Чи буває пам’ять вибірковою? - Соціум - dt.ua

Чи буває пам’ять вибірковою?

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Безумовно, будь-яка пам’ятна дата загальносвітового значення викликає чималий резонанс. Святкування 60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні — не виняток...

Родина Зваричів 1999 р. перед ще неспаплюженим пам’ятником радянським воїнам на старому місці
Родина Зваричів 1999 р. перед ще неспаплюженим пам’ятником радянським воїнам на старому місці

Безумовно, будь-яка пам’ятна дата загальносвітового значення викликає чималий резонанс. Святкування 60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні — не виняток. Коли йдеться про перемогу радянського народу над нацизмом, не треба забувати й про «український рахунок», сплачений нашими земляками кровожерливому Молоху війни — майже 9 мільйонів загиблих, 2,5 мільйона наших співвітчизників було відправлено в німецьку неволю, зруйновано 870 міст і понад 30 тисяч сіл.

Врятовано світ від гітлерівської чуми страшною ціною. Перемога будь-якою ціною — цей девіз сталінська пропаганда повторювала з 1941 по 1945 рік постійно. Війна завершиться, коли буде похований останній її солдат. Ця фраза, якою зловживали у післявоєнні десятиліття, стала афоризмом. Чимало радянських воїнів, які полягли у борні з ворогом, лежать непохованими...

У Радянському Союзі та країнах колишнього соцтабору проблемою забезпечення зберігання й порядку утримання військових поховань опікувалися державні органи. Мільйони солдатів та офіцерів навіть у складних умовах бойових дій були поховані належним чином; встановлено тисячі монументів і пам’ятників. Проте сьогодні постає безліч запитань до наших сучасників, особливо в країнах Східної Європи і Балтії. Перемога Заходу в протистоянні з Кремлем, загибель СРСР і самоліквідація Варшавського договору спричинили «переоцінку» подій Другої світової війни. Учасники війни з нацистами та їхніми сателітами часто переймаються запитанням: «Чому в Східній Європі хочуть якнайшвидше викреслити з пам’яті роки війни?». Виняток — Югославія, Чехія та Словаччина. І розмови про те, що загиблі воїни «спокутують» гріхи (безумовно, чималі!) тоталітарної потуги — Радянського Союзу в післявоєнний період, не витримують критики. Переписування історії, з якої не викинути і славних сторінок (а такою є перемога над нацизмом), стало вже занадто модним.

...30 листопада 1944 року частини 50-го стрілецького корпусу (Другий Український фронт) визволили міста Егер і Сіксо на північному сході Угорщини. Серед воїнів, які загинули у листопаді-грудні 1944 року на цій землі, — чимало уродженців України (до70%), які після визволення окупованих німцями областей були мобілізовані. 9 грудня під час бою в селі Альшо-Вадіс загинув Михайло Іванович Зварич, 1920 р.н., мобілізований восени 1943-го Обухівським РВК Київської області.

1948 року останки М. Зварича ексгумовано в місті Сіксо (область Боршод-Абань-Земплен), що за чотири кілометри від с.Альшо-Вадіс. Це було поховання 605 солдатів, сержантів та кілька десятків упорядкованих офіцерських могил. Лише 1974 року Петро Іванович Зварич розшукав могилу брата. До 1999 року він часто з родичами приїздив у Сіксо (територія поховання з шести братських могил, офіцерських могил та пам’ятника заввишки 6 метрів була огороджена й доглядалася місцевою владою). Саме того року 16 квітня міська рада Сіксо приймає рішення про ліквідацію поховання радянських воїнів і бере на себе зобов’язання про перенесення пам’ятника й ексгумацію похованих воїнів.

11 травня влада міста отримала згоду Міністерства оборони Угорської Республіки на проведення робіт. Бюджет був запланований у сумі 12000 доларів США — розкопування могил, просіювання землі, ексгумація, пакування й перевезення на міський цвинтар людських останків.

У договорі про співробітництво між мерією Сіксо і Міноборони УР йдеться про перенесення пам’ятника, але немає жодного слова про ексгумацію. Підписано цей договір 1999 року (без числа і місяця!). Згідно зі ст. 3 (пп.2, 3 та 5) «Угоди між урядом України і урядом Угорської Республіки про збереження та увічнення місць пам’яті загиблих військовослужбовців і цивільних жертв воєн та про статус поховань» (від 6.12. 1991р.) виписано права і обов’язки сторін: ст.3.п.2 — «Вибір нової земельної ділянки під місце поховань загиблих військовослужбовців та цивільних жертв воєн і проведення перепоховання здійснюються за взаємною згодою Сторін і рішенням відповідних органів»; ст.3.п.5 — «При ексгумації, здійснюваної з метою перепоховання останків, мають право бути присутніми представники тієї Сторони, тлінні останки загиблих військовослужбовців та цивільних жертв воєн якої ексгумуються». До того ж у п.2 цієї ж статті виписано причину («виняткова державна необхідність»), з якої ділянка з похованнями може бути відчужена на користь держави, але з виділенням іншої ділянки...

Угорська сторона порушила Угоду і 1991 р., і від 16 листопада 1996 р. «Про збереження та увічнення місць пам’яті загиблих військовослужбовців». Відтепер на місці братських могил — дитячий майданчик та угорський пам’ятник-арка. «Виняткова державна необхідність»! Питання не було узгоджене з Україною, а лише постфактум із Росією. Тоді як відповідні угоди щодо військових поховань Угорщина уклала і з Україною, і з Молдовою. Документального підтвердження ексгумації, її законності українська сторона не має. На протоколі, що засвідчував ексгумацію, яка нібито проводилася з 23 листопада по 15 грудня 1999 року, знову ж, немає дати, підписи нерозбірливі. І до сьогодні останки приблизно 500 (з більш ніж 600) воїнів перебувають на старому місці.

Київська міська громадська організація «Військові меморіали ім. Сагайдачного» та родина Зваричів уже неодноразово зверталися до угорської сторони й українських державних інституцій щодо грубих порушень міждержавних угод між Україною та Угорщиною. Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабміні України фактично зайняла позицію відстороненого спостерігача. Так, у листі за №К—6—19/1 від 23.07.2003 р. на ім’я Віталія Зварича за підписом Ігоря Мальцева просто констатується факт, без будь-яких кроків для вирішення питання: «…Угорська сторона не зверталась до Державної міжвідомчої комісії щодо отримання згоди на вибір нової земельної ділянки під місце поховання загиблих військовослужбовців та проведення перепоховання останків».

Якщо ми, українці, не навчимося захищати свої національні інтереси у вільному світі, то дуже скоро наші діти будуть плутати, хто з ким воював у Другій світовій війні. 9% британських школярів у анкеті писали, що Великобританія разом із Німеччиною воювали під час Другої світової війни проти... СРСР.

Не впевнений, що відсоток маленьких неуків в Україні набагато менший. Амнезія історичної пам’яті, — мабуть, річ інтернаціональна (все залежить і від ментальності того чи іншого народу), але в українців вона у XX столітті набула нечуваного масштабу. Для цього були і об’єктивні причини — нещадна боротьба комуністичної влади з українцями із щонайменшими виявами незалежницького світогляду (три страшних Голодомори, репресії проти інтелігенції...) Треба нарешті навчитися поважати свою історію і захищати власні національні інтереси.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво