Білі акорди - Соціум - dt.ua

Білі акорди

3 грудня, 2010, 15:14 Роздрукувати Випуск №45, 3 грудня-10 грудня

Як у вас там із яйцями, панове? Я до того, що інколи вони визначають обличчя соціуму! У багатьох косм...

Як у вас там із яйцями, панове? Я до того, що інколи вони визначають обличчя соціуму! У багатьох космогонічних системах світ розвивається з яйця, у деяких релігіях великого значення надають пракурці, ну, а питання, що первинне, — курка чи яйце, — одне з ключових питань філософії.

Великому Навігатору приписують вирішення ще одного дуже важливого в Середні віки питання: чи можна поставити яйце вертикально. Він зробив це вкрай дотепно: поставив варене яйце різкіше, ніж опоненти. Шкаралупа зім’ялася — і яйце стало! Відтоді яйця Колумба стали загальним ім’ям. Навіть крайні раціоналісти римляни не розпочинали бою, якщо їхні священні кури погано клювали зерно. Одне слово, ця птаха надзвичайно важлива для людства. Що б ми їли, якби не стегенця? Ось і переді мною постало одного разу питання: що красти передусім — яйця чи курей? І саме життя підказало: красти треба все!

Влітку 1981-го моя бригада бралася за будь-яку роботу, й одного разу дорогою на черговий завод помітив я автобусну зупинку «Птахофабрика» з бетонною стелою, прикрашеною стилізованим зображенням курки. І тут я маю запитати читача: скільки яєць ви зможете з’їсти за день? Скільки-скільки? А якщо щодня і так місяців зо два? Не знаєте?

Скільки ж їх поміщалося у футлярі гальванометра? Пригадую, менше сотні брати не можна було, вони починали перекочуватися і битися. Тепер із цим суворіше, а тоді крали всі. Крали всі, хто міг, і все, що могли. Та й скільки ми заробляли? Дружина — сто двадцять, я — сто сорок плюс за відрядження рублів сімдесят. На сім’ю з чотирьох чоловік, — у нас уже було двоє дітей.

Коштували яйця, пригадую, дев’яносто копійок десяток, але не так просто було їх купити. Тому й непросто, що в країні крали все, а на птахофабриці тим більше. Навіть вічно голодні кури намагалися щось украсти в сусідок. На відміну від римських курей, вони добре клювали все підряд — і зерно, і що завгодно, навіть одна одну. Але люди крали більш організовано і суворо за рангом!

Починали головні птахівниці, добираючи собі та помічницям по лотку велетенських яєць. Потім добірні кокони пакували для райкому партії. Кесарю кесареве, Богу богове, сказав одного разу скромно Христос, однак партія претендувала і на мирську, і на духовну владу. Тож ніхто не соромився, і за ними приїжджала райкомівська «Волга». Після райкому, який замінював і бога, і кесаря, наставав час відкладати яйця для адміністрації (директора, головного інженера, головного енергетика, головного механіка, головного бухгалтера та інших, уже не таких головних). Потім була черга електриків, механіків і решти, але їм яйця діставалися вже дрібніші. Потім...

Утім, не знаю, на кому закінчувався цей ланцюжок. Попереднє керівництво посадили, воно розграбувало все дочиста, красти стало нічого, а це вже непорядок! Але з дванадцяти пташників зуміли відновити тільки шість, на решту забракнуло поголів’я. Адже крали не тільки яйця, а й бідних несучок, хоча вони і не м’ясна порода, жалюгідні, худі та голодні. Між іншим, кожен пташник був розрахований на десять тисяч голів! Новий директор сподівався заселити ще хоча б два, планував купити угорських курчат (своїх у країні переможного соціалізму вже не було), а нам доручив створити систему централізованого контролю.

Дали приміщення, з пташників протягнули кабелі, зварили короби пультів, і треба було начинити їх апаратурою. Що контролювати? Температуру передусім! Самі поміркуйте — десять тисяч курей у довгому низькому сараї без вікон і опалення. Навіщо воно? Птахи, знаєте, теплокровні, їх багато, вони самі нагріють будь-який курятник. Потужні вентилятори інколи вмикали навіть узимку. А вже влітку їх взагалі не вимикали. Угорська автоматика керувала також подачею корму, води, роботою освітлення тощо, але сама виявилася проблемою. Ідея полягала в тому, щоб зводити до мінімуму присутність у пташнику людей (і можливість красти). Але навіть угорська автоматика там не витримувала!

Кури, даруйте, какають. А десять тисяч голів (чи як у даному разі точніше висловитися?) роблять це часто й багато. Під багатоярусними клітками рухаються шкребки і згрібають гуано в яму, з якої транспортери виносять його на вулицю, у тракторні лафети. Одного разу я перевіряв реле і необережно вигріб назовні все, але забув про лафет... Великий був скандал і запах на всю птахофабрику, дістало навіть її трудівників, які вже звикли.

Це надзвичайно цінне добриво. Ніде більше я не бачив такого розкішного ячменю, як на полях тієї фабрики! І все завдяки кінцевому продукту життєдіяльності птичок. Запах, правда, амбре. Ми швидко принюхалися, як і всі там, а ось на зворотному шляху, в автобусах, народ вернув від нас носи, та й родичі вдома теж. Ви запитаєте, причому тут автоматика, їй же запах не заважає? Запах — ні, але агресивна аміачна атмосфера з’їдала все металеве: клемники, контакти реле, ось автоматика й потребувала контролю. Вона стежила за обстановкою у пташниках, а наша система стежила за нею. Знайоме, чи не так?

Не скажу, що ми перетруджувалися, тоді, по-моєму, вже ніхто в країні не перетруджувався, але в результаті створили просту й надійну систему, яка періодично «опитувала» пташники й виводила дані на індикацію. І гарно, і катастрофі можна запобігти. Викликати телефоном електрика, наприклад, і послати його ввімкнути вентилятори вручну. Якщо влітку автоматика не ввімкне їх, то через дві-три години вся птиця здохне. Хороша система вийшла і виявилася справді корисною та потрібною. Так не завжди буває.

Але через тиждень зупинилася на ремонт їдальня, і стало нам якось голодно. Хто ж у молодості бере собі щось перекусити на роботу? Виразка шлунка — професійна хвороба наладчика. Довелося харчуватися яйцями. Спочатку нам їх постачала жаліслива птахівниця, а потім працювати в курятниках стали ми самі...

Під клітками тягнулися стрічки конвеєрів, полотняні смуги метрів по сімдесят-вісімдесят завдовжки, а біля входу вони зливалися в широку білу річку і подавали кокони на приймальний стіл. Далі все залежало від спритних рук птахівниць. Конвеєри вмикалися тумблерами з боків столу, за яким і засідала їхня метреса, головна птахівниця.

До речі, хотілося б запитати читача, чи бував він на органних концертах. Чи бачив, як органіст підходить до органа, рішучий і відчужений, відкидає фалди фрака, сідає, піднімає руки і кидає пальці на клавіатуру, беручи перші ноти? Я бачив це неодноразово, в соборах, філармоніях. І в курятниках. Таким самим змахом рук після хвилинної зосередженості вмикала тумблери яєчних конвеєрів сувора головна птахівниця. Мовчазний Бах! Яєчний Гендель! Ось вона вдивляється в партитуру конвеєрів і ухвалює рішення, ось перекидає важільці, і в урочистій тиші пливуть перші білі акорди. У цей момент усе затихає, й настає первісна, космічна, уроча тиша, та, коли ще нічого не було...

Не хочеться її порушувати. Але доведеться. У курятнику не буває тиші! Гадаю, кожен сімейний чоловік це підтвердить. Проте людина до всього звикає й пристосовується. Вона перестає помічати запах, шум конвеєрів та вентиляторів і навіть пташиний гамір. Лише після цього зауваження ви почуєте напружену тишу курятника в той високий момент, коли головна птахівниця піднімає руки і кидає їх на тумблери яєчних конвеєрів. Усе, можете дихати, ввімкнула! По стрічках поплив білий потік. Метреса кличе помічниць, і разом вони швидко заповнюють ящик за ящиком.

І знову потурбую читача. Якщо вже він бував на органних концертах і сидів при цьому не далеко в нефі, а в трансепті, у першому ряду, то чи не спадало йому на думку, чи не закрадалося в душу бажання самому рішуче підійти до органного пульта, сісти, відкинувши фалди фрака, зметнути руки над регістрами і...

Якщо така думка вас навідувала, то я вас розумію, а якщо ні — то співчуваю. Це божественно! Скільки разів таким же точним, але вільним жестом я перекидав тумблери, — і до мене ринув білий потік. Скільки разів за моєю спиною метушилися помічники, набиваючи футляр гальванометра добірними яйцями!

Так, наладка близька до мистецтва. Вона і є мистецтво — в умілих руках! Ми з’їдали по десятку яєць під час обіду і ще по тридцять штук везли додому. Щодня, весь місяць! Дружини спочатку не могли натішитися чоловіками-добувачами, а потім стали тихо нас ненавидіти. Ми готували яйця всіма можливими способами, ми їх варили, смажили, запікали. Ми придумували різноманітні омлети, пили яйця сирими, ділилися ними з родичами та знайомими, але не встигали давати їм раду. І ні в кого жодної алергії, тільки відраза! Скільки років минуло відтоді, але й тепер вони мене не ваблять, я їх не хочу. Хоч уже можу їсти.

Та й, крім яєць, багато є цікавого на птахофабриці. Курям потрібні трава й зерно — для цього і вирощували гектари ячменю, потрібна риба — її привозили самоскидами. Самоскид тюльки! Потрібен вапняк — і машини везли крейду. Потрібні вітаміни. І ще багато чого потрібно.

Але ж і людям багато чого потрібно! Марно замикали пташники на замки й обгородили фабрику бетонною загорожею з колючим дротом. Марно тримали бригаду охоронців і проводили рейди по затишних місцинах. Не допомагало. Крало керівництво фабрики, крав і весь персонал, включно з охороною. Крали яйця, ячмінь, обладнання, кабель, будматеріали, самих курей, нарешті! Тюльку крали передусім. Крали навіть паркани разом із колючим дротом. Ми були там дилетантами, смішно й згадувати наш футляр від гальванометра!

Нове керівництво за Андропова теж посадили, але було пізно, вкрали все. Сумно згадувати тих нещасних, вічно голодних несучок майже без пір’я. І фабрика вже тоді здавалася мені зразком комунізму по-совєцьки: бараки без вікон, обнесені загорожею з бетону і колючого дроту; всередині — багатоярусні клітки, час доби — за командою, їжа — конвеєром, усі голодні, крикливі, общипані й злі.

На цій сумній ноті я б і завершив розповідь, але ж саме там я налагодив і здав в експлуатацію непогану систему контролю, зрозумів, що можу взятися за будь-яку роботу й зробити її, сів на яєчну дієту і навчився грати в карти на гроші. Саме там, нарешті, я пережив те високе почуття органіста-маестро, ту натхненну зосередженість, із якою він сідає до інструмента, підкидає руки і бере перші акорди!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво