Американська знаменитість із Закарпаття - Соціум - dt.ua

Американська знаменитість із Закарпаття

19 січня, 2007, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 19 січня-26 січня

Нік Голоняк — професор із таким українським прізвищем працює в Іллінойському університеті (США). До речі, світова знаменитість найбільшого калібру...

Нік Голоняк — професор із таким українським прізвищем працює в Іллінойському університеті (США). До речі, світова знаменитість найбільшого калібру. У 1970-х йому пророкували Нобелівську премію. Але сталося так, що за дуже споріднені роботи з фізики високу нагороду здобула інша трійка претендентів і серед них знаменитий санкт-петербурзький учений Жорес Алфьоров. Ніби виправляючи становище, на Ніка Голоняка відразу посипався дощ найвищих нагород із усього світу. Японці вручили йому свою національну премію — аналог Нобелівської. Нещодавно президент США Буш-молодший нагородив його Технологічною національною медаллю США — найвизначнішою науковою нагородою в цій країні. Її також називають американською нобелівською премією. Показово, що раніше таку ж медаль вручив йому Буш-старший, коли був президентом.

Сьогодні запроваджувати аналоги Нобелівської премії стало модно. Коли щось подібне заснували в Росії — Міжнародну премію «Глобальна енергія», — природно, перших кандидатів на її вручення добирали особливо ретельно.

На здобуття нагороди було висунуто 400 дослідників з усіх континентів, у тому числі і 160 учених із Росії. І от 2003 року в Блакитному залі Костянтинівського палацу Санкт-Петербурга у присутності наукової, культурної та політичної еліти Росії та інших країн президент Росії Володимир Путін вручив премію трійці найвидатніших, на погляд комітету на чолі з Жоресом Алфьоровим, сучасних учених. Премію в 900 тис. американських доларів поділили між собою двоє американських учених — Нік Голоняк та Ян Дуглас і віце-президент РАН Геннадій Мєсяц.

Найдивніше, що в Україні ім’я Ніка Голоняка майже незнайоме. Я зателефонував у відділення фізики та астрономії НАНУ, щоб дізнатися чи не є він почесним членом Національної академії? Мені відповіли, що такого академіка в НАНУ немає. Його прізвище було невідоме і голові Міжнародного комітету з питань науки та культури при НАНУ академіку Ярославу Яцківу. Втім, академік-секретар відділення фізики та астрономії Вадим Локтєв повідомив, що неодноразово зустрічався із Голоняком. Однак не впевнений, що той має якийсь стосунок до України. Може, він поляк?..

Щоб унести певну ясність у цю історію, довелося розпочати спеціальне розслідування.

Навряд чи хтось узявся б пророкувати видатну долю синові Миколи Голоняка-старшого — вихідця з закарпатського села, котре колись буквально задихалося від злиднів. Щоб не померти з голоду, Голоняку-старшому довелося шукати щастя за океаном. Початок життєвого шляху матері майбутньої американської знаменитості також не обіцяв нічого доброго — вона була сиротою, і важко сказати, як склалася б її доля в рідному краї. Проте щастя несподівано усміхнулося дівчині, коли її дядько, котрий виїхав до США ще перед Першою світовою війною, написав листа в рідне село і запросив когось із родичів приїхати. Він готовий був оплатити такий переїзд. Юній сироті втрачати було нічого. Вона вирішила шукати щастя в іншій країні. Тут вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, і 3 листопада 1928 року в провінційному містечку в штаті Іллінойс у них народився син. Після хрещення в дерев’яній греко-католицькій церкві, побудованій у цьому штаті українцями, його на американський манер нарекли Ніком.

Слід сказати, що життя молодого українського подружжя й у США не було всіяне трояндами. Коли Ніку ледь виповнилося чотири роки, почалася Велика депресія. Сім’я змушена була в пошуках роботи переїхати на нове місце. Зрозуміло, дітей іграшками особливо не балували, і Нік, як і всі діти, розважався тим, що траплялося на очі. Якось жертвою його допитливості став недорогий радіоприймач. Його відразу було повністю розібрано, вивчено і, як годиться юним Едісонам, знову складено назад. Батьків, які з труднощами могли читати, здивувало те, що приймач знову почав працювати. Можливо, ця безневинна забава й визначила подальші інтереси хлопчика — Нік заповзятливо почав розбирати, складати і навіть створювати свої власні технічні пристосування. Особливо його приваблювало все, що було пов’язано з радіотехнікою. При цьому він читав усі книжки з фізики, котрі траплялися йому на очі.

Голоняки жили небагато, дитину явно не балували, і під час канікул хлопчикові довелося по десять годин на день ремонтувати залізничні колії, щоб хоч якось підтримати матеріальний стан сім’ї і продовжити навчання. Однак під час такого заробітчанства він серйозно пошкодив хребет. Довелося накопичені гроші витратити на дві хірургічні операції. Але болі в спині досі нагадують ученому про нелегке дитинство.

Щоб почати навчання в університеті, Ніку довелося взятися за ремонт дахів. А після вступу він працював на сталеливарних заводах, жив у жахливому бараку і харчувався за студентськими талонами. Навдивовижу схоже його життя на долю іншого видатного українського вченого — Богдана Гаврилишина. Йому також доводилося тяжко працювати, зокрема лісорубом, щоб забезпечити собі можливість навчатися в Канаді.

В американських університетах цінують наполегливість і талант. Незабаром Нік став отримувати непогану стипендію, підробляв лаборантом. Схоже, хмари над його життям почали потроху розсіюватися. Безперечною удачею слід вважати те, що на непересічного студента звернув увагу і взяв до себе в аспірантуру Джон Бардін, який незабаром став одним із найзнаменитіших фізиків сторіччя. Саме він порадив Голонякові зайнятися в той час мало кому відомими напівпровідниковими транзисторами. Згодом напівпровідники зробили справжню революцію в традиційній електроніці, а автор біполярного транзистора Джон Бардін здобув за це свою першу Нобелівську премію.

Не дивно, що Ніка Голоняка після отримання докторського ступеня запрошують до найзнаменитішого дослідницького закладу США — Bell Labs. Тут вважали за честь працювати нобелівські лауреати — їх у цьому інституті трудилося 11 осіб. До речі, не всі з них витримували високі вимоги цієї установи. Однак Нік перевершив усі надії, які на нього покладали роботодавці, — якщо його вчитель провів свої дослідження на германії, то він виготовив перший у світі транзистор із кремнію. Це був крок у розвитку техніки, що створив необхідні умови для швидкого розвитку комп’ютерних технологій. Навіть народження Кремнієвої (Силіконової) долини значною мірою зумовлене цими подіями.

Наступне досягнення Голоняка, що здобуло всесвітнє визнання, — винахід випромінюючого світлодіода — Led-елемента. Він досить швидко знайшов найширше застосування в промисловості. Червоненькі, надзвичайно економічні світлодіодики конструктори почали вставляти в калькулятори й електронні годинники, у телевізори та радіоприймачі, пральні машини й холодильники. Вони сигналізували — увімкнений чи ні електричний прилад. Із їхньою допомогою почали конструювати інформаційні табло на транспортних вузлах, стадіонах, в аеропортах, виготовляти надійні фари автомобілів, світлофори. Якщо події і далі розвиватимуться так само інтенсивно, то люди незабаром забудуть про традиційні спіралі розжарювання й про те, що колись такі примітивні й ненажерливі лампи освітлювали їхні оселі й слугували головним джерелом світла в нашому світі.

В одній статті просто забракне місця, щоб перелічити всі відкриття та винаходи, які ми завдячуємо Ніку Голоняку. Але не можна не згадати про те, що саме він провів найважливіші дослідження в галузі напівпровідникових лазерів, які працювали у видимому спектрі. Його лазер зчитує інформацію з носіїв не пошкоджуючи їх. Це були ключові досягнення, які згодом допомогли створити компакт-диски, DVD-пристрої, без котрих сьогодні неможливо уявити наше життя.

І сьогодні, попри солідний вік, Нік Голоняк ще сповнений ідей і працює на повну силу. Ось нещодавнє повідомлення інформаційної агенції США: «Дослідники з Університету штату Іллінойс повідомляють про розробку принципово нового напівпровідникового пристрою — світловипромінюючого транзистора. Група дослідників на чолі з Ніком Голоняком і Мілтоном Фенгом розробили, створили і вивчили властивості біполярного транзистора, який випромінює світло і який можна буде використовувати в пристроях для обробки сигналів. Учені вважають, що в перспективі на основі таких пристроїв можливо буде створити інтегральні мікросхеми, де як середовище для передачі інформації використовуватимуться не електричні імпульси, поширювані дротами, а кванти світла — фотони».

Сьогодні деякі аналітики вважають, що винахід тріода, до якого безпосередньо причетний наш герой, за своєю значимістю можна прирівняти до винаходу колеса. Саме тріод посприяв виникненню того світу, який зробив реальними комп’ютери, Інтернет, телебачення й інші сучасні електронні прилади. Завдяки розвиткові саме цього напряму роботи в майбутньому зможуть виконувати складну й тонку фізичну роботу...

На прикладі Ніка Голоняка добре видно, яку роль у житті найталановитішого вченого відіграє удача. Попри всі труднощі й знегоди, йому пощастило в головному — він опинився в потрібному місці в потрібний час. Адже задовго до цих подій у Нижньому Новгороді на початку 1920-х років було проведено наукові роботи, котрі, здавалося б, упритул підвели людство до аналогічних досягнень. Усе почалося з того, що юнак, який щойно закінчив школу, на ім’я Олег Лосєв, фактично невдаха — його не прийняли до Московського інституту зв’язку — відкрив, що в деяких кристалах (наприклад, у парі «цинкіт — вугільне вістря») є активні точки. Як з’ясував юний дослідник, у кристалах можна намацати певні точки, які забезпечують генерацію високочастотних сигналів. Ці точки можуть забезпечити й підсилювальний ефект.

У той час (початок 1920-х років), коли радіоаматорство в країні набуло масштабів майже епідемії, а електронних ламп украй бракувало (та й задорогими вони були для пересічного радіоаматора), кристадин Лосєва — так назвав винахідник створену ним радіосхему з кристалом, яка працювала всього від чотирьох батарейок, — давав радіоаматорам змогу вийти в ефір і зв’язатися одне з одним. Слава Олега Лосєва вийшла за рубежі країни. У нього з’явилися послідовники в Німеччині, Англії, Чехії...

Трохи згодом нижегородському генію, якому на час чергового відкриття ще не виповнилося й 20 років, удалося виявити блакитне світіння деяких напівпровідникових детекторів при пропусканні електричного струму. Кристал при цьому не нагрівався — світло з’являлося зсередини карбідокремнієвого кристала внаслідок якихось невідомих на той час причин. Так було вперше відкрито холодне світло — електролюмінесценцію.

Інтенсивність світла була вкрай малою, проте «ефект Лосєва» вчені помітили й покладали на нього навіть деякі практичні надії. Олег Володимирович сподівався, що це відкриття згодом допоможе створити дуже економічні електролампи на зовсім іншому принципі випромінювання світла — світіння з’являтиметься з кристала при проходженні струму. За ці роботи йому без захисту дисертації було присуджено ступінь кандидата фізико-математичних наук. Якщо врахувати при цьому, що він не мав диплома про закінчення вузу, оскільки взагалі там не навчався, — випадок геть безпрецедентний!

На жаль, у техніці випередити свій час — майже така сама трагедія для першовідкривача, як і спізнитися зі своїми ідеями. За життя Олега Володимировича його світіння вважалося одним із незбагненних парадоксів фізики. Сам Лосєв не дочекався застосування свого відкриття. Він помер під час блокади Ленінграда від виснаження.

Однак минуло лише десять років, і в США Нік Голоняк звернув увагу на світло, яке з’являється за певних умов у напівпровідникових кристалах. Так був уперше побудований світлодіод, із допомогою якого в наше життя ввійшли крихітні червоні, жовті, зелені, фіолетові, білі світлячки. Невдовзі вони вже могли за насиченістю та розмаїттям кольорів позмагатися з райдугою. Конструктори почали охоче розміщати їх на фасадних панелях телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів...

Червона лампочка в будь-якій кавоварці сповіщає про те, що кава готова, пральна машина закінчила свою роботу, а холодильник вимкнений. На світлодіодах працюють сучасні світлофори. Сьогодні їх у світі виробляється близько 30 мільярдів світлодіодів. Але експерти впевнені, що це лише початок. Воістину велике майбутнє у холодного світла іще попереду, коли світлодіоди почнуть широко використовувати для освітлення. Ось тоді у нас з’явиться можливість повною мірою оцінити їхні переваги — мініатюрні розміри, неймовірну довговічність, безпечність — вони здатні працювати від кількох вольт, незвичайну міцність та економічність.

Нещодавно, вивчаючи будову крил африканських метеликів, учені виявили, що їхня структура містить так звані фотонні кристали, дуже схожі на мікроскопічну структуру світлодіодів. Важливо й те, що винахід природи виявився значно досконалішим за те, що винайдено в лабораторіях. Це відкриває шлях до створення структур, подібних до лусочок метеликів. І хоча вже нині дизайнери дуже широко використовують світлодіоди для світлового живопису — прикрашання пам’ятників, арок, скульптур, у найближчому майбутньому відкриється можливість підсвічувати будинки, квартири, автомобілі так, як підкаже художникові найбурхливіша фантазія. Тоді ми побачимо навколишній світ уночі залитим вигадливим світлом, бо ці крихітні прилади мають іще одну чудову здатність — вони майже повністю перетворюють електрику на світло, не витрачаючи жодної краплі енергії на нагрівання! У США вважають, що використання світлодіодів — революційна технологічна розробка, котра до 2020 року забезпечить скорочення витрат енергії на освітлення на 90%...

У південнокорейському місті Кванчжу взагалі вирішили піти далі від усіх — тут будується місто майбутнього, в якому буде Світлодіодна долина (за аналогією з американською Силіконовою долиною), котра являє собою технопарк, проектувально-дослідні інститути, виробничі комплекси, націлені на вдосконалення світлодіодів. Усе це дасть Кореї змогу і на цьому перспективному напрямі вийти на міжнародний ринок, щоб успішно боротися за багатомільярдні замовлення...

Звісно, ми можемо пишатися тим, що українцеві належить такий серйозний внесок у найперспективніший напрям ХХI століття. Однак до почуття гордості примішується гірке почуття прикрості — «ДТ» уже не раз писало про сумне становище з виробництвом і розробкою фотодіодів в Україні. Якщо років 15 тому на цьому напрямі ми були серед лідерів, то сьогодні становище тут просто катастрофічне...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №14, 13 квітня-19 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво