Авіабудівник від Бога - Соціум - dt.ua

Авіабудівник від Бога

27 березня, 2009, 14:06 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-4 квітня

22 березня 2009 року виповнюється 95 років із дня народження Василя Олексійовича Степанченка — відомого авіабудівника України...

22 березня 2009 року виповнюється 95 років із дня народження Василя Олексійовича Степанченка — відомого авіабудівника України. В.Степанченко — Герой Соціалістичної праці, кавалер 12 престижних державних нагород, лауреат Державної премії України, кандидат технічних наук. 25 років він був генеральним директором Київського авіаційного заводу (нині завод «Авіант»). Для увічнення пам’яті про В.Степанченка на адміністративному корпусі заводу встановлено меморіальну дошку, у музеї заводу — розгорнуто велику експозицію. 2007 року вулицю Службову Святошинського району міста Києва перейменовано на вулицю Василя Степанченка. Пропонуємо читачам газети «Дзеркало тижня» спогади президента Національної академії наук України Бориса Патона про Василя Степанченка.

Авіабудівник від Бога

Багато років я знав Василя Олексійовича, любив його, захоплювався ним. Він прожив велике, чудове трудове життя, любив людей, завжди допомагав їм. Його мудрі слова — «Головне — в усьому бути і залишатися людиною. Це важко, але над цим необхідно постійно працювати» — дуже яскраво і правильно характеризують цю чудову людину.

У кожної талановитої людини має бути пристрасть, якою вона живе. У Василя Олексійовича такою пристрастю була авіа­ція, він був одержимий нею. Він віддав їй весь свій могутній розум, талант і душу. Звісно, він був трудоголіком, але... Він був багатогранним, любив природу, захоплювався музикою, спортом. Василь Олексійович чудово знав і розумів науково-технічний прогрес, без якого немислима авіація. За крилатим нинішнім висловом, наукоємні або критичні технології були справою всього його життя. Він палко любив нау­ку, людей науки, із задоволенням спілкувався з ними. В усіх АНах була велика частка його творчої натхненної праці.

Пригадую, з яким захопленням він працював на посаді першого заступника голови Київсь­кого раднаргоспу, відповідаючи за оборонну промисловість. У стислий термін він встиг багато чого зробити, знову ж — поставивши наріжним каменем науково-технічний прогрес.

Спілкуючись із Василем Олек­сійовичем, я бачив, що це людина справи, яка не терпить пустопорожньої балаканини. А ось у хвилини відпочинку він міг із задоволенням поговорити, розповісти й послухати один-два анекдоти. Почуття гумору не було йому чуже. І це дуже важливо, просто необхідно в напруженій творчій праці.

Можна без перебільшення сказати, що Василь Олексійович зробив величезний внесок у створення, у будівництво Київсь­кого авіазаводу. Він, як дитина, радів кожному новому літаку, бачачи в ньому нові й нові сторінки історії авіації.

З інститутами нашої Академії наук його пов’язували багато нових ідей, рішення, цікаві технології. Спілкуючись із генеральними й головними конструкторами, з директорами великих авіаційних заводів, я бачив, як вони цінували Василя Олексійовича, з якою повагою до нього ставилися. Заслужити звання «академіка авіаційного виробництва» із вуст самого О.М.Ту­полєва дано далеко не кожному. Я знав і глибоко шанував Андрія Миколайовича — могутнього патріарха радянської та світової авіації, і дуже радий, що Василь Олексійович по праву заслужив від нього цю найвищу похвалу.

Всі ми зараз прагнемо якомога швидше позбутися так званої інфраструктури у своїх інститутах, у конструкторських бюро, на заводах. А в часи Василя Олексійовича його зусиллями й турботами було створено цю інфраструкту­ру, споруджено численні житлові будинки, медичні заклади, дитячі майданчики, спортивні споруди. Впевнений, що це допомогло, і навіть дуже, у становленні того Ки­ївського авіазаводу, яким сьогодні по праву пишається Україна.

Зустрічі, розмови, спілкування з Василем Олексійовичем завжди були потребою для мене. Саме такі люди роблять наше життя кращим, кориснішим, гарнішим. Дуже хотілося б і тепер бачитися й трудитися з такими чудовими людьми.

Нещодавно, після святкування ювілею Василя Олексійовича, я зустрічався з його дочкою Гали­ною Василівною та внучкою Олею. Ду­же радий за них, адже Галина Ва­силівна давно стала ученим-мистецтвознавцем, працює в нашому Інституті ім. М.Риль­ського. Люб­лять вони свого батька й дідуся, пишаються ним, ніколи не забувають. Це чудово. Життя триває.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво