Бронзові талісмани Пінчука

Поділитися
Екскурсоводи музеїв, де виставлялися роботи Олега Пінчука, розповідають про черги дітей та дорослих, які прагнуть потриматися за ріг носорога...

Екскурсоводи музеїв, де виставлялися роботи Олега Пінчука, розповідають про черги дітей та дорослих, які прагнуть потриматися за ріг носорога. Є легенди, що це допоможе успішно скласти іспит або помиритися з чоловіком. Щоб зростали матеріальні статки — треба потриматися за медальки. Окремі найбільш «чарівні» деталі скульптур витерті до блиску.

Художник народився на Львівщині, у Дрогобичі. Багато подорожував, жив у Франції, Швейцарії. Після майстерні професора Вронського в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури у Києві другою alma mater стала женевська Вища школа візуальних мистецтв — своєрідний Оксфорд для художників. Удосконалювався у європейського метра Мішеля Гірші. Увібравши в себе космополітизм сучасного західного мистецтва, залишився українським художником.
Твори Олега Пінчука прикрашають Віденський музей історії мистецтв, Московський музей сучасного мистецтва, Київський музей російського мистецтва та ін. Він один з тих, хто ламає стереотип, що митець має жити у напівпідвальному приміщенні, ходити в дранті, харчуватися на фуршетах. Пінчук живе з мистецтва і, додамо, непогано. У квартирі, де він проживає разом із сім’єю, знайшлося місце і для майстерні, і для галереї... Він довів досі практично недоказове: художник може бути вільним у будь-якому культурному середовищі.
— Можливо, вам краще було б займатися виключно мистецтвом, а фахові менеджери нехай «просувають» роботи на мистецький ринок?
— Таких фахівців небагато, бо й ринок фактично відсутній, він у стадії становлення. Я найкращий для себе менеджер. Сам створюю проекти і пропоную директорів, кураторів. Фактично колектив — для іміджу. А роблю я все сам, і мені це цікаво.
В Україні багато талановитих художників, але їм заважає радянська психологія: вони продовжують сидіти у своїх майстернях і чекають, коли прийде меценат із мішком грошей і купить у них усе за мільйони.
— Скільки часу ви витрачаєте на створення однієї скульптури?
— Швидко такі речі не робляться. Вони вимагають праці, наполегливості, безсонних ночей. Деякі роботи можу зробити за кілька місяців, а буває, потрібні роки — залежить від обставин.
Я багато подорожую, і саме під час подорожей народжуються нові ідеї. Головне — створити ескіз, а потім можна робити хоч стометрову скульптуру, це справа техніки. Нещодавно їздив по Волзі від Нижнього Новгорода до Москви як член журі фестивалю «Крок». Зробив багато ескізів, запакував їх і не чіпаю — вони, як гарне вино, мають відстоятися. Мине час, я «відкоркую це вино», і відберу дещо, подивлюся збоку: який із проектів утілити у скульптуру, а щось назавжди залишиться тільки ескізом. Не всім, що роблю, я задоволений. Із десяти робіт відбираю декілька. Все інше — пошук, а не мистецтво.
— Учні, послідовники у вас є?
— Я ще сам учуся. Мені імпонує наївне мистецтво. Ці скульптури, наче живі ляльки — емоційні, живі образи. Вони надихають. Коли ліплю, спілкуюся зі своїм твором, входжу в стан медитації. Може, це містика чи магія. Художник, як чарівник, — прагне зупинити час, «обманути» суспільство, довести, що мистецтво вічне...
— Ваші скульптури часто копіюють. Вас це дратує?
— Це закономірне явище. Приходжу відливати скульптури — а там три десятки робіт, дуже схожих на мої. Завдяки моїм численним виставкам, каталогам таке стало доступним. І якщо людина вміє ліпити, вона зможе повторити мене. Але це як музичний твір: Моцарта грають усі, а от створити шедевр зміг лише він один.
— А ваші скульптури не намагалися викрасти?
— Бувало й таке. З виставки київських скульпторів украли одну з моїх робіт. Не буду зараз розголошувати таємниці цієї кримінальної справи, але, повірте, це справжня детективна історія.
Люди вже зрозуміли, що Пінчук — не просто скульптор. Це бренд. Деякі банки беруть скульптури під кредитну заставу. І як правило, люди ці роботи викуповують. Якось один бізнесмен, тоді він ще не був досить заможним, придбав два мої твори, згодом заліз у борги, та скульптури його виручили. Він їх віддав у заставу до банку, отримані гроші вклав у справу, розбагатів, викупив заставу. Одна з тих скульптур — Риба-талісман — стала справді його талісманом. А він замовив у мене ще кілька робіт.
— Ви колекціонер, збираєте твори сучасного мистецтва й старовинні речі зі своїм «характером» та історією. Буває, що річ прекрасна, але має негативну енергетику?
— У мене немає таких. Я беру те, що співзвучне з моїм внутрішнім сприйняттям світу, а те, що, як мені здається, несе негативну енергетику, проминаю. Були роботи, від яких відмовився, бо відчував певний дискомфорт.
Я хотів би заснувати музей сучасної скульптури. Але потрібне місце, серйозне фінансування, я ж можу розраховувати тільки на себе і на друзів. Проте крок за кроком іду до своєї мети. Хоча це й важко: заробляти на мистецтві і потім ці гроші вкладати у твори інших митців.
— Може, час музею не настав?
— Це можливо за умови процвітання держави або ж за підтримки меценатів. Якщо є мистецтво й сучасність, то створення музею сучасного мистецтва не уникнути. В Україні є кілька музеїв подібного спрямування, регулярно відбуваються виставки, але про них знає обмежена аудиторія, вони не є повноцінними. Для підтримки мистецтва потрібні пільги та фінансування з держбюджету. Музей сучасного мистецтва має бути завбільшки як два палаци «Україна», увесь заставлений творами мистецтва. Це, безумовно, питання: «Коли?..»

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі