БІДНИЙ, БІДНИЙ ТАТО… - Соціум - dt.ua

БІДНИЙ, БІДНИЙ ТАТО…

22 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 22 серпня-29 серпня

«Семья-то большая, да два человека всего мужиков-то — отец мой и я». Фраза маленького хлопчика з поеми Некрасова підкреслює важливість ролі чоловіка в родині...

«Семья-то большая, да два человека всего мужиков-то — отец мой и я». Фраза маленького хлопчика з поеми Некрасова підкреслює важливість ролі чоловіка в родині. Справді, брак чоловічих рук у сім’ї епохи патріархату — серйозна проблема. Але невже відсутність у цьому осередку суспільства жінки не є такою самою складною проблемою? Про самотніх татусів, котрі виховують дітей, суспільство чомусь згадує досить рідко, вважаючи, що більшої уваги потребують матері. Навіть в українському законодавстві ви не знайдете терміну «батько-одинак». І якби інший класик, Володимир Маяковський, в одній зі своїх відомих поем говорив не про революцію, а про проблеми сучасного родинного життя, то знаменита фраза про партію й Леніна звучала б, напевно, так: «Мы говорим «неполная семья», подразумеваем — «одинокая мать».

Ніхто не може визначити точно, скільки їх, але вважається, що тат, котрі мусять ростити дітей самостійно, менше, ніж матерів-одиначок. На обліку у відділах виплат соціальних дотацій стоять в основному самотні матері, і лише зрідка — самотні тата. Проте насправді останніх набагато більше, ніж «узято на облік». Тільки в Ленінському районі Луганська їх кілька десятків. Про це автору повідомив Володимир Гончаров, директор районного центру соціальних служб для молоді, голова правління благодійного фонду «Підліток». У розмові він повідав історію одного з тат-одинаків, котрі мешкають у районі: «Батько виховував сам чотирьох дітей. Між іншим, раніше його співмешканку вже було позбавлено батьківських прав на п’ятьох дітей від іншого чоловіка. Але вона зійшлася з новим, вони обзавелися дітьми, невдовзі залишила їх, навіть не зареєструвавши народження. Вісім років дружина була в бігах, не будучи прописана. Дуже часто в таких неблагополучних родинах люди просто співживуть — зустрілися, живуть спільно і «штампують» дітей, не переймаючись ані реєстрацією новонароджених, ані допомогого. Соціальні виплати мала право одержувати лише мати, а їй було не до цього... Він сходився то з однією, то з іншою жінками, аби хоч хтось прав, готував їжу. Йому доводилося відстрілювати голубів, аби бодай сякий-такий супчик зварити. Наймався на будь-яку роботу. Право отримувати допомогу на дітей здобув лише після суду, який позбавив матір батьківських прав і визнав його батьком. На засіданнях суду ця жінка била себе в груди: «Залишіть мені дітей, я — мати». А за вісім років ані кусня хліба, ані копійки не принесла своїм дітям».

Недавно цей батько перестав отримувати допомогу на дітей — адже кожні півроку необхідно наново надавати довідки у відділ соціального забезпечення, але цього разу в нього не було деяких документів. Слід сказати, що для багатьох батьків, котрі самостійно виховують дітей, така ситуація — досить звична. Крім того, що величезна кількість тат-одинаків не може зібрати потрібних для звернення до соцзабезу документів, чимало їх, за словами Володимира Гончарова, просто не знають про існування центрів соціальних служб.

Це передусім стосується добре забезпечених чоловіків, котрі не мають потреби в додатковій матеріальній допомозі з боку держави. Вони частіше зіштовхуються з проблемами іншого характеру — робота попросту не залишає часу на виховання дитини. Про один такий випадок розповів автору Дмитро Боков, фахівець Центру соціальних служб для молоді Ленінського району: «У чоловіка одного чудового дня дружина просто зникла, залишивши його з дитиною. Він навіть не думає ні про яку допомогу, заробляє самостійно, забезпечує і себе, і доньку. Один він часто бував у тривалих закордонних відрядженнях, і його маленька донька залишалася з бабусею. Пізніше дівчинка почала скаржитися, що він приділяє їй мало часу, й одного разу розповіла татові, що в школі її вже запитують, чи вона не сирота. Слова доньки змусили батька замислитися, і після цього він став практично щодня бувати вдома, більше займатися своєю дитиною.

Дмитро Боков вважає, що нині в суспільстві побутує помилкова думка, нібито в родині батько є лише годувальником, а вихованням займаються мами чи бабусі: «Цим стереотипом іноді виправдовують свою поведінку й самі самотні тата. Не кожен батько-одинак розуміє, що, крім заробляння грошей, він має ще й виховувати дітей. Звісно, багатьом бракує для цього часу. Але навіть ті чоловіки, котрі хочуть нормально виховувати дитину, але мало заробляють, не можуть домогтися ніякої допомоги від держави. Держава вдає, що батьків-одинаків просто не існує. А в них ще більше проблем, ніж у самотніх матерів».

Завідуючий обласним центром медико-психологічної допомоги сім’ї Юрій Кукурекін гадає, що для самотніх чоловіків, тим паче для батьків, котрі виховують дітей, утворити нову подружню або партнерську пару вельми складно: «Існує поведінкова закономірність, яка полягає в тому, що вони часто ухиляються від дій, що вселяють невпевненість, — від запрошення, приміром, жінки на побачення». Плюс до всього, продовжує Юрій, «розвиток психогенно обумовленої форми порушення сексуальної функції в самотніх батьків набагато вищий, ніж у просто самотніх чоловіків та одружених чоловіків».

У дослідженнях (що вивчали вплив депресивних симптомів на поведінку молодих неодружених малоімущих тат), опублікованих відділенням психології університету штату Вірджинія, йдеться: занижена самооцінка часто побільшує страх своєї неспроможності й невпевненість батьків, коли вони розуміють, що не можуть ефективно опікуватися своїми партнерами й дітьми. Молоді неодружені тата страждають психологічно й фізично більше, ніж старші й одружені. Для декого такі стреси стають причиною відмови від виконання батьківських обов’язків. До того ж наростання стресів пов’язане з упевненістю в тому, що турбота про дітей — обов’язок передусім матері. У Луганську окремі батьки (на щастя, таких небагато) також забувають про свою відповідальність перед дітьми. Директор центру соціальних служб для молоді Ленінського району Володимир Гончаров каже, що нині в його районі налічується кілька незареєстрованих дітей, і пояснює наявність таких «неврахованих» байдужістю дорослих: «Вони над цим не замислюються. В одній сім’ї матір позбавили батьківських прав, залишилося троє дітей. Батько від них також уже втік. Мені знадобилося понад сім місяців, аби, зробивши цілу низку «ходів конем», забезпечити дітей необхідними документами — ідентифікаційними кодами, паспортами. Нині вони можуть влаштуватися на роботу».

Близько двох третин із усіх тат-одинаків, котрі живуть у районі, за словами Володимира Гончарова, — «фіктивні, тобто ті, що живуть разом із дружинами, але розлучилися, аби мати змогла одержувати певні пільги». Дуже часто жінки з таких родин їдуть на кілька років на заробітки до Росії, залишаючи тат із дітьми. Добре, якщо залишені чоловіки — здорові, мають постійну роботу і їм можуть надавати матеріальну підтримку близькі родичі. Проте деякі тата змушені вести боротьбу за виживання, не маючи нічого з переліченого вище, і нерідко вони просто не дають ради тяжкому тягареві відповідальності. Крім матеріального, існує ще й моральний бік цієї проблеми — хто і як зможе подарувати дитині ласку, навчити її добра, якщо самотньому батькові на це бракує часу? Ось що каже з цього приводу фахівець із соціальної роботи Дмитро Боков: «Так склалося, що чоловікам нині легше заробити, ніж жінкам. Проблема ж ось у чому — що може дати дитині тато-одинак, який із нього вихователь, якщо він змушений лише заробляти гроші?» Окремим самотнім татам допомагають виховувати дітей їхні близькі, а що робити тим, котрим допомогти нікому?

Тут, на думку Дмитра Бокова, батькам-одинакам мають прийти на допомогу передусім соціальні педагоги та психологи в школах. На жаль, торік у Луганську ставка для соціального педагога була передбачена лише в третині шкіл міста, але кваліфікованих кадрів однак не вистачало. Дуже часто викладачі зобіймали цю посаду за сумісництвом, що дозволяло їм бодай певною мірою збільшити свої маленькі зарплати. Відповідно до недавно ухваленої міської програми освіти, наступного навчального року соціальний педагог повинен бути в кожній школі. Працівники Центру соціальних служб для молоді Ленінського району Луганська говорять, що нібито вже зараз на ці місця розподілено випускників Луганського педагогічного університету, але скільки їх справді прийде на роботу в школу першого вересня, питання відкрите.

Володимир Гончаров, якого позаочі іноді називають «головний підліток області», переконаний: серед іншого нормальній спільній роботі державних соціальних служб заважає індиферентне ставлення багатьох чиновників до своєї праці: «А займатися цим мають небайдужі люди. Таке, на жаль, буває нечасто». За його словами, «доки всі зацікавлені структури (кримінальна міліція у справах неповнолітніх, служби, центри соціальної служби для молоді, управління у справах сім’ї та молоді, соцзабези, що виплачують допомогу) не працюватимуть, так би мовити, в одній упряжці — не буде позитивних зрушень у цьому плані. Нині всі працюють окремо: це — ми не маємо права, це — ви зобов’язані, і так далі в тому ж самому дусі».

У сприйнятті суспільства мати, як і раніше, вважається головною постаттю в справі виховання дітей, хоча факти, коли дітей, котрі залишилися без мам, ростять батьки, далеко не поодинокі. За словами Володимира Гончарова, у 97 випадках зі 100 при розлученнях діти залишаються з матір’ю, навіть якщо вона алкоголічка. «Говорячи про горезвісну гендерну рівноправність, — продовжує він, — усі вважають, що треба обстоювати права жінок. Жінки-судді, ухвалюючи такі рішення, дивляться з погляду своєї, жіночої логіки. До того ж сьогодні немає окремого судді, котрий спеціалізувався б на сімейних питаннях». Говорячи про відсутність у Луганську громадських об’єднань самотніх батьків, Володимир Гончаров відзначив: «Сьогоднішніх батьків-одинаків треба витягувати з цієї ями — допомогти вирішити їм усі юридичні питання, отримувати допомогу, а потім уже говорити про об’єднання в громадську організацію для обстоювання своїх прав».

Самотні тата, на відміну від матерів, не дуже покладаються на допомогу держави й досить пасивні у збиранні довідок, необхідних для одержання допомоги, намагаючись розв’язувати свої проблеми самотужки. У декого для цього іноді просто бракує часу, а іншим заважає страх видатися «слабаками» чи викликати в інших жалість. Дітям останніх, напевно, важко пояснити, що в домівці часто нічого їсти лише тому, що батько вважає принизливим для себе вимагати в суспільства допомогу. Але ще важче пояснити дітям, чому і мами, і тата, як зозулі, залишають їх у чужих гніздах. За даними обласної служби у справах неповнолітніх, у дитячих будинках, інтернатах, притулках, у прийомних родинах, будинках дитини Луганщини живуть близько чотирьох тисяч дітей, котрі юридично вважаються сиротами, хоча, як мінімум, один із їхніх батьків живий. Звісно, з погляду сухої статистики, така кількість залишених дітей нині може видатися лише маленькою цяткою на загальній картині майбутнього країни. Ніхто, на жаль, не знає, наскільки великою вона стане через 10 років.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво