БОЛГАРСЬКИЙ МІКС - Соціум - dt.ua

БОЛГАРСЬКИЙ МІКС

22 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 22 серпня-29 серпня

Фраза, що залишилася з часів соціалізму, — «Курка — не птах, Болгарія — не закордон», роками трохи спотворила сприйняття цієї країни, дивовижно близької нам за духом...

Фраза, що залишилася з часів соціалізму, — «Курка — не птах, Болгарія — не закордон», роками трохи спотворила сприйняття цієї країни, дивовижно близької нам за духом. Колишній СРСР волів бачити в Болгарії неофіційну 16-ту республіку, з 60-х років досить успішно використовуючи болгарське узбережжя Чорного моря як сурогат західноєвропейських курортів і межу закордонних мрій наших численних співвітчизників. При цьому ті щасливці, яким у колишні часи вдалося позагоряти на болгарських пляжах і навіть проїхатися в екскурсійній поїздці країною, фактично були ізольовані від простих жителів і правдивої історії держави, що змогла поєднати у своєму минулому дивовижні потоки різноманітних цивілізацій.

Справді, справжня Болгарія — це щось більше, ніж 9 км піщаних обмілин Сонячного берега, сувенірні крамнички Несебра чи затишні бухточки Албени й Золотих пісків. Неформальна зустріч із країною обіцяє не лише дешевий відпочинок, забезпечений європейським сервісом, вдосталь фруктів та овочів, натуральну середземноморську кухню та доступні курортні розваги, а й щось більше — істотну присутність минулого буквально на кожному кроці.

Уже на межі Румунії і Болгарії вас зустрічають низки фракійських курганів, що викликають захоплення не лише в археологів. Вишукане ж гофрування Варненської бухти, яка далеко заглиблюється в сушу, не залишає сумнівів у тому, що ці місця могли бути заселені ще стародавніми греками. Так, так, Одесос — одне з найстаріших міст не лише Болгарії, а й Європи, яка веде літочислення з VI ст. до н.е., — містився саме тут. А Варною він став лише тисячоліття тому, з приходом слов’ян. До речі, у перше століття османського панування саме у Варні вдалися до спроби скинути турецьке ярмо з участю польського короля Владислава ІІІ, сина короля Ягелло, який дав під Грюнвальдом відсіч німецьким лицарям. Проте Владислав Варненьчик, як його звичайно називають, виявився не настільки везучим, як його батько, — вирішальну битву було програно, а він сам загинув. Його мавзолей із прекрасною біломармуровою статуєю юного героя — одне з відвідуваних місць міста.

Хоча найпопулярнішим місцем на узбережжі, напевно, є все-таки одноліток Варни Несебр. Розкинувшись на маленькому скелястому півострові, відділеному від суші вузьким перешийком, він топографічно нагадує Крим. Попри те, що нині в ньому мешкає не більше 6 тисяч жителів, його з повним на те правом можна вважати моделлю розвитку Болгарії, яка ввібрала в себе всі історичні зрізи практично за 2,5 тисячоліття. Ще в 510 р. до н.е. греки заснували тут колонію, назвавши її Мессамбрією, яка згодом стала римською Месемврією, що в період середньовіччя трансформувалася в болгарський Несебр. За візантійських часів місто вважалося найважливішим центром торгівлі на Чорному морі. Підкорене 812 р. ханом Крумом, воно надалі перетворилося на один з оплотів нової держави. Саме тут в Ахелойській битві через століття болгари не піддалися Візантії, але, на жаль, перед могутньою Османською імперією вони виявилися безсилі. Уже 1371 р. місто було завойоване й протягом наступних століть поступово перетворилося на невеличке поселення, відродившись уже в наші дні як історико-етнографічний центр, активно задіяний у туристичній індустрії насамперед завдяки безпосередній близькості до Сонячного берега, куди не лише рукою подати, а й ногами запросто можна дійти.

По суті, приклад Варни і Несебра дає можливість відчути специфіку болгарських Балкан, що лежать на перетині доріг із Західної Європи до Константинополя і далі на Схід. Якщо ж врахувати великий вихід країни до Чорного моря і можливості судноплавства Дунаєм, неважко уявити інтерес завойовників до цих земель.

А літопис Болгарії, як правило, починається з фракійців, які згрупувалися ще в V ст. до н.е. навколо своєї столиці Казанлик. Розпад родового ладу, що послабив державу, призвів до підкорення її стародавніми греками, зокрема Філіпом Македонським, який заснував у середині наступного століття Філіппополіс, нинішній Пловдив. Римляни, прийшовши їм на зміну, сприяють активному розвитку регіону насамперед завдяки будівництву нових міст, зокрема Седіки (Софії) і Дебелтуса (Бургаса). 395 р. дуже романізована Фракія плавно перейшла у володіння Східної Римської імперії, що незабаром заявила про себе в історії як Візантія.

Та це була лише прелюдія в історії країни, що реально розпочалася в наступному столітті з приходом слов’ян. Слов’янська стихія, накотившись на північні Балкани, виявиться настільки сильною, що з нею не вдається впоратися навіть праболгарам, які прийшли з Волги, керовані ханом Аспаруха, хоча саме їм належить честь створення 681 р. незалежної від Візантії держави зі столицею в Плісці. Таким чином, із місцевих фракійців, слов’ян та болгар поступово сформувалася болгарська народність, чому чимало сприяло і прийняття в середині ІХ в. християнства — як умови залучення болгар до європейської культури та зміцнення міжнародного становища. Цю подію великою мірою підготувало створення 855 р. братами Кирилом і Мефодієм, мати яких була болгаркою, слов’янської писемності. У результаті, завдяки вдалому міксу харизми болгарських ханів та політичної мудрості візантійських правителів, які воліли не йти на відкритий конфлікт, але політично втримувати своїх буйних сусідів у цивілізованих рамках, утворилася Перша болгарська держава, що досягла на початку Х в. найбільшого територіального, політичного і духовного розквіту.

Потім розпочався період дуже складного балансування різних внутрішніх і зовнішніх сил, коли країна майже на два століття відійшла до Візантії, але потім відродилася у Другій і Третій болгарських державах зі столицею у Велико-Тирнові. На жаль, великокнязівські чвари не дозволили настільки зміцнитися Болгарії, щоб вона змогла протистояти османському пануванню, яке розпочалося 1396 р. і тривало майже 500 років.

У XIX—XX століттях Болгарія опинилася на зламі інтересів найбільших європейських імперій. Визволена в ході російсько-турецької війни 1877—1878 рр. країна незабаром потрапляє під німецьке династичне правління, що визначило її політичну орієнтацію на німецький блок у період Першої і Другої світових воєн. Ставши розмінною картою в протистоянні інтересів Заходу та Сходу, Болгарія вдруге отримує свободу з рук Росії, тепер уже СРСР. Підключення країни до соціалістичного табору було досить безболісним, у кожному разі, не натрапило на такий опір народу й інтелігенції, як, приміром, у Чехії чи Угорщині. Превалювання слов’янської стихії та православ’я, близькість алфавіту й мови, відсутність спільного кордону і територіальних претензій, а також вдячність за визволення від турків— усе це створювало майже щиру ілюзію братерства й дружби. Проте так само, як і Україні, Болгарії інколи давали зрозуміти, хто відіграє роль «старшого брата». До того ж вона, як і багато соціалістичних республік, втратила імунітет самостійної країни, що позначилося і дотепер позначається на її економіці. Та, мабуть, найдивовижнішим моментом, який дозволяє говорити про безпосереднє перетинання історичних доль України та Болгарії, є виявлені під Полтавою внаслідок розкопок залишки великого болгарського поселення, яке приписують Балтавару. За легендою, це резиденція батька хана Аспаруха, Кубрата, який першим намагався створити Болгарську державу в районі Варни, але, зазнавши невдачі, вимушено відступив на північ, де й був похований. У перший рік нового тисячоліття при численних гостях, серед яких були офіційні представники Болгарії та болгарської діаспори в Україні, на вершині збереженого могильного кургану встановили пам’ятний камінь.

Отже, етнічні та культурні потоки, які перемішалися на землях Болгарії, досі на обмілинах засвічуються чи то чудовою грецькою красою, що нерідко трапляється серед її жителів, чи то руїнами античних або візантійських храмів, чи то традиціями її національної кухні з присмаком вогнищ кочових племен. Справді, болгари відверто віддають перевагу запеченому, а не відвареному. На узбережжі всюди відчувається запах гриля, а смажена мала рибка «цаца» так само традиційна, як наше насіннячко. Одного разу на знаменитому перешийку Несебра мені довелося побачити продавця вареної кукурудзи, який сховав у себе за спиною паяльну лампу. Чорні смужки на качанах кукурудзи не залишали сумнівів у її призначенні — імітувати приготування на решітці. До речі, культ вогнища живе й у традиційному національному шоу — танцях босоніж на вугіллі, які звичайно виконують у фольклорних корчмах.

Болгарська історія дозволяє висмикувати зі своєї колоди карти найекзотичнішої масті. Тут і знамените «Ханське шатро» з панорамою Сонячного берега, що відкривається з нього, і викинута на берег піратська каравела, і грецькі таверни, і турецькі кав’ярні. Саме побутова культура, що акумулювала традиції багатьох нашарувань, чіпко зберігає всі повороти болгарської історії. Це насамперед незмінно присутній у ній культ риби й вина, що підкреслює зв’язок із середземноморською кухнею. Чудова випічка нагадує про слов’янське коріння. Від Оттоманської імперії походять і турецькі назви багатьох страв, ті ж таки кавові ритуали з традиційними в таких випадках щербетом, рахат-лукумом та халвою. До цього можна додати східне захоплення спеціями та м’ясом, майже повне нехтування, за винятком сирів і знаменитого кислого молока, молочною дієтичною кухнею, хоча при цьому болгарський мікс не виключає рафіновану вишуканість типово європейських страв.

Припливні хвилі болгарської історії, які причалили до її берегів різні цивілізаційні потоки, створили надзвичайний сплав слов’янської щирості та східної хитрості, майже язичницької близькості до природи й витонченої античної чуттєвості. Адаптуючи Схід до Заходу, а Захід до Сходу, Болгарія занурює нас в особливу атмосферу якоїсь первинності сприйняття всіх компонентів людського існування.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво