Батько рідний чи названий?

Кого лелека в капусті знаходить...

Причини, з яких доводиться вдаватися до послуг центрів чи лабораторій генетичних досліджень, можуть бути найрізноманітніші. У зв’язку з цим спливає в пам’яті сюжет фільму Л.Єфименко «Аве Марія», де йдеться про те, як в одному пологовому будинку нерозторопні акушерки переплутали дівчаток. І зовсім уже фантастичний сюжет у романі Катерини Вільмонт «Плювати на все з велетенської секвої». Герой твору знайомиться з матір’ю-одиначкою, а потім з’ясовується, що вона виховує його власного сина, турботу про котрого їй заповідала мертва подруга. Природно, у таких ситуаціях персонажам ніяк не обійтися без послуг спеціалізованих лабораторій.

Але це все сюжети вигадані, а нас хвилює питання, як же вирішується проблема встановлення батьківства в реальності.

Чому взагалі виникає необхідність у проведенні ДНК-аналізу? Насамперед за такими дослідженнями можуть звертатися чоловіки, котрі сумніваються у вірності своїх дружин; випадки, коли в пологових будинках ненароком переплутали дітей, також не можна виключати (за останні десять років лише в Києві відомі принаймні три такі випадки, отож сюжет згаданого вище фільму цілком реальний). Стосовно ж ситуацій, пов’язаних із процесом штучного запліднення, то, як мене запевнили співробітники Інституту репродуктивної медицини, чоловік завжди дає письмову згоду, коли йдеться про застосування донорської сперми для запліднення його дружини. Без його згоди жодні процедури не виконують.

Щоправда, засвідчують деякі джерела, «трапляється, майбутні сурогатні матері «підстраховувалися» з допомогою своїх чоловіків або коханців для того, аби збільшити шанси настання вагітності. Іноді на цьому наполягають і так звані «посередники», значні виплати котрим приурочені, як правило, до настання вагітності в сурогатної матері...» Аби уникнути цього, сурогатна мати ще перед початком програми має знати: однією з умов виплати їй компенсації за виношування дитини буде позитивний результат тесту, що підтверджує кревність між дитиною та її батьками.

Не виключена й лікарська помилка. Притчею во язицех став випадок, коли в США в білої пари народилася темношкіра дитина внаслідок того, що в клініці просто переплутали пробірки з ембріонами.

Чи може в дитини бути 140 батьків?

У процесі роботи над даною статтею я ознайомилася на інтернет-сайті з матеріалами центру судово-медичних послуг «МіБі-Лекс» у розділі «З нашої практики», викладеними в статті, підготовленій співробітниками центру під заголовком «Ви батько на 99,99%». Чесно кажучи, наведені там припущення, цифри та факти викликали в мене цілу низку запитань, які я попросила прокоментувати доктора біологічних наук, професора, завідуючу відділенням геноміки людини Інституту молекулярної біології та генетики Національної академії наук України Людмилу Лівшиць:

— Людмило Аврамівно, розкажіть, кому з учених належить першовідкриття в галузі проведення ДНК-аналізу на встановлення батьківства?

— Встановлення батьківства завжди здійснювалося на генетичному рівні, але генетичні маркери були різні. Вони змінювалися й удосконалювалися разом із науково-технічним прогресом у біології. Спочатку брали на дослідження групи крові. Потім почали використовувати маркери системи гістосумісності, які містять у собі більше інформації. Було відкрито кілька систем груп крові, але істотного прогресу досягли, коли почали працювати на рівні послідовності ДНК. Генетичний код людини з роками не змінюється на відміну від продуктів генів — білків. Саме Алеку Джефрісу належить відкриття методу так званої геномної дактилоскопії, який він запропонував застосовувати 1985 року. Правда, сам цей метод був дуже трудомісткий, для дослідження необхідно було використовувати радіоактивні ізотопи. Але згодом було відкрито простіші методи для ДНК-аналізу, при яких досліджуються ділянки генома, так звані міні- й мікросателіти. Вони є в кожної людини, а їхній склад варіює в різних індивідів, що дає можливість проводити порівняльний аналіз, приміром, у дитини та її батьків.

— У статті на сайті центру «МіБі-Лекс» я прочитала: «якщо експертиза встановила батьківство на 99,99%, то це означає — на 10 000 чоловік буде один чоловік, котрий має такі самі генетичні ознаки, як і в досліджуваного суб’єкта, і він може бути батьком даної дитини. Таким чином, приміром, у Києві батьком дитини можуть бути 140 чоловік». Невже це справді так?

— Як відомо, дитина успадковує 50% свого генетичного матеріалу від матері та стільки ж від батька. Виявивши в дитини наявність такого самого мікросателіта, як і в його гаданого батька, для початку ми називаємо це лише збігом. Для того, аби переконатися з найбільшою достовірністю, що саме ця людина є батьком, необхідно зробити багато різноманітних аналізів цих мікросателітів, перевірити їхній збіг на різних хромосомах. Крім того, сучасний дослідник добре знайомий із генетикою популяцій, яка вивчає наявність даних маркерів у населення і частоту їхньої зустрічальності в даній місцевості. Імовірність частого збігу залежить від того, наскільки часто зустрічається цей варіант мікросателітів у населення, дуже важливо знати також і етнічну групу населення. Ось, приміром, уперше цей метод дослідження дав збій, коли в Мексиці ловили вбивцю та провели аналіз його слідів на місці злочину. На основі цих даних затримали підозрюваного, а коли адвокат підключив групу вчених, було встановлено: маркери, виявлені в справжнього вбивці й підозрюваного, характерні взагалі для мексиканського населення.

Встановити батьківство з точністю на всі 100% нереально, оскільки необхідно було б досліджувати цілком геноми матері, батька й дитини, а це неможливо, ймовірність може бути дуже велика, приміром, 99,99999999, але не 100%.

Стосовно ж припущення про можливу ймовірність існування певної кількості «батьків» у дитини, то хочу ще раз зауважити, що за міжнародними вимогами, прийнятими на Другому міжнародному симпозіумі з ідентифікації людини 1991 року, величина РЕ (Power of Exlusion — імовірність виключення) не повинна бути менше, як 99,99% для системи маркерів, використовуваних при встановленні батьківства. У цьому разі одне батьківство з десяти тисяч визначень нерідних батьківств може бути хибно визначене як рідне. І тут зовсім не мають значення розміри населеного пункту, де проживає досліджуваний індивід. До того ж не все чоловіче населення популяції є репродуктивним із погляду і віку, і здоров’я.

— Чи часто направляють у лабораторію матеріал для ДНК-аналізу зі встановлення батьківства, чи великий відсоток таких випадків?

— Бажаючих дуже багато як у судовому порядку, так і просто для себе. Щомісяця буває до десяти таких досліджень.

— Звертаються переважно громадяни з України чи з-за кордону також?

— Бувають клієнти з Росії та іноземні громадяни, які проживають в Україні. З-за кордону немає рації звертатися до нас: найчастіше такі аналізи роблять на вимогу суду, а результати, отримані в одній країні, не мають легітимності в іншій державі. Тим паче що вартість такого дослідження досить висока.

— За даними центру «МіБі-Лекс», «в Україні склалася ситуація, коли ми поспішили застосувати ДНК-дослідження для встановлення батьківства, не маючи при цьому вихідних даних. Досі в нас немає офіційно затверджених частот зустрічальності алелів у різноманітних популяціях, немає єдиного підходу до кількості використовуваних локусів, немає сертифікованих лабораторій з геномної дактилоскопії для судово-медичної практики. Крім того, всі методи досліджень відповідно до «Основ законодавства України з охорони здоров’я» мають бути дозволені МОЗ (Ст. 44). Нині методика ДНК-дослідження офіційно затверджена, але офіційного дозволу з використання конкретних локусів усе ще немає. Наші експерти працюють із тими локусами, які можуть визначити, а частоти зустрічальності алеля беруть із європейських даних. Проте частоти зустрічальності алелів на українській території відмінні від європейських...» Що ви можете сказати з цього приводу?

— Насправді люди з цього центру чудово поінформовані про роботу нашого інституту. Незрозуміло, чому вони заявляють такі речі в пресі. Адже старший науковий співробітник нашого відділу, кандидат біологічних наук Сергій Кравченко встановив ці частоти для популяцій різних регіонів України, включаючи кримських татар. Більше того, він встановив такі частоти та провів порівняльний аналіз для України, Росії й Білорусі. Він займається цими дослідженнями з початку 1990-х років. Результати досліджень нашої лабораторії опубліковано як в Україні, так і в закордонній пресі та включено в європейські бази даних (а для цього було необхідно пройти серйозний контроль якості досліджень).

Стосовно ж затвердження Міністерством охорони здоров’я методик досліджень, то, справді, МОЗ України не дав ще жодного дозволу на використання методик для ДНК-аналізу на практиці.

В Україні працюють десятки, коли не сотні, лабораторій, які визначають наявність інфекцій на підставі ДНК-аналізу (методом полімеразної ланцюгової реакції), а нормативного документа, що дозволяє застосовувати цю методику, немає. А либонь чимало лабораторій — приватні, вони отримали ліцензії на свою діяльність. Їм це вдається, бо вони поєднують даний метод дослідження з іншим, уже дозволеним. Вони стоять перед дилемою — або взагалі припинити свою діяльність, не маючи на це відповідного дозволу, або, до певної міри, лукавити доти, доки не приведуть у відповідність із сучасними вимогами нормативну базу. І тоді, звісно, необхідно буде здійснити контроль якості досліджень. А такого контролю якості, який визнають європейські інстанції, у нас узагалі не існує за жодним медичним аналізом.

Наша лабораторія бере участь у визначеннях контролю якості на європейському рівні: нам надсилають анонімні матеріали для ДНК-аналізу, ми даємо відповідь і одержуємо належні сертифікати. Але в Україні ці сертифікати ще не мають легітимності, бо наша країна досі не приєдналася до загальноєвропейського контролю якості.

— Виключення батьківства можливо довести з 100-відсотковою впевненістю?

— Так. Але необхідно враховувати одну деталь: якщо зустрічаються розбіжності з якогось одного локусу — це ще не виключення варіанта батьківства, бо це може бути мутацією. Аби виключити ймовірність мутацій, необхідно досліджувати ймовірність збігів за трьома різноманітними локусами.

— У статті наводиться випадок із практики, який автори пропонують розглядати як свідчення помилковості проведеної експертизи та безграмотності суддів: «У центр судово-медичних послуг «МіБі-Лекс» звернулася жінка, багато років одружений брат котрої не мав дітей, оскільки в нього було хронічне захворювання сечостатевих органів, що не давало йому шансів стати батьком. Стосунки з дружиною були останнім часом досить прохолодними, і він уже всерйоз подумував про розлучення. Яким же було його здивування, коли напередодні розлучення дружина повідомила: у них буде дитина. Звісно ж, він засумнівався, що це саме його дитина, і навіть витратив на ДНК-діагностику 1870 гривень (а для нього це була колосальна сума). Але результати геномної експертизи підтверджували: ця людина є батьком дитини. При вивченні результатів експертизи ми звернули увагу на відсутність багатьох складових, як-от частоти зустрічальних алелів, на підставі яких формувався висновок експерта про те, що ця людина є батьком дитини на 99, 99%...» Чи справді експерт міг припуститися помилки?

— Нам відома ця історія. Між іншим, насправді цей чоловік не був таким хворим, що зовсім не міг мати дітей. У його випадку багато чого залежало від тимчасового періоду, коли його хвороба не прогресувала.

Стосовно докладного опису проведення ДНК-аналізу — лабораторія не зобов’язана його наводити: методику проведення аналізу висвітлено в пресі. За бажання адвокат може зібрати всі необхідні матеріали відповідно до вказаних в описі експертизи посилань, але сам експерт не зобов’язаний виконувати цю роботу.

— Яка приблизна статистика фіксації випадків виключення батьківства при проведенні ДНК-аналізу у вашій лабораторії?

— Приблизно 30% випадків за аналізом на встановлення батьківства ймовірність такого виключають. За останні 10 років приблизно 600 випадків підтвердили сумніви людей у питанні встановлення батьківства.

Коментар психолога Жанни Мартової

— Що може відчути чоловік у ситуації, коли дізнається, що дитина не його?

— Перша реакція чоловіка — звісно, шок. Для чоловіка народження дитини — завжди підтвердження його мужності, його сили. І коли він раптом дізнається, що дитина народилася не від нього, він починає відчувати власну неповноцінність і почувається ошуканим. Для людини це завжди травма, і їй необхідний час, аби це пережити. Існує також теорія сімейних систем Берта Хеллінгера, відповідно до якої кожна сімейна система має певні порядки, а діти обов’язково мають знати своїх істинних батьків, бо зв’язок із справжніми батьками на рівні інформаційного поля залишається завжди. І хоч би хто виховував дітей, однаково вони — діти своїх істинних батьків. Тому навіть питання, пов’язані з усиновленням, є дуже складними в психологічному плані. І якщо мати приховує від чоловіка й дитини, хто є справжній батько, це має дуже погані наслідки для обманутої дитини. Діти завжди відчувають, що щось не так і інстинктивно, на рівні несвідомого вони можуть вороже ставитися до свого, так би мовити, прийомного батька. Між ними часто можуть виникати конфлікти і практично вони не знаходять між собою спільної мови, бо істина в іншому — у дитини інший батько. І таємниця, збережена матір’ю, приносить у родину руйнівні наслідки.

— А якої реакції можна чекати від чоловіка, коли він отримав інформацію, що спростовує його батьківство?

— Насамперед він відчує агресію стосовно жінки, котра його обдурила. Він відчує величезне розчарування у стосунках між ними, це може поставити під загрозу відчуття близькості. Чоловік вважатиме себе зрадженим своєю дружиною, і злість на дружину спроектується й на дитину. А дитина також відчує себе зрадженою своєю матір’ю, котра приховувала від неї справжнього батька.

— І що слід робити в такій ситуації для збереження сім’ї?

— Батькам необхідно визнати факт існування справжнього батька дитини й домовитися про те, що від дитини вони це не приховуватимуть. І на емоційному рівні чоловік має прийняти факт існування реального батька дитини як даність, навіть коли він із ним не знайомий. І йому слід сказати дитині таке: «У тебе є біологічний батько, завдяки котрому ти народилася, а я тебе лише виховую». І бажано, аби мати розповіла дитині про обставини, які передували її народженню, і що вона шкодує про те, що стільки років це приховувала. Бо справжні батьки дитини входять у сімейну систему, навіть коли про них ніколи не згадують і приховують цей факт. Вони однаково є членами цієї системи й на рівні поля впливають на своїх партнерів і дітей. Якщо ми виключаємо реального батька з сімейної системи, то комусь іншому доводиться грати його роль. Таким чином, батькові названому доводиться заміщати батька біологічного, і психологічно він несе в собі вантаж чужих проблем. Для чоловіка дуже важливо знати правду та психологічно відокремитися від батька дитини, котрого він однаково заміщає.

— А якщо помилка сталася в результаті штучного запліднення, і замість сперми певного чоловіка жінку запліднили донорською спермою, чи може він висувати певні претензії лікарям?

— Мені не відомі юридичні аспекти вирішення цього питання, але в такому разі йдеться про лікарський злочин або помилку. Проте, коли з’ясувалося, що лікар зробив це свідомо на прохання матері дитини, то він стає членом сімейної системи та приймає на себе не належну йому відповідальність. Лікар стає подібний до деміурга, чи що, котрий приймає на себе право вершити чужі долі. Якщо ж він випадково помилився, він однаково стає учасником чужої сімейної системи. І на житті лікаря це також відбиватиметься.

Коментар юриста Геннадія Друзенка

— Ще в часи правління Наполеона у Франції було запроваджено закон, який встановлював: «Батьком дитини, народженої в шлюбі, є чоловік». А українське законодавство також має такий закон? Чи повинен чоловік, дізнавшись, що на генетичному рівні дитина, народжена в шлюбі, не є його дитиною, платити надалі, у разі розлучення, аліменти на утримання цієї дитини?

— Так, справді, подібний до наполеонівського закон є й у нас. Існує презумпція батьківства. Якщо мати дитини в судовому порядку подасть на отримання аліментів, то чоловік буде зобов’язаний їх виплачувати. Факт свого батьківства він зможе спростувати лише в судовому порядку.