Борис Литовський: «Філантропи не врятують країну, доки влада не почне діяти» - Соціум - dt.ua

Борис Литовський: «Філантропи не врятують країну, доки влада не почне діяти»

20 березня, 2009, 14:51 Роздрукувати Випуск №10, 20 березня-27 березня

Добродійний фонд «Здоров’я нації» передає онкологічній службі країниліки на 20 мільйонів гривень...

Добродійний фонд «Здоров’я нації» передає онкологічній службі країни
ліки на 20 мільйонів гривень

…Вислухавши жорстокий діагноз, Оксана Петрівна запитала в лікаря тільки одне: «Скільки коштуватиме лікування?» Той уважно подивився на неї і з жалем сказав: «Усе залежить від того, як піде лікування. Імовірно, тисяч 40—50». Дорогою додому жінка зайшла в церкву, а потім побрела до зупинки автобуса, який рушав до її села. Для себе вибір вона вже зробила — ніякого лікування не буде. Чоловік помер, єдиний син працює на бюджетному підприємстві, і в нього двоє маленьких дітей. Можна було б продати будинок, та тільки хто його купить: у глухому селі, без водогону й каналізації, з усіх благ цивілізації — лише лампочка Ілліча й телевізор.

Я довідалася про Оксану Петрівну (справжнє ім’я зі зрозумілих причин вона просила не називати) з її листа. Тоді я вела медичну рубрику в одній зі столичних газет, куди вона написала з проханням розповісти про народні засоби лікування пухлин. Жінка повідала, що після прийнятого тоді в кабінеті лікаря рішення вона близько півроку лікувалася за порадами місцевого цілителя: він склав їй раціон харчування, радив пити якісь відвари, втирати мазі. Проте останніми тижнями їй стало гірше, й Оксана Петрівна просила порадити щось нове. Після моїх настійних рекомендацій відвідати все-таки лікаря — можливо, лікарня вишукає бюджетні кошти на лікування, — я більше нічого про неї не чула.

Такі історії, від яких пробирає дрож, років п’ять-сім тому не сходили зі шпальт газет і екранів телевізорів. Через немислиму для більшості населення вартість лікування раку багато хто або відмовлявся від лікування, або продавав усе до останньої нитки — машину, дачу, квартиру...

Потім ситуація трохи змінилася. Було прийнято національну програму боротьби з онкозахворюваннями на 2002—2006 роки, згодом її почали фінансувати з бюджету, поліпшилося матеріальне становище самих пацієнтів, і жахливі страшилки кінця минулого століття та перших років початку нинішнього, здавалося, канули в минуле.

Проте нині, за словами головного онколога Мінздоров’я, директора Національного інституту раку Ігоря Щепотіна, онкологія живе за рахунок того, що залишилося від централізованих поставок минулого року. «Однак попереду весь рік, і вже тепер зрозуміло, що буде наприкінці року. Проблема полягає в тому, що через фінансову кризу ціна долара нестабільна, і до того ж зросла майже вдвічі. А лікарські препарати для лікування онкологічних захворювань переважно завозяться в країну з-за кордону», — каже професор Щепотін.

Якщо при цьому взяти до уваги, що й раніше в цілому по країні закуповувалося приблизно 50% від необхідного, то неважко підрахувати: лікарське забезпечення онкохворих становитиме лише 25% від потреб. І це ще в кращому разі — тобто якщо гроші справді надходитимуть із бюджету, а курс долара більш-менш стабілізується.

У перерахунку на конкретного хворого сума може виявитися ще меншою. Як каже Лариса Лопата, глава київських «Амазонок» (організація, що об’єднує жінок, які були прооперовані у зв’язку з раком молочної залози), останніми роками більшість тих, хто лікувався від цього жахливого захворювання, держава забезпечувала ліками в середньому на рівні 35—40%. Решту доводилося купувати самостійно.

Першим, хто вишукав можливість у такий складний час підтримати хворих, став Добродійний фонд Бориса Литовського «Здоров’я нації», який передав онкологічній службі країни ліків на 20 мільйонів гривень.

Усі ці препарати добре відомі онкологам: у рамках державної програми «Онкологія» вони ось уже близько п’яти років використовуються всіма медичними установами онкологічного профілю й отримали позитивну оцінку фахівців за високу якість та ефективність. Випускаються препарати на провідних фармацевтичних підприємствах, які вже давно є визнаними лідерами ринку в цьому сегменті й реалізовують свою продукцію як у нашій країні, так і в Європі та США.

— Цей рік не типовий для нашої медицини, — каже засновник Фонду «Здоров’я нації» Борис Литовський. — Ціни на ліки поміт­но підвищилися, купівельна спроможність знизилася, можливості держбюджету з фінансування медицини істотно обмежилися.

У попередні роки гроші виділялися на рівні 25—30% від загальних потреб, переважно на ліки. В основному з цієї причини Україна за захворюваністю та смертністю від онкозахворювань посідає одне з перших місць у світі: у нас рак забирає у 2,5 разу більше людей, ніж у розвинених країнах, а п’ятирічна виживаність у середньому на 20% нижча. Якщо в розвинених країнах на боротьбу з цим захворюванням виділялося близько 5% ВВП, то навіть у докризовій Україні — десь 0,03%. І це при тому, що, згід­но з прогнозами експертів, найближчими роками рівень захворюваності підвищуватиметься.

Виною всього, як відомо, Чорнобиль (експерти давно попереджали, що основне зростання захворюваності після таких катастроф відбувається зазвичай через 25—30 років), а також відсутність грамотної профілактики, своєчасної діагностики, системи реабілітації після операцій — самими ліками таку тяжку недугу подолати неможливо. Тим часом у нас досі не прийнята нова програма боротьби з онкозахворюваннями: законопроект (а програма має прийматися саме як закон) курсує між кабінетами, і депутати ось уже близько двох років не знаходять можливості його розглянути і прийняти.

— Чому?

— Можливо, причина в тому, що онкологічна служба країни зайняла принципову позицію і хоче, щоб ця програма не була бутафорською, а діяла реально. На основі вивчення ситуації розроблено повноцінну програму боротьби з раком, а не латання окремих дір у бюджеті. Сьогодні слід чесно сказати людям, яку частину цих потреб країна може покрити. Не потрібно казати, що ми даємо всі 100%, коли насправді йдеться лише про третину. Не треба вводити в оману своїх громадян і не давати можливості онкослужбі розвиватися!

— Під час кризи?

— До речі, криза — якраз нагода зупинитися і зрозуміти, куди ми йдемо. Хоча, звісно, вона неймовірно загострила проблеми всієї медицини, й онкології зокрема. Особливо критична ситуація склалася саме з медикаментами, оскільки фінансування цієї видаткової статті заплановано аж на кінець року. Це, на мій погляд, велика системна помилка у плануванні фінансування, через яку ліки надходять до хворих частинами, що неймовірно утруднює проведення повноцінного лікування, знижує його ефективність. Крім того, коли люди гарантовано отримують повноцінне лікування, вони розуміють, що держава поділяє їхній біль, готова підтримати й надати посильну допомогу, що держава разом із ними бореться за їхні життя. Якщо ж навпаки — люди відчувають, що в найтяжчий момент їх полишають сам на сам у битві з хворобою.

Сьогодні фактично складається саме така ситуація. Тому нині не час бідкатися й шукати винних: просто кожен повинен подумати, як і чим він може допомогти.

Якщо, наприклад, я можу допомогти людям онкопрепаратами — то я повинен це зробити! Тепер тисячі людей отримають необхідну допомогу — таку, якою вона має бути. Вони не будуть приречені на смерть, їм не доведеться продавати свої квартири чи взагалі відмовлятися від лікування. Інший може, приміром, написати корисну для людей статтю, третій — допомогти доглядати за хворими чи просто виділити зі свого сімейного бюджету хоча б дві гривні. Це, зрозуміло, не вплине на економічну ситуацію й не замінить бюджетного фінансування. Але якщо ми почнемо допомагати одне одному, то країна виживе, впорається з будь-якою кризою.

— Хто отримає ці ліки?

— Їх розподілено між Національним інститутом раку та регіональними онкологічними диспансерами. Отже, отримає вся країна. Більша частина, зрозуміло, піде в головну установу онкослужби — Національ­ний інститут раку. Я входжу до спостережної ради інституту, з великою повагою ставлюся до кожного з лікарів, котрі там працюють, схиляюся перед їхнім щоденним подвигом і намагаюся робити все, що мені під силу, для людей, які лікуються і працюють в інституті.

— Сьогодні, на мій погляд, накреслюється дуже важлива для країни тенденція, коли дедалі більше заможних людей надають реальну добродійну допомогу своїм співвітчизникам, а деякі ведуть серйозні медичні проекти.

— Справді, люди, котрі самі досягли чогось у житті й щиро люблять свою країну, хочуть, аби оточуючі теж жили краще. Якби в мене була така можливість, я дав би Ахметову Героя України за те, що він виділив 60 мільйонів доларів власних коштів на розвиток вітчизняної онкослужби, завдяки чому багатьом людям буде врятовано життя.

Хочу відзначити, що за кордоном така доброчинна діяльність давно стала нормою. Фонди й окремі громадяни на власні кошти допомагають у реалізації різноманітних національних програм, утримують госпіталі та лікарні, фінансують медичні дослідження. У багатьох країнах Європи і США добродійна, спонсорська допомога давно стала одним із вагомих джерел фінансування проектів у галузі охорони здоров’я.

На жаль, у нашій країні офіційно єдиним джерелом фінансування залишається тільки бюджет. Лихо в тому, що, за великим рахунком, ми не реалізуємо інших можливостей. Хоча у світі вони вже давно відомі: крім дер­жавного та регіонального бюджетів, це приватне і державне медстрахування, а також лікарняні каси, доплата громадян за медичні послуги, залучення доходів від цінних паперів тощо.

— У нас також робляться спроби реформувати систему охо­рони здоров’я, у тому числі перейти на іншу схему фінансування.

— На жаль, про це більше говорять, ніж пропонують реальні життєздатні програми. Та ж таки страхова медицина — про неї зазвичай згадують політики, тільки коли йдуть на вибори. Причому обіцянками, як правило, все й обмежується: мовляв, ось вам тапок — проголосуйте, і отримаєте другий, а в результаті — всі ходять босі. До того ж складається враження, що в багатьох із них передвиборні програми в частині медицини написані під копірку — без розуміння реальних потреб сучасної охорони здоров’я.

— І все ж, коли доходить до конкретики, домогтися такого єднання досить складно. Сьогодні, приміром, у Верхов­ній Раді «гуляють» кілька законопроектів із медстрахування: єдиного підходу, що задовольняв би потреби дер­жави, пацієнтів і медичних працівників, немає.

— Одне з лих нашої медицини в тому, що думки про її реформування багато в чому залежать від поглядів лікарів, які лікують тих чи інших політиків. Саме тому ми сьогодні шарахаємося праворуч, завтра — ліворуч, а в результаті всі разом падаємо вниз. Немає консолідованої позиції.

Ніхто на сьогодні з тих, хто намагався вийти на діалог із владою, не сказав: ми чітко знаємо, як це зробити, у нас є ефективні рішення, ми готові їх реалізувати і взяти на себе відповідальність за їхні результати. Я переконаний: якщо така сила з’явиться, то вишикуються в один ряд і меценати, і філантропи, і політики — бо це стане тим, що об’єднає всіх, хто не байдужий до здоров’я нації, до її майбутнього. Але самі філантропи не врятують країну, доки влада не почне діяти.

Сьогодні, на мій погляд, настав час приймати непопулярні серед чиновників рішення. Влада повинна в кожній галузі — не тільки в охороні здоров’я — провести аудит кадрів, прибрати «шарикових» та «інопланетян» і в цей складний для країни момент призначити фахівців, свого роду професійний спецназ, який зможе захистити країну від кризи. Бо зараз потрібні ефективні менеджери, чітка стратегія та відповідальність за результат виконання. Чиновник, який розробляє стратегію чи концепцію, котра стосується всіх громадян країни і реалізовуватиметься за їхній рахунок (за гроші платників податків), повинен нести персональну відповідальність за ефективність прийнятих ним управлінських рішень і реально відповідати за результати!

Особливо важливо це в системі охорони здоров’я — вона не може й не повинна розвиватися ривками. Цей процес має бути послідовним і довгостроковим. Здоров’я людини не мусить залежати від політичної кон’юнктури: нам необхідна чітка, на багато років наперед виписана стратегія, мета якої одна — здоров’я українця. Я глибоко переконаний, що в нашій країні є люди, інтелектуальні ресурси, є розуміння і бажання зробити наших громадян здоровими, міцними, сильними. Я знаю таких людей — основне, щоб їх почули.

* * *

Не менш важливо, щоб ці люди зі своїми конструктивними пропозиціями з’явилися якомога раніше, доки через недостатнє фінансування, викликане кризою, країна не захлинулася в хвилі епідемій та смертельних хвороб. Тільки в онкології сьогодні налічується 165 тисяч хворих, і щорічно їх кількість збільшується приблизно на 2%, скорочуючи тривалість життя українських чоловіків на 3,6, а жінок — на 2,5 року.

Усі ці роки основний тягар з оплати лікування, попри дедалі більші витрати держави на медицину, лежав на самих хворих. Проте нині багато хто з них та їх­ніх близьких опинився без роботи, ціни на ліки й діагностику зросли майже вдвічі, і порятунок власного життя для декого може виявитися недозволеною розкішшю.

Саме тому хворим людям необхідна допомога, передусім — дер­жави: у розробці дійових механізмів, які прискорять запуск торгів, зроблять лікування доступним — хоча б на рівні минулого року. А поки що їм залишається покладатися на власні кошти і на допомогу тих, хто не байду­жий до долі хворих та стражденних. Як підсумував професор Ще­потін, допомога Бориса Литовського сьогодні неймовірно актуаль­на: «Надходження в арсенал онкологічної служби ліків, тим більше на таку велику суму — 20 млн. грн., стане для багатьох пацієнтів тим рятувальним кругом, який дасть змогу їм вижити».

Довідка «ДТ»

Добродійний фонд Бориса Литовського «Здоров’я нації» зареєстрований 19 листопада 2007 року.

Його мета — надання добродійної допомоги у сфері медицини, медичної науки та освіти, науково-дослідних експериментальних досліджень, а також пропаганда здорового способу життя, розвиток системи охорони здоров’я України.

У фонду кілька напрямів роботи. Насамперед — надання можливості провідним спеціалістам—медикам країни підвищувати кваліфікацію, зокрема й за кордоном, навчати колег-лікарів із різних регіонів країни. Участь в організації курсів, семінарів, конференцій для працівників медичної науки та освіти.

Крім того, фонд надає адресну допомогу тим лікарям, які самі потребують медичної допомоги, їхнім сім’ям — на випадок втрати годувальника, а також юридичний захист лікарям.

Матеріал наданий Фондом «Здоров’я нації»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво