нерівності. Вони обирали з двох тверджень те, яке їм видалося істинним. Перше — уряд не повинен перейматися тим, наскільки рівними є прибутки людей, друге — уряд зобов’язаний, наскільки це можливо, зрівнювати прибутки людей. 60% опитаних обрали друге твердження. Тут дивує пасивність бідної верстви. У країні, де немає умов для економічної свободи, де малий і сімейний бізнес загнано в глухий кут, тільки уряд має вирішувати цю проблему.

Ми вивчали ставлення людей до приватної власності та купівлі великих промислових активів, підприємств, галузей приватними особами. 69% опитаних вважають, що уряд має залишити основні галузі у власності держави. 70% віддають свої голоси за те, що уряд має контролювати зарплати, ціни та прибутки.

Ми ставили два паралельні запитання: «Які інституції, організації відіграють найбільшу роль у зменшенні соціальної нерівності?» та «Які з них відіграють найбільшу роль у збільшенні соціальної нерівності?». І в першому, і в другому випадках найбільшу кількість відсотків набрали політичні партії, президент і уряд. Імовірно, люди не знають, хто у дер­жаві за що відповідає. Понад 30% опитаних нічого не можуть сказати із цього приводу. Усе це вказує на нерозвиненість і громадської свідомості, що є звичним для державного патерналізму, і самих цих соціальних інститутів: і держави, і політичних партій.

Що залежить від громадянина?

Дуже цікавим виявилося запитання, яке стосувалося меритократичних настроїв — тобто можливості респондента домогтися успіху в житті, ні на кого не покладаючись. Респонденти вказали, що це можливо за наявності певних рис у характері людей. За вроджені здібності висловилися 93%, покладалися б на зв’язки з потрібними людьми 92%, наголосили на своїй старанності в роботі 92% і на чітко визначеній меті — 90%. На жаль, не вдалося з’ясувати дві важливі обставини — наявність цих високоефективних рис у наших людей та наявність умов у соціумі для реалізації вказаних характеристик.

Цікаво, що по шість відсотків опитаних мають акції, домашній кінотеатр та високошвидкісний Інтернет. П’ять-десять відсотків опитаних можна віднести до заможних людей.

Ми ставили запитання з орієнтацією на майбутнє: «Що могло би підвищити ваш рівень життя?». Одна третина (33%) взагалі не бачить шляхів підвищення свого добробуту — це зневірена пасивна частина соціуму; натомість 16% людей продовжать звичну діяльність, вони складають консервативний прошарок суспільства; активні громадяни (14%) відкриють власну справу; мобільні люди шукатимуть нову роботу — таких 13%. Та є і сім відсотків гіпермобільних людей, які хочуть переїхати до іншої країни, бо у власній більше не бачать можливостей для своєї реалізації. Тим паче що мільйони українців постійно працюють за кордоном, утримують в Україні сім’ї, а деякі з них уже не вважають нашу країну своєю.

— Ми проводили фокус-групи в усіх регіонах України, — розповіла Олеся Трофименко, — серед людей із середнім і низьким достатком. Усі свої біди й надії переважна більшість покладає на уряд. Коли пропонуєш їм варіант зробити всіх рівними, на це пристають сільські жителі: нехай буде доступною для всіх освіта та однакові у всіх зарплати. Міські жителі на зрівнялівку в зарплатах не погоджуються, адже хочуть жити краще за рахунок своєї конкурентоспроможності, бо мають більш високий освітній рівень. Старші люди зазначали, що їх не беруть на роботу через вікові обмеження, і це є проявом соціальної нерівності. Студенти закидають своїм університетам те, що при вступі багато хто з абітурієнтів проходить «по блату». Пенсіонери обурюються низькими пенсіями, адже все життя вони працювали, приносили країні прибутки. Лікарі та вчителі відзначали невідповідність мізерних зарплат їхнім знанням та особистісним трудовим затратам. Деякі музиканти були вимушені влаштуватися на роботу продавцями, а отже, відчували нерівність у тому, що їхня професія тут нікому не потрібна, порівняно з країнами Європи.

Дослідження соціальної нерівності серед громадян України підтверджує, що наші люди все ж таки занадто покладаються на державу, замість узалежнювати свій майбутній успіх від власних сил та інтелекту. Але головне тут — стати рівними у правах і свободах з громадянами європейських країн.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво