Анатомія війни і туманні перспективи людства. 60-річчю атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі присвячується...

Людина відрізняється від тварин саме тим, що вона вбивця.

Е.Фромм

Навіщо було потрібне атомне бомбардування, яке вбило сотні тисяч безневинних життів і завдало непоправної шкоди здоров’ю та середовищу проживання мільйонів? Щоб змусити капітулювати Японію, яка й так приречена? Щоб світ погодився з гегемонією Дядька Сема, який із допомогою великої ядерної ломаки взявся захистити «freedom & democracy in the world»? Бомбардування Хіросіми та Нагасакі започаткувало нову атомну еру, коли світ лише дивом уцілів. Нині ситуація під контролем? Навряд чи з «поганими російськими та китайськими хлопцями» діалог вести можна, та якщо ядерна зброя потрапить до ісламських фундаменталістів, чекай лиха. З’явилися нові загрози, які так само неможливо пояснити розумно, як і недавні «атомні ігри».

Схоже, із жахів ХХ століття жодних висновків не зроблено. Досі вважається, що, попри «окремі недоліки», люди стають гуманнішими і благороднішими. У це вірить обиватель, коли йому в голову втовкмачують такий ліберал-оптимізм із допомогою «політології». Академічна наука часто теж сповідує розхожі штампи, злегка прикрасивши їх «наукоподібністю». Історична наука де-факто зведена до історіографії і обмежується позитивістським збором фактів та спробами їх пояснити з допомогою абстрактних спекуляцій, а історіософія потребує знань про об’єктивну природу людини, соціуму та космосу, що їх суспільствознавці вперто ігнорують.

Маси продовжують вірити в міфи про те, що жахлива первісна, антична, середньовічна жорстокість із ходом цивілізації убувала й люди стали гуманнішими. Трагедії ХХ століття примушують звернути увагу на очевидне: деструктивність із ходом цивілізації не убуває, а зростає. Первісні люди були цілком миролюбні. Під час Троянської війни для вбивства одного ворога потрібно було довго розмахувати бронзовим мечем і корчитися від вигляду його трупа. Нині за наказом якогось «керівного параноїка» одним натисненням кнопки відчужений виконавець убиває тисячі людей... Навіть великий Альберт Ейнштейн спочатку виправдовував бомбардування Японії і лише згодом усвідомив глибину трагедії! Кейнсі Райт, аналізуючи генезис війн від первісних до розвинених культур, дійшов висновку: чим нижчий рівень цивілізації, тим рідші війни, а зі зростанням техніки й централізованої державної влади жорстокість та кількість війн наростають!

Після Другої світової війни в «розвинених країнах» настало затишшя, і війни перемістилися за межі «цивілізованого світу». Наприкінці ХХ століття розум трохи взяв гору і розпочався процес ядерного роззброєння, який досі так і не завершений. А коли система «комунізму» розвалилася, всі дуже зраділи — мовляв, зруйнувалося «світове зло», і на планеті буде ледь не рай. Такий інфантильний оптимізм панує досі, хоча він уже затьмарений локальними війнами і — головне! — глобальним тероризмом. Початок ХХI надзвичайно і страшно нагадує початок ХХ століття: перебуваючи в ейфорії лібералізму, Захід проігнорував тоді осередки своєї деструктивності, повірив у настання стабільності, миру та гармонії, хоча мільйони за межами «ойкумени» бідували в матеріальних і духовних злиднях. ХХ століття зруйнує ці ілюзії патологічною жорстокістю, причому не звірячою, а «людською, надто людською», про що далі.

І все-таки — чому мільйони людей охоплює жага вбивати й мучити одне одного?.. У відповідь — повний «плюралізм думок». Насамперед зіштовхнулися дві діаметрально протилежні теорії — інстинктивізм і біхевіоризм (теорія середовища, поведінка).

Інстинктивісти заявили, що агресивність людей — це уроджений тваринний нездоланний інстинкт, який означає крах віри християнства в Боголюдину, а Просвітництва — у розум!.. Але виявляється, жорстокості в людей набагато більше, ніж у звірів, а людина — це далеко не тварина, і в цьому її горе, про що далі.

Теорія середовища підтверджує: поведінка людини та її агресивність формуються соціумом. Ця ідея започатковується у просвітителів, які вважали, що людина народжується доброю і розумною, а псує її суспільство. Правда, на відміну від модних нині маніпулятивних технологій, філософи епохи Просвітництва пропонували не «піар», «нейролінгвістичне зомбування», «тренінги» та інші «штучки», а наївну віру в справедливе суспільство. Але механізми психіки такі, що люди неоднозначно реагують на вплив середовища; наприклад, пропаганда «свободи—рівності—братерства» часто дає абсолютно протилежний результат.

Причинами війн справедливо вважають протиріччя між класами, народами, групами олігархів etc, але це, мовою психоаналізу, — поверхова раціоналізація, яка модулює більш глибокі деструктивні сигнали.

Звернімося до «ідеологічних» і «релігійних» причин війни. Дуже потішно іноді читати жахливі дурощі про «кровожерливий іслам» або про те, як Червона армія грабувала, вбивала й гвалтувала Європу «в ім’я ідеї комунізму». Коран не велить нікого вбивати! Христос проповідував любов, але «християни» грабували й знищували цілі країни та континенти. З усіх ідеологій ХХ століття лише фашизм проповідував людиноненависництво. Із застереженнями про «класову боротьбу», марксизм і комунізм проповідували «свободу—рівність—братерство», але в ім’я комунізму знищено мільйони. В ім’я «свободи і демократії» американці стерли з землі Дрезден і Хіросіму, палили напалмом джунглі В’єтнаму, а лейтенант Келлі по-есесівськи знищив в’єтнамське село Сонгмі. Не слід перебільшувати значення ідеології та релігії...

Найглибше зумів проникнути у витоки жорстокості людей Еріх Фромм. Він розрізняв «інстинкт» і «пристрасть»: інстинкт має біологічну тваринну основу, пристрасть корениться в характері й має соціальну основу, відмінну від тваринної. Фромм виділив у людей два різних види агресії: перший, загальний для людей і тварин, — це оборонна «доброякісна» агресія, яка закладена філогенезом, служить виживанню виду й загасає при зникненні загрози; інший вид — «злоякісна» жорстокість і деструктивність, які є лише в людини, відсутні у тварин, не мають філогенетичної програми, служать не біологічному пристосуванню, а задоволенню ірраціональних пристрастей. Тому люди можуть без розумних причин мучити і вбивати одноплемінників і мати від цього задоволення! Жорстокість людей пояснюється не тваринними інстинктами, а тим, що їх відрізняє від звірів. Звірячі інстинкти дають однозначну, раціональну програму і мають на меті не руйнацію, а збереження життя; якщо цієї мети досягнуто, агресія зникає.

У людей слаборозвинені інстинкти замінює розум, який дає неоднозначну, гнучку програму. Оборонна агресія в людей набагато сильніша: вони передбачають загрозу, перебільшують її, через маніпуляції і самопереконання можуть повірити у неіснуючу загрозу, можуть планувати зустрічну агресію — часто без причини, неадекватно, керуючись ірраціональними пристрастями. Крім фізичної, людина реагує на психологічну загрозу, оскільки може жити лише в психічній рівновазі, тому ідеї, що ставлять під сумнів об’єкт поклоніння, орієнтацію і мотивацію, «систему координат», сприймаються як загроза.

Розум не лише замінює інстинкти, а й ускладнює життя. Людина не тільки знає об’єкти, а й розуміє, що вона це знає. Вона усвідомлює своє відчуження від зовнішнього світу, безсилля, незнання, конечність буття і неминучість смерті. Люди не можуть повернутися під захист материнської утроби і в тваринний стан гармонії з природою. Для подолання страху й відчуження, пошуку рівноваги і безпеки виникають «екзистенціальні потреби» у психічних зв’язках зі світом. Їх можна задовольнити творчістю, прагненням до справедливості, незалежності, правди, а можна — нарцисизмом, ненавистю, садомазохізмом, деструктивністю. Фромм назвав це пристрастями, які формують характер.

Для захисту, виробництва etc люди об’єднуються, знаходять лідера, але стають залежними і боязкими. Товари й розваги роблять людину жадібною й вічно незадоволеною. «Цивілізована» людина часто позбавлена можливості творчо реалізувати свою свободу, страх перед якою веде до авторитарного мазохізму тоталітарних суспільств або пристосовництва «розвинених демократій». У «розвиненому світі» стабільність нині тримається на розумі й «високих ідеалах», як і на пристосовництві й страху трагедій ХХ століття. Екзистенціальна потреба у впливі на навколишній світ може вести до його пізнання і перетворення, але часто соціум спотворює її в потребу придушувати собі подібних (авторитарний садизм) або руйнувати, знищувати людей і навколишній світ (деструктивність). Так виникає «злоякісна» агресія, яка служить задоволенню ірраціональних пристрастей.

Услід за Фроммом, чесько-американський психіатр Станіслав Гроф бачить порятунок від самознищення людей: злісна агресія — це не фатальна сутність органіки центральної нервової системи та її жорстких інстинктивних програм, а прояв гнучких і мінливих функціональних матриць, тобто «програмного забезпечення» мозку. У контексті «смерті-відродження під час пологів» злісна агресія пов’язана зі спрагою трансценденції. Безглузда агресія виявиться результатом спотворення духовних поштовхів, а її внутрішнє пропрацювання у спеціальних умовах може стати кроком до самовдосконалення і направлення енергії до духовних цілей.

А саме це ж проповідували релігії, пророки й мислителі. Використовуючи різні терміни, говорили одне й те саме: психічна енергія амбівалентна, вона становить величезну загрозу для навколишнього світу й самої людини, але вона ж може бути наймогутнішим інструментом для пізнання і розумного перетворення світу і самої людини. Якщо люди не спрямують енергію з руйнації і споживання на творення, вони знищать себе і навколишній світ.

Початок ХХI століття. У твердині західного міщанського добробуту — славному місті Лондоні — гримлять вибухи, а поліцейські ганяються за «ісламськими терористами» з-поміж «осіб зі східною зовнішністю». На початку ХХ століття в Європі теж ганялися за терористами з-поміж анархістів, націоналістів, соціалістів... У результаті — дві світові бойні, атомне бомбардування Японії et cetera!