ЧЕСТЬ БЕТОННОГО МУНДИРА - Соціум - dt.ua

ЧЕСТЬ БЕТОННОГО МУНДИРА

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

Більш за все хотілося б, аби сумні прогнози масових аварій і руйнувань бетонних і залізобетонних ...

 

Більш за все хотілося б, аби сумні прогнози масових аварій і руйнувань бетонних і залізобетонних конструкцій, у тому числі і житлових споруд, висловлені на сторінках нашої газети доктором технічних наук Марком Файнером у статті «Корозія бетону, або Коли почнуть руйнуватися наші будинки» («ДТ», №2, 2003 р.) ніколи не справдилися. Це саме той випадок, коли краще виявитись невігласом, аніж пророком.

Нагадаємо, що в інтерв’ю «ДТ» пан Файнер висловив серйозне занепокоєння з приводу широкого і безконтрольного використання як добавок до бетону токсичних відходів виробництва сіркоочистки коксового газу. Вони містять у недопустимих кількостях небезпечну для армованих конструкцій сірку, а також сульфіти, миш’як і практично всю таблицю Менделєєва, що, зрозуміло, є вельми небезпечним для здоров’я людей. З
95-го року, стверджує вчений, подібні добавки застосовуються у житловому будівництві, перетворюючи тим самим наші новобудови на токсичні могильники. Саме ці «приправи» до бетону, на думку М.Файнера, стали чи не головною причиною масового руйнування кілька років тому опор високовольтних ліній електропередач в центральних районах країни під час сильних снігопадів і ожеледиці. Якщо не припиниться легковажне ставлення до вирішення проблем будівельної сфери, зокрема й щодо використання добавок до бетонів, від вітру і морозу почнуть руйнуватися будинки, мости і дороги, стверджує Марк Шикович. Окрім того, в статті були розкриті вітчизняні схеми легалізації на вітчизняному ринку нових добавок із токсичних відходів, почасти всупереч не тільки науковим постулатам, але й нормативним документам. А також показані далекі від здорової конкуренції шляхи завоювання українського ринку будівельних матеріалів іноземними виробниками (не без активної допомоги наших же спеціалістів). Хоча, переконаний М.Файнер, 99,9% бетонів і розчинів найвищої якості ми можемо робити власними силами. Нині ж з України викачуються сотні мільйонів гривень, котрі успішно могли б працювати на вітчизняного виробника, а, отже, і на державу.

Витримуючи досить довгу паузу з моменту опублікування тієї статті, щиро сподівалися почути якщо не спростування викладених у ній фактів і припущень, то принаймні авторитетні запевнення фахівців Держбуду і Держстандарту. Мовляв, якість і надійність бетонних і залізобетонних конструкцій поза усілякими сумнівами, а питання безпечної експлуатації будівельних об’єктів — від опор ЛЕП до мостів і багатоповерхівок — знаходяться у фокусі постійної уваги відповідних державних служб і установ, контролюються і оперативно вирішуються ними належним чином. Але, на жаль, офіційна відповідь на публікацію за підписами директорів підпорядкованих Держбуду науково-дослідних інститутів, вельмишановних П.Кривошеєва, В.Балицького та В.Сая, замість розмови по суті, містила характерний для подібних листів
«джентльменський набір» обвинувачень газети в некомпетентності щодо порушених питань, некоректності окремих висловлювань і розповсюдженні нездорових чуток, які начебто можуть довести читачів до важких стресів, посіяти паніку серед широких верств населення. Був там і більш ніж прозорий натяк на те, що оскільки М.Файнер безпосередньо причетний до бізнесу в галузі добавок до бетонів і будівельних розчинів, то це дає право взяти під сумнів об’єктивність його оцінок і суджень. А саму статтю при цьому слід розглядати не як намагання привернути увагу спеціалістів і громадськості до надважливої проблеми, а як вдало проведену саморекламу. Що ж стосується конкретного факту масового руйнування слупів ЛЕП, то, на думку авторів колективного листа, це результат форс-мажорних обставин, а не якості конструкцій і добавок до бетону.

Актуальна тема надійності бетонних і залізобетонних конструкцій та виробів стала провідною і на нещодавньому засіданні науково-технічної ради Державного комітету України з будівництва та архітектури. Але конструктивної розмови не вийшло, оскільки навряд можна вважати такою дискусію на кшталт: добавки сульфата натрію — це добре чи погано? Обговорення проблеми (а вона насправді постала надзвичайно гостро, навіть гостріше, ніж уявляли собі не тільки журналісти, але й, схоже, окремі керівники Держбуду і його провідних структур) загрузло у віртуозно поданих демагогічних пасажах. Мовляв, необхідно берегти психіку громадян, а заразом й імідж будівельників та держави, який нібито дуже постраждав після виступу нашої газети, що, на переконання учасників засідання, не може негативно не позначитися на залученні інвестицій в будівельну галузь України. І взагалі, публікуючи подібні матеріали, треба думати не про чиюсь рекламу і приборкання конкурентів, а про народне благо.

А чого варта фраза «Ринок диктує управління»? Її озвучив голова науково-технічної ради і голова Держбуду України Валерій Череп, слушно зауваживши при тому, що широка поява останніми роками на будівельному ринку країни нових матеріалів, технологій, а також нових форм підприємництва, коли левова частка виробництва і замовлень знаходиться в руках приватних і напівприватних фірм, вимагає модернізації методів і підходів в управлінні галуззю з боку держави. Але в контексті всього почутого на тій же раді вимальовується трохи інша і далеко невтішна картина. Будівельний ринок і ті, хто на ньому сьогодні заправляє, в прямому значенні цього слова, диктують прийняття не тільки вигідних їм тих чи тих управлінських рішень, але й нормативних документів.

Важко лише коректорською неуважністю пояснити кричущі розбіжності і прорахунки в деяких державних стандартах і будівельних нормах, які дають «зелене світло», зокрема, необмеженому застосуванню у виробництві складних і відповідальних залізобетонних конструкцій добавок на основі відходів сіркоочистки коксового газу, тих же сульфатів і сульфітів. За допомогою простої маніпуляції легким порухом руки (цікаво, чиєї?) «мінус» (що означає заборону) в україномовній редакції Державних будівельних норм перетворюється на «плюс» в російськомовному виданні. Як хочеш, так і розумій, як вигідно, так і застосовуй ті добавки — уся відповідальність знята. Подібних неузгоджень і протиріч в державних будівельних стандартах, нормах, технічних умовах (а вони є законом для будівельників) дуже багато. Про це й намагався розповісти на науково-технічній раді автор резонансного інтерв’ю Марко Файнер. Він наголосив: перш, ніж братися за тотальну сертифікацію добавок до бетонів, як те пропонують спеціалісти Держбуду, треба навести порядок в самій нормативній базі, прорахунками якої вдало користуються торгаші сурогатом і неякісним ширвжитком.

— Те, що продукти сіркоочистки коксового газу в добавках до бетонів справді можуть викликати корозію цементного каменю і металу (а це призводить до руйнування армованих конструкцій), зафіксовано у класичних наукових працях світового бетонознавства, — констатував Марк Шикович. — А тому їхнє застосування у будівництві є дуже обмеженим і щодо кількісних показників, і щодо будівельних об’єктів усіма діючими і колись, і зараз нормативними документами. Окрім кількох новоявлених з благословення Держбуду норм і технічних умов, які ті обмеження знімають. Що цікаво: «народилися» вони вже після того, як повним ходом токсичні відходи захоронювалися на будівельних майданчиках країни, і коли запахло «смаженим» — з’явилися перші ознаки руйнування. Усе зроблено передбачливо і хитро, тепер у цей сумнівний бізнес з використанням токсичних відходів втягнута і держава.

Природно, виникає низка запитань: хто і навіщо давав дозвіл на необмежене використання подібних продуктів у масовому будівництві? Яка подальша доля об’єктів, де використовувались добавки до бетону на їхній основі? Будуть вони довговічними чи попадають, як бетонні слупи ЛЕП? Здавалося б, саме на ці ключові питання (які й піднімалися в попередньому виступі нашої газети) мало дати відповіді засідання НТР Держбуду. Але, схоже, ця державна установа, покликана стояти на сторожі якості будівництва, а отже, і колективної безпеки, до подібних відповідей абсолютно не готова. Більше того — на засіданні науково-технічної ради голова Держбуду Валерій Череп доручив начальнику управління науково-технічної політики Дмитрові Барзиловичу розібратися нарешті з усіма… нормативними документами, проаналізувати їх аж до коми і подати з цього приводу докладний звіт. А у рішеннях ради поспішили зазначити: питання виробництва бетонних і залізобетонних виробів і конструкцій, у тому числі із застосуванням добавок, повністю врегульовані діючою нормативною документацією. У зв’язку з чим інформація щодо можливого масового руйнування цих конструкцій не відповідає дійсності. Уміють наші чиновники, що не кажіть, берегти честь мундира, навіть ціною відвертих софізмів!

І все ж така рішуча налаштованість керівництва Держбуду розібратись у проблемі не може не тішити. Адже, як постійно наголошували у своїх виступах присутні на засіданні НТР спеціалісти, якщо працювати за нормативними документами — усе буде добре. Звичайно, буде. Однак за однієї важливої умови: коли в основі цих документів лежать об’єктивні, суто наукові розрахунки, а не висновки, замовлені зацікавленими у легалізації своєї продукції комерційними структурами.

Безумовно, ми не можемо не повірити на слово технічному директору приватної фірми «Пленті» Володимиру Коваленку (який надіслав на адресу редакції досить емоційний відгук на статтю про «Корозію бетонів»), що такі добавки, як «Релаксол», ПЛКП, котрі випускаються цією фірмою і містять відходи коксового виробництва, є дуже ефективними і добре зарекомендували себе серед будівельників. І що промисловими дослідженнями (щоправда, не зазначено, хто саме їх проводив) встановлено: вони лише підвищують водонепроникність, морозостійкість бетону, не знижуючи його захисних властивостей стосовно сталевої арматури. Однак, водночас, ми не можемо відкидати думку таких учених-бетонознавців, як той же Марко Файнер або заслужений діяч науки і техніки України доктор технічних наук, професор Володимир Пунагін, котрі абсолютно не поділяють оптимізму окремих чиновників і бізнесменів щодо подібних добавок. Більше того, професор Пунагін переконаний, що вони потребують обов’язкових додаткових наукових (а не тільки промислових) досліджень попри уже існуючий офіційний дозвіл на їх застосування.

— Жодним чином популярний зараз «Релаксол» не можна вважати універсальною добавкою, як те намагаються представити його менеджери, — зазначив Володимир Миколайович. — Сфера його застосування дуже обмежена, особливо з огляду на наші складні зими. Взагалі, коли мова йде про добавки на основі відходів виробництва, наукові дослідження і висновки щодо їх використання мають бути максимально конкретизовані — для певних умов і певного складу. В ідеалі досліджуватись повинна кожна партія таких добавок. Адже відходи ніколи не бувають стабільними за своїм складом, а, отже, властивості добавок, навіть однієї марки, можуть суттєво різнитися між собою.

Занепокоєний зростанням кількості утилізованих промислових відходів на будівельному ринку країни і всесвітньо відомий науковець у галузі бетонознавства, лауреат Державної премії СРСР і України, доктор технічних наук, академік Володимир Бабушкін. «Шурують у стіни кому що заманеться, — каже він, — хоча на все повинен бути офіційний дозвіл, тоді й зникнуть проблеми й зайві суперечки». Але уся біда якраз в тому, що сьогодні мати такий дозвіл зовсім не обов’язково. Можна спокійно обійтися і без нього. Особливо при застосуванні імпорту. А ним, зі слів самого Валерія Черепа, затоварено нині 85% вітчизняного ринку будматеріалів. Причому значна його частка, зізнаються чиновники Держбуду, піратського походження, тобто не легалізована на території України. Що то за матеріали — ніхто не візьметься достеменно сказати.

Не є винятком і ринок добавок до бетонів. «Почасти про імпортну добавку ми маємо лише загальну інформацію, і невідомо, з чого вона зроблена», — зізнається директор НДІ будівельних конструкцій Петро Кривошеєв. Тим не менш застосуванню імпорту немає ніяких обмежень. Більше того — воно неприховано лобіюється, і не ким-небудь, а тими ж структурами Держбуду. Зокрема, деякими НДІ, які буквально зобов’язують будівельні корпорації застосовувати тільки імпортні добавки, хоча в попередній проектній документації на будівництво передбачалися вітчизняні. У такий спосіб, приміром, завойовують український ринок добавки типу SIKA спільного швейцарсько-польського виробництва, на які, однак, в Україні немає ніяких державних нормативних документів. Їх, між іншим, немає на жодну (!) імпортну добавку. Рекомендується ж SIKA до застосування (до речі, дуже відповідальних об’єктів) лише на підставі гарантій виробника — іншими словами, рекламних проспектів — і незначного досвіду роботи з нею при не так давно проведених ремонтах мостових споруд.

І якби ж подібне лобіювання закінчувалося тільки «відкатом» на користь лобістів. Хоча, звісно, кілька десятків мільйонів доларів, на які часто підвищується вартість бетону, а отже і всього будівництва, з наддорогими імпортними добавками (при наявності дешевих вітчизняних) — теж не жарт. Але якщо єдиною гарантією якості закордонної добавки є її реклама і ніким не контролюється її справжній склад і властивості, то хто дасть гарантії, що там не намішані шкідливі токсичні відходи, небезпечні для бетону і залізобетонних конструкцій? Ми ж не одні в цьому світі такі розумні, що додумалися економити на утилізації відходів в будівельних матеріалах, заробляючи на тому шалені гроші.

А тому, знову повертаючись до нещодавньої науково-технічної наради в Держбуді, якось несерйозно звучать слова його голови пана Черепа про те, що ринок, мовляв, усе розставить на свої місця і неякісна продукція зійде з нього сама по собі — будівельники її просто не будуть купувати. Адже той же бетон — не крекер: спробував, не сподобалось — придбав інший. Сьогоднішні неякісні бетонні і залізобетонні конструкції — це завтрашні проблеми, масштаби і наслідки яких страшно уявити.

— Уся ця розмова, усі ці газетні публікації, наради, дискусії, врешті, заради одного: попередити, поки не пізно, аварії та руйнування будівельних об’єктів, — каже Марко Файнер. — До тих пір, поки бетоном і залізобетоном займатимуться люди низької кваліфікації, поки нормативні документи містять чимало грубих помилок, доки для виготовлення бетонної суміші використовуватимуться хлориди, сульфіди, сульфати й інші сурогати, низькоякісні заповнювачі, необґрунтовані види цементів, допускатимуться серйозні прорахунки в армуванні і нееквівалентній заміні арматури, не вестиметься серйозний контроль якості, — масові аварії та руйнування цілком реальні.

Щодо добавок, на які нарешті не без допомоги преси звернули серйозну увагу широкі кола спеціалістів, то, певно, не варто державним чиновникам нівелювати проблему тим, що, мовляв, немає жодних офіційних документів, висновків держкомісій, які б засвідчили: основною причиною руйнувань є саме неякісні добавки. Це ще абсолютно ні про що не говорить. На відміну від фактів і наукових розрахунків. Саме через безграмотне використання добавок у 1987 році впали покриття, вироблені Рівненським заводом ЖБК, на будмайданчиках у Хмельницькому, Здолбунові (були й людські жертви), останніми роками руйнуються сотні тисяч бетонних і залізобетонних конструкцій. Годі, мабуть, усе списувати на фізичний знос конструкцій, що є неправдою, і форс-мажор, який так полюбляють «надзвичайні» державні комісії. Вирішити проблему можна досить просто і швидко, було б бажання.

Окрім наведення порядку в нормативній базі і системі контролю (а сьогодні ні Держбуд, ні Держстандарт не в змозі належним чином контролювати якість будівельних матеріалів і самого будівництва — немає для того в достатній кількості ні кваліфікованих спеціалістів, ні лабораторій, ні методик), слід звернути належну увагу на стан наукового бетонознавства. Саме від нього безпосередньо залежить вирішення питань надійності будівельних конструкцій. На превеликий жаль, маємо тут серйозну кадрову кризу. Талановита молодь в науку не йде з давно усім зрозумілих причин. Навіть у головних НДІ Держбуду працюють, у кращому випадку, по два-три доктори наук у галузі бетону і залізобетону, й то пенсійного віку. До всього бетонознавство уже давно з бюджету практично не фінансується. Основним джерелом прибутку науково-дослідних інститутів є госпрозрахункові угоди, які оплачуються будівельними підприємствами і корпораціями. Свідомо створена ганебна система: хто платить, той і замовляє музику. Матеріальна залежність учених від суб’єктів господарської діяльності у будь-якому випадку обмежує їхню свободу й об’єктивність наукових результатів.

Ненормальною є й система, коли розробка нормативних документів доручається не кращим спеціалістам, а тим, хто ближче до бюджетної годівнички. Взагалі, як можна затверджувати нормативний документ, котрий забезпечує надійність конструкції, за висновками одного експерта — не фахівця з даного питання? Пам’ятається, ще в недалекому минулому навіть учені зі світовим ім’ям не могли собі дозволити подібного.

Важливим є й питання кваліфікації самих будівельників: у цій царині теж маємо кризу спеціалістів. Безграмотність, а почасти відверте невігластво — одна з причин руйнувань і аварій бетонних і залізобетонних виробів і конструкцій.

Як бачимо, проблем накопичилося чимало. І надалі за принципом страуса намагатимемося сховати голову? Але ж погодьтеся, бетон — не пісок, для «страусиної» політики він підходить щонайменше.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво