Амністія чи капкан для нелегалів? - Соціум - dt.ua

Амністія чи капкан для нелегалів?

28 квітня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 28 квітня-12 травня

Як живеться нашому брату-іммігранту в Америці? З рідного берега життя тут видається казковим і безхмарним...

Як живеться нашому брату-іммігранту в Америці? З рідного берега життя тут видається казковим і безхмарним. Роботи вистачає всім, зарплатню виплачують вчасно і в доларах, краєвиди чудові, магазини переповнені — що ще людині треба?

Тільки той, хто побував в обіймах «дядька Сема» знає, як важко пристосуватися до життя на чужині, а ще важче щодня і щохвилини усвідомлювати — ти нелегал. Ти — поза законом. І будь-якої хвилини за будь-яку провину можеш бути депортованим. Єдина надія — сподіватися на легалізацію, на амністію...

У листопаді минулого року президент Буш у своєму виступі на військово-повітряній базі в Арізоні ще раз пообіцяв американському народові: по-перше, зміцнити 2000-мильний кордон з Мексикою і, по-друге, розв’язати проблему з нелегалами шляхом впровадження робочо-гостьової візи (guest-worker program). «Американці не повинні робити вибір між тим, чи бути гостинним суспільством, чи суспільством, яке дотримується законів... Ми можемо бути і тим і іншим водночас», — сказав він. Це рішення, на його думку, допоможе захистити США від терористів і вивести іммігрантів, які перебувають в Америці нелегально, з тіні. Президент підкреслив, що він проти амністії, як легкої дороги до громадянства, і за те, щоб після закінчення терміну робочої візи вимагати повернення іммігрантів на їхню батьківщину.

Хочу нагадати основні положення проекту робочих віз, про який неодноразово протягом останніх двох років згадував Джордж Буш-молодший і навколо якого точиться так багато розмов, передбачень і здогадок.

Коли це не амністія, як наголосив Буш, тоді що? Як відомо, програма дозволить нелегалам здобути легальний статус на три роки (з можливим подовженням ще на три), якщо вони мають роботу і якщо їхній роботодавець поручиться за них. Після закінчення цього терміну працівник мусить повернутися додому. Але президент ще не вирішив, як бути, коли ці люди не захочуть повертатися.

У далекому 1986 році Рональд Рейган — тодішній президент США — гарантував постійне проживання й об’єднання сімей трьом мільйонам нелегалів через програму легалізації. І він дотримав слова. Пропозиція Джорджа Буша — це тимчасова робоча програма без подальшої перспективи легалізації. Що вона дає нелегалу? Насправді багато американських політологів називають її «капканом для іммігрантів», що ставить їх у залежність від роботодавця: якщо тимчасовий працівник захоче змінити роботу (наприклад, на більш оплачувану) або буде звільнений, він стає суб’єктом депортації. Робоча віза відкриває широку можливість для жорстокої експлуатації, зумовленої суворими рамками договору або контракту, хабарів, принижень і образ. А як бути тим нелегалам, котрі не знайдуть роботодавця, який поручиться за них? Тим, у кого тимчасова (сезонна) робота, хто тимчасово без роботи, хто доглядає немічних і хворих у сім’ях? Тим, зрештою, кому з якихось причин відмовлять у робочій візі?

Аналізуючи план президента США, можна побачити не легалізацію, а тимчасову робочо-гостьову програму, яка відкине ще далі, аж до депортації, тих, хто залишився за бортом. Америка це вже «проходила» в 1950-х роках, коли було оголошено Chinese Confession Program, таку собі явку з повинною для китайців, які свого часу скористалися фальшивими паперами для в’їзду. Тих, хто з’явився в імміграційні офіси і не був кваліфікований на робочу візу, було депортовано.

Тимчасова робоча програма була оголошена американським урядом і в повоєнний час, коли країна відчувала гостру нестачу робочих рук у сільському господарстві. У період з 1942 по 1964 роки США звернули свій погляд на сусідню Мексику і запросили на сезонні роботи так званих брасерос (braceros) — простих роботяг. Спочатку програма була короткотерміновою, сезонною і тільки для роботи на фермах та плантаціях. Два мільйони брасерос збирали бавовну під нещадним техаським сонцем, працювали на фермах Каліфорнії, обпікаючи руки отрутохімікатами, прокладали залізничні колії під пронизливими зимовими вітрами Південної Дакоти. Аби бути впевненими, що після закінчення дії договору наймані робітники повернуться додому, частину їхньої зарплатні пересилали на депозити в Мексику, під контроль мексиканського уряду. Ще й сьогодні тисячі з тих, хто працював на плантаціях, — старі, хворі і немічні — намагаються в судах відвоювати ці вкрадені у них криваві гроші.

«Досить хороший, щоб працювати на нас, але не досить хороший, щоб жити серед нас»

Бабусям і дідусям теперішніх «справжніх» американців, прибулим на цю землю на початку минулого століття (чи ще раніше), потрібно було зовсім небагато — тільки купити квиток на пароплав. Сьогодні бідному іммігранту треба пройти через численні перешкоди бюрократичної системи, з її нескінченними помилками, затримками і перестраховками. Не діставши бажаної візи, він шукає інших шляхів, повних небезпеки бути обдуреним, арештованим, депортованим і т.п. Звичайно, це обходиться бідоласі в круглу суму. Зрештою «щасливчик» потрапляє на землю свободи і демократії, але залишається без легальних паперів, а тому і без Social Security, Driver License і решти привілеїв, пов’язаних із цим.

З другого боку, більша частина іммігрантів в’їхала до США цілком легально, дістала роботу, платила податки і подавала папери на подовження візи або легалізацію. І тільки тому, що дія візи закінчилася, коли люди очікували відповіді від уряду (часом ця процедура тягнеться роками), вони стали нелегалами.

Америка, незважаючи на свій статус нації іммігрантів, досі розділена навпіл «справжніми» (як вони себе називають) американцями і тими, кого вона вирішує прийняти чи не прийняти у свої лави. На цій землі завжди були дві Америки. Обидві починали з розуміння, що Америка — країна іммігрантів. Перша привітно зустрічає новоприбулих з усіх кінців світу, розуміючи, що американці не обов’язково повинні мати одне коріння й одну мову.

Друга Америка вважає, що справжні американці можуть бути тільки білі, англосакси, англомовні і християни. Ця Америка любить дешеву робочу силу і дешеві послуги, коли їй косять за безцінь траву, прибирають, будують чи реставрують будинки, доглядають хворих і дітей, працюють у надзвичайно важких умовах на фабриках та на плантаціях.

Затихли розмови про guest-worker program та не затихають звинувачення з боку конгресменів, мовляв, іммігранти відбирають у американців робочі місця, заповнюючи їх дешевою робочою силою і тим самим стимулюючи зростання безробіття.

Проте, виявляється, все навпаки. Власне іммігранти роблять величезний внесок в економіку Сполучених Штатів. Не випадково впливовий журнал Bisuness Week нагадав, що, незважаючи на різні оцінки значення імміграції для США, має бути врахований і такий підсумок: близько 11 мільйонів іммігрантів заробили за рік 240 млрд. доларів, виплативши 90 млрд. доларів податків, що, зрозуміло, незрівнянно більше, ніж п’ять млрд. доларів одержаних ними соціальних допомог.

Великий сектор економіки Іллінойсу є залежним від іммігрантів, зокрема сільське господарство, медичне обслуговування і догляд за хворими, готельний та ресторанний бізнес, будівництво і навіть високі технології. «Вони тут живуть, — виступив на захист нелегалів мер Чикаго Річард Дейлі. — Це не нове для нас. Тільки-но зайди в ресторан. Подивися на індустрію обслуговування. Вони тут, і вони працюють кожний день. Хто може заперечити їхнє право на працю, якщо вони працюють тут 10, 15, 20 років? — Ніхто не займає чиєсь місце».

Driver Licenses
(посвідка водія)

Важко жити в Америці без легальних паперів. Але жити без автомашини взагалі неможливо. Це тобі не Галич і навіть не Івано-Франківськ, де пішки з будь-якої частини міста спокійнісінько можна було дійти до роботи, до базару чи до кума на іменини. В Америці — не ті відстані. І час, якого постійно бракує. А без Social Security посвідку водія в нашому штаті тобі нізащо не видадуть. От і їздять тисячі (десятки, сотні тисяч?) нелегалів без усяких «прав», а головне — без страховок, залишаючи у разі аварії лояльних громадян без виплат і компенсацій. Тому нелегальні іммігранти й змушені йти на різні порушення — реєструвати автомашину й отримувати посвідки в сусідніх штатах, виробляти міжнародні посвідки водія (які, до речі, дають можливість зареєструвати власну машину і придбати на неї страховку).

Питання видачі посвідок водія обговорюється в Америці вже давно. Особливо гостро воно постало після трагічних подій 11 вересня 2001 року. Тоді майже в усіх штатах посилився контроль за видачею Driver License. Проте це тільки породило різні обхідні шляхи і збільшило кількість хабарів у системі. Наприклад, в Нью-Йорку перевірки виявили, що один номер Social Security став джерелом для видачі 57 посвідок водія. У сусідньому Вісконсині було викрито цілу кримінальну групу, яка «допомагала» нелегалам отримувати посвідки на водіння. «Полювання на відьом» триває і сьогодні — то в одному, то в іншому штаті США виникають гучні скандали, пов’язані з незаконною видачею таких документів нелегалам.

Немає проблем, які не можна було б розв’язати, якщо прагнеш їх розв’язання. Наприклад, владні структури штатів Юта і Теннессі прийняли рішення видати нелегальним іммігрантам посвідки водія без Social Security, які дещо відрізняються від звичайних (light Driver License). Інша річ, що з ними не можна відкрити рахунок у банку, купити квиток на літак чи взяти кредит у магазині, зате можна зареєструвати власну машину, придбати страховку і спокійно їздити дорогами Америки.

Незважаючи на це, більшість законодавців США виступають проти того, щоб дати в руки нелегалу такий важливий папірець. Багато республіканців вважають, що у разі видачі Driver License без Social Security вони легко можуть потрапити до рук терористів та кримінальних осіб. Проте події 11 вересня 2001 року засвідчили, що саме в терористів проблем з документами не було — вони їх мали в необмеженій кількості і на всі випадки життя. Давно відомо: там, де хочуть допомогти — шукають засоби, а де не хочуть — причини.

Про проблеми з легальною і нелегальною імміграцією ще довго будуть дискутувати у вищих ешелонах влади США. Проте малоймовірно, що це полегшить життя й умови праці іммігрантів. Хоч би що вирішив конгрес і президент, уже не повернути тих, хто пішов назавжди і не допомогти тим, хто важко захворів, працюючи далеко від родини, від дітей, від батьківщини у цьому американському «раю».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво