Алея вічного кохання - Соціум - dt.ua

Алея вічного кохання

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Майже 130 років у селі Куткір Буського району на Львівщині росте липова алея — як символ, як свідок кохання...

Майже 130 років у селі Куткір Буського району на Львівщині росте липова алея — як символ, як свідок кохання. Її називають «Липова алея втраченого кохання». Я не згоден з такою назвою. Кохання не буває втраченим. Варто назвати цю пам’ятку «Алеєю вічного кохання».

Директор місцевої школи Надія Кучма зголосилася бути нашим екскурсоводом і розповіла драматичну історію, яка може стати сюжетом для роману.

У другій половині ХІХ століття село Куткір належало польському графу Генріху Лончинському. На правому березі річки Полтви стояв панський палац, збудований ще в першій половині ХVІІІ століття фундатором монастиря капуцинів Юрієм-Антонієм Лончинським. Перед палацом був природний парк з великим ставком. У 1877 році сюди приїхали на маневри війська цісаря Австро-Угорщини, адже тоді цей край входив до складу імперії.

За переказами старожилів, між Веронікою, молодою дружиною 37-річного графа, та 23-річним офіцером Станіславом Міцевським виник роман. Подробиці невідомі, але ситуація склалася досить серйозна. Розлючений та ображений граф Генріх викликав молодого офіцера на дуель. Станіслав виклик прийняв. Домовилися стрілятися із зав’язаними очима. Поєдинок проходив на узліссі за два кілометри від палацу. Секунданти підіграли графові Лончинському — так зав’язали йому очі, що він добре бачив свого суперника. За жеребом графові випало стріляти першому, тому в цьому поєдинку пролунав лише один постріл — Станіслав Міцевський був убитий наповал.

З місця дуелі мертвого офіцера привезли до графського маєтку. На вимогу графині Вероніки Станіслава поховали в дорогій труні у графській каплиці. До речі, там більше ніяких поховань немає.

Вздовж дороги, якою везли її коханого до палацу, графиня Вероніка наказала посадити молоденькі липи. Згодом вона розлучилася з Генріхом і виїхала з села. Останній раз графиня приїжджала сюди в похилому віці, наприкінці Другої світової війни. Відвідала могилу Станіслава, подивилася на руїни графського маєтку і побувала на алеї кохання. Граф Генріх Лончинський прожив 63 роки і помер у 1903 році. Під старість він геть збіднів.

***

Ми з пані Надією та фотокореспондентом зайшли на старий цвинтар, серед якого височіє напівзруйнована графська капличка. На табличці не видно навіть прізвища, лише розібрали ім’я «Станіслав» і дату смерті «24 квітня 1877 року».

Заглянувши у склеп, всередині якого повиростали кущі, ми побачили зайця. Вгледівши нас, він став метатися по усипальниці, а пані Надія запропонувала: «Хлопці, давайте його випустимо, може, в нього вселилася душа того офіцера». Ми відійшли вбік, а заєць, побачивши, що прохід вільний, вискочив і щодуху рвонув у бік липової алеї. Рушили туди й ми.

Алея має статус пам’ятки обласного значення, але це тільки на папері. Ще після війни тут побудували бензоколонку та склад отрутохімікатів. Ліворуч — руїни ферм та ще якихось господарських споруд. Біля алеї — засипані снігом купи сміття. Виявляється, місцеві жителі сюди вивозять весь непотріб. Боляче на це дивитися. Йдемо по алеї, а засніжені дерева шумлять. Улітку липи знову зацвітуть, адже кохання не вмирає, лише вимагає бережного ставлення до себе. Тому алея потребує охорони і захисту.

Уже вкотре переконався — ми не цінуємо того, що маємо. Адже тут можна було б відкрити туристичний маршрут, присвячений великому коханню графині Вероніки та офіцера Станіслава.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво