Австрія для пінгвінів - Соціум - dt.ua

Австрія для пінгвінів

18 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 18 лютого-25 лютого

Австрія з неба — це кілометри вітряків-електростанцій. Екологічна культура — візитівка країни. Тут досі п’ють воду з-під крана, а в федеральній землі Каринтія й просто з озер...

Пам’ятник велосипедисту на набережній Зальцаха
Пам’ятник велосипедисту на набережній Зальцаха

Австрія з неба — це кілометри вітряків-електростанцій. Екологічна культура — візитівка країни. Тут досі п’ють воду з-під крана, а в федеральній землі Каринтія й просто з озер. Далекоглядні політики оберігають цей край, бо з кожним роком більшає кількість бажаючих платити за перебування тут.

Однак Австрія — це не тільки чисті озера. Підкуповує тамтешній комфорт, який починаєш відчувати вже в аеропорту. «Навіть пінгвіни в Австрії почуваються, як удома!» — виголошував слоган виставки atb (австрійський туристичний бізнес). У нас було трохи більше трьох днів, щоб прожити їх у «пір’ї пінгвіна».

Вечір перший.
Обід під Моцарта та повна безкарність

Не давши отямитися після приземлення, організатори виставки повезли нас не куди-небудь, а в найдавніший ресторан Центральної Європи. Stiftskeller St.Peter з 803 року приймає гостей найвищого рівня. За наших часів «коник» ресторану — обід при свічках під музику Моцарта. Продумано все: подача страв чергується з виступами костюмованих артистів. Так, наприклад, кремовий лимонний суп із корицею можна було «закусити» оперною партією Фігаро. Щойно забиралася остання тарілка і тьмяніло світло, всі офіціанти завмирали по кутках, слухаючи спів. Усе, що нам довелося скуштувати в ресторані, готувалося за рецептами XVII—XVIII століть. Пригощали славетною вареною телятиною, якою щодня обідав Франц Йосиф. Подейкують, що завдяки цій дієті він дожив до глибокої старості.

Під час цього святкового прийому єдине, що не давало мені спокою — дорожні кросівки, які доводилося ховати під стіл. Проте всіх не готових до урочистої вечері переплюнули японці: усією групою вони… закуняли під скрипки просто у центрі зали. Один із делегатів уже падав головою в десерт, коли його порятував шквал оплесків. Нас же така вечеря підбадьорила і надихнула на прогулянки нічним Зальцбургом.

Треба сказати, що нічне життя в цьому провінційному містечку існує тільки для туристів. Робочий день пересічного зальцбуржанця закінчується близько шостої. Саме в цей час закриваються всі генделики, магазинчики і кафе. Поодинокі бари можуть розважити вас алкогольним асортиментом і диско. Стриптиз-клубів тощо нами виявлено не було. Шукаючи хоч якихось розваг, переступили паркан закритого парку, але на нас не спустили собак і не оштрафували.

«Посіяти розпусту» в Зальцбурзі важко. Навіть коли ви скоїли щось протизаконне, доведеться самим шукати поліцейський відділок, аби в усьому зізнатися. Нічні патрулі тут рідке явище — покладаються на законослухняність городян. Гуляти о цій порі абсолютно безпечно: ні вам вуличної шпани, ні «п’яних шумахерів». Словом, без жодних пригод, надихавшись чистим альпійським повітрям, повернулись у готель.

День другий.
Соляна історія і кульки з марципаном

Недільний ранок у Зальцбурзі — кадр із фільму-катастрофи: охайні будиночки під зимовим сонечком, пташки співають, але на вулиці — ні душі. Близько дев’ятої можна полегшено зітхнути — з’являються перші двірники. Гадаючи, що всі порядні городяни недільний ранок проводять у церкві, ми помилялися. Виявляється, за відвідування храму необхідно сплачувати податок. Це правило було запроваджене ще Гітлером, який вважав церкву таким собі клубом, члени якого мають робити внески. Після приєднання до Євросоюзу оплата «за користування церковними послугами» зросла, і чимало людей припинили свої релігійні походи. 80% городян об’єднує католицька віра, чотири відсотки — протестантська.

Окрім церков і кафешок, у неділю у Зальцбурзі зачинене абсолютно все. Цей день лишають під виїзні екскурсії. Всього в 11 км від міста знаходяться соляні копальні. Спускатися всередину хоча й доволі екстремально, проте важливо для розуміння душі міста. Адже його не було б без солі. Розкласти назву на «зальц» — «сіль» і «бург» — «місто», і відкриється історія. Сіль була основним заробітком архієпископів, які правили містом ледь не з часів заснування. Оскільки на той момент сіль була єдиним відомим консервантом, її охоче закуповували сусідні Угорщина, Чехія та Словаччина. Річку, по якій човнами переправляли дорогоцінний продукт, назвали Зальцахом, тобто «солоною рікою».

Зальцбуржанці дуже пишаються своїми геніями. Екскурсовод нізащо не омине увагою ні будинок фізика Крістіана Доплера, ні віллу Штефана Цвейга, ні могилу Йозефа Гайдна. Однак найулюбленішим «брендом» лишається, звісно, Моцарт. За іронією долі, ще замолоду він утік із рідного міста до Відня, ображаючись, що в провінції не цінують його талант. Зальцбург, справді, визнав генія лише після його смерті. І пройнявся шанобою так глибоко, що став йому поклонятися: ліпити бюсти з гіпсу, випускати мільйонним тиражем диски, водити екскурсії пам’ятними місцями. Урешті-решт, зальцбуржанці навіть винайшли рецепт особливих цукерок із марципаном «кульки Моцарта». І слід наголосити, що таких цукерок немає ніде більше у світі. Їх виготовляють вручну в єдиній кондитерській в Зальцбурзі, і вони «затягують» до 80 центів за штучку. «Кубики Баха» і «цеглинки Доплера» не витримують ніякого порівняння, хоча теж смачні.

Ціни Зальцбурга видно по цукерках. Після Відня — це друге місто по дорожнечі. Спричинив зростання цін і вступ до Євросоюзу. В старому центрі частенько міняються власники магазинів: вони просто банкрутують, не в змозі платити 30 тис. євро оренди на місяць. Самі городяни за покупками виїжджають за місто, до торговельних центрів.

Дні третій і четвертий. Від диригування оркестром
до пива зі шнапсом

Туристична виставка atb уже 29 років рекламує австрійський відпочинок на світовому ринку. Цього разу у Зальцбурзі зібралося 900 експонентів з усіх федеральних земель країни. Організовано все було якнайкраще — від затишного прес-центру з усім необхідним для оперативної журналістської роботи до безкоштовних кафе і ресторанів на території виставкового центру. (На жаль, на подібних заходах в Україні й досі не вирішена проблема навіть із роздягальнями, а про ціни на каву у поодиноких імпровізованих кафе краще мовчати.) Про зустріч із представниками турагентств слід було домовлятися заздалегідь через Інтернет, щоб утиснутися в жорсткий графік деяких експонентів. Але окрім серйозних ділових розмов, на виставці можна було і розважитися. Віденський будинок музики пропонував усім бажаючим диригувати віртуальним оркестром. Для цього видавалася диво-паличка, під яку слухняно на величезному екрані грав оркестр. Звісно, він грав по нотах і виключно Моцарта, але в залежності від ритму й амплітуди розмаху звучала ваша власна інтерпретація твору великого композитора.

На виставці вдалося поспілкуватися з Астрід Штехарніг, менеджером Wien Tourismus, що спеціалізується на роботі з країнами Центральної та Східної Європи.

— Щороку лише у Відень приїздить 60—70 тис. українських туристів, — розповіла Астрід. — На жаль, торік кількість відвідувачів зменшилася через політичну ситуацію у вашій державі. Але вже наступного року ми сподіваємося на наплив українців. На мій погляд, найбільше у Відні ваших земляків цікавлять походи по магазинах. Люблять українці і культурні програми: фестивалі, театри, концерти. Останнім часом зріс інтерес до балів. Із січня і до кінця березня у столиці проводиться понад сто різних балів. У кожної гільдії він свій: поліцейський, пожежників чи кондитерів. Є й «бал веселки» — для людей нетрадиційної сексуальної орієнтації. Якщо вечірка не закритого характеру, ми можемо дістати квиток будь-куди.

— Скільки мінімально може коштувати тиждень відпочинку в Австрії?

— Тихий відпочинок удвох в Каринтії у тризірковому готелі обійдеться десь у 900 євро, не враховуючи екскурсій. На великих курортах працюють російськомовні представники турфірм. Двозірковий готель, звісно, ще дешевший, але, замовляючи недорогий готель, ризикуєш візою: в Україні її просто не відкриють. Ще, як правило, відмовляють у візі, якщо хочеш приїхати на три-чотири доби або скористатися автобусним туром.

— Це основна проблема у співпраці з українськими турфірмами?

— Так. Тільки 28% українців без проблем отримують австрійську візу. Траплялося, коли туристи затримувалися в країні, не подовжуючи візу, або просто зникали. Це спричинило жорсткішу візову політику по відношенню до України.

— А чи реально австрійцям продати тур до України?

— Гадаю, поки що ні. Я була в Одесі, Дніпропетровську, Харкові. Україна — фантастичний туристичний край, із величезним потенціалом, але ніхто в нас не знає про її можливості. Ваша країна багата культурними традиціями, морськими і гірськими курортами, архітектурою. Я й досі не можу забути оперний театр в Одесі, такий він красивий. Думаю, Україну необхідно активніше пропагувати в Західній Європі.

— Чи не стала помаранчева революція свого роду першим кроком на цьому шляху?

— У головах австрійців Україна ще не стала кардинально кращою. Вона мало знайома нашим людям, їм здається, це десь далеко. Австрійці добре пам’ятають, що історично у нас із вами чимало спільного. Однак так само як інші східноєвропейські країни, скажімо, Польщу чи Угорщину, з якими нас теж об’єднує історія, Україну австрійці відвідують рідко. Мабуть, ще не час для таких подорожей… Ми чули про демократичні зміни в Україні, отже, будемо чекати поки реформується ваша туристична галузь. Адже в найбільшій країні Європи, на жаль, і досі небагато гарних готелів, сервіс неналежного рівня, до того ж гіди часто знають максимум одну іноземну мову...

Після виснажливого дня на виставці кортіло єдиного — скористатися послугами масажиста з рекламного стенду спа-масажів. У черзі до масажного крісла, глянувши на мій бейджик, незнайомий індус привітно протягнув мені руку: «А, Юкрейн! Чули, у вас новий прем’єр-міністр! Вітаємо!» Приємно здивована такою поінформованістю, потисла індусу руку і вмостилася в кріслі. Після п’ятнадцяти хвилин масажу почувалася новою людиною, здатною пережити Hospitality Suites.

Hospitality Suites — гостинні прийоми в готелях, ресторанах чи казино з метою прорекламувати себе для іноземних турагентів. Це, певно, найцікавіша частина програми atb. Нинішнього року запрошували на вечірки одразу три заклади. Кожні 20 хвилин можна було сісти у автобус і переміститися на інший захід. Ми розпочали з пивоварні Stiegl. Делегацію зустріли музики і на шию кожному повісили по малесенькому кухлю. Спочатку ми думали, що то для дегустації. Однак дівчата у національних костюмах почали розливати по кухлях шнапс, мовляв, за старовинним німецьким повір’ям: «Пиво без шнапсу — гроші на вітер».

Далі нас приймали за містом, у Kavalierhaus, по суті, на джентльменській вечірці. Там грали на фортепіано і пригощали смачнющим австрійським вином. У готелі Kaiserhof ми опинилися в атмосфері австрійських традицій. Тут вже були національні танці, співи і всі різновиди сосисок, таких незамінних до пива.

P.S. Залишати Австрію важко і не хочеться. Тут справді комфортно і затишно. Та й австрійці дуже схожі на нас. При зустрічі вони так само славлять Бога, тільки по-їхньому це Gruss Gott!, так само люблять застольничати і співати. Хіба що живуть вони впорядкованіше: розподіляють і переробляють сміття, їздять на роботу на велосипедах і не будують атомних електростанцій. А ще, гуляючи, скажімо, вечірніми вуличками Зальцбурга, ти почуваєшся абсолютно безпечно. І можна з приємністю ловити ротом сніжинки, бо вони тут екологічно чисті…

Автор дякує Австрійському представництву з туризму та Австрійським Авіалініям за організацію поїздки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво