БЕЗВІДСОТКОВИЙ ВКЛАД - Соціум - dt.ua

БЕЗВІДСОТКОВИЙ ВКЛАД

11 квітня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 11 квітня-18 квітня

За часів, коли ми ще довіряли свої вклади радянському Ощадбанку, був дуже поширений — з огляду на свою посильність для багатьох — вклад на дітей по досягненні ними 18 років...

За часів, коли ми ще довіряли свої вклади радянському Ощадбанку, був дуже поширений — з огляду на свою посильність для багатьох — вклад на дітей по досягненні ними 18 років. Щомісяця бухгалтерія підприємства переказувала невелику кількість зароблених батьком чи матір’ю карбованців на розрахунковий рахунок, а на повноліття дитя отримувало подарунок у 1000 карбованців — суму на той час чималу. Нині в подібні ігри батьки не граються — держава відучила. Однак що ж вона надає натомість? Який вклад очікує сьогоднішніх вісімнадцятирічних?

Демографічне навантаження

Нині в Україні 21% людей старші 60 років (їх буде ще більше) і тільки 17% людей молодші від 14 років (і це число буде скорочуватися). Вже буквально через 20 років існуюча у нас солідарна пенсійна система не витримає зростання демографічного навантаження.

Відповідно до навіть не найбільш песимістичних прогнозів, населення України до 2050 року скоротиться ще на 10 мільйонів. Природно, держава в центрі Європи пусткою не стоятиме, тому слід очікувати міграції з країн, для яких Україна економічно приваблива.

З точки зору притоку робочої сили — це непогано. Що ж стосується сім’ї, то, якщо іммігранти з країн з високою народжуваністю, їх традиції зберігаються й у новій країні. Якщо кількість таких іммігрантів перевищить критичний рівень — 7—8% від загального населення України, тоді народжуваність у країні почне збільшуватися.

Межа бідності й індекс людського розвитку

Нині поява в сім’ї навіть однієї дитини підвищує ризик бідності практично вдвічі. У нашому суспільстві сім’ї, у яких є діти, складають найбільший відсоток так званих бідних сімей.

Рівень бідності визначається як 75% середнього доходу. Межа бідності в Україні — 175 гривень на місяць на людину — це показник, розрахований на основі реальних доходів населення. Наші стандарти бідності набагато нижчі від стандартів розвинених капіталістичних країн, інакше 90% населення України опинилися б за цією межею.

За даними відділу дослідження проблем людського розвитку Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ, за межею бідності в нас живе 27% населення. Але репрезентативними обстеженнями не охоплено найзаможніші сім’ї: вони відмовляються відповідати на запитання, і рівень їхніх доходів визначити неможливо. У сім’ях же, де четверо і більше дітей, понад половина недоспоживають середню норму продуктів. І українська сім’я дедалі рідше дозволяє собі мати навіть двох дітей, тому з початку 80-х років вона себе не відтворює.

Існує міжнародний критерій бідності щодо харчування — за медичними даними, якщо протягом року людина споживає менш як 2100 кілокалорій на добу — у її організмі відбуваються специфічні необоротні зміни. Але до нас цей критерій не можна застосовувати — поки є сало і смажена картопля. Якщо «бідні» споживають на місяць м’яса і м’ясопродуктів — 1,2 кг; молока і молокопродуктів — 10,4 кг; риби і рибопродуктів — 0,7 кг; овочів і баштанних — 5,8 кг; фруктів, ягід, горіхів — 1 кг; хліба — 8,5 кг на людину, то «багаті» споживають м’яса — 5,7 кг; молока — 28,3 кг; риби — 2,7 кг; овочів — 13 кг; фруктів — 4,6 кг; хліба — 13,1 кг. Ті, хто міг би собі дозволити харчуватися правильно, цього не роблять. Вони просто їдять усього більше. (У це обстеження не увійшла верхівка «багачів» — 10% населення.)

Найнижчий індекс людського розвитку (він включає демографічні показники: ринок праці, зайнятість, безробіття тощо) у нас у Луганській області. Тут високі показники злочинності, смертності, від якої особливо страждають чоловіки, оскільки працюють у важчих умовах і у них більше шкідливих звичок. Така ж картина в Дніпропетровській і Донецькій областях. Жителі Донецького регіону, передусім діти, потерпають від викидів сірки, азоту, свинцю, великої кількості токсичних відходів у сховищах, важких металів у стічних водах. У Донецькій області найнижча тривалість життя населення, найвища перинатальна смертність і смертність грудних дітей.

У Дніпропетровській, Луганській, Донецькій областях підвищений показник так званих соціальних хвороб. У Дніпропетровській області показник захворювань дітей і підлітків на сифіліс, гонорею перевищує середній по країні майже удвічі, туберкульоз — на третину. Тут також відзначається велика кількість випадків різних розладів психіки унаслідок поширення наркоманії та токсикоманії: 50  хворих на 100 тис. населення, (у середньому по Україні — 24 на 100 тис.). Окрім зовнішніх обставин, які негативно позначаються і на репродуктивному здоров’ї жінок, і на стані здоров’я дітей, негативну роль відіграє відсутність у наших громадян традицій і навичок поведінки, спрямованої на самозбереження. Хоча в Східній Україні вищі зайнятість і зарплата, індекс людського розвитку тут нижчий. А найбільш благополучні в соціальному сенсі в Україні — традиційно сільськогосподарські регіони Західної України та Закарпаття. Нижчий рівень суїцидів, злочинності, вища народжуваність. Однак тут спостерігається постійна міграція в пошуках роботи в східні області, що негативно позначається на атмосфері в сім’ях.

Безробіття

Західна Україна завжди мала надлишок робочої сили, але за часів СРСР трудова міграція з неї в межах Союзу здійснювалася планомірно й організовано. Сьогодні роботу кожен шукає сам: багато хто воліє їхати за кордон, де нерідко потрапляє у «трудове рабство».

У середньому по Україні безробіття складає 12%. Це офіційні дані, а існує ж ще безробіття приховане. Як правило, більш схильні реєструватися жінки, і виходить, що у нашого безробіття жіноче обличчя — більш як 60% від загального числа.

Чоловіки в пошуках роботи більше покладаються на власні сили. Жінці знайти роботу тяжче. Роботодавець віддає перевагу чоловікам. До того ж у нас для жінок майже скрізь при прийомі на роботу встановлюється віковий ценз.

Протягом 12 місяців зареєстрованому безробітному виплачується допомога не нижче від тих самих 175 гривень.

Тривала (більше півроку), застійна (понад рік) відсутність роботи з фаху загрожує неприємностями. Не працюючи більше року, людина на 90% утрачає свою кваліфікацію, їй знадобляться додаткові умови для її відновлення (можливо, і перенавчання) і навіть психологічна реабілітація. Але слід мати на увазі, що не кожен безробітний насправді таким є. Існує ще тіньова зайнятість. Принаймні 50% доходів у нас перебувають у тіні.

1999 року проводилося обстеження серед дітей віком від 5 до 17 років. Загальне число зайнятих серед них тоді складало 4%. У сільському господарстві були зайняті 46%, у торгівлі — 26%, у сфері послуг (миття автомобілів, заправка, пошив взуття тощо) — 19% і 5% — у промисловості та будівництві. Слід гадати, нині кількість працюючих дітей збільшилася.

Бідність за можливостями

Незалежно від доходів існує дискримінація в доступі до освіти залежно від місця проживання. Як правило, у сільських школах нижча якість освіти, вони гірше укомплектовані вчителями. Випускнику сільської школи складніше вступити до вузу. Одна з основних проблем сільських жителів — у територіальній недоступності хороших шкіл. А ось міські жителі однією з основних проблем вважають відсутність коштів для отримання вищої освіти в хорошому платному вузі. Державі слід розвивати кредитні системи, подібні тим, що існують у цивілізованих країнах, де молоді люди можуть отримати кредит на навчання в конкретному вузі, а по закінченні його повертають гроші протягом декількох років.

Навіть якщо ти найбагатша людина, але якщо живеш в екологічно несприятливому районі — твої можливості підтримувати здоровий спосіб життя обмежені.

На перший погляд екологічна ситуація однаковою мірою впливає і на чоловіків, і на жінок. Але виявляється, що для жінок її наслідки погіршуються проявами гендерної нерівності. Як правило, найбільш екологічно несприятливі райони — це високоурбанізовані, промислово розвинені території, в економіці яких переважають галузі важкої промисловості. Середня заробітна плата жінок у галузях важкої промисловості складає лише 64% заробітку чоловіків. Міський спосіб життя перешкоджає також розвитку підсобного господарства, у котре зазвичай більше залучені жінки і ведення якого забезпечує значний внесок у структуру їхніх доходів.

У чоловіків же практично основне джерело доходів — зарплата. У жінок більша питома частка пенсії, доходів у натуральній формі, у структурі їхніх доходів вища частка допомоги: державної, від родичів, грошових допомог, стипендій.

Цікаво, що в регіонах, де жіночий аналог заробітної плати найнижчий, вищі показники політичної та громадської активності жінок, їхня участь у громадських організаціях. Для регіонів же, що спеціалізуються на сільському господарстві, характерні більш сприятлива екологічна ситуація та менші гендерні диспропорції економічного життя, хоча сільськогосподарська заробітна плата набагато нижча для представників обох статей, аніж промислова. Така ситуація спостерігається в Закарпатській, Волинській, Львівській, Івано-Франківській областях. Доходи жінок тут, в основному, сягають 80% чоловічого аналога і висока частка доходу з присадибних господарств.

У науці жінок 48,1%, на транспорті — 30,9%, у промисловості — 42,7%, і при цьому керівники великих підприємств, як правило, чоловіки. Але навіть у тих галузях, де високий відсоток зайнятості жінок (наприклад, у сфері охорони здоров’я — 81,5%, у сфері громадського харчування — 81,2), їхня середня зарплата складає відповідно лише 87,2% і 64,8% чоловічого аналога.

Сім’я на роздоріжжі

Порівняно з 1985 роком показник реєстрації шлюбів знизився на 40%. По-перше, суспільство стало лояльніше ставитися до цивільних шлюбів, по-друге, дедалі більшу роль відіграє матеріальна нестабільність, що йде коренями в економічну нестабільність країни. Збільшується кількість позашлюбних народжень: якщо 1990 року вони складали 11%, то сьогодні — уже 17%, і спостерігається тенденція подальшого зростання. 2001 року допомога на дитину самотній матері складала 9 гривень.

Кожна друга українська сім’я розпадається. Найбільша кількість розлучень припадає на перший рік спільного життя, потім криза трапляється на сьомому-восьмому році, і третій пік розлучень — коли виростають діти. Років 10—12 тому розлучалося 40% подружніх пар.

Сім’ї з однією дитиною складають 26%, із двома — 14%, із трьома — усього 2%, а з чотирма і більше — менше 1%. У цілому 42,5% населення України мають дітей до 18 років.

Перинатальна смертність в Україні вища, аніж в економічно розвинених країнах — 10 мертвонароджених на кожну тисячу живонароджених. Якщо вишикувати причини цього явища в порядку їхньої значимості, отримаємо: низький рівень медичної допомоги, економічні причини, що зумовлюють неадекватне харчування вагітних і загальний рівень культури населення. Проблема ще й у тім, що майбутні батьки не вважають за необхідне пройти хоча б доступне медичне обстеження і, у разі потреби, своєчасне лікування перед зачаттям дитини. Не більш як 50% жінок свідомо планують свою вагітність, більшість з них не мають уявлення про збалансоване харчування протягом вагітності. Багато жінок у період вагітності піддаються значним психоемоційним і фізичним навантаженням. Наприклад, 62% вагітних, як свідчать опитування, відчували занепокоєння і тривогу з різних побутових причин, 24% перенесли серйозні конфлікти з чоловіками, 9% — з іншими родичами, над 7% відбувалося фізичне насильство під час вагітності. Приблизно 80% постійно перебували в приміщеннях, де оточуючі курили, багато вагітних продовжували роботу на шкідливих виробництвах.

Кількість абортів порівняно з розвиненими країнами у нас залишається дуже високою, попри досить значне зниження їхнього рівня порівняно з 1985 роком — практично втричі (1200 абортів на 1000 живонароджених 1985 року і 430 — 2000 року). Є підозри, що така статистика зумовлена ще й прихованням приватними клініками даних щодо зроблених абортів. Адже 1985 року 154 аборти припадали на кожні 100 пологів, нині — 113 (включаючи і мертвонароджених).

Для стимулювання народжуваності, наприклад, у Швеції вживалися дуже інтенсивні заходи: на кожну другу і наступну дитину в сім’ї видавалися дуже щедрі допомоги. І так домоглися деяких позитивних зрушень. Але будь-які заходи такого характеру діють нетривалий час. У СРСР 1983 року збільшили відпустку і допомоги по догляду за дитиною. Але це дало сплеск народжуваності лише протягом двох-трьох років. А сьогодні в Україні коштів на подібне постійне стимулювання немає. Єдине, що можна зробити, — подивитися, коли входитиме в дітородний вік найменш численне покоління жінок, і тоді спробувати вжити певних заходів, аби поліпшити демографічну ситуацію...

* * *

Вищенаведені цифри складно порівняти з матеріальним вкладом. Однак саме таку інвестицію держава робить у своє майбутнє.

Автор висловлює подяку працівникам відділу досліджень проблем людського розвитку Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ Олені МАКАРОВІЙ
і Ганні ГЕРАСИМЕНКО
за допомогу у підготовці
матеріалу

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво