БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНОМ, ЯКИЙ «МОЖЕ ЗРУЙНУВАТИ САМУ СУТНІСТЬ СУСПІЛЬСТВА» ЯК БРИТАНІЯ БОРЕТЬСЯ З ПЕДОФІЛІЄЮ

Закон Сари

Коли 2000 року зникла восьмирічна Сара Пейн, пошуки дівчинки та її доля стали головними сюжетами теленовин і заповнили перші шпальти всіх британських газет. Щодня перед телекамерами поліцейські начальники звітували про хід розслідування, журналісти спільно з пошуковими бригадами прочісували поля графства Західний Суссекс, де зникла дитина. Потім, відгукнувшись на заклик слідства, громадяни по всій країні «шукали» білий міні-автобус, помічений кимось неподалік місця події. Два тижні, попри дедалі більшу тривогу, ще жевріла надія. Але коли дівчинку знайшли мертвою, країна вибухнула в обуренні. Виявилося, що вбивця дівчинки значився в поліцейському реєстрі педофілів, оскільки раніше уже відбув термін тюремного ув’язнення за викрадення дитини. Британське суспільство стало обвинувачувати і правоохоронні органи, і уряд у тому, що діти в країні не захищені від злочинців-педофілів. Гучно пролунали заклики вжити жорстких заходів.

Не секрет, що в Британії, як і в інших країнах світу, зникають діти. Найчастіше або їх не знаходять узагалі, або знаходять лише їхні трупи. Превентивних заходів, як правило, вживають самі батьки: дітей уже давно не пускають до школи самих, а останніми роками британська дітвора практично перестала гратися у дворах і виходити на вулицю без нагляду. Проте війна з педофілією набула широкого розмаху у Британії саме завдяки публічній кампанії, розгорнутій батьками Сари Пейн, які примусили суспільство прокинутися від сплячки благополуччя і задуматися про майбутнє — про дітей та про моральне здоров’я нації.

Це мама Сари створила Товариство батьків дітей, котрі постраждали від сексуальних домагань. Це вона домоглася того, що про зникнення дитини в Британії негайно оповіщають по всіх каналах новин. Це вона, мати ще трьох дітей, стала вимагати привселюдного розголошення так званого «реєстру» педофілів, уже відомих поліції насильників дітей. Ініціатори створення такого законопроекту почали називати його «законом Сари». Переважна більшість британців стала на бік місіс Пейн. Що не дивно, оскільки люди, котрі мають дітей, особливо малолітніх, трактують педофілію не просто як аномалію чи навіть хворобу сучасного суспільства, а як зло, з яким необхідно боротися.

Уряд висловив повну підтримку кампанії боротьби з педофілами. Проте вживати жорстких заходів не квапився, оскільки думки професіоналів, найбільш досвідчених у «роботі» з педофілами, — поліцейських та лікарів, не збігалися з громадськими настроями. Водночас підготовка нового закону про сексуальні злочини розпочалася вже тоді, 2000-го.

Поліцейські і лікарі попереджають

Товариство батьків постраждалих дітей, створене з ініціативи подружжя Пейн, уже кілька років вимагає від правоохоронних органів не лише оприлюднити імена педофілів, котрі значаться в поліцейському реєстрі. Вони також вважають, що поліція повинна попереджати всіх батьків про педофілів, які живуть поруч і продовжують перебувати під наглядом поліції, відбувши термін покарання за розтління малолітніх. У британському міністерстві внутрішніх справ такі вимоги називають недоцільними. По-перше, тому, що реакція суспільства на розкриття «реєстру» абсолютно передбачувана — почнуться самосуди. По-друге, педофіли, переслідувані суспільством, підуть у «підпілля», і тоді контролювати їх буде набагато складніше.

Попри офіційну заборону і дотримання таємності, уже відомі випадки, коли розлютовані сусіди виганяли колишнього злочинця зі своєї вулиці. Кілька років тому один із таких «вигнаних» прийшов назад у в’язницю з проханням дозволити йому прожити там решту життя. Відомі й трагічніші результати таких «розбірок».

У лікарів-психіатрів, які багато років займаються безпосереднім вивченням і лікуванням педофілів, своя думка. Один із найвідоміших у країні спеціалістів лікар Роберт Хейл із лондонської Портман-клініки одного разу пояснював у пресі, що поведінкові моделі педофілії розміщуються між двома «полюсами». На одному — чоловіки, «які стоятимуть біля дитячих майданчиків, але ніколи не доторкнуться до дитини». З протилежного боку поведінкового спектру — ті, хто здатний творити з дітьми «жахливі речі». Крім того, педофіли різняться залежно від усвідомлення свого сексуального потягу. Є такі, хто «не схвалює» своїх фантазій і хотів би покласти їм край. І є такі, хто себе виправдує, хоче розвивати й «утілювати» такого роду потяги. Ця частина, на думку лікаря Хейла, справді розбещена і має небезпечні «відхилення». (До речі, відомості подібного роду доступні публіці в основному з газетних матеріалів. Мета таких публікацій зрозуміла — щось на кшталт лікнепу на задану тему. У газетних інтерв’ю лікарі інколи розповідають, як розпізнати педофілів, що, на мій погляд, не зовсім виправдано.)

Водночас психіатри постійно нагадують: не всі індивідууми із сексуальними схильностями до педофілії — потенційні злочинці. Бувають агресивні і неагресивні, є «неадекватні» педофіли, котрі потерпають від психічних захворювань. А ті, хто здатний убити дитину, — це справжні психопати, однак такі аномалії трапляються вкрай рідко.

Ще один провідний експерт у Британії з питань педофілії лікар Рей Вайєр, який, до речі, розробив «методику» розпізнавання й ідентифікації педофілів, попереджає, що комп’ютерні технології, Інтернет, відео, поширення порнографії часто виступають у ролі стимуляторів для педофілів. Він також занепокоєний тим, що стає дедалі більше неповних сімей, а це розширює можливості для чоловіків-педофілів, котрі з метою «корисливого» доступу до дітей можуть вдавати інтерес до матері. Лікар Вайєр каже також, що не зустрічав педофіла, у якого було б щасливе дитинство. І що від 25 до 50% засуджених педофілів самі є жертвами сексуальної наруги в дитинстві.

На думку лікарів-психіатрів, тим, хто не страждає на агресивну форму педофілії, можна допомогти. Щоправда, лікар Хейл зізнається, що за 20 років роботи з людьми, котрі мають сексуальні відхилення, він не пригадає випадку, коли б педофіл раз і назавжди позбувся своїх сексуальних фантазій. Але якщо фантазії не змінюються, то поведінка може змінюватися, каже він. Саме спеціальне лікування допомагає педофілам контролювати свої імпульси. А в періоди загострень вони не повинні боятися звернутися до лікаря.

У Британії є клініки, в яких лікують педофілів. Але останніми роками зростає тиск на психіатрів — від них вимагають ділитися своїми спостереженнями з поліцією та соціальними службами. Зрозуміло, що в таких умовах анонімне лікування стає неможливим. Лікарі при цьому попереджають: якщо потенційний гвалтівник буде занадто переляканий, щоб звертатися по допомогу, дітей такі заходи навряд чи захистять.

Крім того, існує й примусова форма лікування — для тих педофілів із поліцейського реєстру, хто явно її потребує. Але на таку статтю витрат бюджетних грошей виділяється, як правило, замало. А профіль «лікування» такий, що під нього неможливо залучити добродійні кошти. Сьогодні в країні налічується близько 800 ліжко-місць інтенсивної терапії для людей, котрі страждають на сексуальні відхилення. Місць цих явно не вистачає. І, за даними деяких джерел, близько 500 педофілів чекають своєї черги на лікування.

Травма на все життя

Гуманний підхід до проблем педофілів, кажуть критики, можна допустити, бо це ознака цивілізованості суспільства. Але як же це пояснити дітям, котрі вже стали жертвами сексуального насильства, чи батькам, які побоюються за майбутнє дітей. Адже багато людей, котрі постраждали від сексуальних домагань у дитинстві, залишаються душевно покаліченими. Довгими роками вони потім борються з внутрішньою травмою, як правило, самотужки, зберігаючи самонакладену «обітницю мовчання». І тільки одиниці, виростаючи, знаходять у собі мужність говорити. Як це трапилося, наприклад, минулої осені, коли тридцятирічний інвалід у візку повідав журналістці газети The Times про події п’ятнадцятирічної давності і вказав на священика, який збиткувався з нього довгих сім років. Колишнього душпастиря, уже діда, котрий щойно відсидів три роки за сексуальні домагання до хлопчиків, засудили ще на п’ять років ув’язнення.

У країні вибухнув скандал, співзвучний американському, — про «педофілів у рясах», — який стався за кілька місяців до того й потряс усю католицьку церкву. Але в Британії історія набула великого суспільного резонансу, коли архієпископ Вестмінстерський, кардинал Кормак Мерфі о’Коннор, глава католицької церкви всієї Англії й Уельсу, був змушений публічно вибачатися перед католиками всієї країни. За те, що п’ятнадцять років тому знехтував листами хлопчика і, як безпосередній начальник священика-педофіла, знав про його нездорові схильності й протегував йому, переводячи в інші єпархії. Ні, архієпископа не судили, як того вимагали деякі правозахисні організації, але громадська думка змусила його розділити відповідальність за покалічені долі постраждалих дітей.

Знаменитість навпаки

Однак є в сучасному світі й захисники педофілів. Вони стверджують: педофілія існувала завжди, це не що інше як реакція на еротичну привабливість дітей. Не знаю напевно і тому не буду стверджувати, чи діє сьогодні така організація, як американська асоціація «man-boy love». Але 2000 року, користуючись конституційним захистом свободи самовираження у США, вона розміщувала в Інтернеті нариси, в яких «оспівувалася» еротична любов за типом «чоловік-хлопчик», а її прабатьками називалися стародавні греки. Ці ж пропагандисти педофілії заявляли, що в лавах людей, «небайдужих до дітей», перебувають такі знаменитості, як Сократ, Платон, Байрон, Льюїс Керролл (автор «Аліси в країні чудес»), Марк Твен і Чарлі Чаплін.

Що стосується сучасної Британії, то поліцейський реєстр педофілів за останні роки істотно поповнився відомими особистостями із шоу-світу. Наприклад, торік нарешті було засуджено на сім років тюрми за секс із хлопчиками-підлітками відомого теле- і поп-олігарха мільйонера Джонатана Кінга, якому протягом двох років з допомогою «дорогих» адвокатів удавалося переносити засідання суду. Були арештовані також композитор Стівен Джоллі, який писав пісні для групи «Spandau Ballet», і популярний у країні телеведучий Метью Келлі.

У січні 2003 року серед 1600 арештованих у Британії інтернет-педофілів виявився гітарист групи «The Who» Піт Таунсенд, якого потім випустили під заставу. Він стверджував, що не є педофілом, а лише «заходив» на веб-сайти дитячої порнографії в Інтернеті, щоб збирати матеріал для своєї книги. Але вже у травні, після проведеного розслідування, 57-річного музиканта викликали в поліцію, де в нього взяли відбитки пальців і аналіз крові на ДНК, а також повідомили, що наступні п’ять років він перебуватиме в списку людей, котрі можуть бути запідозрені в сексуальних домаганнях до неповнолітнього.

У січні ж власті Камбоджі вкотре намагалися депортувати британську рок-зірку 70-х років Гаррі Гліттера, якого підозрювали в злочинах на сексуальному грунті. У себе на батьківщині Гліттер був засуджений 1999 року на чотири місяці тюрми — за «скачування» з Інтернету і зберігання вдома дитячої порнографії. Він, як і раніше, значиться в британському реєстрі педофілів. Протягом останніх двох років Гліттер періодично то приїжджає в Камбоджу, то залишає її на вимогу місцевої влади. Пномпень не може висунути жодних обвинувачень проти Гліттера, але й не хоче миритися з присутністю в країні скандально відомого співака, який «погано впливає на репутацію Камбоджі», що, поруч із Таїландом, прославилася таким явищем, як секс-туризм. На початку травня Гліттера знову попросили залишити цю східну країну.

У лютому нинішнього року стався черговий скандал із Майклом Джексоном, який довірливо розповів британському журналістові, що ділить своє ліжко з хлопчаками-підлітками. Інтерв’ю з американською поп-зіркою викликало дуже неоднозначну реакцію по обидва боки Атлантики. Джексону згадали обвинувачення попередніх років у сексуальних домаганнях до дітей (які, до речі, вдалося загасити за рахунок грошових компенсацій батькам), широко обговорили його моральний образ й заодно засумнівалися в його ментальному здоров’ї. Він же у відповідь висунув судовий позов проти журналіста і британського телеканалу, який замовив фільм.

Кібер-злочинці

Інтернет, що став невід’ємною частиною сучасного життя, відразу значно розширив коло і можливості педофілів. Сьогодні існує величезна мережа злочинного бізнесу — веб-сайти дитячої порнографії. Вони анонімні, закодовані і кваліфіковано «заховані» від сторонніх, в основному поліцейських, очей.

Один з останніх у Британії судових вироків за педофілію було винесено директору католицької школи для хлопчиків у графстві Мерсісайд. Розслідування засвідчило, що він був одним із 36 членів високоорганізованого інтернет-товариства, яке використовувало 130-літерний пароль, складений зі слів пісень і практично застрахований від зламання. І лише випадкова помилка учасника-«новачка» дозволила спецслужбам «розкрити» мережу, та й то не до кінця. Педофіли використовували складну систему шифрування фотографій, щоб приховати показ катувань і сексуального насильства, в яких були задіяні діти і навіть немовлята. Коли завдяки спільній операції ФБР, митниці США та Європолу мережу було «зламано», поліція виявила тисячі відео і фотозображень, що їх навіть бувалі слідчі визначили як найогидніше з усього, баченого ними. За знайденими матеріалами понад 80 дітей із усього світу були впізнані як жертви насильства. Але багато їх залишилися невідомими. При обшуку в директора школи було знайдено 60 тисяч фото і 3500 відеофільмів. Виявилося, він торгував в Інтернеті «продукцією», яка демонструвала сексуальне насильство над малолітніми дітьми. У результаті — колишній шкільний директор отримав майже шість років тюремного ув’язнення, довічне перебування в поліцейському реєстрі педофілів і довічну заборону на роботу з дітьми.

Кібер-поліцейські

Як відомо, на кожну отруту рано чи пізно знаходиться протиотрута. Інтернет стає не лише способом поширення педофілії, а й «пасткою» для збоченців. Ще кілька років тому майже всіх британських педофілів було виявлено з допомогою ФБР, працівники якого активно прочісують світову мережу. У Британії спеціальний підрозділ поліції для боротьби з комп’ютерними злочинами було створено 2001 року з бюджетом у 25 млн. фунтів. Відділ «відловлює» в інтернет-мережі різного роду фінансових шахраїв та хакерів, а також закодованих педофілів. З цією метою спеціально навчені поліцейські беруть участь у чатах (розмовах) он-лайн під вигаданими іменами.

Однак пошуки злочинців дедалі більше ускладнюються, оскільки ті є «передовиками» з використання нових технологій. Не випадково серед заарештованих творців сайтів дитячої порнографії — багато висококваліфікованих комп’ютерних фахівців. Тому на підготовку та навчання поліцейських, які мають справу з кібер-злочинцями, на купівлю новітнього устаткування Британія витрачає величезні кошти. Зате вже сьогодні поліція спроможна виявити практично кожного, хто хоч один раз цікавився дитячою порнографією. Фахівці стверджують, що на жорсткому диску комп’ютера залишається якщо не все, то більшість «скачаного» з Інтернету. І навіть порнокартинки, які користувач «стер», можна виявити в пам’яті диска. Тому під час арешту людей, підозрюваних у педофілії, передусім вилучається персональний комп’ютер. Правосуддю байдуже, звідки і з якою метою «скачано» картинки дитячої порнографії: уже володіння ними — це карний злочин.

Несподіваними помічниками, а потім і головними партнерами для правоохоронних органів стали фірми кредитних карток, які можуть знаходити користувачів порносайтів через електронну оплату рахунків. Наприклад, кредитна компанія Visa, що обслуговує 30 млн. рахунків у всьому світі, запустила торік «пошукову» комп’ютерну програму, здатну перевіряти один мільйон веб-сторінок щодня. Вона може ідентифікувати клієнтів, які зі своїх рахунків оплачують відвідання сайтів дитячої порнографії. За програму фірма викладає майже 200 тисяч доларів у рік. Торік із її допомогою було виявлено 500 сайтів педофілів, із яких понад 300 уже закрито.

Найбільша міжнародна операція під назвою «Ore» з пошуку інтернет-педофілів завершилася торік у грудні. У ній були задіяні спецслужби багатьох країн на чолі з ФБР. Результат перевершив усі сподівання — «улов» становив 250 тисяч педофілів по всьому світі. Всі вони були користувачами одного веб-сайта дитячої порнографії під назвою «Landslide» (обвал), що базувався в Техасі. І всі вони «попалися» на тому, що за відвідання вебсайта розплачувалися своїми кредитними картками (іншої оплати для користувачів поки що не існує).

До речі, власник сайту, такий собі Томас Ріді, який «заробив» на педофілах мільйони доларів, засуджений у США до кількох довічних термінів. Газета Financial Times писала, що він та його дружина, «розповсюджуючи моторошні фотографії дітей, над котрими чинять насилля в таких віддалених місцях, як Україна, створили прибутковий бізнес». І ще одне: у ході згаданої операції в Британії прокотилося кілька серій арештів. Серед 7000 арештованих виявилося навіть 30 поліцейських. Хоч би як хотіли, правоохоронні органи не могли приховувати цю інформацію, і наступного ранку вона красувалася в газетних заголовках.

У січні нинішнього року під Лондоном відбулася триденна таємна конференція, на якій, імовірно, було обговорено останні досягнення і намічено подальші спільні плани в боротьбі з інтернет-педофілією. У ній брали участь представники з 30 країн світу. Ніякими прес-конференціями, природно, вона не супроводжувалася. Проте в пресу просочилися відомості про те, що нібито наступною мішенню кібер-поліцейських буде серія діючих веб-сайтів з «базуванням» на території Росії.

Пильність як головна зброя

Так, це правда, що громадська думка в Британії наелектризована стосовно будь-яких проявів педофілії. Ніщо не залишається непоміченим, навіть у сфері мистецтва. Якщо у виставкових залах, у тому числі й у приватних галереях, пильні відвідувачі помічають зображення оголеного дитячого тіла — на полотнах або на фото, експонат, як правило, вилучається — нікому не потрібні неприємності такого роду. Адже у Британії існує й виконується закон про публікації, що порушують мораль.

Характерний останній приклад — із російським дуетом «Тату», від кліпів якого «дуріють» британські школярки. Чотири тижні тримався він на вершині британських музичних чатів (небувала досі подія). Проте жоден із трьох концертів «Тату», запланованих у Лондоні на травень, не відбувся. Багато відомих сцен відмовили дуету, а ті, які погоджувалися, хотіли знати напевно, що відбуватиметься на сцені, як поводитимуться дві дівчинки, котрі не стільки співають, скільки демонструють пристрасть одностатевого кохання, при цьому костюмовані в школярок-підлітків. Менеджери «Тату» відмовилися відповісти на поставлені запитання. А натомість зажадали дозволити участь у концерті 300 британським школяркам, вдягненим саме в шкільну форму. На цій точці переговори припинилися. Оглядачі також вважають, що саме з етичних міркувань кліп «Тату» на пісню «Я сошла с ума» не був показаний по першому каналі Бі-бі-сі, хоча офіційна версія інша. А одна з найпопулярніших у Британії телеведучих цей-таки кліп «Тату» назвала «розвагою для педофілів». На додачу і благодійний дитячий фонд заявив, що російські зірки мають намір заробляти на педофілії.

Питання про заборону на фотографування дітей під час шкільних свят і спортивних виступів дискутувалося в Британії давно. Прибічники цього заходу стверджують, що педофіли можуть використовувати фотознімки для розміщення на порносайтах. І ось наприкінці минулого року в Шотландії така заборона набрала чинності. Вона означала, що скористатися фотокамерою під час шкільних свят кожен окремий батько міг лише з письмового дозволу всіх інших. З березня нинішнього року загроза заборони на фотографування дітей нависнула над спортивними центрами країни. І виявилося, що з такими «неадекватними» заходами більшість батьків не готові погодитися, оскільки не хочуть позбавляти себе можливості відзняти події дитинства власного чада. Пильність — ось головна зброя суспільства в боротьбі з педофілами, кажуть вони, але не тотальна підозріливість. Крім того, вони нагадують, що держава має легальний набір засобів, а саме: поліцейський нагляд, карне переслідування, суд і тюремне ув’язнення. Саме їх слід задіяти інтенсивніше, вважають батьки.

Білль про сексуальні злочини

Що ж, уряд лейбористів почув голоси громадськості. І 2003 року світ побачив новий Білль про сексуальні злочини. Власне, його можна вважати безпрецедентним. Адже вже 50 років британські законодавчі акти, що стосуються сексуальної поведінки, не змінювалися. Зміст законопроекту багатьох потішив, багатьох розчарував, але найбільше — здивував. Законодавство не просто жорстке. У ньому вперше передбачено покарання навіть за безневинні, на перший погляд, речі. Наприклад, з’явився термін «grooming», дослівно — «залицяння», але юридичною мовою — «підготовка до сексуальних домагань». Інакше кажучи, на підставі такого роду підозр поліція може затримати педофіла ще до самого домагання. За доведений у суді процес «підготовки» «світить» 5 років тюрми. Секс із малолітніми за гроші тягне на 14 років. Довічне ув’язнення передбачене у двох випадках: за секс із психічно хворою людиною і за згвалтування дитини до 12 років. А для тих, хто захоче продемонструвати секс у публічному місці, — зовсім мало, всього 6 місяців в’язниці.

Що кажуть британці з приводу нового законопроекту? Попри те, що в ньому багато вразливих місць, він у принципі відповідає настроям суспільства, яке шукає шляхів для захисту своїх дітей і «лікує» свої «виразки» всіма доступними методами. Ніби виправдуючи ухвалення такого жорсткого законодавства, міністр внутрішніх справ Девід Бланкет (раніше був міністром освіти) сказав, що «злочини на сексуальному грунті, особливо проти дітей, можуть зруйнувати саму сутність суспільства». Загальну позицію британських мас-медіа, мабуть, найбільш ємно висловила в редакційній статті газета The Time: «Захист дитячої цнотливості є наріжним каменем моральної архітектури цивілізації. З усіх законів, що існують для захисту безневинних від зла, найжорсткішими мають бути ті, які оберігають дітей від насильства».

Так, можна погодитися з думкою, що в цій країні реакція суспільства на прояви педофілії занадто емоційна, надто підігріта пресою і в окремих випадках може призвести до перегинів. Схоже, стороннім скептикам усе це здається неадекватним. Але хіба може хтось бути надміру пильним, а щось здаватися надміру перебільшеним, якщо йдеться про життя людини, тим більше дитини — безневинної і беззахисної істоти. І якщо суспільство тим самим ставить питання свого майбутнього. Може, тому у Британії, де традиційно не щадять уряд, щодня сварять політиків, журналістів та поліцейських, понад три чверті населення заявили недавно про те, що воліють бути громадянами своєї країни, а не будь-якої іншої у світі.

P. S. Завершуючи матеріал, подумала, що ніколи не бачила в Україні ні телесюжету на цю тему, ні спеціальної статті. Лише поодинокі згадування, та й то по дотичній. Ніякої тривоги. Напевно, нашому суспільству педофілія не загрожує, а педофілів у нас немає взагалі.