«БАТЬКО ШРАГ»

Поділитися
В історії українського національновизвольного руху на межі XIX та XX століть чимало харизматичних імен, деякі з них (як Михайло Грушевський) удостоєні всеукраїнського визнання...
Ілля Шраг

В історії українського національновизвольного руху на межі XIX та XX століть чимало харизматичних імен, деякі з них (як Михайло Грушевський) удостоєні всеукраїнського визнання. Але на «карті» й безліч «білих плям». 11 квітня виповнюється 85 років від дня смерті Іллі Людвиговича Шрага (1847—1919), талановитого адвоката, громадського діяча-земця, першого голови Української парламентської громади у Державній думі Російської імперії. Народився він у містечку Седнів поблизу Чернігова в сім’ї лікаря, вихідця з Саксонії, який працював у маєтку поміщика Андрія Лизогуба, до речі близького приятеля Тараса Шевченка. Мати походила з роду дрібнопомісних дворян Колодкевичів. Сама атмосфера в Седневі сприяла вихованню хлопчика в українському дусі. В «Автобіографії» він писав: «узагалі в ті часи в дідичних (поміщицьких. — С.М.) та попівських колах ще яскраво відбивалася українська стихія...»

У 1861 році сім’я переїжджає до Чернігова, де Ілля був зарахований до другого класу місцевої гімназії. Тоді на посаді попечителя Київського округу працював Микола Пирогов, видатний учений, лікар і педагог, і в цьому навчальному закладі домінували демократичні традиції. Конфлікт із новим інспектором гімназії, який спробував запровадити казармені методи виховання, завершився скандалом; серед лідерів учнівської опозиції був і Ілля. В результаті його виключили з гімназії, і хлопець змушений складати іспити екстерном.

1865 року Ілля Шраг переїжджає до Петербурга, де продовжує навчання у Медико-хірургічній академії, а згодом — на юридичному факультеті університету. В столиці імперії він став активістом студентського демократичного руху й потрапив під нагляд поліції. 1869 року рішенням університетського суду за спробу організації демонстрації десятьох найактивніших учасників студентського руху, у тому числі й Іллю Шрага, було відраховано з університету.

Екс-студент висилається під нагляд поліції до Чернігова. З цим містом пов’язані найкращі роки життя юриста-практика і земського діяча. А до того у Київському університеті він таки захистив дипломну роботу. В 1875 році Ілля Шраг розпочинає кар’єру адвоката (присяжного повіреного) в окружному суді. Паралельно працює у чернігівському земстві. Щаблі його кар’єри: гласний чернігівської міської думи й одночасно член міської управи, а з 1879 по 1887 роки — заступник міського голови. Сергій Єфремов писав: «Здається, ні одне добре діло не починалося і не робилося в Чернігові без І.Л.Шрага».

Не забуваймо, що саме в ті роки діяли заборони на українську мову — Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року. Мова майже 40-мільйонного народу перебувала в такому собі гетто. Ілля Шраг поступово дедалі більше захоплюється українською історією, етнографією й літературою. Він завжди йшов проти течії, хоч у багатьох питаннях був «поступовцем» і ніколи не виступав з революційних позицій. Свою працю в земстві Ілля Шраг використовує для впровадження викладання української мови в початкових класах. Так, 1893 року він готує відповідний проект, який наступного року був відхилений на губернському рівні.

Оскільки українська преса безперешкодно виходила лише на підавстрійській Галичині, українські письменники, публіцисти, вчені друкувалися у тамтешніх часописах та газетах. У львівському часописі «Правда» 1892—1895 рр. були опубліковані «Листи з Чернігівщини», в яких Ілля Шраг розповідав про свавілля імперської влади на місцях, беззаконня, приниження української мови.

Чернігівська «Громада», одним із лідерів якої був й Ілля Шраг, з 1893 по 1905 роки перебувала на нелегальному становищі; конспіративна робота велася на дуже високому рівні, керував нею відомий юрист. Криза самодержавства на початку ХХ століття охопила всі пори життя. Саме на ці роки припадає пік політичної кар’єри Іллі Шрага. Про його популярність на найвищому рівні свідчить той факт, що 1904 року, перебуваючи в Санкт-Петербурзі, він отримав запрошення взяти участь у роботі комісії Академії наук щодо скасування цензурних обмежень української мови («малорусской письменности»). Доповідна записка академічної комісії була представлена голові Ради міністрів Сергію Вітте у лютому 1905 року, й невдовзі, після підписання «Маніфесту 17 жовтня», вона відіграла визначну роль у знятті заборони з українського книгодрукування та періодики.

11 грудня 1905 року було прийнято виборчий закон, що грунтувався на положеннях «Маніфесту». До першої Державної думи обрали 497 депутатів, з яких 102 представляли Україну. Майже половина з них (45 чоловік) невдовзі сформувала Українську парламентську громаду, що дотримувалася автономістських поглядів, яку й очолив Ілля Шраг. Він проходив до першої Думи за списками партії конституційних демократів, але в українському питанні автономіст Шраг займав протилежну позицію; кадети були яскраво вираженими унітаристами. Серед найбільших здобутків УПГ — розробка «Декларації про автономію», виголошеної її головою з думської трибуни.

8 липня 1906 року Перша Державна дума, що проіснувала лише 72 дні, була розпущена урядом. Наступного дня у Виборзі (Фінляндія) зібралися майже 200 депутатів, які підписали відозву «Народові від народних представників» із закликом «не давати ні копійки в казну, ні одного солдата в армію...» Уряд удався до репресій: уже у вересні й Ілля Шраг був звільнений із посади присяжного повіреного і засуджений до тримісячного ув’язнення. Після поразки революції усі сили він спрямовує на роботу в чернігівській «Просвіті» на посаді заступника Михайла Коцюбинського. Проте під шаленим тиском влади і чорносотенців «Просвіта» в липні 1911 року припинила своє існування. Паралельно Ілля Шраг разом із Євгеном Чикаленком із 1908 року розбудовує Товариство українських поступовців (ТУП), веде нелегальну партійну роботу, продовжуючи виконувати обов’язки мирового судді.

Після повалення самодержавства Іллю Шрага обирають головою губернського виконкому, а у квітні 1917 року — членом Української Центральної Ради. До речі, його син Микола Ілліч Шраг (1894—1970), історик права, економіст, у 1917—1918 рр. був товаришем (заступником) голови УЦР. Навіть на початку 1918 року Ілля Шраг залишався автономістом, і в цій ситуації його погляди були надто застарілими й справедливо критикувалися самостійниками. Дмитро Дорошенко від імені гетьмана Павла Скоропадського звернувся до нього з пропозицією зайняти посаду голови уряду, але рідні Іллі Людвиговича наполягли на його відмові через поганий стан здоров’я.

Помер «батько Шраг» (священик із Суразького повіту звертався до нього «дорогий і ридний батько украинского народа») в Чернігові. С.Єфремов у некролозі писав: «Не було, певне, на Україні свідомої людини, яка не знала б Шрага й не поважала його, як мало хто із селянства на Чернігівщині не чув про «велику Шрагу» — свого повсякчасного заступника і оборонця...» На жаль, уже в незалежній Україні ім’я Іллі Людвиговича Шрага залишається в забутті.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі